Потенціал національної економіки Південної Кореї

В той же час влада Півдня виступила з пропозицією створити дві-три промзони в радіусі 20-30 км навколо п’яти промислових центрів (Теджон, Кванджу, Нонджу, Масан, Тегу). Фірмам, які захочуть перемістити туди свої підприємства, були обіцяні фінансові і податкові пільги.

В останні роки в розподілі виробничих сил відбулися суттєві зміни. Так кількість підприємств і кількість занятої робочої сили в провінціях Квангіда, Кенсан – Пукто, Кенсан – Намдо значно збільшилась, склавши 42 і 37% всієї кількості по країні відповідно.[21]

6.2 Сучасний стан

Південнокорейська влада продовжує збільшувати число промислових і експортних зон в країні. Зони, які створюються мають відповідну спеціалізацію. Так Ханвонська промислова зона спеціалізується на виробництві продукції машинобудування; Онсанська – на продукції нафтохімії і кольорової металургії; Єчхонська – на хімічній продукції; Окпхо, Чукто, Аньєн, Асан – на продукції суднобудування; Кумі – на електронних виробах.

Прийшовши до влади в кінці 2007 року, нова адміністрація країни на чолі з Лі Мен Баком оголосила свою програму економічного розвитку країни. Запропонований план «5+2» значно відрізняється від «стратегії збалансованого розвитку регіонів», якої притримувалася адміністрація попереднього президента. Відповідно цьому плану, країна буде поділена на 7 великих економічних зон: п’ять звичайних – столичний регіон,  провінції Чхунчхон, Чолла, Кенсан Намдо и Кенсан Пукто і два спеціальних ­– провінції Канвон и Чечжу.  Ініціатива в реалізації концепції буде віддаватися самим провінціям, які будуть займатися підвищенням своєї конкурентоспроможності. Ця стратегія націлена на більш комплексний розвиток регіонів і раціональне використання території країни. Центральна влада виконуватиме лише роль структури , яка буде представляти базу для самостійного співробітництва між регіонами і реалізації ними конкурентоспроможних економічних проектів. 

Провінція Чечжудо оголошена першим самостійно управляючим регіоном в Південній Кореї, в якості першого кроку до перетворення її в міжнародну вільну економічну зону, аналогічну Сінгапуру і Гонконгу. Ця зміна має велике значення не тільки для прилучення туристів і іноземних інвестицій, але і є важливим кроком до реалізації урядової програми збалансованого розвитку і децентралізації регіонів країни.[18]

6.3 Порівняння з Україною

Галузеві особливості зростання промислового виробництва обумовили його регіональну диференціацію. Серед регіонів найбільший приріст промислового виробництва у 2003 р. відбувся у Закарпатській (44,3%), Тернопільській (34,6%), Черкаській (28,3%), Івано-Франківській (27,7%), Чернівецькій (26,9%) та Кіровоградській (24,3%) областях. У 2004 р. забезпечено приріст промислового виробництва в усіх регіонах, за винятком Одеської та Херсонської областей, найбільше зросли обсяги промислового виробництва в Автономній Республіці Крим (на 28,2%), Кіровоградській (33,8%), Закарпатській (27,4%), Волинській (22,5%) областях, м. Севастополь (25,8%).

Структура промислового комплексу регіонів за останні роки не зазнала вагомих змін, тому для більшості регіонів вирішальне значення продовжує відігравати одна-дві галузі. Так, пріоритетною галуззю промислового виробництва для 16 реґіонів є харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів; для Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей - металургія та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей - машинобудування, для Луганської та Полтавської областей - виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива; для Івано-Франківської, Миколаївської, Рівненської областей та м. Севастополь - виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

Найбільш розвиненими промисловими регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська області та м. Київ, сумарна частка яких становить понад 60% загальнодержавного промислового виробництва. Разом з тим, питома вага Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Севастополь не досягає 1,0% від загального промислового виробництва по країні. [38]

7. Соціальна спрямованість НЕ Південної Кореї

7.1 Сучасний стан

Завдяки  здобуткам Південної Кореї  в економічному розвитку за останні 35 років стан здоров’я корейців суттєво покращилося. У 1960 р. середня тривалість життя в чоловіків складала 51 рік і у жінок 54 роки. У 2009 р. ці цифри зросли відповідно до  74,4 років та 81,2 років.  Різко знизились також показники дитячої та материнської смерті.

