Основні напрями вдосконалення форм співробітництва

Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Декабря 2011 в 22:06, курсовая работа

Описание работы

Актуальність теми тому, що на даному етапі розвитку економіки України, усі форми бізнесу не використали свої виробничі можливості. Форми співробітництва малого, середнього та великого бізнесу є недоскононалими. Проблеми розвитку підприємств та бізнесу є об'єктом інтенсивної економічної і політичної дискусії як у трансформаційних країнах, так і в розвинутих ринкових економіках. Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в межах певної організаційної форми. Процедура вибору організаційно-правової форми бізнесу передбачає:
1) визначення форм організації бізнесу, які відповідають законодавству України;
2) визначення особливостей, переваг і недоліків кожної з цих форм;

Содержание

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1. Теоретична основа аналізу форм співробітництва. . . . . . . . . . . . . . . . .
1.1 Загальна характеристика організаційно-правових форм об’єднання підприємств та мета їх створення
1.2Суть та основні форми співробітництва . . . . . . . . . . . . .
1.2 Проблеми співробітництва малого, середнього та великого бізнесу……………………………………………………………………….


2. Основні напрями вдосконалення форм співробітництва. . . . . . . . . . . . .
2.1.

2.2 Найефективніші форми співробітництва для успішного
функціонування ринку………….... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновок………………………………………………………………………
Список використаної літератури………………………

Работа содержит 1 файл

rkyrsa4ььььь1.docx

— 240.26 Кб (Скачать)

      Розвиток  франчайзингу в Україні буде сприяти  рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу  великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без  підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня  підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва.

      На  вітчизняному ринку перспективним  є розвиток та створення франчайзингових  систем у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне господарство тощо. 

      2.9. Синдикат - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об'єднує однорідні підприємства, централізуючи збут і постачання продукції). 

      2.10. Картель - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції. 

      2.11. Трест - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності.

      Структуру франчайзингової системи можна  розглянути та проаналізувати за допомогою  мал. 1.

      Перевагою для починаючого підприємця є  те, що приналежність до єдиної франчайзингової  системи і використання торговельної марки значно знижує ризики.

      Постійна  підтримка і контроль з боку франчайзера  дає можливість власникам франшиз  навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймати важливі  рішення, не враховуючи думки окремих  франчайзі. Та все ж франчайзі  має справу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про  подальше удосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по оновленню і  розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які повністю забезпечують потреби  підприємства, безперечно, позитивний фактор. Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами  договору, і франчайзі не має права  його порушувати, продаючи інші товари або послуги, 

 
оскільки може скласти конкуренцію  товарам франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності  з політикою маркетингу компанії-франчайзера  і дуже часто не відповідають планам і можливостям франчайзі.

      Франчайзі контролює визначений район; він  має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів  і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений  територією, яка закріплена за ним  згідно договору. Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції  та послуг, включаючи організацію  рекламний компаній; витрати франчайзі  на рекламні заходи в основному полягають  у незначних відрахуваннях в  централізований рекламний фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також  франчайзер, а кошти на неї франчайзі  відраховує незалежно від фактичної  віддачі, яку отримує власник  фраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати  на різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків  за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний  дохід власника франшизи.

      Практика  франчайзингу в зарубіжних країнах  продемонструвала, що франчайзі, знаходячись  безпосередньо біля споживача, більш  чутливо вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати  продуктивним джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для  апробацій нових товарів та послуг. Як власник підприємства франчайзі  ефективніше і надійніше найманого  керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він  гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для власника франчайзингової системи  — це потенційна загроза. Вихід окремого франчайзі з франчайзингової  мережі відразу ж складає конкуренцію  на визначеному сегменті ринку,а  його банкрутство підриває репутацію  франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

      Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись  на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким  чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає  уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного  малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.

      Розвиток  франчайзингу в Україні буде сприяти  рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу  великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без  підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня  підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва.

