Особливості розвитку плодоовочевого комплексу Причорноморського економічного району

Отож, після  розпаду СРСР (в роки якого плодоовочева галузь та її близька родичка -  плодоовочконсервна галузь досягли вагомих успіхів, що демонструє той факт, що Україна забезпечувала відповідними продуктами не лише саму себе, а й переважну більшість “братських” республік) результати діяльності плодоовочевої галузі почали погіршуватися. До недавнього часу (та й, в певних підгалузях, на сьогоднішній день) зменшувалися посівні площі (а відтак і економія на маштабах), валовий збір, урожайність (у середньому), експорт, рентабельність галузі. На сьогоднішній день рентабельність даної галузі, за оцінками експертів, не перевищує 15% (більш оптимістичні оцінки рентабельності отримала плодоовочконсервна галузь, в середньому – 10-25%, заводи-лідери (що становлять більшу половину)  – від 30% і вище), що навіть для української економіки є досить низьким показником.

Проблемність  галузі поглиблюється недостатньою кількістю так званих “циклічних” виробників, тобто таких компаній, які займаються повним процесом виготовлення продуктів харчування на плодоовочевій основі – від вирощування власної сировини – до розфасовку переробленої продукції у відповідну тару (це переважно плодоовочконсервні виробники та ті, що виготовляють заморожені овочі). Мало хто з операторів даного ринку  інвестує у вирощування власної сировини, обрікаючи галузь, у багатьох випадках, на сировинний дефіцит, бо сьогодні з-поміж виробників плодоовочконсервної галузі виживають ті, хто мають стабільний доступ до якісної сировини.

Проблеми  із сировиною та цінами на неї – істотне джерело ризику для підприємств, що перероблюють овочі та фрукти. Не тільки тому, що часто вони ставлять під питання саме існування підприємства, але й тому, що вони можуть змінювати розстановку сил на конкретному ринку харчової продукції.

Так, загрозливих  масштабів набрала і має тенденцію  до поглиблення сировинна криза в цукровій промисловості. Виробничі потужності діючих цукрових заводів можуть переробляти близько 45 млн. т цукрових буряків і виробляти з них до 5 млн. т цукру. Проте протягом останніх років, внаслідок скорочення посівних площ буряків, а також зниження їх урожайності і валового збору, виробництво цукру зменшилося вдвічі. Минулого року буряки переробляли тільки 170 цукрових заводів з 191. При цьому мали місце значні простої їх виробничих потужностей через неритмічне надходження сировини потужностей через неритмічне надходження сировини і енергоносіїв.

Визначальною  рисою плодоовочевої галузі є  складність отримання сільсгоспвиробниками довгострокових кредитів, так необхідних для реорганізаціїї підприємств цієї галузі, для придбання нового обладнання (плодоовочконсервні виробники та тепличні підприємства), необхідного для забезпечення прийнятного рівня рентабельності галузі[8].

Однією  з основних проблем, яка постає перед  операторами плодоовочевої галузі є неможливість формування ф’ючерських цін, тобто банки не взмозі спрогнозувати ціни на продукти галузі. Тому вони не наважуються брати на себе ризик по кредитуванню закупок продуктів плодоовочевої галузі в періоди сезонного перевищення пропозиції над попитом. Це заважає сільгоспвиробникам отримувати макимально можливі прибутки.

Мізерною  є доля експорту овочів та фруктів  в їх натуральному вигляді. Так, доля експорту овочів та продуктів їх переробки становить в загальному обсязі попиту лише 0,2-0,3%, фруктів – 4,1%. В сруктурі вартості експорту овочевої та баштанної продукції основна частина припадає на гриби та помідори – 26-27% і 3-16% відповідно. На найближче майбутнє прогнозується збереження високого попиту на українські гриби, помідори та огірки, розширення експорту заморожених овочів. В 2001/2002 році  прогнозується збільшення обсягу експорту в порівнянні з 2000/2001 роком на 25%. В сруктурі вартості експорту фруктів і ягід минулого маркетингово року основна частина прийшлася на лісні ягоди (чорника, клюква) та горіхи – 54,8% та 31,2% відповідно. В 2011/2012 маркетинговому році зміцниться тенденція розширення зовнішнього ринку плодо-ягідної продукції. Очікується 7,9% зростання експорту ягід та фруктів в 2013/2014 році.  В сруктурі експорту очікується збільшення долі яблук (до 60-70%). Очікується значне розширення ринків збуту в Росії.

