Практична частина: визначення кошторису виробництва, собівартості валової і товарної продукції підприємства

   Соціальна функція покликана  забезпечити рівну заробітну  плату в однакових умовах праці  та усунення будь-якої дискримінації  в оплаті праці. Реалізація  цієї функції забезпечується  поєднанням державного та договірного  регулювання заробітної плати [14].

   Крім вищезазначених функцій,  які відображають сутність заробітної  плати, розглядаються ряд інших:  вимірювально-розподільча, ресурсно-розміщувальна  та функція формування платоспроможного  попиту населення.

   Вимірювально-розподільча функція заробітної плати спрямована на відображення міри живої праці при розподілі фондів споживання між найманими працівниками та власниками засобів виробництва. За допомогою заробітної плати визначається індивідуальна частка в фонді споживання кожного учасника виробничого процесу відповідно до його трудового внеску.

   Ресурсно-розміщувальна функція  спрямована на оптимізацію розміщення  трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах.  У сучасних умовах, коли державне  регулювання в сфері розміщення трудових ресурсів мінімальне, а формування ефективного ринку праці можливе лише при наявності вільного вибору працівником місця праці, намагання підвищити свій життєвий рівень, зумовлює переміщення з метою пошуку роботи, яка би максимально задовольнила його потреби.

   Функція формування  платоспроможного попиту населення.  Оскільки платоспроможний попит  формується під дією двох основних  чинників – потреб та доходів  суспільства, то з допомогою  заробітної плати в умовах  ринку встановлюються необхідні пропорції між товарним попитом та пропозицією.   Механізм реалізації основних функцій заробітної плати включає визначення їх цільової спрямованості, принципів реалізації, напрямів реалізації, критеріїв реалізації.

Основні принципи оплати праці:

 1) кожна праця має бути оплачена залежно від її кількості та якості. Не можна     платити за просте перебування на робочому місці.

2) необхідно, щоб оплата  праці залежала від кваліфікації  працівника. Чим вища кваліфікація  та більший досвід, тим вищою  має бути заробітна плата.

3) рівень заробітної  плати має бути таким, щоб  працівникові можна було на  неї утримувати себе і свою  сім’ю. Людина повинна одержувати  стільки грошей, скільки заробляє, але і працювати вона буде  стільки, скільки одержуватиме  заробітної плати.

4) заробітна плата  має формуватися з двох частин: фіксованої, що гарантує прожитковий  мінімум, та змінної, що залежить  від досягнутих успіхів. 

З метою мотивації  працівників, що працюють на підприємстві, установах чи організаціях, державою в законодавстві про працю встановлюють надбавки, гарантії та компенсації працівникам. Обсяги державних гарантій, доплат і компенсацій регламентуються Кодексом законів про працю, Законом України «Про оплату праці» і залежать від багатьох чинників, вплив на які має як сам працівник, так і середовище, в якому він працює [9].

 

 

 

 

 

 

 

2 ФОРМИ ТА СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ

2.1. Поняття та елементи тарифної системи

Важливим елементом  механізму визначення індивідуальної заробітної плати є форми й  системи оплати праці. Останні виступають, з одного боку, з'єднувальною ланкою між нормуванням праці і тарифною системою, а з другого - засобом досягнення певних якісних показників. Ці елементи організації оплати праці є способом установлення залежності величини заробітної плати від кількості, якості праці та її результатів. Організація оплати праці проводиться на основі:

1) законодавчих та інших нормативних документів;

2) генеральної угоди на державному рівні;

3) галузевих, генеральних угод;

4) трудових договорів.

Згідно зі статтею 96 Кодексу Законів про Працю України основою організації оплати праці є тарифна система.

Тарифна система оплати праці — це сукупність нормативних матеріалів, за якими здійснюється державне планування і регулювання диференціації рівня заробітної плати окремих категорій промислово-виробничого й управлінського персоналу в різних галузях економіки, на підприємствах і виробничих дільницях залежно від якісних характеристик праці: складності виконуваних робіт, народногосподарського значення галузі, інтенсивності, умов виконання та інших якісних характеристик праці [17].