      На  вітчизняному ринку перспективним  є розвиток та створення франчайзингових  систем у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне господарство тощо.

      Синдикат - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об'єднує однорідні підприємства, централізуючи збут і постачання продукції).

      Картель - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції.

      Трест - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності. 
 

       за  видами економічної діяльності у 2010 році (за даними ДКСУ)":

         

       Всі суб’єкти бізнесу розрізняються  між собою за кількісними і  якісними ознаками, на підставі яких можуть бути віднесені до тієї чи іншої  форми власності, або до тієї чи іншої  організаційно-правової форми господарювання. За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого  виду належать індивідуальні (засновані  на особистій власності окремої  особи та виключно на її праці) або  сімейні (засновані на власній праці  членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та інших  законних джерел.[17,c.68]

       Інший вид — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих  у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних  доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

       Крім  названих вище, можуть створюватися й  інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення  на території України іноземних, а також спільних підприємств.

       Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і  для кого виробляти. Будь-якої регламентації  “зверху” він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати  найману працю. Для активізації діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва існує відповідна економічна підоснова. Перш за все це виробничий, науково-технічний та кадровий потенціал, який був створений до початку ринкових перетворень, але сьогодні використовується далеко не в повному обсягу, так само, як ще один засіб для розвитку малого бізнесу — використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів. Порівняно з іншими країнами, і в першу чергу — з розвинутими, Україна має набагато гірші не лише якісні, але й кількісні показники, що відображають їх розвиток.

       Так, на середину 1997 року /6/ в Україні  кількість малих та середніх підприємств  на 1000 жителів складає близько 3,6 од., тоді як у Росії — 6, країнах  Європейського Співтовариства — 45, Японії — 49,6, США — 74,2 од. Частка цих  підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить нині близько 9 %, у країнах Західної Європи — 50—67, США — 52, Японії — 55 %

       Кількість малих та середніх підприємств на 1 тис. населення  
 
 

        Країна Кількість,

        од. на 1 тис. нас.

        Великобрітанія

        Німеччина

        Франція

        Країни ЄС

        США

        Японія

        Росія

        Україна

        46

        28

        27

        45

        74

        50

        6

        3,6

 

       Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо  свідчить, що в усіх розвинутих країнах  такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняти виготовленням  продукції невеликих серій, сезонного  попиту, виробляють компоненти для  великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середнього бізнесу  в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливий фактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 % всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % чистого доходу. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно  половина всього самодіяльного населення.[7,c.64]

       Сучасна велика капіталістина корпорація – це підприємство, яке діє(як і інші форми) у своєкорисливих цілях і завдяки господарству на ринку розташовує (на відміну від інших) незрівнянно більшими (вже на відміну від інших) незрівнянно більшими, деколи мало ніж обмеженими можливостями для досягнення поставлених цілей. Здатність слідувати своєї вигоди, не зважаючи на суспільний інтерес, властива будь-якій монополії.

       Великі компанії прийнято порівнювати з "діамантами в короні"господарстварозвинених країн, так як їх нечисленність компенсується величезною значимістювнеску в економіку. Дійсно, частка великих підприємств у загальній чисельності компаній невелика (від 0,1% у Франції до2% США). Однак ними створюєтьсявелика частина всієї продукції країни - близько 50%.

1.3. Форми співробітництва різних типів бізнесу

Існують безліч стратегій щодо співробітництва  фірм. Кожна стратегія є унікальною. Вибір корпоративної чи конкурентних стратегій підприємства - досить відповідальна і трудомістка робота. Потрібно ґрунтовно проаналізувати наскільки альтернативні проекти враховують описані чинники і зіставити найкращі з критеріями.

Стратегії малих підприємств 
Стратегії малих підприємств направлені на мінімізацію конкурентної боротьби з великими і середніми фірмами та на максимальне використання переваг малого бізнесу, особливо в плані гнучкості. 
Для полегшення вибору стратегії у малому бізнесі можна застосувати матрицю Кіндрацької Г.І. 
 