В порівнянні з загальним результатом, результати плодоовочконсервної галузі виглядають значно обнадійливіше.   Слід зазначити, що якщо глобальна конкурентоспроможність плодоовочевої галузі можлива лише в перспективі, то на внутрішньому ринку вітчизняні овочі та фрукти впевнено витісняють імпорт. Так, доля імпортних фруктів на українському ринку становить – 5-6%, а  імпортної овочевої продукції – взагалі лише 0,2-0,3%. Хоча, варто згадати той факт, що такий стан речей в певній (хоча і незначній) мірі обумовлений державним регулюванням імпорту, і в більшій мірі - подальшим зниженням платоспроможності українського населення[7].

6. Регіональні проблеми та перспективи розвитку плодоовочевого комплексу Причорноморського економічного району

Щоб зрозуміти головну  причини незадовільного стану плодоовочевої  галузі не є обов’язковим вдаватися до глибинного аналізу. Варто лише назвати деякі цифри. Так, якщо в минулому році в сільське господарство нашої країни було вкладено 15 мільярдів гривень (зрозуміло, що доля, котра припадає саме на плодоовочеву галузь взагалі мізерна), то в Польщі в 2012 році отримано інвестицій на суму 123 мільярди доларів США, в Угорщині - 87 мільярдів доларів. А ми живемо лише за рахунок своїх можливостей. Тому й маємо такі результати. Це, звісно ж, найповерхневіша причина проблем галузі.

Відомо, що на сьогодні дуже багато підприємств Причорномор’я проводять технічне переобладнання з метою підвищення продуктивності і якісних характеристик. Це першочерговий захід. Але дана галузь вимагає довготермінового інвестування, перш за все, в побудову сировинної бази і її розвиток. Це стосується виробництва вина, цукру, плодоовочевих консервів, тепличного бізнесу. Сьогодні необхідно впровадити дієві механізми залучення нашої банківської системи до співпраці з селом на пільгових (і ці пільги має забезпечити саме держава) умовах. Дешеві кредити – ядро розвитку сільського господарства в Україні, без цього можливе лише поглиблення проблеми. Слід також усвідомити, що лише за умови визначення правових аспектів купівлі-продажу землі можливе залучення іноземних інвесторів в дану галузь (аналогічна ситуація і з вітчизняним інвестором)[2].

Надзвичайно небезпечна для  галузі й вже згадувана сировинна проблема. Адже за нею криється ціла низка загроз для ефективного існування суб’єктів галузі. В середині 90х рр. через нестачу оборотних коштів або перебої із сировиною підприємства плодоовочевої промисловості вдавалися до давальницьких умов роботи. Це означає, що давалець постачає на виробництво сировину чи якийсь її компонент чи упаковку (наприклад, жерсть для консервів), а потім бере певну кількість готової продукції за низькою відпускною ціною для подальшого збуту. Небезпека тут криється в тому, що, як правило, давальці викидають продукцію на ринок за демпінговими цінами, наприклад, на 10-15 % дешевше. Якщо на цьому заводі паралельно взяв продукцію на реалізацію трейдер, для нього стає важко збувати цю продукцію без збитків. Складається ситуація, коли підприємство не може утримати стабільний ціновий фон. Як наслідок – з ним не схоче співпрацювати жодна велика збутова структура, хоча пропозиції організувати стабільний збут були і є. А стабільний збут – це плановане надходження коштів на підприємство, що  дає змогу постійно працювати і розвиватися.

Аграрний ринок – ось  ще одна з найголовніших проблем плодоовочевої галузі. І чим швидше ми його сформуємо, тим швидше матимемо прибутки. Адже відомо, що виростити урожай, переробити його - то половина справи. Головне - вигідно продати. Для цього потрібен агроринок з розвинутою інфраструктурою. Робота щодо його розбудови активізувалася з прийняттям відповідного президентського указу від 6 червня 2000 року. То що маємо нині? Ми, як то кажуть, зробили лише кілька кроків на цьому великому шляху. Так, агропромисловий комплекс України комплекс України обслуговують 43 товарні біржі, 28 із яких акредитовані і мають право реєстрації експортних контрактів на реалізацію сільськогосподарської продукції та продовольства.

 Окрім того, в інфраструктурі аграрного ринку вже функціонують: 388 агроторгових доми, в тому числі на регіональному рівні - 327 і на обласному - 61; 291 оптово-продовольчий ринок. Маємо також понад 180 оптово-плодоовочевих ринків, 16589 заготівельних пунктів, значну частину яких займають суб’єкти діяльності Північного економічного району. Важливо, що вже почали діяти 166 кредитних спілок, які забезпечують в основному фінансування фермерських господарств. Створені і функціонують 198 одиниць системи моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство.

Тепер уряд і Мінагрополітики  разом з облдержадміністраціями працюють над функціональним наповненням інфраструктури, особливо обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів та торгових домів, які при закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників мають забезпечувати їм прибутковість та реально формувати великі оптові партії товарів для реалізації через біржовий товарний ринок як для внутрішніх потреб, так і на експорт.

