Особливості попиту і пропозиції регіональних ринків праці

     Так, у 2009 році відбувалося приведення мережі навчальних закладів у відповідність до структури економіки країни, їхнього укрупнення. Із цією метою протягом поточного року на виконання Програми оптимізації мережі професійно-технічних навчальних закладів, ураховуючи динаміку розвитку інфраструктури виробництва та потреби ринку праці, здійснено укрупнення 43 навчальних закладів, в 11 змінено тип навчального закладу. Із вересня 2009 року в Україні працює 993 навчальних заклади ПТО різних типів, із них – 876 державних ПТНЗ, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 45 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів.

     Регулювання системи реґіональних ПТО має  враховувати сеґментацію ринку  робочої сили, а її основними мають  бути такі елементи: конкуренція ринку  праці, оплата праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання праці, а з іншого – відбувається адаптація системи реґіональної ПТО до потреб ринку. Постає нагальна проблема у створенні єдиної національної системи безперервного професійного навчання, основними цілями якого мають бути: задоволення потреб підприємств у робітничих кадрах необхідних професій і кваліфікацій, що відповідають технологічному рівню виробництва; підготовка робітників за новими спеціальностями і професіями; перепідготовка робітників у зв’язку з їхнім перерозподілом між підприємствами, видами діяльності та реґіонами; формування робітників нового типу, що відповідатиме перспективним вимогам виробництва [2, с. 23].

     Питання щодо функціонування підприємств в умовах жорсткої конкуренції напряму залежить від якості професійних знань та мотивацій його робітників, що дозволить переглянути ставлення роботодавців і здійснити нові підходи до участі в організації ПТО. Адже ринок праці потребує системного вдосконалення та підвищення кваліфікації робітників як на виробництві, так і на базі ПТНЗ. У межах запобігання таких негативних тенденцій, як зниження рівня кваліфікації робітників, необхідно спрямувати зусилля на розроблення та запровадження механізмів стимулювання роботодавців до участі в навчально-виробничому процесі.

     Ринок послуг професійної освіти виступає як єдиний інтеґральний виробник особливого продукту – кваліфікованої робочої  сили на ринку праці. Разом із тим, існують дві суттєві проблема сьогодення, а саме – демографічна й економічна кризи.

     Так, в Указі "Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку  праці в Україні" зазначено, що з 1991 року кількість населення України  скоротилася більш як на 6 млн. осіб, а під впливом світової фінансової кризи рівень безробіття серед економічно активного населення в першому півріччі 2009 року зріс до 9,9 відсотка проти 6,4 відсотка у 2008 році [3,с.257].

     За  даними Держкомстату, кількість зайнятого  населення віком 15–70 років у середньому за перше півріччя 2009 року зменшилась, порівняно з відповідним періодом 2008 року, на 893,6 тис. осіб і становила майже 20,2 млн. осіб. Рівень зайнятості знизився з 59,6 відсотка в середньому за перше півріччя 2008 року до 57,7 відсотка в середньому за перше півріччя 2009 року. Кількість безробітного населення віком 15–70 років за цей період збільшилась на 609,2 тис. осіб і становила понад 2 млн. осіб. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, підвищився на 2,9 відсоткового пункту і становив 9,1 відсотка економічно активного населення віком 15–70 років [4]. Під впливом кризи найбільше скорочення кількості зайнятого населення відбулося в будівництві на (16,2 відсотка), промисловості (на 11,9 відсотка), готельному та ресторанному господарстві (на 8,1 відсотка), сільському господарстві (на 7,1 відсотка). Найменший відсоток в аграрному секторі не вказує на позитивну тенденцію, адже ще в попередні роки криза в сільському господарстві викликала зменшення кількості зайнятого населення, призвела до занепаду соціально-побутової сфери на селі і, одночасно, до системного зростання кількості селян, які зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу або безробітні. Ускладнює ситуацію низький рівень оплати праці селян, який на 30 % нижчий за середній показник у промисловості.