 
 
 
  Товар малого підприємства:
подібний  до товару великого підприємства оригінальний
Форми існування  малого підприємства: суверенітет Стратегія копіювання Стратегія оптимального розміру
Симбіоз Стратегія використання переваг великого підприємства Стратегія участі у виробництві товару великого підприємства
    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
     Стратегія копіювання означає випуск малим  підприємством товару, який копіює відомий марочний продукт, з розкрученим брендом і який, внаслідок, продається по вищих цінах. 
Стратегію оптимального розміру малі підприємства впроваджують тоді, коли є сенс виробляти продукцію малими партіями, виграючи у оперативності та гнучкості. 
Стратегія участі у виробництві товару великої організації передбачає кооперацію з великим підприємством, використання при цьому його переваг. Однак, щоб не попасти у залежність від такої великої фірми, бажано малому підприємству співпрацювати з кількома великими партнерами, частка кожного з яких не повинна перевищувати 20 % у загальному обсязі продаж. 
Стратегію використання переваг великої організації можна здійснити на шляху франчайзингу. Франчайзер — це незалежна фірма, яка виробляє продукцію (послуги) і надає право використовувати ім’я свого бізнесу та продавати (виробляти) свої товари (послуги) іншій фірмі. [18,с.74]

Це одна з найпоширеніших форм співробітництва великого і малого підприємства у сфері збуту продукції, коли за угодою велике підприємство надає малому право реалізовувати чи виробляти його продукцію під його ж торговою маркою. Часто для цього малому підприємству передаються навіть приміщення, певне обладнання, сировина, надаються кредити тощо. 
Стратегії середніх підприємств 
Стратегію середніх підприємств також можна відібрати користуючись матрицею Кіндрацької Г.І. Зокрема: 
Стратегію виходу з ніші доцільно застосовувати у тому випадку, коли темпи зростання підприємства високі, а темпи розширення ніші помірні. А це означає, що мале підприємство переходить у категорію великого з широкою номенклатурою товару.[23,c.98]  

  Темпи розширення ніші бізнесу:
помірні Швидкі
Темпи зростання  підприємства: високі Стратегія виходу з ніші Стратегія лідерства в ніші
низькі Стратегія збереження Стратегія пошуку „загарбника»
 
 

 Альтернативні  стратегії середніх підприємств

Стратегію лідерства у ніші застосовують тоді, коли підприємство має достатні фінансові можливості для швидкого росту або СЗГ вибрана настільки вдало, що прибутки дозволяють здійснювати швидке зростання. 
Стратегія збереження може застосовуватися, коли розмір підприємства залишається практично незмінним і номенклатура продукції також змінюється досить повільно. Але при невмілому використанні даної стратегії існує ризик втратити ринки збуту. 
Стратегія пошуку «загарбника» направлена на пошук такої великої фірми, яка б погодилась здійснювати фінансову підтримку, що дозволило б середньому підприємству залишитися на даному сегменті ринку. 
        Стратегії великих підприємств 
При стратегічному виборі у таких підприємствах можна також скористатися матрицею А.Томпсона і Дж. Стрікленда 
Матриця А.Томпсона і А.Стрікленда для вибору можливих корпоративних стратегій відповідно до становища на ринку недиверсифікованих підприємств. 
Інші чинники вибору стратегій підприємства (крім його розміру) 
Стан галузі і позиція на ній підприємства. Цей чинник стратегічного вибору може відіграти вирішальну роль при виборі стратегії зростання. Сильні підприємства мають прагнути закріпити свої лідируючі позиції і обирати різні стратегії зростання: якщо галузь занепадає, варто приймати стратегію диференціації; якщо ж галузь розвивається - обирати стратегію концентрованого чи інтегрованого зростання. Слабкі підприємства мають поводитися інакше й обирати стратегії, які сприятимуть посиленню їх позицій на ринку. Якщо ж такі стратегії їм не під силу, дану галузь треба залишати, тобто обирати стратегію скорочення. 
Привабливість ринку. Також вагомий чинник стратегічного вибору. Жодне підприємство з власної волі не вибере непривабливий, завідомо програшний ринок. 
Стратегії конкурентів. Стратегія, що обирається підприємством, має протистояти стратегії конкурентів. Така ви 
мога ринку. А тому стратегії конкурентів старанно враховуються. 
Конкурентні переваги підприємства. Також враховуються при стратегічному виборі. 
Цілі і місія підприємства. Вони визначають оригінальність вибраної стратегії. В цілях відображено те, до чого прагне підприємство. І якщо, приміром, цілі не допускають інтенсивного зростання, то така стратегія, зрозуміло, і не буде об 
рана, незважаючи на всі наявні для цього передумови.[12,c.54]

