Практична частина: визначення кошторису виробництва, собівартості валової і товарної продукції підприємства

Для формування належного  становлення до праці потрібно створити такі умови, за яких персонал сприймав би свою працю як свідому діяльність, необхідного для нормального матеріального забезпечення себе і сім’ї, як джерело самовдосконалення, основу професійного та службового зростання. Система мотивації може розвивати почуття належності до конкретної організації. Така поведінка має розвивати почуття належності до конкретної організації. Така поведінка до праці визначається системою якісних показників працівника, умовами праці та застосовуваними стимулами.

Однак у нинішніх умовах ринкової економки ми маємо проблеми зайнятості, які треба вирішувати в умовах гострої соціальної проблеми – проблеми бідності. До цієї ситуації не пристосовані ні політика зайнятості, ні система мотивації, ні механізм регулювання ринку праці, ні його організаційні структури.

Сьогодні необхідно  шукати додаткові джерела збільшення попиту на робочу силу. Особливо перспективними здаються два напрямки:

1. Заохочення приватного бізнесу, що створює нові робочі місця, дає можливість мотивувати трудову діяльність за рахунок зростання виробництва, особливо товарів, що сьогодні імпортують в Україну;
2. Стимулювання додаткового найму робочої сили і використання нетрадиційних форм роботи, що збільшують зайнятість, зокрема дрібне підприємство.

Оскільки нині основними  рушійними мотивами трудової діяльності є мотиви матеріальні, то, відповідно, працівники зацікавленні в працевлаштуванні саме в тих регіонах і на тих підприємствах, як дають змогу отримати найбільш високу заробітну плату, що призводить до поступової втрати найбільш високо кваліфікованої та високоінтелектуальної частини трудового потенціалу країни.

Класифікація методів  мотивації праці є загальною  для галузей народного господарства. Відповідно до неї виокремлюють: економічні (прямі), економічні (непрямі) та грошові  методи мотивації.

Економічні (прямі) методи включають: відрядну оплату праці; погодинну оплату праці; премії за винахідництво і раціоналізацію;участь у прибутках; оплату навчання; виплату за максимальне використання робочого часу.

Економічні (непрямі): пільгове спецхарчування; доплата за стаж роботи; пільги на користування житлом, транспортом та інше.

Негрошові: створення  умов праці; гнучкі робочі графіки; охорона  і безпека праці; програми підвищення якості праці; участь у прийнятті  рішень на більш високому рівні (постійні виробничі наради за участю робітників).

Крім наведеної класифікації, методи мотивації ще поділяються на індивідуальні й групові, а також на зовнішні винагороди та внутрішні, що надаються самою працею (почуття значущості праці, самоповага та інше).

Винагорода – це не тільки грошовий фактор, це все те, що людина вважає цінним для себе. Індивідуальний підхід до винагородження є основою дієвості будь-якої моделі мотивації як матеріальної, так і моральної.

ВИСНОВОК:

В сучасних умовах господарської  діяльності підприємства заробітна  плата має забезпечувати об'єктивно необхідний для  відтворення  робочої сили і ефективного  функціонування  виробництва  обсяг  життєвих  благ,  які працівник  має  отримати  в  обмін  на  свою  працю,  моральне   і   фізичне задоволення від виконуваної праці. Тому  питання  про  оплату  праці  та  її вдосконалення є і буде актуальним.

Заробітна плата – це точка перетину інтересів багатьох: підприємства; працівника, податкової, фондів  тощо. Кожна з цих сторін  оцінює  значення заробітної плати , якщо не як найважливіших . Питання нарахування заробітної плати займають особливе місце в роботі кожного підприємства

    Оплата праці в нашій країні грає двояку функцію: з одного боку, є головним джерелом доходів працівників і підвищення їхнього життєвого рівня, з іншого боку – основним важелем матеріального стимулювання росту і підвищення ефективності виробництва. Для робітників заробітна плата служить основним джерелом матеріальних благ.

Форми і системи заробітної плати являють собою способи  установлення залежності величини заробітної плати робітників від кількості і якості витраченої ними праці за допомогою сукупності кількісних і якісних показників. Основним призначенням форм і систем оплати праці є забезпечення правильного співвідношення між мірою праці і мірою його оплати.

