Основні тенденції розвитку світового ринку продовольчих товарів

Організація економічного співробітництва та розвитку прогнозує (найближчі 20 років) основні тенденції динаміки світових продовольчих ринків:

• в економічно розвинутих країнах попит на продовольство стабілізується, а структура споживання удосконалюватиметься в якісному аспекті;
• торгівля готовими до споживання продуктами розвиватиметься швидше, ніж товарами, що не пройшли обробітку.

Ринкова економіка потребує правового фундаменту, тому функціонування світового ринку продовольства має спиратися на систему міжнародних, правил. Світова система має зведення правил, відомих під назвою Генеральної угоди про тарифи й торгівлю (ГАТТ). Країни-учасники ГАТТ взаємодіють в аспекті найбільшого сприяння – утримуються від обмежувальних нетарифних заходів, оптимізують тарифи, узгоджують розміри тарифних знижок тощо.

Модель взаємодії України  з глобальним світовим ринком, що склалась на сьогодні, не відповідає ні її потенційним  конкурентним можливостям, ні її довготерміновим  економічним інтересам.

3. Умови і чинники формування світового продовольчого ринку

Сучасний ринок продовольства  має складний, багатоступінчастий характер, що інтегрує такі елементи:  гуртові поставки продовольства і сировини аграрними виробниками переробним підприємствам; гуртові поставки аграрної продукції, що споживається у натуральному вигляді, роздрібній торгівельній мережі; роздрібний продаж продовольства та сільськогосподарської сировини безпосередньо виробниками споживачам; постачання аграрної продукції підприємствам громадського харчування; міжнародні гуртові поставки продовольства та аграрної сировини на основі міждержавних угод; міжнародні ярмарки та аукціони вовни, хутра тощо [10].

Показником розвитку міжнародної  торгівлі та ринку продовольства  є те, що загальний обсяг світового  товарообігу зростає набагато швидше загального обсягу світового доходу. Через те, що обсяг торгівлі останнім часом зростав швидше, ніж доходи, зовнішньоекономічні зв'язки почали відігравати усе важливішу роль практично в усіх економічно розвинутих країнах.

Зазначені потоки продовольства  вимагають структуризації ринку; формування ринкової інфраструктури; формування продуктових ринків; державного регулювання  ринку.

Структуризація аграрного  ринку пов'язана з виділенням у його складі підсистем відповідно до маркетингових властивостей окремих  товарних груп та характеру обмінних процесів. З огляду на це, виділяють  різні типи, рівні, напрями і сегменти ринків.

Підприємства ринкової інфраструктури посідають провідне місце в економіці розвинутих країн, частка капіталовкладень, що припадає на них, становить 65 - 75 % загального їх обсягу. Така структура капіталовкладень досить ефективна, оскільки сприяє зростанню  ділової активності, створенню додаткових робочих місць. Стан ринкової інфраструктури значною мірою визначає ефективність функціонування світового продовольчого ринку.

Важливим компонентом  ринкової інфраструктури є товарні біржі - системоутворюючий компонент формування інших компонентів. Товарна біржа виконує два важливих завдання, по-перше, виявлення ринкових цін через попит і пропозицію; по-друге, забезпечення аграрних товаровиробників оборотними коштами завдяки біржовій торгівлі ф'ючерсними контрактами.

Відрізняють біржі універсальні та спеціалізовані. До перших відносяться  біржі у Чикаго, Нью-Йорку, Лондоні, Гамбурзі, Вінніпезі, Роттердамі. Наприклад, на біржі "Чикаго Борд оф трейд" обертаються пшениця, кукурудза, овес, боби сої, бройлери, фанера, золото, срібло, нафта, бензин, мазут тощо. На спеціалізованих біржах об'єктом торгівлі виступають окремі товари або товарні групи. До спеціалізованих відносяться біржі у Канзас-Сіті, Міннеаполісі, Парижі, Марселі, Гаврі, Сіднеї, Мельбурні, Амстердамі, Ліверпулі [1].

Торгові доми, як компонент інфраструктури ринку, с своєрідними агентськими конторами, які виконують доручення засновників щодо реалізації продукції та придбання засобів виробництва. Торговий дім дає дозвіл на вивіз сільгосппродукції товаровиробникам, посередникам та покупцям, що зареєстровані у торговому домі, а також за прямими контрактами виробників з покупцями.

Відносно небіржових товарів діють гуртові ринки - крупні торговельні підприємства, що мають постійно у розпорядженні комплекс необхідних засобів забезпечення купівлі-продажу широкої номенклатури сільськогосподарських товарів. Гуртові ринки успішно діють протягом багатьох років у країнах Західної Європи, США, Японії. Мета створення гуртових ринків - забезпечення роздрібної торгівлі та системи громадського харчування широким асортиментом продукції вітчизняного і зарубіжного виробництва [15].