Потенціал підприємства. На цей чинник просто не можна не зважати. Якщо ресурсам підприємства не під силу якась із привабливих альтернативних стратегій, вона і не обирається.

Особливості продукції, що випускається і буде випускатись. Характеристики товару, що виробляється підприємством, зрозуміло, враховують при виборі. Одна справа випуск товару повсякденного вжитку і зовсім інша - складної побутової техніки чи електроніки.

Стадія  ЖЦТ і ЖЦП. Без врахування стадії життєвого циклу підприємства і товару обійтись аж ніяк не можна. Скажімо, не можна обрати для СОБ стратегію зростання, якщо його товар перебуває на стадії спаду.

Витрати на виробництво та збут. Підприємство з високими затратами на виробництво та реалізацію продукції аж ніяк не може обирати стратегії лідерства за витратами. Тобто і цей чинник слід брати до уваги при виборі стратегії.

Інтереси  вищого керівництва, власників, колективу. 
Якщо, приміром, вище керівництво чи власники люблять ризик, то, зрозуміло, і обрана стратегія буде містити чималу долю ризику. Або особиста антипатія до конкурента може зіграти вирішальну роль у обранні стратегії поглинання його фірми, хоч можливо особливої потреби у цьому не було.

Кваліфікація  і якісний склад персоналу. Без  кваліфікованого персоналу не можна обирати стратегій, які потребують глибоких знань і творчості.

Зобов 'язання підприємства щодо попередніх стратегій. Такі зобов'язання створюють певну інерційність у розвит 
ку. Тому, вибираючи нову стратегію, слід мати на увазі, що певний час ще діятимуть зобов'язання попередніх років, які 
дещо стримуватимуть і навіть в якійсь мірі змінюватимуть можливості реалізації нової стратегії. [21,c.67]

Ступінь залежності від зовнішнього середовища.

Іноді підприємство так сильно залежить від постачальників чи споживачів його продукції, що не може вибирати стратегію, виходячи лише з бажання якнайшвидше використати власний потенціал. Це слід мати на увазі при виборі.

Фактор  часу. Підприємство найбільш успішно може реалізовувати нову стратегію лише в ті моменти і терміни, коли з'являються для цього сприятливі можливості. Їх треба вміти відчувати і врахувати при виборі стратегії.

Наявність  альтернативних варіантів стратегій.

Стратегічний  вибір проводиться виключно із альтернативних варіантів стратегій підприємства. Якщо їх немає зникає сенс вибору. Отже альтернативність - принциповий підхід у форму ванні стратегії. Оскільки середовище підприємства у ринковій економіці багатогранне і надзвичайно динамічне, остільки багатоваріантність вибору стає необхідністю і важливим його чинником.

Усвідомлення  і оцінка виконання поточної стратегії. Без з'ясування поточної стратегії не можна приймати рішення з приводу майбутньої стратегії. Потрібно не лише усвідомити, що за стратегія реалізується в даний час, але і який стан реалізації: що вдалося, що створює труднощі, їх причини, напрями усунення тощо. Можна застосувати різні схеми з'ясування поточної стратегії. Але найбільш цікавим видається підхід запропонований А.Томпсоном і Дж.Стріклендом. Вони вважають, що для того, щоб уяснити, яка стратегія реалізується зараз, потрібно оцінити п'ять зовнішніх і п'ять внутрішніх її чинників.

