Підвищення еколого-економічної ефективності виробництва продукції рослинництва на перспективу у с\г підприємтсвах

Вступ

Формування  нової системи господарювання пов`язана  з реформуванням і розвитком  агропромислового комплексу України, на основі ринкових відносин у сільському господарстві. В сучасних умовах недостатньо  вивчений вплив організаційних факторів на ефективність функціонування новостворених підприємств. У цьому плані вкрай необхідні пошукові наукові дослідження стратегічно важливих напрямків їх подальшого розвитку і створення організаційних передумов для економічного зростання. На всіх етапах розвитку сільського господарства одним із основним напрямів є виробництво сільськогосподарської продукції і в першу чергу - рослинницької.

Актуальність  проблеми ефективності сільськогосподарського виробництва за сучасних умов виходить на перше місце серед інших  проблем. Вирішення та реалізація цієї проблеми забезпечить формування реального добробуту населення країни, підвищення її продовольчої безпеки. Дослідженню проблеми ефективності виробництва продукції рослинництва в с-г підприємствах в умовах ринкових перетворень присвячені наукові праці багатьох вчених-аграрників.

Сільськогосподарське  виробництво України за останні  роки зазнало великих змін. Загальна соціально-економічна криза спричинила значне зменшення обсягів виробництва  продукції рослинництва. Низькі ціни на продукцію рослинництва, фінансове банкрутство більшої частини сільськогосподарських підприємств не дали можливості їм отримувати ті обсяги виробництва, які складалися десятиліттями.

Розв'язування проблеми збільшення виробництва продукції  рослинництва, поліпшення її якості вимагає радикальних перетворень в економічних відносинах, прискорення науково-технічного прогресу і соціальної перебудови села за рахунок інвестицій і підтримки держави. Здійснюється перехід до ринкової економіки на основі різних форм власності і видів господарювання.

Виробництво продукції  рослинництва має вирішальне значення для розвитку усіх галузей сільського господарства. Продукція рослинництва займає найвищу питому вагу у валовому виробництві продукції сільського господарства. Це пояснюється її винятковим значенням і різнобічним використанням. Рослинництво є основою сільськогосподарського виробництва, а рівень його розвитку - один із найважливіших показників, який безпосередньо впливає на матеріальний добробут населення.

Об’єктом дослідження досдлідження ефективності виробництва продукції рослинництва у ПП «Імпак» Андрушівського району, Житомирської області. Розглядаючи перспективні напрямки вдосконалення виробництва продукції рослинництва потрібно відмітити, що валове виробництво її зростає, в основному, за рахунок розширення посівних площ. В умовах ринкової економіки найважливішою умовою зростання економічної ефективності виробництва є підвищення урожайності продукції рослинництва, та удосконалення структури посівних площ і поліпшення якості продукції. Для цього необхідно приділити особливу увагу на впровадження високопродуктивних гібридів та сортів, підвищення родючості ґрунтів, підвищення культури землеробства, застосування науково - обґрунтованої системи сівозмін, використання якісного посівного матеріалу, використання системи заходів боротьби з бур'янами та шкідниками.

При використанні в господарстві інтенсивних технологій особливого значення набуває дотримання технологічної дисципліни на всіх організаційно-технічних  операціях. Застосуванні інтенсивних технологій сприяє зниженню собівартості продукції та трудоємкості. За рахунок комплексної механізації виробничих процесів, використання ресурсо- та енергоощадних технологій, удосконалення організаційних систем управління та ін. Можна значно підвищити ефективність виробництва продукції рослинництва та її конкурентоздатність на ринку в сучасних умовах. 

Розділ 1. Науково-теоретичні основи еколого-економічного обґрунтування зростання продукції рослинництва на перспективу

1.1 Економічна  сутність процесу виробництва продукції рослинництва

Сільське господарство – одна з пріоритетних галузей народного господарства, в якій процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання мають свої особливості, де діють нові економічні закони, а дія притаманних всьому суспільству способу виробництва законів набуває специфічних форм, ці особливості значною мірою залежать від природних факторів. Для забезпечення життя більшості населення планети сільське господарство залишається найважливішою галуззю народного господарства. Так, наприкінці ХХ ст.. з 6 млрд.  населення земної кулі у  слаборозвинутих країнах світу голодує близько 1 млрд. чол.. Проблема нормального забезпечення продуктами харчування гостро стоїть для сотень мільйонів населення в різних куточках нашої планети, в т. ч. в Україні[3]. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості. Крім того, у цій галузі відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежить здоров'я людини, її психологічний, нервовий, емоційний стан тощо.