     Відповідно, у промисловості скорочення відбулося  майже на 12 %, а значна кількість  промислових підприємств так  і відчуває гостру потребу у кваліфікованих працівниках за такими спеціальностями, як ливарники, ковалі, слюсарі, термісти, електрогазозварники, верстатники, оператори, швачки. Так, у 14 реґіонах України не задовольняється потреба в слюсарях, токарях, а у 18 реґіонах відчувають гостру потребу в електрогазозварниках та верстатниках. Ця проблема вказує на необхідність отримання дорослим населенням спеціальностей, які затребувані на ринку праці.Проблема забезпечення кваліфікованими робітниками промислових підприємств є важливою та актуальною, і її вирішення неможливе без участі держави. Про це свідчать і результати працевлаштування випускників ПТУ. Протягом року випуск кваліфікованих робітників становив 258,4 тис. осіб, із них працевлаштовані за отриманою професією, згідно з офіційними даними, 94 відсотки, а за результатами анкетування випускників тільки близько 50 відсотків.

     Разом із тим, на початку 2010 року кількість безробітних почала зменшуватися і ситуація зайнятості має стабільно напружений, але стійкий характер. Згідно з прогнозними даними, у 2010 році передбачається стабілізація ситуації на ринку праці та закріплення позитивних тенденцій у сфері зайнятості населення. У 2010–2011 роках зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері зайнятості населення будуть спрямовані на мінімізацію наслідків фінансово-економічної кризи та поліпшення ситуації на ринку праці. Із цією метою передбачається забезпечити в ці роки розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць більш як для 1,4 млн. осіб.

     Починаючи з 2011 року, очікуються зміни на ринку  праці, які пов’язані з поступовим виходом економіки країни з кризи (кількість зайнятого населення віком 15–70 років зросте до 20,6–20,4 млн. осіб, а рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизиться до 7,6–8,1 відсотка) [10].

     Результати  прогнозних показників стану ринку  праці необхідно обов’язково  враховувати в процесі формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів. Це замовлення має плануватись з урахуванням реального попиту роботодавців на 3–5 років у перспективу. Спеціалісти центрів зайнятості систематично через спілкування з роботодавцями і службами управління персоналом підприємств повинні з’ясовувати поточні і перспективні потреби в робітничих кадрах у розрізі спеціальностей. Ця інформація буде важлива для державних органів влади, закладів ПТО і майбутніх абітурієнтів та сприятиме організації професійної орієнтації, набору певного континґенту молоді і, в кінцевому підсумку, – вирішенню проблеми забезпечення підприємств якісними кадрами робітничих професій.

     За  результатами опитування 26 тисяч роботодавців, 72,9 відсотка з них указують, що рівень професійної кваліфікації робітників значно покращився. На думку роботодавців, цьому сприяло поступове вдосконалення змісту професійної освіти з урахуванням потреб технологій та безпосередня їхня участь у формуванні навчальних програм.

     Разом із тим, причинами незадоволеності роботодавців випускниками професійно-технічних навчальних закладів полягає в невідповідності та недостатній професійній якості підготовлених кадрів. Ці причини зумовлені, зокрема, недосконалим функціонуванням системи підготовки кваліфікованих робітників через відсутність належного механізму державного фінансування та дієвих взаємозв’язків між навчальними закладами, роботодавцями і місцевими органами виконавчої влади.

     Проблема  забезпеченості кваліфікованими робітничими  кадрами підприємств є важливим і актуальним завданням загальнодержавного значення, і вирішення його можливе в разі державного стимулювання попиту на робочу силу, яке передбачає: встановлення системи пільгового оподаткування та кредитування для галузей і реґіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу; відшкодування підприємству витрат, зумовлених пошуком, навчанням і наймом на роботу працівників; сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови збільшення підприємством робочих місць; створення умов економічної зацікавленості підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, менш конкурентоздатних на ринку праці.

     Прогнозування потреб у кваліфікованих робітниках на перспективу передбачає координацію відповідної діяльності органів управління сфери ринку праці (управління праці та соціального захисту, центри зайнятості, міськвиконкоми, облрайадміністрації, об’єднання роботодавців, керівники великих підприємств) та ринку освітніх послуг (управління освіти і науки, інформаційно-аналітичні відділи Навчально-методичних центрів ПТО, маркетинґові служби ПТНЗ). Комплексний підхід у спільній роботі вищезазначених структур ринку праці і ринку освітніх послуг передбачає розробку проекту дій, розробку прогнозно-аналітичного обґрунтування і впровадження методичного забезпечення.