До зовнішніх  чинників вони віднесли: а) розмах діяльності підприємства (СОБ) і ступінь розмаїтості продукції, що виробляється, диверсифікованість підприємства; б) загальний характер і природа недавніх придбань підприємства та продаж нею своєї частини власності; в) структура і спрямованість діяльності підприємства за останній період; г) можливості, на які було зорієнтовано підприємство останнім часом; д) ставлення до зовнішніх загроз.

До внутрішніх чинників віднесли: а) стратегічні цілі підприємства; б) критерії розподілу ресурсів і структура капіталовкладень; в) відношення керівництва до фінансового ризику та здійснюваної фінансової політики і практики; г) рівень і ступінь концентрації зусиль в області НДДКР. д) стратегії окремих функціональних служб (маркетингу, виробництва, фінансів тощо).

Фінансові ресурси підприємства. Значення цього чинника особливе. Адже будь-яка зміна в діяльності підприємства (вихід на нові ринки, впровадження нового товару тощо), словом, будь-яка стратегія потребують певних фінансових зусиль. На які з них вистачить фінансових ресурсів, а на які ні, потрібно знати і враховувати при виборі стратегії.

Рівень ризику. Кожне підприємство залежно від сили, можливостей, уподобань керівництва встановляє для себе межу допустимого ризику, яку і бере до уваги при стратегічному виборі.

Зрозуміло, що врахувати при виборі стратегії  підприємства в однаковій мірі всі  
перераховані чинники неможливо. Але цілі, фінансові можливості, інтереси власників і ризики враховують у першу чергу.

Економіка розвинутих держав ґрунтується на розвитку великих корпоративних структур, навколо яки створюються мережі підприємств малого та середнього бізнесу. На великі корпорації припадає близько  третина світового експорту переробної промисловості, три четверті всієї торгівлі товарами та чотири п‘ятих торговлі технологіями. 

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМ СПІВРОБІТНИЦТВА

2.1 Приклади співробітництва великого, середнього та малого бізнесу

           Співробітництво різних за розміром фірм впливає на їх подальше майбутнє.

Оскільки кінцева  ціль будь-якого підприємця – це прибуток, то фірми плідно                                     

обирають стратегію.

 На мою  думку, вдалим прикладом послугує  «Яготинский маслозавод». Він

представляє собою  великий 

бізнес, який співробітничає з малим та середнім. Малий та середній бізнес, у свою

чергу, це ферми, на яких виробляється основний ресурс – молоко. Існують ферми

з дрібним виробництвом, їх можно назвати малим бізнесом (до 10 корів). Це і є 

співробітництво великого бізнесу з великим. В  противагу дрібним фермам,

існують ферми  з великою кількістю корів (ОАО «Терезино») -  Співробітництво

двох великих  фірм.  

2.2. Найефективніші форми  співробітництва  для успішного  функціонування 

 ринку

             Досліджуючи співробітництво різних типів бізнесу,я дійшла висновку, що для підприємства вигідно не з ким мати справу,не  з якою саме за розміром фірмою, а з ким співробітництво буде ефективним, оскільки для економіста ефективність означає прибутковість.

Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо  не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Малий бізнес конкурентоспроможний.

Продуктивність  великого виробництва більша — за рахунок нових технологій і механізації  ручної праці, але, водночас, і за рахунок  скорочення кількості працівників.

 Великий бізнес тяжіє до переходу в країни із сприятливими умовами. Сьогодні він тут, а завтра — там. Працюють у Китаї, бо там дешева робоча сила і низькі податки. Переносять виробництво програмного забезпечення в Індію, бо там дешевше. Інвестують в акції та нерухомість інших країн, бо там вищі прибутки. 
 

Информация о работе Основні напрями вдосконалення форм співробітництва