Важливою галуззю  сільського господарства є рослинництво, рівень розвитку якого впливає і на тваринництво. Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. Розвиток і зміцнення рослинництва України – важливе державне завдання. Економічною основою сучасного рослинництва є виробництво продукції з мінімальними матеріальними затратами на її одиницю. Це означає, що на одиницю площі посіву повинні бути мінімальні витрати грошових і матеріальних ресурсів. Розвиток і зміцнення рослинництва України – важливе державне завдання. Право громадян нашої країни – робітників, селян, службовців на користування ділянками землі, а також вирощування на них рослин та різних технічних, кормових зернових культур у встановленому законом порядку закріплено Конституцією України[1].

Зернові культури мають найвищу питому вагу в структурі  посівних площ і валових зборів сільськогосподарських  культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням. Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей; воно є незамінним кормом при виробництві продукції тваринництва, а також основною сировиною для переробної промисловості. Зерно є важливим експортним продуктом і має забезпечувати значні надходження валютних коштів державі. Адже в процесі зберігання зерно майже не втрачає свої якості а, отже, придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів. Продовольче споживання зерна складається з його використання на виробництво борошна, круп, консервів і деяких інших продуктів, які вживаються людиною в їжу. Всі основні зернові і зернобобові культури тією чи іншою мірою йдуть на продовольче споживання[10].

У структурі  використання зерна на продовольчі в основному переважає пшениця 70-80%, обсяг фонду споживання цієї культури коливається в межах 5,6-6 млн. т. Якщо розглянути більш глибшу динаміку наведеного показника, то бачимо, що його значення поступово скорочується внаслідок зменшення чисельності населення країни. Другий по значимості продовольчої культури є жито. Його частка в продовольчому споживанні в середньому складає близько 7 %. Практично все продовольче споживання жита – це використання на виробництво борошна.

Важливою продовольчою культурою в Україні є гречка: її частка в споживанні становить близько 5%. Необхідно відзначити, що практично все вирощене в країні зерно гречки використовується для виробництва крупи, при цьому на долю гречаної крупи приходиться 40-50 % у загальному обсязі виробництва круп. Приблизно рівні частки – по 3 % у продовольчому споживанні мають кукурудза та рис. Використання кукурудзи в продовольчих цілях досить широко – це крупа, борошно, консерви, і багато чого іншого. Рис використовується головним чином для виробництва крупи. Інші круп'яні культури – це ячмінь, овес, горох, просо, але їхня частка в продовольчому споживанні порівняно невелика. Продовольче зерно – відносно стабільна величина, хоча в останні роки все-таки проглядається тенденція до зниження. Причин такої тенденції багато – це і скорочення населення країни, і виїзд великої кількості українців на роботу за кордон (за деякими оцінками це становить біля 5 млн. чол.) і більш ощадливе відношення до продуктів, і зміна раціону харчування. При дослідженні структури використання зерна на продовольчі цілі у країнах світу спостерігаємо традиційну перевагу зерна пшениці у країнах Європи та США, у країнах Далекого Сходу, наприклад у Китаї, її частка складає лише 40 %, найбільшу частину в раціонах китайців, як відомо, займає рис. Порівняно з Україною у США споживання зернової продукції урізноманітнено кукурудзою – 11,3 %, бобовим – 3,2 %, рисом – 7,8 %. Досить велика частка продуктів становить 10,6 % та 11,3 % відповідно. Для України характерна наявність порівняно значної кількості жита у структурі споживання зернових культу (9,3 %), жито також полюбляють у Польщі та Білорусі, воно використовується переважно для виробництва хліба[15].

Кількісний  аналіз споживання продуктів харчування у наведених країнах свідчить, що найбільше зернових у раціонах українців та китайців, просте, останні, крім того, значно більше їдять овочів та м'яса (256,2 та 52,9 кг). У США на продовольчі цілі на одну особу використовується лише 112 кг зерна, що на 30 % менше, ніж у нашій країні, проте значно більше споживається молока – на 60%, м’яса – у 3,8 рази, фруктів – 3,7 рази. У Франції та Канаді кількість споживання м’яса також перевищує вітчизняні показники і становить 100 кг. Раціони жителів цих країн насичені овочами та фруктами. Причиною значної частки у структурі харчування населення України хліба та інших продуктів переробки зерна є низька купівельна спроможність українців. Недостатній рівень споживання продукції тваринного походження (молока, м’яса) зумовлює скорочення витрат зерна, що використовується для годівлі худоби та птиці. Внаслідок цього попит на внутрішньому ринку зерна України є досить низьким, надлишок, який вивільняється, за умов сприятливої кон'юктури   реалізується на експорт. За відсутність комплексного та дієвого впливу держави в цих умовах посилюється залежність вітчизняного ринку від кон'юктури світового ринку зерна.[25]

Рис. 1. 1 Динаміка продовольчого споживання в 2007-2009 рр.