     Розробку  методичного забезпечення прогнозування  професійно-кваліфікаційної структури  робочої сили та додаткової потреби  в кадрах передбачається здійснювати  за чотирма блоками: демографічний прогноз і прогноз складу та динаміки кількості економічно активного населення за соціально-демографічними групами (залежно від віку, статі та національної належності); прогноз темпів і пропорцій економічного зростання; прогноз виробництва товарів і послуг по галузях; прогноз зайнятості по галузях. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.2. Напрями державної політики щодо подолання розбіжностей розвитку регіональних ринків праці 

           Проблеми регулювання ринків праці та удосконалення механізмів продуктивної зайнятості населення нерозривно пов’язані із завданнями комплексного розвитку регіонів. Нові концептуальні засади трансформації діяльності регіональних владних структур та формування регіональних програм забезпечення продуктивної зайнятості, на відміну від існуючих, мають бути зорієнтованими на посилення інтеграції з програмами економічного і соціального розвитку регіонів, узгодження та кореспондування стратегії дій у політиці зайнятості населення (доход громадян, економічно обґрунтована заробітна плата тощо).

     Для кожного з регіонів України доцільно застосувати специфічний підхід щодо створення та реалізації програм продуктивної зайнятості. Проте їх загальними стратегічними цілями мають бути:

• удосконалення якісної структури зайнятості;
• реформа оплати праці;
• справедливий розподіл доходів;
• розвиток конкурентного середовища на ринку праці;
• підтримка малого і середнього бізнесу;
• підвищення рівня соціальної захищеності населення;
• послідовне подолання бідності.

     Характерною особливістю нинішнього етапу соціально-економічного розвитку регіонів є забезпечення державою умов для потужного розвитку малого та середнього підприємництва, а саме:

• спрощення порядку оформлення підприємств малого бізнесу;
• надання кредитів з доступними процентними ставками;
• надання вагомої разової фінансової допомоги підприємницьким структурам, зокрема тим, що працюють на пріоритетних напрямках виробництва чи послуг;
• максимально можливе спрощення системи обліку і звітності у підприємництві;
• зниження податкового тиску;
• забезпечення правового захисту підприємців.

     До основних висновків даного розділу можна віднести й твердження про поступове підвищення ролі та ефективності діяльності Державної служби зайнятості на регіональному рівні, що знаходить свій вияв у поступовому зростанні частки активної складової у витратах на регіональну політику зайнятості.

     Проведений аналіз свідчить, що трансформація діяльності регіональних органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування має передбачати, з одного боку, формування структурно збалансованої сфери зайнятості, а з іншого, — регулювання її розвитку в напрямі забезпечення якісно нового рівня продуктивності використання людських ресурсів.

     Методологічно обґрунтовані засади продуктивної зайнятості дозволяють запропонувати розроблену Концепцію державної політики забезпечення продуктивної зайнятості в Україні.

     1. Державна політика забезпечення продуктивної зайнятості — це науково обґрунтована діяльність держави щодо системного регулювання розвитку людського потенціалу, залучення населення до продуктивної праці, яка узгоджується із загальним курсом реалізації стратегічно важливих соціально-економічних реформ у країні, обумовлена дією комплексу нормативно-правових актів і відповідних управлінських рішень (указів, постанов тощо) та пов’язана з адекватними економічними, правовими, адміністративно-організаційними засобами і методами її реалізації, що узгоджуються із загальнодержавними і місцевими інтересами задля досягнення цілей соціально-економічного піднесення.

     2. Вимагають уточнення поняття суб’єкта та об’єкта державної політики. До суб’єктів політики можна віднести окремі соціуми, а саме: народ, суспільство, населення країни, великі соціальні групи — первинні суб’єкти, а також створені відповідно до їх потреб установи, організації, інститути — вторинні суб’єкти, чия активна практична (управлінська) діяльність спрямовується на удосконалення всіх сфер життєдіяльності людини (органи державного управління всіх рівнів та ін.). Об’єкти політики — це суспільні явища та процеси в їх зв’язках, на які спрямована діяльність суб’єктів політики.