Невдачі ринку та роль держави

Міністерство освіти  і науки  України молоді та спорту

НУ «ЛП»

Львівський інститут екології природоохоронної діяльності та туризму  ім. В.Чорновола

 

 

 

Наукова робота

На тему:

«Невдачі ринку та роль держави»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка гр. КН-39

Бздель Марія

Прийняв:

Карпунь І.Н

 

 

 

Львів2012

 

План

1. Причини виникнення ринкової економіки.
2. Економвчні функції сучасної держави.
3. Ринок. Основні умови його формування. Закони попиту і пропозиції
4. Функції ринку.
5. Необхідність, суть та основні функції державного регулювання економіки.
6. Основні методи державного регулювання економіки.
7. Одержавлення економікиі межі регулювання.
8. Висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

І ринкова, і командна економіка  мають своє коріння в минулому. Кілька століть тому державні ради або міські гільдії проявляли велику активність в країнах Європи та Азії. Проте з часів Американської революції уряди почали послаблювати прямий контроль над цінами й економічними умовами. Феодальні відносини поступово були замінені ринковими, які нині називаємо вільним підприємництвои, або конкурентним капіталізмом.

Ця тенденція досягла  кульмінації у ХІХ ст., яке називалося віком “Laisser faire”. Доктрина, яка у перекладі означає “не чіпайте нас, твердить, що держава має втручатися в економічні справи настіль мало, наскільки можливо, і залишати економічні рішення на ринки. Багато урядів дотримувалися цього підходу у ХІХ ст. Проте до того як установилася система вільного підприємництва, розвинулася інша тенденція. З кінця ХІХ ст. майже в усіх країнах Північної Америки і Європи економічні функції держави значно розширилися.

У 80-х роках ХХ ст. тенденція знову змінилася. Консервативна політика зменшила державний контроль над економікою в країнах з ринковою системою. В 1990 році багато соціалістичних урядів відкинули свої ієрархічні централізовані системи планування і почали шукати шлях до ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Причини виникнення ринкової економіки.

Як зазначалося вище, з моменту свого народження капіталістичний спосіб виробництва ґрунтувався на ручній праці й найбільш адекватною суспільною формою  його розвитку була індивідуальна (приватна) власність. Ринкова форма зв’язку між дрібними підприємствами абсолютно переважала, і виробництво, і привласнення мали у той час переважно приватний характер.

Але вже у цей період поряд з ранковими формами зв’язку як всеохоплюючим, абсолютно переважаючим, що здійснювалися стихійно (проявляючись з початку ХІХ ст. періодично через кризи), зароджуються поза ринкові, набираючи форми організованих, планомірних, свідомо регульованих. Вони обмежувались окремим підприємством і ґрунтувалися на одиночному поділі праці у формі по детальної та поопераційної спеціалізації окремих трудівників. Кожен окремий продукт їх праці набував форми товару. Так у „Капіталі” К. Маркса наводиться приклад того, як у виготовленні голок беруть участь 92 робітник зі специфічним навиками.

З кінця XVIII – початку ХІХ ст. почав зароджуватися новий технологічний спосіб виробництва, що ґрунтувався на машинній праці. Виробничі функції окремого робітника закріплюються за окремими підприємствами. Тому по детальна та поопераційна спеціалізація найманого робітника у межах одиничного поділу праці зумовила технологічну залежність окремих підприємств, їх підпорядкування єдиному контролю. І цей проміжок часу (до кінця ХІХ ст.) виробництво стає дедалі більш суспільним, поглиблюється суспільний поділ праці. Це розширює матеріальну основу планомірності, свідомого регулювання виробництва, поза ринкових форм зв’язку передусім за рахунок внутрішньо фірмових виробничих зв’язків. Хоча сфера ринкових форм зв’язку збільшується і вони домінують, межі планомірності розширюються до монополістичних об’єднань, особливо у формі трестів. Трести виробляють товари не анархічно а за обліком. Крім того, з’являються вексельні курси, розвивається поштовий і телеграфний зв’язок, виникають нові засоби сполучення, державна статистика та ін., що дає змогу підвищувати інформованість підприємців.

На початку ХХ ст. продуктивні сили починають переростати межі окремих монополістичних об’єднань. Це зумовлює інтенсивніше одержавлення економіки, посилення ролі державної власності (на засоби виробництва, робочу силу, значну частку національного доходу та ін.) як соціальної форми розвитку продуктивних сил.

Активна участь держави в  соціально-економічному розвитку країни є атрибутом соціально-орієнтованої ринкової економіки. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість забезпечувати реалізацію соціально-економічних цілей розвитку суспільства: досягти високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку і соціальної справедливості.