Всі ці позитивні зміни прямо пов’язані з покращенням якості харчування населення, розвитком медицини і медичних послуг. Міністерство охорони здоров’я та соціального забезпечення відповідає за всі питання медичного обслуговування населення, включаючи довгострокове планування в сфері розвитку охорони здоров’я й надання соціальної допомоги. В останні роки бюджет Міністерства постійно збільшується. В 2009 р. на потреби охорони здоров’я виділено  близько 10 млрд. доларів США.

Здійснюються різні умови для покращення роботи служб підтримки занятості. Розроблені цільові програми по наданню послуг людям, які відносяться до так званих груп ризику. Наприклад, програма « Так», яка орієнтована на молодих людей, або програма «Почати знову» для людей, які не мають житла. Система індивідуальних планів роботи для одержувачів допомоги по безробіттю була розширена і охопила як молодих, так і старших людей. Такі плани слугують інструментом для заохочення таких людей до більш активного пошуку роботи.

Враховуючи фактори низької народжуваності і старіння людських ресурсів, були прийняті різні міри направлені на підвищення рівня зайнятості жінок. З ціллю розширення і забезпечення занятості літніх людей здійснюються такі заходи, як підвищення пенсійного віку, реформування системи оплати праці і боротьба з дискримінацією по віковому признаку.[43]

В зв’язку з кризою, уряд країни збирається виділити 2,5 млрд. дол. на створення робочих місць, також будуть виділені кошти для малозабезпечених сімей та безробітних, кількість яких збільшується.[35]

Південна Корея в плані «Бачення 2030» велику роль відводить соціальній політиці. Передбачається формування структури партнерства середніх класів суспільства, консолідація суспільства шляхом скорочення розбіжностей між бідними і багатими верствами населення, реалізація принципів рівноправ’я в суспільстві шляхом ліквідації дискримінації між чоловіками і жінками, по освітньому рівню, фізично неповноцінних людей, по статусу занятості і легальному статусі (іноземні працюючі). [23] 

7.2 Ретроспектива

У період динамічного піднесення у внутрішньому житті країни зросла увага до соціальних аспектів розвитку. Посилилися вимоги щодо соціальної підтримки малозабезпеченим групам населення, розвитку сільських районів, удосконалення систем соціального забезпечення тощо. Процес політичної демократизації, що розгорнувся в країні, супроводжувався суспільними безпорядками, страйковим рухом, а це все негативно впливало на ефективність виробництва.

Завдання з розвитку соціальної сфери були покладені на підприємства в першу чергу. Держава встановила мінімальний розмір заробітної плати, взяла на себе вдосконалення пенсійної системи та медичного страхування, розширення сфери суспільного землекористування, реорганізацію податкової системи. [17]

У 1977 році була вперше введена система медичного обслуговування у формі медичного страхування і медичної допомоги. Але до 1980 року вона захватувала тільки 29,5% населення. З кожним роком ця цифра починала збільшуватись.

В 1975 році в країні нараховувалося 11 188 клінік і лікарень, включаючи спеціалізовані клініки східної медицини.

Починаючи з кінця 80-х рр. В Південній Кореї були проведені різні програми в області соціального забезпечення. Вони включали розширення медичного страхування і надання медичної допомоги в 1988 -1989 рр., а також введення в 1995 р. Системи страхування занятості. Цими заходами держава збудувало фундамент для створення суспільства, яке в змозі забезпечити благоустрій своїх громадян.[]

У 90-ті роки значно розширюється сфера соціальної політики держави, що зосереджується саме на розвитку житлового будівництва, міського транспорту та вирішенню екологічних проблем. Протягом 1988 - 1992 pp. планувалося побудувати 2 млн нових квартир або індивідуальних будинків.

З 1988 р. здійснюється державна пенсійна програма, яка охоплювала всі робочі місця загальною чисельністю в 10 чоловік і більш, а в квітні 1999 р. вона розповсюджувалася вже на вагу трудове населення країни. До кінця 2001 р. національна пенсійна програма в індивідуальному або колективному порядку охоплювала 16,1 млн. робочих і службовців. За станом на кінець липня 2003 р. пенсію отримують близько 992 тис. чоловік. Уряд запропонував також пенсійну програму для старезних в сільських районах країни. Право на отримання пенсії надається громадянам старше 60 років у разі виплати ними пенсійних внесків як мінімум протягом 5 років.Успішна соціальна політика при стабільному зростанні національної економіки дає змогу значно підвищити рівень життя всього народу.[17]

Навіть у 1997-1998 роках, коли країна вимушена була долати валютний-фінансову кризу, уряд не жалів ні часу ні засобів на виконання важливих завдань в області соціального забезпечення громадян. У жовтні 2000 р. були встановлені «основні нормативи гарантії прожиткового мінімуму». Ця система передбачала надання державних субсидій більше 1,5 млн. чоловік, тоді як в грудні 1997 р. їх отримували лише 370 тис. громадян. Ті, на кого розповсюджувалася дана програма незалежно від віку або працездатності, отримали в грошовому виразі різницю між реальними доходами і мінімальним прожитковим мінімумом.

