1.2. Напрями регулювання  міжнародної економічної діяльності

    Реальна трансформація міжнародної економічної діяльності передбачає взаємодію всіх чинників внутрішньо економічного розвитку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія економік зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основними передумовами інтеграції країн в міжнародну економіку є:

    — системна ринкова трансформація;

    — реструктуризація економіки;

    — формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами [9, c.30].

    Інтеграція  країн у світовий економічний простір залежить від трансформаційних процесів, які, сприяючи зростанню конкурентоспроможності суб'єктів господарювання, визначатимуть напрями і форми взаємодії національного народного господарства зі світовим. Ринкова трансформація економіки передбачає вирішення внутрішньоекономічних проблем шляхом адаптації перехідної економіки до зовнішнього ринкового середовища, що еволюціонізує. Процеси внутрішньої трансформації слід розглядати водночас і як процеси входження країн до світогосподарського простору, оскільки формування зовнішнього сектору економіки є складовою формування ринкової економічної системи [9,c.35].

    Розвиток  МЕД країн є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов'язує її з народними господарствами інших країн для розв'язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання.

    Напрями регулювання міжнародної економічної  діяльності країни залежать від рівнів розвитку міжнародних економічних відносин.

    Розрізняють кілька рівнів розвитку міжнародних  економічних відносин. Перший рівень становлять відносини, які здійснюються між фізичними та юридичними особами, а також між окремими державами. Другий рівень міжнародних економічних відносин утворюють відносини, що виникають між державними, фізичними та юридичними особами, з одного боку, та міжнародними організаціями, -з другого. Третій рівень становлять відносини між міжнародними організаціями [25, c.48].

    Міжнародна  економіка як сукупність національних господарств і як невід'ємна складова економіки в цілому, як правило, ділиться на чотири сектори: реальний, бюджетний, грошовий та зовнішній [20, c.51].

    Реальний (приватний нефінансовий) сектор включає  в себе домогосподарства і недержавні нефінансові підприємства. Він забезпечує виробництво і пропозицію товарів  країни на її внутрішній та зовнішній  ринок. Цей сектор пред'являє попит на товари з метою особистого та виробничого споживання.

    Бюджетний (урядовий, фіскальний) сектор, представлений  державним бюджетом, служить головним чином для перерозподілу доходів, а витратна частина держбюджету  виступає складовою частиною сукупного попиту.

    Грошовий (фінансовий, банківський) сектор представлений  грошовими потоками, які проходять  через центральний та комерційні банки.

    Зовнішній сектор включає операції із зарубіжними  країнами кожного з вищеназваних секторів і відображається у платіжному балансі. Отже, він є концентрованим відображенням усіх макроекономічних балансів, що існують в будь-якій економіці.

    Якщо  доходи сектора більші його витрат, то позитивний баланс виступає як заощадження. Якщо ж доходи сектора менші його витрат, то одержаний негативний баланс виступає як втрата заощаджень. І це означає, що витрати даного сектора повинні фінансуватися за рахунок заощаджень, одержаних іншими секторами. В разі, коли витрати всіх секторів національної економіки більші, ніж одержані ними доходи, то підтримання рівноваги між доходами і видатками можливе лише за умови притоку капіталу з інших країн [20, c.54].

    Зовнішній сектор має безпосередній зв'язок з бюджетним сектором. За ідеальних  умов, сума доходів бюджету повинна  дорівнювати сумі видатків з нього. Різниця між надходженнями до бюджету та видатками з нього становить собою сальдо бюджету. Для забезпечення збалансованості бюджету негативне сальдо повинне бути профінансоване [25, c.48].

    Трансформація зовнішньої економіки має вирішувати два основних завдання: сприяти оптимальному розподілу факторів виробництва та економічному зростанню. Перше завдання передбачає визначення видів товарів і послуг та обсягів їх виробництва за наявного рівня ресурсів у суспільстві та вибір комбінації наявних факторів виробництва і типу виробничої технології. Виконання цих завдань здійснюється за допомогою міжнародної економічної політики.

    Під міжнародною економічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, які здійснюються між господарськими суб'єктами країни та їх іноземними партнерами (зокрема імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили та грошей) [4, c. 37].

    Основою міжнародної економічної політики є теорія міжнародної економіки, яка займається визначенням основ зовнішньоекономічних операцій та досліджує їх вплив на господарські події в країні і за кордоном. Одержані при цьому знання є основою для формулювання цілей та прийняття рішень для ефективної міжнародної економічної політики.

    Основними цілями міжнародної економічної політики держави є:

• створення сприятливих економічних та організаційно-правових умов для суб'єктів економіки у здійсненні міжнародної економічної діяльності;
• забезпечення раціонального входження економіки країни у міжнародний поділ праці (пошук власного місця у світо-господарській структурі);
• реалізація конкурентних переваг країни;

    Міжнародна  економічна політика держави має відповідати таким принципам:

• адекватність національним інтересам;
• врахування вимог сучасного процесу глобалізації;
• паритетність у відносинах з іншими державами;
• відповідність міжнародній практиці і законодавству;
• демократизація, демонополізація та деідеологізація зовнішньоекономічних зв'язків;
• селективна підтримка експортного виробництва на основі критеріїв ефективності [4, c. 41].

    Ще одним напрямком регулювання МЕД країни є антидемпінгова політика. На сучасному етапі поширеною формою конкурентної боротьби на світовому ринку є демпінг цін, коли експортер продає свій товар на закордонному ринку за ціною, меншою, ніж нормальна. Зазвичай мова йде про продаж за ціною нижче ціни аналогічного товару на внутрішньому ринку країни-експортера [25, c.158].

