Особливості попиту і пропозиції регіональних ринків праці

     Крім  ціни на попит на працю впливають  інші фактори. Для їх визначення скористаємося  висновком прихильників кейнсіанської  теорії про наявність прямого  зв'язку між обсягом сукупного  попиту на ринку праці (Dс) і рівнем сукупного попиту в країні. Тобто, Dс = f (СП).

     Враховуючи  структуру сукупного попиту [3, с. 55], функція попиту на ринку праці  може бути представлена таким чином:

     ПРП= f (C+I+ПД+ПЗ)

     де  С - споживчий попит, тобто платоспроможний  попит домогосподарств на споживчі товари, I — інвестиційний попит (попит підприємців на засоби виробництва для відновлення зношеного капіталу та збільшення нового капіталу), ПД — попит держави на товари і послуги для виробництва суспільних благ та здійснення державних інвестицій, ПЗ — попит закордону на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

     Встановлення  такого зв'язку дозволяє виділити чотири напрями збалансування ринку  праці стосовно підвищення попиту на ньому: 1) підвищення платоспроможності  попиту населення; 2) підвищення інвестиційного попиту; 3) активізація державної діяльності на ринку товарів та інвестицій; 4) підвищення рівня чистого експорту.

     Отже, засобом збалансування ринку  праці в сучасних умовах є не скорочення заробітної плати, як традиційно обґрунтовується, а її підвищення з метою забезпечення платоспроможного попиту домогосподарств на споживчому та інвестиційному ринках.

     При зміні попиту на товари підприємці будуть збільшувати обсяг виробництва, ефект масштабу приведе до збільшення попиту на працю, крива попиту переміститься вправо (рис. 1.3, а). Ефекту заміщення при цьому не виникає.

     

     а)                                                    б)

     Рис. 1.3. Вплив нецінових факторів на попит на ринку праці:

     а) збільшення попиту на ринку праці;

     б) зниження попиту на ринку праці[4, с.167] 
 
 
 
 
 

     1.3. Особливості розвитку  регіональних ринків  праці в Україні 

     Важливим завданням сучасної економічної думки є формування нових підходів до управління розвитком регіональних ринків праці (РРП). Методологічні, методичні і прикладні питання регулювання розвитку регіонального ринку праці вже тривалий час перебувають в полі зору наукових дискусій. Регіональний поділ ринку праці базується на теорії нодального району французьких регіоналістів (Ж.-Р. Будвіль) і теорії «центр-периферія» американця Дж. Фрідмана. Зокрема, французькі регіоналісти за допомогою визначення нодального району (Nodus - ядро) поділяють великий регіон на відносно цілісні замкнуті територіальні сукупності, кожна з яких складається з ядра (центра) і пов'язаної з ним місцевості (периферії). Дж. Фрідман пояснив еволюцію територіальних систем і визначив універсальний характер їх змін під впливом розвитку продуктивних сил. РРП є відкритою системою, яка функціонує не відокремлено, а у взаємодії з усіма соціально-економічними системами, в т.ч. з системою зайнятості. В основі цих взаємодій лежать взаємозв’язки, в яких перетинаються чи змикаються інтереси мікро- та макросередовища.

     На відміну від світової практики, в Україні становлення моделі ринку праці відбувається емпіричним шляхом, через пристосування до вже складеної економічної ситуації. За умов соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, слід узяти орієнтацію на соціально-орієнтовану економіку, тобто таку модель регулювання ринку праці, за якої мінімальні соціальні гарантії гарантуються державою, економічно регулюється структура зайнятості.

     Регіональні особливості зайнятості і функціонування ринку праці витікають із рівня демографічного і соціального розвитку територій, специфіки формування економічно активного населення, існуючого рівня і структури зайнятості, обумовлених специфікою і комплексністю господарства, його конверсійним навантаженням, забезпеченістю сировинною базою, динамікою і ефективністю виробництв», інвестиційною активністю і цікавістю території. Наявність робочих місць у селі також має великий вплив на хід міграційних процесів та формування зайнятості в регіоні.