Економічні функції  сучасної держави.

Обговорюючи роль держави, ми звичайно вважаємо за слушне, що держава  встановлює правила дорожнього руху, ухвалює закони, забезпечуючи і право  власності, і контракти. Але якими  є економічні функції держави? Це – забезпечення ефективності справедливості та сприяння макроекономічному зростанню  і стабільності.

Уряди роблять спроби виправити  невдачі ринку, щоб забезпечити  ефективність економіки. Державні програми забезпечення справедливості використовують податки і видатки для перерозподілу  доходів щодо певних груп. Уряди  покладаються на податки, видатки та регулювання грошового обігу, щоб  сприяти макроекономічному зростанню  та стабільності, зменшувати безробіття та інфляцію, водночас стимулюючи економічне зростання. Розглянемо коротко кожну  функцію.

Ефективність.

Економіка інколи терпить  від невдач ринку. Наприклад, фірма  може отримувати високий прибуток, підвищуючи ціни або збільшуючи виробництво. Деякі фірми забруднюють повітря  або скидають токсичні речовини в  грунт.У кожному випадку ринкові  невдачі призводять до неефективного  виробництва і споживання. Держава  може відігравати корисну роль у  лікуванні економічних хвороб. Проте, оцінюючи роль держави у лікуванні  хвороб економіки, ми мусимо також бути уважними до помилок,- ситуацій, в яких уряд намагається виправляти ринкові  невдачі, і можливо, погіршує становище  або спричиняє інші проблеми.

Недосконала конкуренція. Суттєвим відхиленням від досконалої конкуренції є недосконала конкуренція, або елементи монополії.

Згадаємо, наскільки точним є визначення досконалого конкурентного  ринку.Досконала конкуренція виникає  на ринку, коли існує достатня кількість  фірм або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не може впливати на ціну певного товару. Недосконалий конкурент – це той конкурент, чиї дії можуть вплинути на ціну товару.

Насправді майже всі власники підприємств, можливо, за винятком кількох  мільйонів фермерів, кожен з яких виробляє незначну частку сукупного  врожаю, є недосконалими конкурентами. Крайнім проявом недосконалої конкуренції  є монополіст – єдиний постачальник, який сам визначає ціну певного товару.

Якими є наслідки монополістичної  влади – здатності великої  фірми впливати на ціну товару на певному  ринку? Влада монополії веде до того , що ціна товару значно перевищує витрати, і це зменшує кількість купованих  виробів, продаж яких падає нижче  від ефективного рівня. Цей варіант  дуже високих цін і дуже малого виробництва є критерієм неефективності, пов’язаною з владою монополії.

Протягом минулого століття уряди вживали заходів, спрямованих  на приборкання влади монополій.Держави  інколи регулюють ціни і прибутки монополій, як у випадку побутових  послуг. Крім того, антитрестівське  законодавство забороняє такі дії, як встановлення і підтримання цін  і поділ ринків.

Побічні наслідки економічної діяльності. Інша ситуація падіння ефективності виникає, коли мають місце зовнішні, або позаринкові, фактори.Ринкові операції – це добровільний обмін, за якого люди обмінюють товари за гроші. Коли фірма використовує обмежені ресурси, такі як земля, вона купує землю у власника на ринку землі. Коли фірма виробляє цінний товар,наприклад, видобуває нафту, вона отримує всю вартість від покупця на ринку нафти.

Однак багато угод насправді  мають місце поза ринками. Фірма  А скидає токсичні відходи у річку  і забруднює її для людей, які  ловлять рибу або купаються. Фірма  А використовує чистий обмежений  ресурс – воду без оплати людям, які терплять від забруднення  води. Фірма Б, навпаки, забезпечує своїм  працівникам безплатні зчеплення  проти інфляційних хвороб; коли імунітет набуто, працівники і поза фірмою мають  вигоду від зменшення небезпеки  захворювання.

В обох випадках фірма допомагає  або шкодить людям позаринковими  операціями, тобто існує економічна дія без економічної плати.

Побічні, або позаринкові, ефекти виникають, коли фірма або  люди завдають збитку або приносять  вигоду іншим позаринковими відносинами.

Коли наша країна стала  щільніше заселеною, обсяг виробництва  енергії, хімічних та інших речовин  збільшився, а негативні позаринкові  впливи зросли від невеликих незручностей до великої загрози, саме тоді втручається  держава. Мета державного регулювання  – контролб побічних наслідків економічної  діяльності, таких як забруднення  повітря і води, відкриті розробки корисних копалин, небезпечні відходи, недоброякісні напої та їжа, радіоактивні матеріали тощо.

