Підвищення ефективності використання виробничих фондів і трудових ресурсів підприємства

— механізм оподаткування  майна,

— механізм кредитування,

— механізм використання виручки  від реалізації зайвого майна.

Організаційні передумови включають форми, засоби, структури, види діяльності, які притаманні ринковій економіці і розширюють можливості підприємця щодо залучення ресурсів. Крім таких традиційних форм як купівля або виготовлення, вони включають і суто ринкові, серед яких найпоширеніші — оренда (лізинг), факторинг, рейтинг.

Оподаткування майна створює  мотиви зменшення кількості ресурсів (при однаковій величині прибутку) або збільшення прибутку (при незмінному обсязі ресурсів).

Механізм кредитування діє як стимул ефективного використовування ресурсів шляхом оцінки альтернативи фінансування розвитку фірми за рахунок короткострокових чи довгострокових кредитів, бо це є вибір між доведенням ризику до мінімуму або одержанням максимальних прибутків. Фінансові менеджери залежно від того, як вони ставляться до ризику, вибирають особливі підходи до фінансування своїх активів, але будь-який спосіб кредитування потребує максимізащі використання ресурсів

Механізм використання виручки від реалізації зайвого  майна (зарахування й на рахунок  фірми як грошових надходжень) зацікавлює підприємців у швидкому вивільненні непотрібного майна.

Вибір підприємцем найдоцільнішої форми залучення і подальшого використання ресурсів базується на аналізі економічних переваг і недоліків різних організаційних варіантів. Так, при вирішенні головної проблеми фірми-виробника яким чином поповнити виробничі ресурси, наприклад технологічне устаткування, можливі такі варіанти:

1) придбати потрібне  устаткування у власність (купівля),

2) виготовити устаткування  власними силами на підприємстві (виготовлення),

3) орендувати устаткування  безпосередньо у власника або  через лізингову компанію у  лізингодавця (оренда),

4) не залучати додаткове  устаткування, а укласти угоду  на виготовлення потрібної продукції  на інших підприємствах (кооперація).

Кожний з варіантів може бути ефективним, виходячи з конкретної економічної ситуації. Обґрунтування економічної доцільності в цьому випадку повинно базуватися на вартісних оцінках зміни обсягу ресурсів, прибутку, рентабельності для кожного з варіантів і подальшому їх порівнянні.

Ефективність використання ресурсів можна розуміти як здатність фірми в разі необхідності мобілізувати на рахунок живі гроші. Очевидно, чим швидше фірма спроможна реалізувати товарно-матеріальні запаси та одержати гроші від дебіторів, тим кращий й фінансовий стан.

Обіговість товарно-матеріальних запасів важлива для фірми, бо вони найменш ліквідні серед поточних активів. Фірма змушена тримати запаси І це зв'язує й кошти, отже, їй вигідно реалізувати запаси якомога швидше, щоб вивільнити кошти для інших потреб. Загалом висока обіговість товарних запасів вважається ознакою ефективного використання цих активів:

 

(1.5)

де, Стаз – собівартість товарно-матеріальних запасів, гр..од;

Сп.пр. – собівартість продуної продукції, гр..од.;

СВЗ – середня величина запасів, гр..од.

 

1.3 Економіка трудових  ресурсів

 

Ресурси праці фірми — це сукупність найманих працівників, трудова діяльність яких забезпечує досягнення цілей організації. Як виробничий ресурс, вони мають певні особливості найманий працівник (на відміну від інших ресурсів) може відмовитись від умов використання його праці, звільнитись за власним бажанням, страйкувати, може перенавчатись іншим професіям, підвищувати свою кваліфікацію тощо. Тому при використанні цього виду ресурсу необхідно враховувати як економічні, так і соціально-спрямовані аспекти.

Економічний аспект. Відображає економічні результати діяльності організації за конкретної системи управління. З одного боку, економічну ефективність характеризують показники, що відображають побудову та функціонування систем управління. Це рівень автоматизації робочих місць управлінців, рівень розроблення інструктивного та нормативного матеріалу, загальний діапазон управління, рівень технічної озброєності управлінців тощо. Водночас ефективність систем управління характеризується показниками, які відображають результати виробничо-господарської діяльності організації: величина прибутку, собівартість, обсяг виготовленої продукції, обсяг реалізації продукції, рентабельність, фондомісткість, рівень ліквідності, рівень ризику, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, маневрування, оборотності тощо [26, с.197-199].