Форми і системи заробітної плати  робітників визначають: спосіб оцінки міри праці і вимір праці для його оплати (через робочий час, вироблений продукцію, індивідуальні, колективні і кінцеві результати); характер функціональної залежності, установленої між мірою праці і його оплатою, пропорції зміни заробітної плати в залежності від тих чи інших кількісних і якісних результатів праці.

Для формування належного  становлення до праці потрібно створити такі умови, за яких персонал сприймав би свою працю як свідому діяльність, необхідного для нормального матеріального забезпечення себе і сім’ї. Для цього існую система мотивації і стимулів діяльності працездатного населення. Класифікація методів мотивації праці є загальною для галузей народного господарства. Відповідно до неї виокремлюють: економічні (прямі), економічні (непрямі) та грошові методи мотивації.

Однак у нинішніх умовах ринкової економки ми маємо проблеми зайнятості, які треба вирішувати в умовах гострої соціальної проблеми – проблеми бідності.

До цієї ситуації не пристосовані ні політика зайнятості, ні система мотивації, ні механізм регулювання ринку праці, ні його організаційні структури.

Оскільки сьогодні на робочу силу немає потрібного попиту необхідно шукати додаткові джерела збільшення цього попиту на робочу силу, що призведе до зростання мінімального заробітку працездатного населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА:  ВИЗНАЧЕННЯ КОШТОРИСУ ВИРОБНИЦТВА,  СОБІВАРТОСТІ ВАЛОВОЇ І ТОВАРНОЇ  ПРОДУКЦІЇ

Частина 1

Скласти кошторис виробництва  і визначити собівартість валової і товарної продукції підприємства за даними наведеними у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 – Кошторис виробництва і собівартість валової і товарної продукції підприємства

№ з/п	Елементи витрат і  сукупні витрати	Базовий рік	Розрахунковий рік
1.	Матеріальні витрати	6 210	6 420
2.	Заробітна плата	2 950	3 100
3.	Відрахування на соціальні  потреби	900	905
4.	Амортизація основних фондів і нематеріальних активів	970	975
5.	Інші витрати	490	500
6.	Витрати на виробництво  – разом	11520	11900
7.	Витрати, що не включаються у виробничу собівартість продукції	420	480
8.	Зміна залишків витрат майбутніх  періодів (приріст відраховується, зменшення додається)	+20	-25
9.	Зміна залишків резерву  майбутніх платежів (приріст додається, зменшення відраховується)	+10	-15
10.	Собівартість валової продукції	11090	11430
11.	Зміна залишків незавершеного  виробництва	+52	-56
12.	Виробнича собівартість товарної продукції	11038	11486
13.	Позавиробничі (комерційні витрати)	420	394
14.	Повна собівартість товарної продукції	11458	11880

 

 

1.Кошторис виробництва становить:

базовий рік - 6210+2950+900+970+490=11520 (тис.грн)

розрахунковий рік - 6420+3100+905+975+500=11900 (тис.грн)

2.Собівартість валової продукції:

базовий рік -11520-420-20+10=11090 (тис.грн)

розрахунковий рік -11900-480+25-15=11430 (тис.грн)

3.Виробнича собівартість  товарної продукції:

базовий рік -11090-52=11038 (тис.грн)

розрахунковий рік -11430+56=11486 (тис.грн)

4.Повна собівартість  товарної продукції:

базовий рік -11038+420=11458 (тис.грн)

розрахунковий рік - 11486+394=11880 (тис.грн)

Отже, з розрахунків  можна зробити висновок, що в базовому році кошторис виробництва складає 11520 тис.грн, собівартість валової продукції 11090 тис.грн, виробнича собівартість валової продукції 11038 тис.грн, а  повна собівартість товарної продукції 11458 тис.грн.

 В розрахунковому  році кошторис виробництва складає  11900 тис.грн, собівартість валової  продукції 11430 тис.грн, виробнича  собівартість товарної продукції  11486 тис.грн  і повна собівартість  товарної продукції 11880 тис.грн.