Критики регулювання намікають, що економічна діяльність держави є  непотрібним примусом. Уряди як батьки – завжди кажуть “ні”.Але ми не повинні використовувати дитячу працю. Ми не повинні випускати дим  із заводської труби. Ми не маємо право  продавати наркотики. Ми не повинні  керувати автомобілем, не скориставшись  ременем безпеки. І так далі.

І водночас більшість людей  сьогодні погоджується з тим, що уряд мусить запобігати найгіршим позаринковим ефектам, вчинений через ринковий механізм.

Товари колективного споживання. Фірмам можна заборонити викидати відходи, встановлюючи відповідні обмеження; набагато складніше уряду заохотити виробництво товарів колективного споживання. Останні виступають як економічна діяльність – надання великих чи малих вигод суспільству – яка не може ефективно здійснюватися приватним підприємством. Прикладами товарів народного споживання є підтримка національної безпеки, охорони порядку, побудова мережі автомагістралей, підтримка фундаментальної науки та охорони здоров’я. Приватне виробництво товарів колективного споживання неможливе, тому що вигоди від них настільки поширюються серед населення, що жодна окрема фірма чи споживач не мають економічного стимулу в їх наданні.

Податки. Держава мусить вишукувати надходження, щоб заплатити за товари колективного споживання, і для програм перерозподілу. Такі надходження отримуються від податків на особисті доходи і доходи корпорацій, заробітну плату, продаж споживчих товарів та інші статті. Уряд на всіх рівнях збирає податки, щоб оплачувати свої видатки.

Податки нагадують ціну, яку громадяни платять за товари колективного споживання. Проте податки  суттєво відрізняються від цін. Податки не є добровільними. Кожен  громадянин є об’єктом дії податкового  законодавства. Ми усі зобов’язані оплачувати частину витрат на товари колективного споживання. Звичайно, ми як громадяни самі накладаємо на себе податки і кожен з нас має право на свою частку товарів колективного споживання, які забезпечуються урядом.

Однак тісний зв’язок між  видатками і споживанням, який ми бачили для товарів індивідуального  споживання, не існує для податків і товарів колективного споживання. Я куплю гамбургер чи світер з  вовни лише в тому разі, якщо я  його хочу, але я мушу платити  свою частку податків, що використовуються для фінансування безпеки і освіти, навіть якщо мене зовсім не цікавлять  ці види діяльності.

Отже, коротко, для видимої  руки уряду грунтується на економічній  логіці. Держава встановлює правила  дорожнього руху, збирає податки і  збори, щоб оплачувати діяльність державних  установ, купує товари колективного споживання, наприклад, такі, як автомагістралі. Ці види діяльності сприяють нормальному  функціонуванню підприємництва, попереджують зловживання і обмежують діяльність фірм, коли викиди в повітря загрожують життю і майну.

  Справедливість.

Наш аналіз ринкових невдач, таких як влада монополії чи видатки  на товари колективного споживання, зосередився  на недоліках розподільної функції  ринків – вадах, які можна скоригувати  розумним втручанням. Але припустімо на хвилину, що економіка функціонує з повною ефективністю – завжди на межі ивробничих можливостей і  ніколи всередині неї, завжди вибирає  правильне співвідношення між товарами індивідуального і колективного споживання тощо. Навіть якби ринковий механізм функціонував так досконало, як було описано, це все одно могло  б призвести до небажаних наслідків. Чому?

Ринки не обов’язково забезпечують розподіл доходу, що розглядається  як суспільно допустимий і справедливий. Чиста економіка вільного підприємництва може продукувати неприйнятні для  суспільства розриви в доходах  і споживанні.

Чому ринковий механізм може давати неприйнятне розв’язання  питання для кого? Причина полягає  в тому, що доходи визначаються неусталеним  набором обставин – спадщиною, невдачею, важкою працею, ціновим фактором тощо. Тому результат розподілу доходу, можливо, не завжди відповідає критерію српаведливості. До того ж згадайте, товари ідуть за доларовими голосами, а не за найбільшою потребою. Кіт багатої людини, можливо, випиває молоко, яке необхідне бідній дитині, щоб бути здоровою. Чи відбувається це через помилки ринку? Зовсім ні, оскільки ринковий механізм виконує свою функцію – надає товари в руки тих, хто володіє доларовими голосами. Якщо в країні більше використовується на їжу для тварин, ніж на допомогу бідним, щоб вони навчалися в коледжі, то це дефект розподілу доходів, а не ринку. Навіть найефективніший ринковий механізм може продовжувати велику нерівність.