Організаційний аспект. Характеризує якість побудови організації, її системи управління, прийняття управлінських рішень, реакцію системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо. Її оцінюють за показниками, які відображають якість побудови організації та її системи управління: рівень централізації функцій управління, співвідношення чисельності управлінських працівників між різними рівнями управління, питома вага керівників у загальній чисельності апарату управління, коефіцієнт ланковості структури управління, швидкість прийняття управлінських рішень.

Соціальний аспект. Відображає вплив управління на процеси формування професійних характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату в колективі, атмосфери захищеності й причетності до цілей організації, перспектив розвитку соціальних інституцій тощо. Соціальну ефективність управління можна оцінювати з двох точок зору. З одного боку, її оцінюють за показниками, що відображають соціально-культурну сферу функціонування організації: рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень розвитку соціальної інфраструктури на підприємстві, рівень умов праці тощо. З іншого — за показниками, що відображають вплив на досягнення виробничо-господарських результатів та задоволення потреб ринку: продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів тощо [40, c.38].

Як кожний вид ресурсу, праця  має свою ціну — ринкову вартість використання найманої робочої сили, яка виражається заробітною платою (ЗП).

Для найманого працівника заробітна  плата — це його трудовий доход, винагорода за виконану роботу. Для  підприємства заробітна плата —  це елемент витрат на виробництво  і водночас основний чинник забезпечення мотивації високої продуктивності найманих працівників.

При визначенні розмірів заробітної плати слід враховувати вплив  різних факторів:

1. фактори, що впливають на загальний рівень заробітної плати

1.1)фактори оточення (попит і  пропозиція робочої сили, рівень безробіття, життєвий рівень населення, державне регулювання ЗП шляхом встановлення мінімального рівня ЗП);

1.2) фактори підприємства (загальна  продуктивність організації, рентабельність  виробництва, діяльність профспілок);

2. фактори, що визначають індивідуальний заробіток

2.1) фактори, пов’язані з характером  роботи (складність виконуваних  робіт, умови праці, рівень  відповідальності, кваліфікаційні  вимоги);

2.2) кадрові фактори (тривалість  найму, умови контрактної угоди,  стаж роботи, освіта, досвід роботи, трудові навички).

 

Встановлюючи загальний рівень заробітної плати і враховуючи вплив  відповідних факторів, керівництво  фірми повинно спиратись на економічні критерії, а саме — забезпечення прибутковості виробництва при  існуючому рівні цін. Виходячи з цього, підприємство розробляє політику відбору та найму кадрів. Високі заробітки приваблюють велику кількість кандидатів і створюють можливість вибору робочої сили. Але не слід забувати, що висока заробітна плата не є гарантією високої продуктивності і стабільності кадрів, а лише мотивом ефективної трудової діяльності. Також необхідно врахувати рівень безробіття в даному регіоні й кваліфікаційну структуру ринку праці.

Згідно з теорією ефективної заробітної плати, той її рівень, що перевищує конкурентний, призводить до зростання продуктивності праці. Працівники не ухилятимуться від виконання своїх обов'язків, знаючи, що така ж робота в інших організаціях оплачується нижче.

Коли різниця в оплаті праці  на різних фірмах досить велика, то працівники вимушені ефективно працювати, оскільки в іншому випадку звільнення за низькопродуктивну працю призведе до зниження заробітку, якщо вони будуть найняті іншою фірмою з нижчим рівнем заробітної плати, або до втрати роботи (заробітку).

Важливо визначити розбіжність між грошовою, або номінальною, і реальною заробітною платою.

Номінальна зарплата — це сума грошей, одержана за годину, день,  тиждень тощо.

Реальна зарплата — це кількість  товарів та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату, купівельна спроможність номінальної зарплати.

Якщо зважити на те, що реальний доход і фактичний обсяг виробництва  — це два способи бачення одного й того ж явища, то стає очевидним, що реальний доход (загальний заробіток) одного працюючого може зростати приблизно  тими ж темпами, що й обсяг виробництва на одного працюючого.