Гуртовий ринок упорядковує  технологічний ланцюг просування продовольства  від товаровиробника до споживача, вирівнює умови виходу усім постачальникам продовольства на конкурентний ринок, висуваючи певні умови гуртовим постачальникам продовольства з підвищення якості товарів, стандартизації, сертифікації, покращення упаковки, розширення асортименту тощо.

Кожне підприємство-виробник аграрної продукції має власні особливості  організації виробництва, специфіку  технологічного процесу, але незалежно  від форми організації виробництва  їхня діяльність підпорядкована вимогам  законів країни, інших нормативних  актів. Організовуючи підприємницьку діяльність, виробники аграрної продукції  дотримуються таких принципів ринкової економіки: конкуренція, самозабезпечення, вільний вибір партнерів.

Регулятивними компонентами АПК у рамках підприємницько-урядових програм, стратегії, законодавства  у багатьох країнах світу виступають: нормативно-законодавчі акти щодо імпорту  окремих видів сільськогосподарської  продукції; митна тарифна політика; програми державних пасовищних земель; кредитні програми; програми кормового зерна; програми, інспекції та класифікації якості продуктів; положення про охорону навколишнього середовища; науково-дослідні програми; програми стимулювання ринку; програми динаміки продуктів харчування; програми з надзвичайних ситуацій.

Аграрне законодавство  охоплює питання функціонування власне сільськогосподарського виробництва, сфери реалізації, банкрутства, оподаткування, права успадкування, специфіки антимонопольного чи торгового законодавства.

Величезну роль у створенні  ринкової інфраструктури відіграють інтеграційні процеси. Ринок неможливо організувати на основі лише закликів, гасел чи навіть досконалої законодавчої бази. Фундаментальна ідея ринкової економіки - вільна конкуренція, завдяки їй ціни повною мірою виконують  стимулюючу і селективну роль.

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СВІТОВОГО ВИРОБНИЦТВА ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

1. Аналіз світового виробництва продовольчих товарів

Міжнародна торгівля продовольчими  товарами включає торгівлю продукцією землеробства, тваринництва, рибальства, морського промислу, лісового господарства, а також напівфабрикатами і готовими товарами. Основною продовольчою продукцією є зернові і продукти їх переробки, олійне насіння, рослинна олія, жири, овочі, фрукти, м'ясо, м'ясопродукти, молочні  продукти, кава, какао, чай, риба, морепродукти.

Набула поширення біржова  торгівля продовольчими товарами (пшеницею, кукурудзою, кавою, цукром тощо). В позабіржовій торгівлі орієнтуються на біржові ціни. Існують і продовольчі аукціони, які визначають світові ціни, зокрема  на рибу, чай, овочі, фрукти. Ціни на окремі продовольчі товари формуються на основі імпортних або експортних цін  провідних виробників або споживачів відповідної продукції. Використовуються також ціни паризького оптового ринку  та імпортні ціни ФРН.

Ціни багатьох продовольчих товарів нестабільні не лише впродовж року, а й місяця. Нерідко річні  коливання досягають 100 %, а місячні  -        10-13%. Чинниками, що впливають на ціни, є погода, сезонність попиту і пропозиції, спекуляції, сортність, географічне розташування центрів торгівлі, конкуренція внаслідок виробництва штучних і природних замінників, тарифне і нетарифне регулювання, субсидії. За оцінками ФАО, за останні роки спостерігається невпинний ріст світових цін на продовольчі товари (рис 2.1.), [13].

Зернові є наймасовішим продовольчим товаром на світовому  ринку. Зерно - основний продовольчий ресурс і важлива сировина. Під зерновими культурами зайнято майже половину посівних площ світу. Найпоширеніші зернові культури - пшениця, кукурудза, рис забезпечують три чверті світового виробництва зерна. Продуцентами пшениці світового масштабу є США, КНР, Індія, Канада, Франція, Австралія, Казахстан, Росія, Україна, Аргентина, Туреччина.

Рис. 2.1. Індекс цін на продовольчі  товари у світі

Кукурудза. Північна і Південна Америка є основними районами вирощування кукурудзи. Її батьківщиною вважається Мексика. Найбільшим виробником кукурудзи є США, значні за обсягом  урожаї збирають також у Китаї, Бразилії, Мексиці, Південно-Африканській Республіці.

Рис є продовольчою культурою  для понад половини людства. Цей  злак вирощують у регіонах, багатих  на вологу і тепло. Понад 90 % світових посівів рису припадає на країни Азії (на Індію та Китай - 60 %) [9].