    Зниження цін (або демпінг) являє собою один з ефективних прийомів конкурентної боротьби, метою якого є завоювання ринку і досягнення економічних переваг, а також зменшення податків і збільшення фінансових потоків компанії.

    Демпінг на увазі реалізацію товарів з запланованим збитками (або нормою прибутку нижче середньої), який повинен бути в наслідку компенсований за рахунок розширення аудиторії споживачів та зростання оборотів компанії.

    Для захисту національного виробника, держава проводить антидемпінгове політику. Антидемпінгове політика - боротьба з продажем імпортних товарів на внутрішньому ринку за свідомо заниженими цінами. За відсутності державного регулювання цін кожне підприємство самостійно приймає рішення щодо цін реалізації продукції і, таким чином, відповідає за правильність їхнього встановлення. Для країн з неринковою економікою ціни на внутрішньому ринку до уваги не беруться. Натомість враховуються ціни виробників у так званих «сурогатних» країнах [3, c.104].

    Відповідно до правил ГАТТ / СОТ з метою захисту від демпінгу держава-імпортер може вводити антидемпінгові мита, чому має передувати спеціальне розслідування з метою встановлення самого факту демпінгу та збитків від неї.

    Отже, абстрактні цілі регулювання МЕД реалізуються кожною країною не ізольовано, а в певних пропорціях, з певними акцентами на певних історичних етапах.

    Кожна країна самостійно формує систему та структуру державного регулювання міжнародної економічної діяльності на її території, метою якого є: захист власних економічних інтересів та законних інтересів суб'єктів міжнародної економічної діяльності; створення рівних можливостей для суб'єктів міжнародної економічної діяльності; розвиток усіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всіх напрямів використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідація монополізму в сфері міжнародної економічної діяльності [20, c.87].

    Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в міжнародну економічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з чинним законодавством.

    Таким чином, напрями регулювання міжнародної економічної діяльності країни залежать від рівня розвитку міжнародних економічних відносин цієї та рівнем інтеграції цієї країни у світовий економічний простір Отже, кожна країна самостійно формує систему та структуру державного регулювання міжнародної економічної діяльності на її території, яка відповідає її вимогам.

РОЗДІЛ 2. Аналіз розвитку МЕД України з країнами НАФТА

    2.1. Передумови формування МЕД України з країнами НАФТА

    Розвиток науково-технічного прогресу XX століття породило стрімке зростання продуктивності праці, розвиток міжнародного поділу праці, концентрацію та централізацію капіталу, виникнення нових форм організації виробництва, зростання валового продукту. Усе це прискорило розвиток економічних стосунків між державами, переміщення за кордон товарів, ресурсів, капіталу, набрали високих темпів процеси інтеграції та глобалізації. Все більше зрощуючись, економіки багатьох сусідніх країн утворюють регіональні інтеграційні об'єднання [25, c.11].

    Самим розвинутим інтеграційним угрупуванням на американському континенті є Північноамериканська зона вільної торгівлі («North American Free Trade Area» – НАФТА), утворена в січні 1994 року США, Канадою і Мексикою. НАФТА є в даний час найбільшою в світі регіональною зоною вільної торгівлі, з населенням в 406 млн. чол. і сукупним валовим продуктом у розмірі 10,3 трильйона доларів [19].

    Для здійснення співробітництва України з країнами Нафта в системі МЕД України існували передумови реалізації цих відносин. По-перше, це підписання Акту проголошення незалежності України, по-друге, це економічний потенціал країни.

    Міжнародна економічна діяльність України почалася у 1991 р. з денонсування попереднього союзного договору і підписання угоди про утворення нової форми політико-економічної інтеграції – Співдружності незалежних держав (СНД), куди спочатку увійшли Росія, Україна і Білорусь, а згодом приєдналися інші республіки колишнього СРСР, крім країн Балтії. Причини такої інтеграції полягають у високому рівні інтеграції і кооперування всіх без винятку галузей господарства колишніх республік Союзу, безумовній залежності України від російських енергоресурсів [20,c.86].

    Разом з тим Україна послідовно розвиває міжнародні економічні зв’язки з країнами всіх континентів, спираючись на своє геополітичне положення європейської держави, без’ядерний статус, участь в ініційованій США програмі «Партнерство заради миру», власний природний та науково-технічний потенціал. Цьому дещо зашкодила економічна криза 1991-1995 рр. в СНД, наслідки якої відчуваються в усіх сферах господарства України і позначаються на темпах інтеграції в міжнародну економіку.

    Об’єктивною засадою для цього процесу є передусім економічний потенціал України, в якому забезпеченість продукцією власного виробництва становить 82%. Практично повністю покриваються потреби у вугіллі, продуктах коксохімії, м’ясо-молочної та комбікормової, хлібобулочної та плодово-овочевої продукції. За межі України вивозиться понад 16% суспільного продукту, в тому числі понад 40% чорних металів і металевих виробів, окремих видів енергетичного, підйомно-транспортного, нафтового, хімічного та ковальсько-пресового устаткування, тракторів, трансформаторів, тепловозів, екскаваторів, шин, цукру, сільськогосподарської техніки. Виробництво наукомісткої продукції машинобудування, металообробки, приладобудування, військово-промислового комплексу свідчить про досконалість виробничих потужностей та високу кваліфікацію кадрового потенціалу в країні. Продукція суднобудування, літакобудування, військова техніка відповідають світовим стандартам і мають підвищений попит на міжнародних ринках [5, c.52].