Податкова система України і перспективи її розвитку

3. Відсутність регулюючої  функції та зосередження на  фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які  належать до інших галузей  права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх  правових гарантій для учасників  податкових відносин. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у законі "Про державну податкову службу". Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України "Про систему оподаткування" налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання.

Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідне, що і підтверджується вітчизняною практикою. Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні незручності безпосередньо для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентноспроможну продукцію. За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнту взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це у свою чергу призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом  і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим суб’єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарство із спадаючим темпом виробництва. Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки, частка якого за різними підрахунками становить від 45% до 65% валового внутрішнього продукту. Результатом цього становиться недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів – наприклад, гербового збору, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв’язку та ін. Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Таким чином, діюча податкова система – це та сила, яка підриває національну економіку. Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи.

Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення  єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави. Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.

Система податків та зборів, встановлювана в Україні.

Система податків та зборів України – це сукупність передбачених податковим законодавством України загальнодержавних та місцевих податків та зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення та сплати. Система податків та зборів в Україні встановлюється виключно Податковим кодексом України.

Податок – це обов’язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому податковим законодавством України. Збором є обов’язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами дій, які мають юридичне значення, за надання певних прав, видачу дозволів і ліцензій, а також для забезпечення функціонування системи державного соціального страхування і державного соціального забезпечення. Не є податком або збором платежі, що не встановлені податковим законодавством України, а також платежі у вигляді штрафів та інших майнових стягнень за порушення податкового законодавства.

Обов’язок щодо сплати податку (збору) – це обов’язок платника податку (збору) сплатити належну суму податку (збору) у порядку та у строк, встановлені податковим законодавством України. Податок (збір) сплачується тільки грошовими коштами, при чому допускається проведення взаємозаліку сум податку (збору), що підлягають сплаті за наявності заборгованості бюджету перед таким платником. Передбачається запровадити систему надання податкових кредитів у формі надання відстрочки або розстрочки (зміни терміну сплати податків (зборів). Підставами для отримання відстрочки або розстрочки, зокрема, можуть бути неможливість сплати податку (збору) внаслідок стихійного лиха або інших надзвичайних обставин, загроза банкрутства платника податку, неможливість сплати податку по причині майновий становища фізичної особи. Визначення та встановлення загальнодержавних податків та зборів, а також визначення переліку місцевих податків та зборів відноситься до компетенції Верховної Ради України. Встановлення підстав для сплати місцевих податків і зборів в порядку та розмірі ставок, передбачених податковим законодавством, відноситься до компетенцій органів місцевого самоврядування за наявності об’єктів оподаткування (справляння збору) або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків (зборів). Органи місцевого самоврядування можуть визначати додаткові пільги щодо платників податків по встановленим місцевим податкам лише в межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Основними джерелами доходів  загальнодержавного бюджету мають  бути податок на додану вартість та акцизні податки, а основним доходним джерелом місцевих бюджетів – податок на нерухомість. Органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати ефективний контроль за нерухомим майном, повнотою обліку та стягнення цього податку і по необхідності надавати пільги по сплаті податку на нерухомість. Передбачається встановлення переліку податків та зборів, який дозволить побудувати систему оподаткування із раціональним поєднанням прямих та непрямих податків, кожний з яких має свої позитивні характеристики і недоліки, але в поєднанні забезпечать результативність та дійовість системи оподаткування в цілому. Скасування неефективних і безпідставних податків з незначними частками в бюджетних доходах, поєднання податків і зборів одного рівня з однаковою податкову базу, а також відміна недоцільних та невиправданих пільг з оподаткування дозволить побудувати ефективну податкову систему в Україні.

До загальнодержавних  податків повинні відноситись:

1) податок на доходи  фізичних осіб;

2) податок на прибуток;

3) податок на додану  вартість;

4) акцизний податок.

До переліку загальнодержавних  зборів мають входити:

1) збір до Державного  соціального фонду;

2) Державне мито;

3) збір за використання  Державної символіки;

4) ліцензійний збір.

До місцевих податків доцільно включити:

1) податок на нерухомість;

2) податок на транспортні  засоби;

3) податок з реклами;

4) готельний податок;

5) курортний податок.

До місцевих зборів відноситимуться:

1) збір за паркування  автотранспорту;

2) збір за використання  місцевої символіки;

3) ринковий збір.

Податок на доходи фізичних осіб

Механізм оподаткування  доходів фізичних осіб повинен стати  прозорим, порядок нарахування простим і зрозумілім для всіх платників податку, адже цей податок торкається майже всіх верств населення. Особливістю запровадження цього податку має стати перенесення основного навантаження по сплаті податку на тих фізичних осіб, які мають високий рівень доходу, що дозволить мінімізувати податковий тиск на малозабезпечений прошарок населення України. Податок на доходи фізичних осіб повинен виконувати функцію стимулювання споживання населенням – для цього положеннями податкового законодавства України розмір неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб має бути прирівняний до розміру офіційної межи малозабезпеченості, а ставки цього податку знижені. Передбачається, що переважна частина платників будуть сплачувати цей податок за мінімальною ставкою: таким чином буде забезпечено соціальну справедливість та реалізовано принцип економічної обгрунтованості оподаткування.