     Вирішити проблему зайнятості в кожному регіоні і селі можна, якщо об'єктивно підійти до питання досягнення оптимальної зайнятості при цілеспрямованому регулюванні економічного розвитку і поліпшенні соціальної сфери існування людини в кожному конкретному випадку, розв'язуючи суто конкретні завдання своєї території. За такої умови програми зайнятості, розроблені для областей і районів, вже не будуть такими подібними одна на одну.

     В процесі управління територіями  необхідно врахувати, що трудові  ресурси мають свої особливості, про які не можливо забувати ні в якому разі. Вихідною стадією в русі трудових ресурсів району є їх формування, яке визначається співвідношенням і структурою природного і міграційного джерел. Розподіл робочої сили по галузях економіки і підприємствах - серединна стадія в системі управління. В її рамках здійснюється процес повторного розподілу (перерозподілу) діючої робочої сили. Відбувається рух робітників між підприємствами і галузями економіки, між видами зайнятості і територіями. Фаза використання робочої сили в системі управління є визначаючою. Від того, наскільки ефективно при даному рівні техніки і технології виробництва використовується робоча сила, залежить ріст продуктивності праці, вивільнення кадрів (фактичне і умовне). Управління трудовими ресурсами і зайнятістю в регіоні, як цілісна система, включає невиробничу і внутрівиробничу ланку.

     Слід  відзначити, що оцінка ситуації на регіональних ринках праці лише з позиції спаду  виробництва чи зростання безробіття в сучасних умовах є низько результативною. Це відбувається тому, що під визначення гостро кризових підпадає досить велика кількість територіальних структур. Тому прийнятним можна вважати підхід, який досить коректно реалізується за допомогою таких груп оцінок:

     1. Зрушення в економічній базі територіального розвитку та їх вплив на економічну місткість ринку праці.

     2. Загальні кількісно-якісні зміни  у сфері докладання праці.

     3. Динаміка обсягів та інтенсивності  територіально-галузевого руху робочої  сили (міграційного, між секторного, міжгалузевого і професійно-кваліфікаційного).

     4. Масштаби пропозиції робочої  сили з боку різних категорій  працездатного населення.

     Кожна з наведених груп може розгортатися в досить деталізовану систему показників. Однак особливу соціальну значимість для всіх регіонів має аналіз змін у структурі потреби робочої сили, зумовленої приватизацією підприємств. Такий аналіз спирається на інформацію стосовно скорочення чи зростання кількості робочих місць, інтенсивності очікуваного вивільнення робочої сили з приватизованих підприємств, можливих масштабів працевлаштування населення з обмеженою працездатністю.

     За  сучасних умов основним об’єктом аналізу  мають стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру  в сфері зайнятості населення  регіону (непропорційно високе відносно темпів падіння обсягів виробництва реальне вивільнення робочої сили, швидке зростання явного і прихованого безробіття, суттєве перевищення масштабів реального вивільнення робочої сили порівняно з очікуваним), а методом проведення аналізу може бути аналітичне зіставлення територіальних показників з середніми по регіону і визначення відповідних коефіцієнтів відхилення (випередження). 
 
 
 
 

     Розділ  ІІ. Аналіз попиту і  пропозиції регіональних ринків праці України 

      

     2.1 Дослідження динаміки попиту на робочу силу за регіонами 

     Попит на ринку праці - платоспроможність  суспільства щодо задоволення потреби  в робочій силі. За своїм економічним  змістом попит характеризує обсяг  і структуру загальної потреби  на робочу силу, яка забезпечена  робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічної системи, формуючи властиву для неї організацію зайнятості на ринку праці.

     Попит на ринку праці визначається обсягом  і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон'юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами.

     Попит на робочу силу визначається кількістю  та якістю робочих місць, які існують  в економіці та функціонують або  потребують заповнення. При цьому  розрізняють ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті працівниками , але неефективні місця.