Тарифна система оплати праці складається з наступних елементів:

1. Тарифні сітки, які встановлюють диференціацію в залежності кваліфікаційних розрядів та різновидів робіт;
2. Тарифні ставки, які визначають розмір оплати праці за одиницю часу;
3. Тарифно-кваліфікаційні довідники, в яких всі роботи розділяються на групи і встановлюються вимоги до відповідних виконавців робіт;
4. Доплати до тарифних ставок за шкідливість, суміщення професій, розширення зон обслуговування, оплати на дорочний час та інше.

Тарифна сітка – це сукупність розрядів та відповідних  їм тарифних коефіцієнтів, за якими  здійснюється диференціація заробітної плати промислово-виробничого та управлінського персоналу залежно  від якісної характеристики виконуваної ними роботи [11].

Тарифним розрядом називається  показник, який характеризує складність виконуваної роботи і рівень кваліфікації робітника. Кількість тарифних розрядів залежить від наявності видів  робіт, їх різноманітності, складності та умов виконання, особливостей виробництва й організації праці.

Співвідношенням тарифних коефіцієнтів простих розрядів є  діапазоном тарифної сітки. Тарифна  сітка відображає також темпи  абсолютного і відносного зростання  тарифних коефіцієнтів, яке може бути прогресивним, постійним і регресивним залежно від фінансових можливостей підприємства і професійно-кваліфікаційного складу кадрів.

Прогресивне зростання  тарифних коефіцієнтів доцільне в умовах дефіциту кваліфікованих кадрів, що створює  матеріальну заінтересованість робітників у підвищенні кваліфікації та переході на більш складні і високооплачувані роботи. У випадку дефіциту малокваліфікованих робітників і їхньої високої плинності доцільно підвищувати тарифні коефіцієнти нижніх розрядів.

Крім диференціації  рівня оплати праці на кожному окремому підприємстві діють міжгалузеві співвідношення, якщо диференціація виконується за рахунок тарифних коефіцієнтів, які визначаються за формулою (2.1.1).

                                    (2.1.1) [9]

Де  – тарифна оплата праці і-ого розряду.

2.2.Відрядна форма оплати праці

Відрядна форма оплати праці стимулює поліпшення об’ємних та кількісних

показників роботи. Вона використовується, якщо збільшення виробітку  веде до підвищення ефективності роботи підприємства або іншої економічної організації у цілому. Відрядна заробітна плата нараховується у визначеному розмірі за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції, вираженої в натуральних одиницях виміру (штуках, кілограмах, метрах тощо) [ 12].

При застосуванні відрядної  форми оплати праці розмір заробітної плати залежить від кількості  та якості виконаної роботи чи виробленої продукції. Тому вона застосовується в  галузях, де можна визначити обсяг  виконаної роботи чи виробленої продукції окремим працівником.

Організація відрядної  оплати праці вимагає розроблення  певних нормативів (норм виробітку, норм часу) витрат праці для кожного  робітника (групи робітників) і визначення розміру оплати за кожну одиницю  виготовленої продукції (виконаної роботи), тобто установлення відрядної розцінки.

Відрядна розцінка може бути установлена як незмінна (пряма) з розрахунку на кожну одиницю  виготовлюваної продукції (чи на кожну  виробничу операцію) або на весь обсяг роботи, узятий у цілому (акордне), так і змінна, що прогресивно зростає залежно від виконання і перевиконання норм виробітку (норм часу).

Відрядна заробітна  плата включає пряму відрядну, відрядно-прогресивну і відрядно-преміальну системи оплати праці.

Пряма система нарахування відрядної заробітної плати - передбачає оплату праці за виконаний обсяг роботи чи вироблений обсяг продукції за єдиними розцінками без обмеження розміру заробітної плати. Величина заробітної плати збільшується прямо пропорційно до обсягу виконаних робіт (виробленої продукції).

Залежно від чисельності  робітників, які виконують роботу, і способу виконання відрядність  може бути індивідуальною, бригадною.

При прямій відрядній  системі заробіток працівника розраховується шляхом перемноження кількості одиниць  виготовленої продукції та розцінки за одиницю продукції за формулою (2.2.1).

                                        З= Р * Q                                                                   (2.2.1)

де      Р – розцінка за одинцю продукції;

Q – кількість виробленої продукції.