Ячмінь поширений в  Україні, Росії, Китаї, Чехії, США, Канаді. Близько 50 % світових посівів вівса  припадає на США і Канаду. Його вирощують  також Росія, Польща, Франція, Великобританія. Жито поширене у Росії, Польщі, Франції, Білорусі, ФРН.

У структурі валового збору  зернових пануючі позиції займають три культури: пшениця, рис, кукурудза. (рис 2.2.), [3].

Рис 2.2. Структура валового світового збору зернових

Олійні і харчосмакові товари. Масовими біржовими товарами є олійне насіння (соя, рапс, льон, соняшник, арахіс), копра, рослинна олія (соєва, бавовникова, соняшникова, арахісова, пальмова, кокосова, кукурудзяна, касторова) та відходи  виробництва рослинної олії (шроти).

Північна Америка нині продукує понад 40 % світового врожаю бобів сої.

Батьківщиною сої є  Південно-Східна Азія. Соя традиційно посідає значне місце у продовольчому  раціоні жителів Китаю, Кореї, Японії та Малайзії. Соєвої олії у світі  щороку виробляється понад 20 млн. т, понад чверть її експортується. Частка міжнародної торгівлі нею становить 7 %.

Копра - це висушений м'якуш багатих на олію (60-65 %) плодів кокосової пальми. Основні продуценти копри - Філіппіни та Індонезія, значні її обсяги виробляють також Індія, Шрі-Ланка і Мексика.

Найпоширенішими харчосмаковими товарами у міжнародній торгівлі є чай, кава і спеції. Вплив лондонського оптового ринку на формування світових цін на цю продукцію визначальний.

Основні продуценти чорного  перцю - США, Індія, Бразилія, Індонезія, Малайзія, В'єтнам.

Кава. Каву вирощують для продажу майже в 60 країнах. У п'яти країнах – Бразилії, Колумбії, В'єтнамі, Індонезії та Індії – виробляють близько 70% усього світового обсягу кави. Почесне місце історичної прабатьківщини кави займає Ефіопія. Існує два основних сорти кави – арабіка і робуста. У світовому виробництві частка арабіки становить близько 75% [16].

Цукор. Основна сировина для його виготовлення - цукрова  тростина і цукровий буряк.

Основними регіонами її вирощування є Бразилія, Куба, Маврикій, острови Карибського моря, Гаваї та Австралія. Основну масу цукрового буряку вирощують в економічно розвинених країнах (Центральній і Східній Європі, Великобританії, США). Цукор не є дефіцитом, його пропозиція перевищує попит, тому ціни на цукор нестабільні. Близько 75 % світової торгівлі цукром відбувається на вільному ринку. Ціни Нью-Йоркської, Лондонської, Паризької бірж вважаються представницькими.

Продукція тваринництва. У Швеції і Фінляндії на долю тваринництва припадає 75 - 80 % валової продукції сільського господарства. У США питома вага тваринництва помітно нижча - близько 55 %, у Франції - 53 %. Виняток становлять середземноморські країни, у тому числі Італія, де ця галузь виробляє 40- 42%  сільськогосподарської продукції, що багато в чому визначається недостатньо сприятливими для тваринництва природними умовами.

 Світове поголів'я  великої рогатої худоби становить  1,3 млрд. голів, у тому числі 225,3 млн. корів. Близько 35 % світового поголів'я зосереджене в Азії (передусім у Китаї та Індії), приблизно 17 % - у Південній Америці, 15 % - у Північній Америці (з них майже 2/3 у США), 14 % - в Африці, 15 % - в Європі, близько 2 % - в Австралії. Майже все поголів'я буйволів (97 %) зосереджене в Азії.

Основними постачальниками  худоби на світовий ринок є США, країни Європейського Союзу, Австралія, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Нова Зеландія, Данія. У країнах Близького і Середнього Сходу існує попит на живих овець з огляду на релігійні чинники.

Продукція птахівництва широко представлена на світовому ринку. Світове  поголів'я птиці становить понад 120 млрд. голів. На Азію припадає 40 % світового поголів'я (близько половини азіатського поголів'я зосереджено у Китаї), на Європу - близько 17 %, на Америку - понад 20 %, на Африку - 9 % [3].

Найвище виробництво м'яса на душу населення відзначене в Нідерландах, Австралії, США, Аргентині, Німеччині, Франції (рис. 2.3.) [3].

Рис 2.3. Виробництво м’яса на душу населення по країнах, кг

У сферу світової торгівлі щороку надходить близько 11 млн. т молокопродуктів (передусім сирів, сухого молока, вершкового масла). Основні постачальники цієї продукції - Нова Зеландія та країни ЄС. Найвище виробництво молока на душу населення у 2002 р. було досягнуто в Новій Зеландії, Нідерландах, Білорусі, Франції, Німеччині.