     Ринок праці ставить підвищені вимоги до якості робочої сили, рівня освіти, володіння технікою, до знань та вмінь робітника. Ринок праці охоплює всі категорії працездатного населення, яке готове працювати за наймом або в режимі само зайнятості, підприємництва. Він є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями народного господарства з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників. Водночас ринок є складовою системи відносин, що формуються в суспільстві з питань купівлі-продажу робочої сили. Суб'єктами, які входять до ринкових відносин, є роботодавці, наймані працівники, безробітні, різні посередники.

     Ринок праці не регулює безпосередньо  процесу купівлі-продажу, а створює  умови для задоволення попиту і пропозиції на робочу силу.

       Нерівномірний поступ реформ  в Україні призвів до серйозних  наслідків до зниження рівня  споживання, що негативно позначилося на багатьох родинах. Цей вплив макроекономічного спаду проявився в трьох головних аспектах.

     Особливості ринку праці в Україні – непропорційне скорочення зайнятості щодо динаміки обсягів виготовлення. Затяжний характер трансформаційної кризи, в якій перебувала економіка України, спричинив істотне зменшення обсягів виготовлення, що, по-своєму призвело до значного скорочення кількості робочих місць, які потребують висококваліфікованої праці. Доцільним вважається створення умов для збереження існуючого трудового потенціалу країни, що можливо тільки при досягненні макроекономічної стабілізації, підвищенні інноваційної активності економіки, збереженні існуючих та створенні нових ефективних робочих місць, забезпеченні дієвої державної підтримки конкурентоспроможних вітчизняних виробництв.

     Як  бачимо з діаграми, найбільше зареєстровано  громадян, незайнятих трудовою діяльністю  у 2003 році. Їх кількість сягає 1055,2 тис. осіб. 

     

     Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць з 2002 по 2006 роки збільшувалась. У 2006 році цей показник становив 186,6 тис. осіб.

     З 2008 року спостерігається тенденція  зменшення потреби у працівниках. У 2009 році показник склав 65,8 тис. осіб. 

       

     Рис.2.1  Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць

     Протягом  багатьох років, у до кризовому періоді, кількість вільних робочих місць практично відповідала чисельності осіб, що шукали роботу. При цьому,  спостерігався значний дефіцит кваліфікованої робочої сили. Потреба підприємств у робочій силі з 2002 по 2006 роки збільшувалась, це давало можливість знайти місце праці дедалі більшій кількості безробітних, проте кон'юнктура на ринку праці України залишалась трудонадлишковою.

     У 2009 році, внаслідок впливу світової фінансової кризи на ринок праці України, відбулося суттєве скорочення кількості вакансій по всіх групах професій.

       Протягом 2009 року 187,9 тис. роботодавців надали службі зайнятості інформацію про наявність 1,2 млн. вільних робочих місць (у 2008 році – 2,1 млн. вакансій, у 2007 році – 2,2 млн. вакансій). Найбільша кількість вакансій надійшла від підприємств переробної промисловості, державного управління, торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, підприємств, які займаються операціями з нерухомим майном, орендою. Проте, внаслідок диспропорцій між попитом на робочу силу та її пропозицією було укомплектовано лише кожне друге вільне робоче місце.

       Високим залишається показник, що  характеризує навантаження на одне вільне робоче місце, тобто вакансію.

     Найбільше навантаження на:

• кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та лісового господарств, риборозведення та рибальства, яке становить 28 осіб (у 2005 – 18 осіб)
• робітників з обслуговування, експлуатації та контролю за роботою технологічним устаткування, складання установ та машин – 14 осіб ( у 2005 – 4 особи)
• технічні службовці – 13 осіб (у 2005 році – 9 осіб)

     Спостерігається тенденція до зменшення навантаження серед таких професійних груп, як:

• найпростіші професії (у 2005 – 12осіб, у 2009році – 9 осіб)
• працівники в сфері торгівлі та послуг ( у 2005 році – 10 осіб, у 2009 році – 8 осіб)