Державне регулювання заробітної плати має забезпечувати й  відтворювальну і соціальну функції. Це здійснюється через встановлення мінімальної заробітної плати, розрахованої на основі прожиткового мінімуму, а також через тарифно-кваліфікаційну систему оплати праці й відповідні податкові ставки Державне регулювання реалізується через Закон України "Про оплату праці".

1.4 Ефективність використання ресурсів  праці

 

Актуальність проблеми зростання  продуктивності праці — хрестоматійне твердження. Економіка держави повинна розвиватися не на фоні західної економіки, а в ситуації інтеграції у світову економіку 3 точки зору продуктивних сил — це спільність, яка базується на новому технічному укладі — електронній техніці, інформаційних технологіях, гнучкому автоматизованому виробництві. З точки зору виробничих відносин — це спільність, де панують розвиток підприємництва, ринкових важелів, конкуренції, скорочення безпосереднього державного втручання в економіку. Держава стає інструментом компромісу, консенсусу між різними інтересами.

У перспективі в державі все  більше стверджуватиметься примат соціальної сфери над економічними і технічними проблемами.

До обставин, що висувають на перший план проблему зростання продуктивності праці, відносяться:

— необхідність зростання обсягів  виробництва за рахунок інтенсивних факторів, що можливе при скороченні додаткових затрат праці, яке має значно випереджати зростання обсягів виробництва;

— необхідність вирішення проблеми нагромадження в напрямі зростання національного багатства держави;

— доцільність інтенсифікації виробництва і праці при зміні відносин власності з державної на користь приватної.

Продуктивність праці — це кількість  продукції, що виготовляється за одиницю  часу при певних затратах живої праці, або кількість часу витрачена на виготовлення одиниці продукції

Ці вимірювачі повинні застосовуватися одночасно, бо зменшення трудомісткості не завжди викликає зростання продуктивності праці.

При вирішенні проблеми зростання  продуктивності праці треба керуватися вимогами закону спадаючої віддачі, який полягає в тому, що послідовне нарощування ресурсів праці спочатку сприяє зростанню середньої продуктивності — обсягу виробництва на одного працюючого, а потім відбивається падінням продуктивності праці.

Гранична продуктивність — зміна  загального обсягу виробництва, пов'язана  з кожним додатковим вкладенням праці, яка спочатку має тенденцію до зростання, потім поступово спадає і досягає від'ємної величини

Фірма при вирішенні проблеми зростання продуктивності праці використовує резерви і фактори її підвищення.

Під резервами зростання продуктивності праці розуміють об'єктивну можливість збільшення обсягів продукції, що виготовлена  за одиницю часу при певних затратах живої праці, або зменшення затрат часу, необхідних для виготовлення одиниці продукції на одній фірмі в порівнянні з максимально можливими.

Резерви умовно можна поділити на дві групи: 1) резерви, що забезпечуються можливостями технічного прогресу, а вони не мають меж; 2) резерви, що зумовлені усуненням втрат часу.

Фактори зростання продуктивності праці в розумінні умов, що сприяють зростанню, можуть бути представлені чотирма  рівнями:

— наукові досягнення і їх впровадження у виробництво;

— технічна база виробництва і  підвищення її рівня;

— удосконалення організації виробництва;

— підвищення кваліфікації працюючих.

Оцінюючи значення окремих факторів за ступенем і характером їх впливу на зростання продуктивності праці, слід визначити, що головне — це прискорення технічного прогресу. Щоб нова техніка дійсно стала новою, вона повинна забезпечити вибуховий приріст продуктивності праці, зменшення витрат праці на одиницю корисного ефекту. За оцінками спеціалістів, для забезпечення приросту продуктивності праці на 5% за рік треба (при середньому терміні оновлення 10 років для машин і устаткування) збільшити продуктивність праці в 1,6 раза при одночасному зниженні ціни на нові машини не менше, ніж на 40%.

Якими б досконалими не були технологія, техніка, результати їх використання залежать від організаційних факторів, серед яких основними є такі:

— рівень організації виробництва  і праці;

— відповідність вимог кваліфікації працюючих до організації виробництва;