Після фінансової кризи 1997-1999 рр. уряд посилив систему соціального захисту населення шляхом поширення дії системи страхування занятості на всіх робочих, включаючи частино занятих і тимчасових робочих. У містах проживає більше 80% населення країни. У 1993-1997 рр. щорічно будувалось в середньому 600 тис. квартир в рік, в результаті чого показник забезпеченості житлом виріс з 72 до 102% в 2008 р.

7.3 Порівняння з Україною

Система соціального захисту в Україні включає :

                  пенсії (ПФ, ФСС);

                  допомога по безробіттю (ФЗ);

                  система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Система соціальних допомог:

                  цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);

                  соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Система соціального захисту населення складається з :

—                  Соціального страхування

—                  Соціальної допомоги

—                  Соціальних гарантій

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе :

-                пенсійну систему

-                соціальне страхування на випадок безробіття

-                соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

-                соціальне страхування від нещасних випадків

За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.

Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов‘язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції.[37]

8. Взаємозв’язок екології з НЕ

8.1Сучасний стан

На даний момент Південна Корея займає 10-е місце серед країн, які найбільше викидають у атмосферу парникових газів. Це одна із причин, з якої уряд робить все можливе для переведення країни на екологічно чисті види енергії. Так до кінця 2010 року південнокорейська корпорація Korea Water Resources (KOWACO) планує закінчити будівництво Sihwa Lake Tidal Power Plant – найпотужнішої в світі приливної електростанції, яка розташується на острові Сихва. Також, в найближчий час тут планують збудувати сонячну і вітрову електростанцію, перетворивши колись один із найбільш забруднених регіонів Південної Кореї в «парк чистої енергії» .[20]

Міністерством стратегії і фінансів був прийнятий Новий «зелений» курс політики.  Він направлений на те, щоб розвиток «зелених технологій» супроводжувалось створенням робочих місць. Він стане відповіддю на економічний спад, в короткостроковій перспективі, а в середньостроковій та довгостроковій він дасть імпульс для росту , щоб підняти економіку на наступний рівень розвитку екологічно чистих «зелених» технологій.

Новий «зелений» курс зосереджений на наступних сферах: 1) збереження й повторна переробка енергії і розвиток чистих видів енергії для будівництва енергозберігаючої економіки; 2) екологічно чисті транспортні мережі і забезпечення потреб в чистій воді для підвищення якості життя і навколишнього середовища; 3) зниження викидів вуглеводів і стабільне забезпечення водних ресурсів для оборони планети і для будущих поколінь; 4) будівництво промислової та інформаційної інфраструктур і розвиток  технологій для ефективного використання енергії з ціллю підготовки до майбутнього.

1.                  Збереження. Екологічні чисті автомашини, забезпечення чистими видами енергії, розширення повторної переробки.

2.                  підвищення якості життя. Створення екологічно чистого навколишнього середовища, домів, шкіл і офісів.

3.                  Захист Землі. Відтворення чотирьох рік , забезпечення водних ресурсів, лісової біомаси.

4.                  Підготовка до майбутнього. Інформаційні інфраструктури для екологічно чистої «зеленої» країни, екологічні транспортні мережі.

     Два проекти із Нового «зеленого» курсу – відтворення чотирьох рік для забезпечення чистою водою і водних ресурсів і вирощування лісів – входять в 5 проектів, прийнятих на Світовій зустрічі по стабільному розвитку в 2002 році. Ці 2 проекти повністю необхідні для підвищення конкурентоспроможності країни в 21 столітті. 

Новий «зелений» курс направлений на те, щоб допомогти Республіці Корея пережити економічну кризу і створити нові робочі місця. В той же час цей курс перетворить кризу у можливість для розвитку, завдяки тому, що дасть Південній Кореї  двигуни для майбутнього росту.[11]