 

Частина 2

Матеріаьні витрати : 4200+40+350+810-180=5220 (тис.грн)

Заробітна плата: 1900+1900*0,12=2128 (тис.грн)

Відрахування на соціальні  заходи: 2128*0,37=787,36 (тис.грн)

Амортизаційні відрахування - 820 (тис.грн)

Інші витрати - 310 (тис.грн)

Кошторис виробництва -  5220+2128+70+820+310=9265,36 (тис.грн)

Структура витрат:

Питома вага матеріальних витрат - 5220:9265,36*100 = 56,34%

Питома вага заробітної плати – 2128:9265,36*100 = 22,97%

Питома вага відрахувань  на соціальні заходи – 787,36:9265,36*100 =  8,49%

Питома вага амортизаційних відрахувань – 820:9265,36*100 = 8,85%

Питома вага інших  витрат – 310:9265,36*100 = 3,35%

Отже, за розрахунками, витрати виробництва складатимуть 9265,36 тис.грн, з них 56,34% - на матеріали, 22,97% - на заробітну плату, 8,49% - на соціальні заходи, 8,85% - на амортизацію і 3,35% складатимуть інші витрати.

Основним напрямком зниження витрат на підприємстві має бути зменшення матеріальних витрат на виробництво. Це перш за все такі заходи:

1) зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції за рахунок втілення прогресивних технологій;

2) зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції за рахунок раціонального використання основних виробничих фондів;

3) зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції за рахунок зростання продуктивності праці ;

4) скорочення адміністративно-управлінських витрат ;

5) ліквідація непродуктивних витрат і втрат ;

6) зміна обсягу виробництва.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України  
   28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. -   43 с.
2. Закон України « Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV. – Харків: Одісей. – 2003. – 248 с.
4. Кодекс Законів про Працю України вiд 10.12.1971 № 322-VIII.
5. Афанасьєв М.В. Економіка підприємства. Підручник / М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров; За ред. проф. М.В. Афанасьєва.  – Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2003.– 410 с.
6. Березін О.В. Економіка підприємства: навч. посіб. /О.В. Березін, Л.М. Березіна, Н.В. Бутенко. – К.: Знання, 2009. – С.390. – (Вища освіта XXI століття).
7. Бойчик І.М. Економіка підприємства : Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 478 с.
8. Горфінкель В.Я., Купряков Е.М., Швандар В.А.. Економікка підприємства: Навч.посіб./За ред. ГорфинкельВ.Я., Швандар В.А. -3-е вид., переробл. і допов. -  М. :ЮНИТИ-ДАНА, 2003 – 518 с.
9. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навч.пос.- К.: Знання, 2008 – 679 с.
10. Макаровська Т. П., Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч.закл. — К.: МАУП, 2003. — С. 304.
11. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства : Навчальний посібник. –К.: Знання, 2006. – 580 с.
12. Мельнік Л. Г., Каринцева А. И., Ильяшенко С. Н. Економіка підприємства. Підр./За ред.. Мельнік Л.Г. – С.: Університетська книга, 2002. – 358 с.
13. Петрович Й. М., Будіщева І. О., Устінова І. Г. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посіб./За ред. : Й. М. Петрович . - 2-ге вид., переробл. і допов. - К. :Знання, 2001. – 405 с.
14. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник / М.Г. Грещак, В.М. Колот, А.П. Наливайко, С.Ф. Покропивний, В.М. Сай, С.М. Соболь, О.С. Федонін, Г.О. Швиданенко; За ред. докт. екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2006. – 526 с.
15. Примак Т.О. Економіка підприємства. Навч. посіб. -2-е вид., стер. К. :Вікар, 2002 – 176 с.
16. Протопопова О. В, Полонський А..Н. Економіка підприємства. Навч.        посіб. - К.:ЦУЛ, 2002. – 294 с.
17. Шегда А.В. Економіка підприємства. Підр./За ред. А.В.Шегдан. – К.: Знання, 2006 – 614 с.
18. Інтернет ресурс www.ukrstat.gov.ua