Концепція походження грошей

Концепції походження грошей

В даний час розглядаються  дві концепції походження грошей.

Раціоналістична концепція  розглядає походження грошей як угоду  між людьми, які переконалися в  тому, що для пересування вартостей  в міновому обороті необхідні  спеціальні інструменти.

Еволюційна концепція  полягає в тому, що гроші з'явилися  в результаті еволюційного процесу, який поза волею людей призвів  до виділення окремих предметів  із загальної маси, які посіли надалі особливе місце.

Перша теорія походження грошей вперше викладена в роботі Арістотеля «Нікомахова етика». Він писав «... все, що бере участь в обміні, має бути якимось чином порівняним... за загальною угодою з'являється монета: тому й назва її «номісма», тому що вона існує не природно, а через встановлення". Така ідея знайшла законодавче втілення в античному і середньовічному суспільствах. Одна з догм римського права свідчить, що імператор декретує вартість грошей.

Ідея про гроші як про договір панувала до кінця XVIII століття. Разом з тим такий  підхід до походження грошей присутній в поглядах сучасних західних економістів. Таких, як Поль Самуельсон, Кеннет Гелбрейт та ін.

Друга теорія походження грошей ґрунтується на дослідженнях і твердженнях таких економістів, як А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс та ін. Теорія К. Маркса досить переконливо пояснює сутність грошей в епоху реальних, повноцінних грошей. Золото і срібло дійсно були товаром. В даний час реальні, повноцінні гроші зайняли паперові, кредитні гроші, які не мають власної вартості. Їх функціонування служить частковим підтвердженням раціоналістичної концепції. Проте угода є хиткою основою для такої важливої ??економічної категорії як товар.

Разом з тим вся  історія походження грошей служить  підтвердженням еволюційної теорії грошей. У процесі історичної еволюції товарного обігу форму загального еквіваленту або неформальних грошей брали на себе різноманітні товари. Кожна товарно-господарська історична епоха висувала свої еквіваленти. Привілейоване становище займали товари, які були найбільш важливими предметами обміну. Як правило, вони розпадаються на дві категорії:

• предмети першої необхідності;

• предмети прикраси.

Головна особливість, що наближає загальні еквіваленти до грошей, виражається в тому, що вони в  рівній мірі служать як для безпосереднього  споживання, так і в якості знаряддя вимірювання вартості та обігу.

Лише з виникненням  і розвитком суспільного розподілу  праці (виділення землеробства, скотарства, а потім ремесел) обмін продуктами праці став постійним.

Роль держави  у створенні грошей

З розвитком форм грошей змінювався механізм визначення носіїв грошових функцій та роль держави в цьому механізмі. На перших порах сам ринок виявляв потребу в грошах, висував певні вимоги до грошового товару і сам стихійно висував на цю роль один з найбільш ходових і здатних до її виконання товарів. Втручання ззовні в цей процес було мінімальним. Лише із закріпленням ролі грошей за золотом втручання держави помітно посилилося. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), встановила контроль за їх створенням (чеканка, фіксація проби металу, вмісту металу в грошовій одиниці), запровадила контроль за повноцінністю грошей (боротьба з фальшуванням монет) тощо.

Ще більш значною  стала роль держави, коли гроші перестали  бути повноцінними. Вона почала визначати не тільки форму грошей (вид та форму грошових знаків), а й їх вартість, регулюючи масу грошей в обігу. Завдяки зусиллям держави в особі її центрального банку звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей. Держава насамперед надає паперовим грошам силу законного платіжного засобу та приймає такі гроші в платежі по всіх своїх вимогах. Крім того, вона реалізує цілу систему заходів щодо підтримання маси грошей на рівні потреб обігу за умови збереження сталості цін.

Проте це не значить, що держава  — творець грошей, що її роль в  цьому процесі визначальна, а  самі гроші — виключно продукт, створений  державою.

По-перше, сам ринок  спричиняє об'єктивну потребу  в грошах, з якою держава повинна рахуватися.

По-друге, ринок висуває  жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна вибрати  носія, який здатний найповніше задовольнити ці вимоги.

По-третє, кількість грошей в обігу визначається певними  об'єктивними закономірностями, які повинні враховуватися державою в її регулятивних діях.

Тільки при врахуванні всіх трьох обставин випущені (створені) державою грошові знаки будуть визнані  ринком і зможуть виконувати функції  грошей. Інакше вони знеціняться і  країну буде трясти інфляція.

Отже, гроші не декретуються державою, а спричинюються самою  ринковою економікою. Роль держави  в їх створенні не визначальна, а  коригувальна.

На підтвердження цього  положення можна навести той  факт, що функції грошей виконують  не тільки випущені державою грошові знаки, а й знаки — боргові зобов'язання інших емітентів, зокрема чеки та векселі.

