Податкова система України і перспективи її розвитку

Платники ліцензійного збору – це юридичні та фізичні особи, які отримують в уповноважених державних органах спеціальний дозвіл (ліцензію) на право здійснення встановленого переліку видів діяльності. Об’єктом справляння збору визначається придбання права на здійснення певних видів діяльності, що ліцензуються. Ставки ліцензійного збору необхідно встановлювати окремо щодо кожного виду діяльності, який ліцензується, та повинні затверджуватись Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Податок на нерухомість

Ефективність застосування податку на нерухомість засвідчує  світовий досвід. Нерухоме майно являється зручним об’єктом для оподаткування та контролю за ним навіть в умовах, які склалися в теперішній час в Україні, адже існують вимоги щодо документального затвердження права власності на таке майно.

Платниками податку  на нерухомість будуть названі фізичні  та юридичні особи:

1) власники земельних  ділянок, а також землекористувачі, крім орендарів;

2) власники будівель та  споруд, крім будівель і споруд, переданих у фінансовий лізинг;

3) орендарі нерухомого  майна, переданого у фінансовий  лізинг. Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, будівлі та споруди. Необхідно встановити диференційовані ставки податку на нерухомість від 0,5 відсотка до відсотка вартості об’єкту оподаткування в залежності від місця розташування нерухомості і того, як вона використовується. Крім цього передбачається визначення мінімальної вартості нерухомості, яка не буде об’єктом оподаткування податком на нерухомість. Стосовно оподаткування землі виникають труднощі із його здійсненням, адже в Україні не існує ефективної системи оцінки вартості земельних ділянок і не завжди можливе її точне визначення. Тому передбачається запровадження одного з двох варіантів встановлення механізму оподаткування земельних ділянок. Перший з варіантів передбачає диференційований підхід до визначення бази податку – вартості землі в залежності від розташування земельної ділянки. Другий – справляння податку в фіксованому розмірі в тих місцях, де неможливо чітко визначитись з вартістю землі.

Податок на транспортні засоби

Цей податок являється  традиційним податком, який стягується з осіб, що мають у своїй власності транспортні засоби. Застосування податку є цілком справедливим, тому що при цьому оподатковуються суб’єкти, які мають можливість придбати транспортний засіб. Цей податок виконує відшкодувальну роль, адже покриває збитки, які наносять транспортні засоби оточуючому середовищу в результаті їх використання, і в той же час цей податок забезпечує утримання дорожнього господарства в державі. Платниками податку на транспортні засоби є юридичні особи та їх структурні підрозділи і фізичні особи, включаючи фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які володіють зареєстрованими в Україні згідно з чинним законодавством транспортними засобами, що є об’єктами оподаткування.

Не є платниками податку  на транспортні засоби підприємства автомобільного транспорту загального користування та установи та організації, які фінансуються з Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також військові частини, заклади, установи і організації Збройних Сил України.

До об’єктів оподаткування  доцільно віднести наступні транспортні  засоби:

1) трактори колісні (крім  гусеничних);

2) автобуси;

3) автомобілі легкові,  вантажопасажирські, з електродвигуном,  вантажні;

4) наземні самохідні машини  і механізми;

5) мотоцикли (мопеди);

6) яхти (судна) парусні  з допоміжним двигуном або  без нього;

7) човни і яхти моторні,  водні мотоцикли і катери, інші  плав засоби;

8) судна круїзні, екскурсійні  і аналогічні судна, призначені  в основному для перевезення пасажирів, пороми всіх типів;

9) судна рефрижераторні, риболовні, плавучі бази, інші  плавучі засоби для переробки та консервування рибних продуктів, інші вантажні та вантажопасажирські судна;

10) танкери;

11) повітряні судна (гелікоптери,  літаки).

Порядок оподатковування  власників транспортних засобів  необхідно залишити тим же, що діє на сьогодні, але слід встановити мінімум вартості транспортних засобів, які не будуть об’єктами оподаткування. Ставки податку на транспортні засоби встановлюватимуться в євро диференційовано в залежності від технічних характеристик об’єктів оподаткування (наприклад, об’єм циліндрів, потужність двигуна, довжина корпусу, валова місткість або злітна маса транспортного засобу).

Податок з реклами

Суб’єкти господарювання, рекламуючи свої товари та послуги, певним чином нав’язують їх споживачам та спонукають до придбання саме цих товарів та послуг. Держава повинна виконувати функцію контролю захисту прав споживачів, забезпечувати надання правдивої інформації під час здійснення реклами та підтримувати добросовісну конкуренцію і додержання антимонопольного законодавства. Таким чином надходження від податку з реклами компенсують державі витрати на забезпечення діяльності органів, за якими закріплені наведені вище контрольні функції. Платниками податку з реклами є юридичні особи та фізичні особи. Об’єктом оподаткування визначається реалізація рекламних послуг щодо виготовлення та розміщення зовнішньої реклами, реклами на телебачені, радіо та в засобах друкованої масової інформації. Максимальна ставка податку не повинна перевищувати 2 відсотків від вартості реалізації рекламних послуг.