1.2 Кон'юнктура  та тенденції розвитку ринку  рослинництва

Рослинництво  — провідна галузь сільськогосподарського виробництва, де вирощуються зернові, технічні, кормові, овочеві, баштанні культури, картопля, фрукти, ягоди, виноград та ін. Провідне місце в структурі посівів (до 50%) займають зернові культури. Їх площа становить близько 15,0 млн. гектара. В Україні вирощують озимі та ярі культури. Сіють, як правило, більше озимих культур, оскільки вони врожайніші. Однак нерідко несприятливі погодні умови призводять до знищення посівів озимих культур і доводиться пересівати їх ярими.

За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі. За археологічними даними зерно на території України вирощують уже 3-5 тис. років. Вивезення українського зерна в Європу розпочалося з другої половини XVI ст. З другої половини XIX ст. після прокладання залізниць до портів Чорного та Азовського морів експорт зерна значно зріс. Це сприяло освоєнню південноукраїнських степів, перетворенню їх на головний регіон вирощування зернових культур в Європі. В останні роки річний валовий збір зерна в Україні становив 25-50 млн. тонн.

Чільне місце  серед посівів озимих культур  посідає озима пшениця. Україна  є одним із головних регіонів вирощування  високоякісної продовольчої озимої пшениці в світі. Урожайність  цієї культури значно вища, ніж ярої, і становить 20-40 ц/га. Основними районами вирощування озимої пшениці є області степової та лісостепової зон, де ця культура займає більше чверті посівів і половину площ, зайнятих зерновими. У поліських та західних районах частка посівів озимої пшениці значно менша.

Цінною продовольчою культурою України є озиме жито. У повоєнні роки його площа помітно скоротилася. Пояснюється це тим, що жито переважно дає нижчі врожаї, ніж інші зернові. Основні райони вирощування озимого жита — Полісся і західна частина країни. Цій культурі належить друге місце (після пшениці) за розмірами посівних площ озимих культур. Врожайність жита становить 17-25 ц/га.

З озимих культур  на невеликих площах вирощують озимий ячмінь. Значне місце в посівах  зернових належить ярому ячменю. Ячмінь вирощують всюди, але найбільше у південних районах. Площі ярого ячменю розширюються у ті роки, коли ним пересівають озимі. Врожайність ярого ячменю — 20-33 ц/га.

Цінною ярою культурою є кукурудза. Найбільші  площі посівів кукурудзи є  в північній і центральній  частинах Степу, на півдні Лісостепу. У повоєнні роки помітно скоротилися посіви вівса (до 0,6 млн. га) — цінної фуражної та продовольчої культури. Його вирощують в основному у північній та західній частинах України (на півдні й у центрі країни його часто використовують для пересівання озимих). Урожайність цієї культури — 20-30 ц/га.

Значні площі  в Україні відводяться під  гречку — 472 тис. гектарів. Однак за повоєнні роки площі посівів гречки скоротилися. Порівняно невисокою  є і врожайність цієї культури (7-12 ц/га). Найбільші посіви гречки зосереджені у поліській частині держави, а також частково у Лісостепу. Гречка — типова українська зернова культура. В західноєвропейських країнах її вирощують на невеликих площах: гречана крупа там є малознаною.

В Україні, зокрема  в її степовій і лісостеповій зонах, культивують просо. Це — давня культура на території нашої батьківщини. Просо належить до посухостійких круп'яних культур і дає порівняно високі та досить сталі врожаї в посушливі роки (15-20 ц/га). Під рисом в Україні зайнято 23 тис. гектарів. Розширення зрошуваних земель у південній частині країни створює сприятливі умови для збільшення площ під посіви рису, який вирощується на поливних полях, дає досить високі й стабільні врожаї (30-50 ц/га). Значні посіви зернобобових культур, зокрема гороху, вики і викової суміші на зерно. Основними районами вирощування гороху і вики є лісостепова зона, а також південна частина Полісся. Перше місце серед технічних культур належить соняшнику, який займає близько двох третин всієї площі технічних культур (2,1 млн. га). В Україні отримують досить високі й стабільні врожаї цієї культури (10-17 ц/га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні, на півдні Лісостепу. Україна належить до держав з розвинутим землеробством. На неї припадає 4% світового збору пшениці, 9% — ячменю, 6 — картоплі, 11 — цукрових буряків, понад 4% — вівса.[16]