І остання з найголовніших  проблем – стимулювання експорту плодоовочевої галузі. Як було показано в окресленні проблеми – передумови для успішного його розвитку в України є, останнім часом навіть викристалізовується позитивна тенденція в цій сфері – поступове зростання експорту. Тепер головна проблема для вирішення – забезпечення глобальної конкурентоспроможності України – високі  імпортні мита та інші заходи по регулюванню імпорту країн-членів СОТ, ЄС тощо,  на ринки яких могла б вийти Україна.

На сьогоднішній день, не є можливим говорити про великий  спектр пропозицій щодо розв’язання проблем в плодоовочевій галузі на державному рівні. Як вже зазначалося, це в певній мірі пов’язане з невеликою часткої даної підгалузі в сільському господарстві та її не високим ростом в останні роки. Але, вважати таку позицію правильною є помилковим. Адже перспективи плодоовочевої галузі неважко помітити вже сьогодні. Поступово зростає обсяг реалізованої продукції, кількість операторів галузі, їх прибутки, зростає (хоча й досить повільно) і експорт, на який (якщо вона прагне до глобальної конкурентоспроможності) має орієнтуватись дана галузь в перспективі.

Проаналізувавши тенденції  галузі, статистичну інформацію, та, вже й не

такі поодинокі, випадки  успіху операторів даної галузі приходимо  до висновку, що провідну роль у відновленні (обо ж створюванні нових) виробничих потужностей плодоовочевої галузі відіграють початкові інвестиції в її розвиток. Беззаперечним є той факт, що колись могутні виробники плодоовочевої продукції (як ті, що безпосередньо вирощували овочі та фрукти, так і  тепличні, плодоовочконсерні та інші, пов’язані з плодоовочевої галуззю, виробники)  на сьогоднішній день не в здатності  конкурувати з тими, що використовують нові перспективні технології.

Рентабельність таких  підприємст занадто мала . З іншого боку, виробники,

яким вдалося отримати (з різних джерел) інвестиції для  реорганіїації та реконструкції виробництва, купівлі енергозберігаючого новітнього обладнання – впевнено збільшують рентабельність виробництва, максимізуючи доходи.

Отож, сьогодні найбільш актуальною проблемою є залучення в галузь інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх, включаючи державні. Адже, рівень інвестування в сільське господарство – мізерний. 

За зазначених умов, стає зрозумілим необхідність стимулювання створення та розвитку саме (вже згадуваних) “циклічних” самодостатніх компаній, можливо навіть шляхом позбавлення їх певної частини податкового тягаря, і навіть державних дотацій на початковій стадії їх розвитку[6].

Хоча, досвід показує, що можливі  випадки успіху в плодоовочевій галузі і за відсутності будь-якої підтримки з боку держави. Яскравим прикладом є компанія “South Foods Inc” (що випускає славнозвісний бренд “Чумак”).

Створена трохи більше ніж 15 років тому, за порівняно невеликих початкових інвестицій, ця компанія перетворилася в одного з лідерів подоовочконсервної галузі, досягла значних прибутків. Підприємство орендує 400га землі, а ще 6000га обробляються за його сприянням. За сезон майже 40 тисяч людей працює на постачання сировини. Компанія “South Foods Inc” контролює весь виробничий процес – від вибору насіння, обробки грунту, вирощування овочів та до пошуку оригінальних рецептів, розробки дизайну упаковки, переробки сировини та реалізації готової продукції. Якість і доступність продуктів компанії оцінена – вже більше десятиліття “Чумак” постачає огірки для мережі McDonalds, вкладені кошти повертаються прибутками. А головне – створивши власну сировинну базу, компанія контролює якість та може нарощувати обсяги виробництва без побоювань перебоїв у постачанні. Саме за такими компаніями є майбутнє плодоовочевої галузі.

Висновки

Для підвищення ефективності функціонування плодоовочевого комплексу, за сучасних умов, на наш погляд, необхідно зосередити увагу на вирішенні наступних  ключових завдань: впровадженні ефективного  механізму державного регулювання  розвитку плодоовочевого комплексу  в поєднанні з його ринковим саморегулюванням; сприянні інтенсифікації створення  в під комплексі інтегрованих організаційних формувань, поєднаних  економічною та технологічною єдністю  інтересів, впровадженню ресурсоощадних, прогресивних та екологічно безпечних  технологій вирощування овочів та фруктів, формуванні дієвої нормативно-правової бази з питань застосування різних методів стимулювання та підтримки  вітчизняного товаровиробника, забезпечення його конкурентних переваг на світових ринках.