До платників податку  на доходи фізичних осіб повинні відноситись  фізичні особи: резиденти та нерезиденти України (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства), за виключенням нерезидентів, які мають дипломатичний статус відповідно до міжнародних договорів України та чинного законодавства. Об’єктом оподаткування повинен бути сукупний дохід за календарний (звітний) рік, який обчислюється шляхом зменшення суми валового доходу, отриманого платником податку у звітному році, на суму податкових вирахувань, конкретний перелік яких встановлюється податковим законодавством. Передбачається чітке регламентування порядку оподаткування додаткових благ, які надаються працівникам за рахунок роботодавця. Крім цього до переліку доходів платника податку повинні входити доходи, які були отримані платниками податку у вигляді успадкованого майна, подарунків, а також суми процентів, отриманих платником податку в результаті розміщення коштів на поточних (депозитних) рахунках банків.

До переліку податкових вирахувань з цього податку, зокрема, передбачається включити суми коштів або вартість майна, які передані платником податку як пожертвування у відділення благодійних та екологічних фондів чи іншим неприбутковим організаціям із встановленням певного обмеження цих пожертвувань.

Ставки податку  на доходи фізичних осіб встановлюватимуться  за прогресивною системою шкали оподаткування залежності від розміру бази оподаткування за рік:

- оподатковуваний дохід  (база оподаткування) за звітний  рік, сума якого менша ніж розмір 12 місячних неоподатковуваних мінімумів доходів фізичних осіб (н. м.) – не оподатковується;

- до доходу від 12 н.  м. до 180 н. м. застосовується  ставка 10 відсотків;

- до доходу від 180 н.  м. до 300 н. м. застосовується  ставка 15 відсотків;

- до доходу понад 300 н. м. застосовується ставка 20 відсотків.

На фізичних осіб – платників  податку має покладатися обов’язок самостійно визначати податкові зобов’язання, вести облік доходів, податкових вирахувань та сум податку, утриманого податковими агентами (роботодавцями) з доходу, пов’язаного з оплатою праці, та сплаченого до бюджету у вигляді авансових платежів з податку протягом року. До доходів, пов’язаних з оплатою праці, але отриманих платником податку за неосновним місцем роботи, застосовуватиметься ставка податку 20 відсотків. При цьому повинно бути встановлено, що платник податку, який протягом року отримував доходи за неосновним місцем роботи, за своїм бажанням за результатами цього року може скласти та подати до податкових органів декларацію про доходи. У разі подання декларації про доходи здійснюється перерахунок податкового зобов’язання за сукупним доходом із застосуванням шкали ставок оподаткування, визначеної вище. За результатами такого перерахунку проводиться відшкодування платнику податку величини перевищення фактично сплаченого протягом року податку над величиною податкового зобов’язання за сукупним доходом. Таким чином будуть створені умови, коли платник податку, який отримує доходи з декількох джерел, буде зацікавлений у веденні обліку таких доходів і податкових вирахувань та у поданні декларації про доходи. Передбачається, що до доходу платника податку включатимуться надходження як в грошовій, так і матеріальній і нематеріальній формах. Доходи, які будуть отримані платником податку в натуральній формі, зараховуватимуться за звичайними цінами, при чому необхідне чітке закріплення в податковому законодавстві поняття "звичайної ціни".

Положеннями податкового  законодавства необхідно встановити, що під час обчислення суми податку на доходи фізичних осіб за результатами року до складу податкових вирахувань повинні бути віднесені суми всіх інших податків, які така фізична особа сплатила протягом цього звітного року. Передбачається запровадження особливого порядку оподаткування доходу, отриманого фізичною особою від продажу майна, за яким оподатковується різниця між ціною продажу та витратами платника податку, пов’язаними з придбанням та продажем такого майна. Передумовою створення дієздатної системи оподаткування реальних доходів фізичних осіб повинні стати проведення легалізації вартості майна фізичних осіб шляхом одноразового декларування вартості такого майна, належне проведення якого реалізуватиме політику Президента щодо легалізації доходів. Крім цього необхідне проведення чіткого регламентування застосування непрямих методів оцінки доходів фізичних осіб. З метою забезпечення гарантій соціального захисту малозабезпечених верств населення передбачається пільгове оподаткування доходів, отриманих пенсіонерами, інвалідами Великої Вітчизняної війни та сім’ями воїнів (партизанів), інвалідами I та II групи. До об’єкту оподаткування не включатимуться доходи, отримані у вигляді стипендій, аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій, суми допомоги по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну, заподіяну фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у зв’язку із втратою годувальника.

Податок на прибуток

Податок на прибуток повинен  виконувати регулюючу функцію та спонукати до зростання ділової активності суб’єктів підприємництва. При оподаткуванні прибутку застосовуватиметься принцип, за яким для визначення оподатковуваного прибутку платник податку вправі зменшувати дохід на суму податкових вирахувань, до яких можуть бути віднесені всі витрати платника податку, пов’язані із здійсненням його господарської діяльності, за винятком встановленого переліку витрат, які не підлягають вирахуванню. Передбачається віднесення до платників податку на прибуток юридичних осіб, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів та нерезиденти України) та постійних представництв нерезидентів в Україні, за виключенням нерезидентів України, які мають дипломатичний статус відповідно до міжнародних договорів України та чинного законодавства. Стосовно такого виду платників податків, як неприбуткові організації, то необхідно чітке визначення терміну неприбуткові організації, а також встановлення критеріїв віднесення юридичних осіб до цієї категорії. Для неприбуткових організацій встановлюватиметься порядок складання спрощеної звітності та буде передбачено чіткий перелік надходжень, які може отримувати неприбуткова організація і які не відноситимуться до її доходів. При цьому головною умовою можливості застосування особливих положень для неприбуткових організацій має бути заборона ведення такими організаціями комерційної діяльності.