Готельний податок

Запровадження готельного податку  на місцевому рівні є обгрунтованим, тому що його застосування в курортних місцевостях та місцях зосередження туристичного бізнесу дозволяє відшкодовувати витрати місцевих органів на підтримання комунального господарства такої місцевості Платниками готельного податку є готелі, пансіонати, мотелі, кемпінги та інші заклади, які розташовані на території міста (району) та надають послуги по тимчасовому проживанню за плату клієнтам. Максимальний розмір ставки податку не повинен перевищувати 5 відсотків добової вартості наданого тимчасово житла.

Курортний податок

Введення цього податку  носить аналогічний готельному податку відшкодувальний характер. Місцевості, які віднесені до курортних зон та піддаються сезонним напливам туристів та відвідувачів, потребують додаткового фінансування комунального господарства. Цей податок також сприятиме розвитку та підтримці курортних зон і туристичної галузі в Україні. Необхідно встановити, що платниками курортного податку є фізичні особи, які прибувають у курортну місцевість, на якій відповідними органами місцевого самоврядування встановлено курортний податок. Об’єктом оподаткування за цим податком виступає надання послуг щодо розміщення осіб, які прибувають до курортної місцевості. За базу обчислення курортного податку прийматиметься термін перебування у курортній місцевості. Термін перебування вираховується в добах. Максимальний розмір ставок податку визначається у гривнях за добу і не повинен перевищувати 0,5 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб.

Збір  за паркування автотранспорту

Збір за паркування автотранспорту має цільове призначення –  фінансування обладнання місць, спеціально відведених для паркування транспортних засобів, та забезпечення їх утримання і охорони. Платниками збору за паркування автотранспорту повинні бути юридичні та фізичні особи, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Об’єктом справляння збору визначається надання послуг з паркування одиниці автотранспорту у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. За базу обчислення збору приймається час, протягом якого здійснювалося паркування автотранспорту в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях на земельних ділянках, що є державною власністю. Максимальний розмір ставки збору не має перевищувати 1,5 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб в спеціально обладнаних місцях і 0,7 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб – у відведених місцях за паркування одиниці автотранспорту.

Збір  за використання місцевої символіки

Підставою для встановлення збору за використання місцевої символіки  є забезпечення її захисту від несанкціонованого використання на місцевому рівні, що є аналогічним введенню збору за використання Державної символіки. Платниками збору за використання місцевої символіки визначатимуться юридичні та фізичні особи, які виробляють та реалізують товари із зображенням місцевої символіки, за винятком випадків, коли такі товари вироблені на замовлення органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи органів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, для забезпечення їх функцій, коли придбання вказаних товарів фінансується за рахунок бюджетних коштів. Збір за використання місцевої символіки буде стягуватись з юридичних осіб в розмірі, що не перевищує 1 відсотка вартості реалізованої продукції з використанням місцевої символіки.

Ринковий  збір

Запровадження ринкового  збору має на меті створення умов ринкової торгівлі сільськогосподарською, промисловою та іншою продукцію на спеціально відведених для цього майданчиках (ринках), забезпечення відшкодування витрат на обладнання, утримання та охорону цих майданчиків.

Ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків. Платниками ринкового збору виступають юридичні та фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари в спеціально відведених та обладнаних для цього ринках. Ринковий збір повинен справлятися платниками збору до початку реалізації продукції за кожний день торгівлі. Граничний розмір ринкового збору не повинен перевищувати 15 відсотків розміру офіційної межі малозабезпеченості для фізичних осіб і розміру трьох офіційних меж малозабезпеченості для юридичних осіб диференційовано в залежності від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару), що на ньому реалізується.

Висновок.

Для поступової адаптації  та переходу до застосування і виконання положень нового податкового законодавства України органами виконавчої влади повинно бути забезпечене широке ознайомлення громадськості з новою законодавчою базою та відпрацювання механізму контролю за належним справлянням податків за запропонованими нормами. Результатом застосування норм та положень, які запроваджуються внаслідок податкової реформи, буде стимулювання господарюючих суб’єктів до зниження частки збиткових виробництв, а також до підвищення прибутковості виробництва – основного чинника, що забезпечує умови для саморозвитку, активізації інвестиційної діяльності. Реалізація визначених завдань реформування податкової системи та прийняття Податкового кодексу України дозволить створити основи для стабілізації економіко-політичної ситуації, сформувати умови для ефективної реалізації бюджетної політики в державі, що в кінцевому результаті спричинить зростання національного багатства України і добробуту її громадян.

Використані джерела  інформації:

1. Конституція України. – http://search.ligazakon.ua
2. Проект Податкового кодексу України, ухвалений Верховною Радою України у І-му читанні 08.07.2010.
3. Податкова політика України: стан, проблеми, перспективи.: монографія / П.В.Мельник, Л.Л.Тарангул, З.С. Варналій / за ред. д.е.н. З.С.Варналія. –К.: Знання України, 2008. – 675 с. 
4. Ярошенко Ф.О., Мельник П.В., Андрущенко В.Л., Мельник В.М. Історія оподаткування. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – 242 с.
5. Десятнюк О.М. Аксіологія ризикованості сфери оподаткування // Фінанси України. – 2009. -№2. – С. 51-59.
6. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави (національна доповідь) / [Хвесик М.А., Бандур С.І., Корецький М.Х. та ін.]; за заг. ред. В.М. Гейця та ін. – /РВПС України НАН України/. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.