При індивідуальній відрядній  оплаті праці кожному виконавцю  визначається окремо самостійне завдання, окремо організовується облік обсягу виконаної роботи чи виробленої продукції  і здійснюється нарахування заробітної плати.

При бригадній відрядній  оплаті праці виробниче завдання визначається бригаді робітників, які виконують роботи різної кваліфікації, на основі чіткого розподілу праці, організація обліку ведеться в цілому по бригаді, нарахування заробітної плати здійснюється не індивідуально кожному члену бригади, а всій бригаді в цілому і розподіляється між окремими членами бригади залежно від кількості відпрацьованого кожним робітником часу і його кваліфікаційного тарифного розряду [16].

Бригадну відрядну систему  нарахування заробітної плати використовують у тому разі, коли окремі операції виробничого процесу виконують групи працівників різної кваліфікації, коли характер обладнання, яке використовується, чи специфіка технології потребують одночасної роботи групи робітників, наприклад складання, ремонт і монтаж великих машин і механізмів, обслуговування доменних і мартенівських печей тощо.

При індивідуальній прямій відрядній системі нарахування  заробітної плати величина заробітку  безпосередньо залежить від індивідуального  виробітку. Важливою умовою впровадження індивідуальної відрядної форми оплати праці є такий розподіл праці, при якому праця кожного робітника окремо може бути нормованою й облікованою.

Індивідуальна пряма  відрядна оплата праці є досить ефективною, простою і зрозумілою кожному  робітникові. При цій формі оплати праці працюючий виразно бачить зв'язок між своїм заробітком і виробітком продукції чи обсягом виконаної роботи, що підвищує його заінтересованість у збільшенні виробництва.

Проте треба мати на увазі, що ця система нарахування заробітної плати впливає на зростання продуктивності праці лише в тому разі, якщо вона базується на науково обґрунтованому технічному нормуванні і тарифікації робіт, організації й обслуговуванні робочих місць і суворому контролі за виробітком і якістю виконуваних робіт.

Створюючи значну матеріальну  заінтересованість працівників  у підвищенні свого особистого виробітку, пряма індивідуальна відрядна оплата праці водночас недостатньо матеріально  стимулює їх у досягненні високих  загальних показників роботи бригади, дільниці, зміни, цеху в цілому, а також в економії витрат матеріальних ресурсів. Тому ця система нарахування заробітної плати часто поєднується з преміюванням робітників за виконання і перевиконання як загальних, так і конкретних індивідуальних показників роботи. Пряму відрядну оплату доповнюють преміювальними доплатами [ 5].

Непряма відрядна система  нарахування заробітної плати використовується для визначення заробітку не основних, а допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників та ін.), у тих випадках, коли праця допоміжного робітника, який зайнятий обслуговуванням основних робітників-відрядників, значною мірою впливає на результати їх роботи і коли його праця не може бути нормованою. Вона характеризується тим, що величина заробітної плати допоміжного персоналу визначається за результатами праці основних робітників з урахуванням виконання норм виробітку (норм часу) основними робітниками та їх чисельності.

Заробіток робітника  при цій системі розраховується за формулою (2.2.2).

З = S * t * К_вн                                                                                        (2.2.2)

де  S – погодинна тарифна ставка;

         t  - фактично відпрацьована кількість годин робітника;

        К_вн – середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.

Відрядно-прогресивна  система оплати праці. За відрядно-прогресивної системи оплати праці заробітна плата робітникам нараховується за обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції в межах планової норми (бази) виробітку за основними незмінними відрядними розцінками, а за обсяг роботи чи продукції, виконаної (виробленої) понад вихідну планову норму (базу) виробітку,

Нарахування заробітної плати робітникам при відрядно-прогресивній оплаті праці  здійснюється за місячними результатами роботи за обсяг продукції (роботи), виробленої понад місячну вихідну планову норму (базу).

Заробіток при цій  системі розраховується, таким чином, за формулою (2.2.3).

З= Р _* n₀ + P_{1 *} n₁                                                                                (2.2.3)

де   Р – розцінок за одиницю продукції;

         P₁ – підвищений розцінок залежно від ступеня виконання завдання;