Металеві гроші

Металеві гроші спочатку з'явилися як шматки металу різної форми  та ваги. Для цього використовувалися  звичайні метали – залізо, мідь, бронза, срібло, золото. Такі гроші мали величезні переваги над товарними. Разом з тим форма зливків зумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

 Однак авторитет  купця як приватної особи був  обмеженим і його тавро задовольняло вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою і ця функція перейшла до держави. Держава стала виготовляти свої металеві гроші у формі зливків срібла або золота, а потім – у формі монет. Роль загального еквівалента на тривалий період закріпилася за благородними металами – золотом і сріблом. Це відбувалося завдяки таким їх якостям, як однорідність, портативність, транспортабельність, довговічність, одноманітність тощо. Срібло та золото почали тривалу боротьбу за "грошовий трон" у товарному світі (рис. 1.11).

Як грошові метали, золото і срібло функціонували в епоху золотого і срібного біметалізму, а наприкінці XIX ст. настала епоха золотого монометалізму.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини протягом майже трьох тисячоліть. За цей час функції монети теж розвивались.

Змінювалася сама форма монет: квадратні, круглі, овальні, неправильної форми. Щоб запобігти підробці монет, дизайнери застосовували рельєфний малюнок та "рубцювання" країв. Вага таких монет визначала їх вартість.

Оскільки повноцінні гроші постійно були в обігу, вони зношувались. Це робило їх обіг дорогим і змушувало вдаватись до заходів, які протидіяли б зношуванню. Найпоширенішим засобом боротьби з цим явищем у багатьох країнах стали домішки до грошового металу більш стійкого до зношування металу. Ця домішка називалася лігатурою, а кількість грошового металу (золота або срібла) у монеті – пробою*9.

Вагове співвідношення між чистим грошовим металом і домішкою інших  металів установлювалося державою й виражалося в тисячних частках  або за каратною системою. У більшості  країн використовувалася система тисячних часток, відповідно до якої монетне золото, наприклад 900-ї проби, становило монету, де на 900 вагових частин чистого золота припадало 100 частин домішки. За каратної системи чистий дорогоцінний метал відповідав 24 каратам і тому, якщо в монеті було 12 каратів, це означало, що вона містила половину чистого дорогоцінного металу, а іншу половину становили домішки.

Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10 % інших  металів крім золота або срібла. Тому скарбниці окремих країн  не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Наприклад, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла*10.

Наявність лігатури зменшувала швидкість  зношування монет, але не могла усунути  його причину. Тому монета в процесі  тривалого користування могла втратити частину своєї ваги й у зв'язку з цим вартість її була менша, ніж та, що позначена в її номіналі. Щоб упорядкувати грошовий обіг з урахуванням цього моменту, держава встановлювала межу зношування, за порогом якої монета переставала бути обов'язковою для прийому. Ця межа називалася ремедіумом і в різних країнах була різною, але, як правило, встановлювалася у межах 1 % від ваги монети.

Новий етап у розвитку монети як форми  справжніх грошей пов'язаний з виникненням  білонної монети у тобто розмінної  з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність білонної монети полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, а отже, є неповноцінною. Причому такою розмінна монета стала не відразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу. На сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

З одного боку, еволюція металевих  грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема К. Маркс неодноразово підкреслював, що гроші за своєю природою – це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу.

Гроші як гроші і гроші  як капітал. Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продукти-вного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Вони стали широко обслуговувати нагромадження вартості, використання її для фінансування розвитку виробництва, формування на цій основі маси позичкового капіталу та його руху. Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною ціллю руху грошей у процесі відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини.

 При застосуванні у сфері  інвестування гроші стають носієм  капіталу, у зв'язку з чим виникає  необхідність розрізняти гроші  як гроші і гроші як капітал.

 Гроші як гроші використовуються  переважно для реалізації наявної  споживної вартості, тобто їх  цільове призначення обмежується посередництвом в обміні.

 Гроші як капітал  використовуються для забезпечення  зростання наявної вартості. Для  цього виготовлену вартість потрібно  реалізувати, нагромадити та використати  так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використовуються для формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий капітал. В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в економічному житті суспільства.

 Набуття грошима  однієї з форм руху капіталу  не означає, що вони перестали  використовуватися як гроші.

 Функціонуючи як  капітал, гроші продовжують виконувати  свої традиційні функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні економічними суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг.

 Гроші стають капіталом  переважно при їх нагромадженні,  зберіганні та продажу на грошовому  ринку, оскільки це дає власнику  грошей додатковий дохід у  вигляді процента.

 При обслуговуванні  виробничого споживання гроші  одночасно є власне грошима  і капіталом, оскільки сприяють  реалізації товару та одержанню  прибутку.

 Найвиразніше гроші  як капітал виявляють себе  в межах кругообороту капіталу  окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною його рборотного капіталу і масою ліквідності, що забезпечує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує його оборотний капітал, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність, робить підприємство економічно могутнішим.

 У межах всієї  економіки наявна сума грошей  характеризує лише масу її  ліквідності і не є частиною  обсягу реального капіталу. Зростання  цієї суми призводить лише  до поліпшення ліквідності економіки, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується. Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.