Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

Реальные грошови залышкы=номинальни грошови залышкы/ривень цин

ми бачимо, що обсяг реальних ргошових залишків може змінюватись як внаслідок зміни номінальних грошових залишків, так із-за динаміки рівня цін. Якщо обсяг реальних грошових залишків не підлягає перегляду, то збільшення номінальних грошових залишків манить за собою зміну рівня цін у тій же пропорції, в якій змінилась грошова маса. Звідси витікає висновок, що приріст грошової маси в обігу часто служить причиною росту цін, а значить, і причиною інфляції.

Попит на гроші значною мірою залежить від величини доходу. Підвищення рівня доходу (реального ВВП) збільшує обсяг господарських операцій, що потребує для їх забезпечення додаткової кількості грошей. Як наслідок зростає піднімається попит на гроші (Md). За умови, коли бсяг ВВП фіксується на попередньому рівні, а ціни зростають, попит на гроші змінюється адеквато показникові дефлятора ВВП: зростання цін призведе до збільшення Md. У цьому випадку відбивається прагнення господарських суб'єктів ринку зберегти реальний касовий залишок постійним. Коли ж реальні доходи (ВВП) економічних агентів скорочуються, відбувається зменшення обсягів господарських операцій і потреба вгрошах заменшується. Тому якщо грошова пропозиція витримується на постійному рівні то в умовах падіння реального ВВП наслідком такої політики буде зростання інфляції.

Вище названі залежності (Md i Py) можна виразити математично. Попит на реальні грошові залишки може бути показаний як функціональна залежність від реальних обсягів виробництва (ВВП).

Md / p = f(y/p)

Із цього рівняння видно, що зміни в індексі цін (Р) за адекватності інших умов не впливають на величину попиту на реальні грошові залишки. Функція попиту на гроші залежить головним чином від реального ВВП.

Заощадження у формі фінансових активів забезпечують їхнім власникам доход у вигляді певного відсотка, тоді як зберігання активів у формі грошей не приносять жодного доходу. І все таки люди воліють тримати частку своїх активів влесне у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що знаходиться на руках у населення залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів переважно залежить від норми процента, яка в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей.

Згідно монетарної теорії, реальний попит на гроші представляє функцію від номінальної процентної ставки і реального рівня дохода:

Md/P=f(r,y)

3.6. 3.6. Пропозиція грошей

Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються - при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні - з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей.

Оскільки попит на гроші змінюється насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формуються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон'юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об'єктивними і не матимуть руйнівних наслідків.

Чинники, які визначають зміну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей.

Запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули:

М1 = m x М x б,

де М1 - пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;

m - коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

Мб - грошова база.

Зміна пропозиції грошей (М1) може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора.

Оскільки грошова база (Мб) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку - операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку.

  Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі, і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Такими чинниками можуть бути зміни:

▪ норми обов'язкових резервів;

▪ облікової ставки;

▪ типової ринкової процентної ставки;

▪ процентної ставки за депозитами до запитання;

▪ обсягу багатства економічних суб'єктів;

▪ тінізації підприємницької діяльності;

▪ стану довіри до банків, банківської паніки.

Обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників.

У реальній дійсності може бути багато й інших варіантів зміни попиту та пропозиції грошей і багато інших точок рівноваги на моделі ринку. Проте в усіх випадках зміна ставки процента являє собою механізм урівноваження попиту і пропозиції, а кожний новий рівень процентної ставки є наслідком зміни попиту і пропозиції на грошовому ринку. З цього погляду рух процента підкоряється тим же ринковим силам, що й рух ціни на товарних ринках, що дає підстави розглядати процент як ціну грошей, що формується на грошовому ринку.

3.7. 3.7. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку

Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції. Це обумовлює необхідність більш докладно розглянути їх сутність та взаємозв'язок.

Заощадження сімейних господарств у закритій економіці є єдиним джерелом надходження коштів на грошовий ринок. Тільки за рахунок цього джерела сектор "фірми" може збільшити свої чисті інвестиції, а сектор "уряд" - збільшити свої закупівлі понад доходи від податків, тобто профінансувати бюджетний дефіцит. Звідси можна зробити кілька загальних висновків щодо взаємозв'язку заощаджень та інвестицій.

1. Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.

Якщо формування заощаджень уповільнюється чи зовсім зупиняється, починаються скорочення інвестицій та "проїдання" раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація звичайно виникає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і навіть витрачає попередні під загрозою втрати їх через інфляцію. Потік 5 набуває зворотної спрямованості, а витрати на споживання (потік 3) перевищать національний дохід. За таких умов зростання інвестицій у секторі "фірми" припиняється, що підриває основу для розвитку економіки в майбутньому.

Ці процеси чітко проявлялися в економіці України в 1992- 1994рр., коли внаслідок гіперінфляції попередні заощадження населення повністю знецінилися, а нові заощадження в національних грошах не створювалися. Інвестування в розвиток виробництва в цей період фактично припинилося, за винятком незначних вкладень за рахунок централізованих коштів державного бюджету.

2. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі "фірми".

Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат. У конкурентній боротьбі за ресурси на грошовому ринку уряд звичайно має переваги над фірмами у зв'язку з вищим рівнем гарантій за його зобов'язаннями (цінними паперами) порівняно із зобов'язаннями фірм та фінансових посередників, через яких заощадження трансформуються в інвестиції. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел.

Певна частина коштів, що надходять на грошовий ринок по каналу "заощадження", використовується для поповнення запасу грошей (збільшення обов'язкових резервів банків, поточної каси економічних суб'єктів) і не спрямовується в інвестиції. Ця частина функціонує як гроші і трансформується через сектор "ринок грошей". Решта заощаджень використовується як капітал і трансформується в інвестиції через сектор "ринок капіталів". Проте для власника заощаджень цей факт не має значення, і всю розміщену їх суму на ринку він розглядає як дохідний актив, як інвестицію. Тому у своєму подальшому аналізі ми абстрагуємося від осідання частини заощаджень у грошових запасах.

3. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені сектором "фірми" для інвестування.

Інакше на грошовому ринку виникне надлишок коштів, а на товарних ринках (на ринку продуктів передусім) - відсутність попиту на товари. Неінвестовані заощадження неминуче викличуть кризу збуту, скорочення виробництва, зниження доходів і заощаджень у секторі "сімейні господарства". У нереалізованих товарних запасах будуть "заморожені" значні капітали.

На підставі наведених трьох висновків можна формалізувати зв'язок між інвестиціями та заощадженнями в такому вигляді:

Ір = З - Д

де Ір - інвестиційні ресурси, що надходять у розпорядження фірм;

З - загальна маса заощаджень, що надійшла на грошовий ринок;

Д - сума приросту державних позик, розміщених на грошовому ринку.

Дотримання цієї рівності є необхідною передумовою збереження рівноваги на грошовому ринку, а отже - передумовою нормального функціонування банків та інших фінансових посередників, оскільки формування кредитних ресурсів буде відповідати попиту на кредит.

У проблемі "заощадження - інвестиції" важливе значення має не тільки нагромадження достатнього обсягу збережень у сімейному секторі, а й повна трансформація цих збережень в інвестиції. Грошовий ринок покликаний створити ефективний механізм такої трансформації.

4.1. 4.1. Сутність, призначення та структура грошової системи

Грошова система - це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків.

  За сферою охоплення економічних відносин грошова система - явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:

▪ системи безготівкових розрахунків;

▪ валютної системи;

▪ системи готівкового обігу.

Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.