Основні напрями вдосконалення форм співробітництва

      Розвиток  франчайзингу в Україні буде сприяти  рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу  великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без  підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня  підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва.

      На  вітчизняному ринку перспективним  є розвиток та створення франчайзингових  систем у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне господарство тощо. 

      2.9. Синдикат - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об'єднує однорідні підприємства, централізуючи збут і постачання продукції). 

      2.10. Картель - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції. 

      2.11. Трест - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності.

      Структуру франчайзингової системи можна  розглянути та проаналізувати за допомогою  мал. 1.

      Перевагою для починаючого підприємця є  те, що приналежність до єдиної франчайзингової  системи і використання торговельної марки значно знижує ризики.

      Постійна  підтримка і контроль з боку франчайзера  дає можливість власникам франшиз  навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймати важливі  рішення, не враховуючи думки окремих  франчайзі. Та все ж франчайзі  має справу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про  подальше удосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по оновленню і  розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які повністю забезпечують потреби  підприємства, безперечно, позитивний фактор. Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами  договору, і франчайзі не має права  його порушувати, продаючи інші товари або послуги, 

 
оскільки може скласти конкуренцію  товарам франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності  з політикою маркетингу компанії-франчайзера  і дуже часто не відповідають планам і можливостям франчайзі.

      Франчайзі контролює визначений район; він  має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів  і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений  територією, яка закріплена за ним  згідно договору. Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції  та послуг, включаючи організацію  рекламний компаній; витрати франчайзі  на рекламні заходи в основному полягають  у незначних відрахуваннях в  централізований рекламний фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також  франчайзер, а кошти на неї франчайзі  відраховує незалежно від фактичної  віддачі, яку отримує власник  фраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати  на різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків  за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний  дохід власника франшизи.

      Практика  франчайзингу в зарубіжних країнах  продемонструвала, що франчайзі, знаходячись  безпосередньо біля споживача, більш  чутливо вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати  продуктивним джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для  апробацій нових товарів та послуг. Як власник підприємства франчайзі  ефективніше і надійніше найманого  керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він  гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для власника франчайзингової системи  — це потенційна загроза. Вихід окремого франчайзі з франчайзингової  мережі відразу ж складає конкуренцію  на визначеному сегменті ринку,а  його банкрутство підриває репутацію  франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

      Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись  на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким  чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає  уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного  малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.

      Розвиток  франчайзингу в Україні буде сприяти  рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу  великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без  підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня  підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва.

      На  вітчизняному ринку перспективним  є розвиток та створення франчайзингових  систем у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне господарство тощо.

      Синдикат - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об'єднує однорідні підприємства, централізуючи збут і постачання продукції).

      Картель - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції.

      Трест - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності. 
 

       за  видами економічної діяльності у 2010 році (за даними ДКСУ)":

       Всі суб’єкти бізнесу розрізняються  між собою за кількісними і  якісними ознаками, на підставі яких можуть бути віднесені до тієї чи іншої  форми власності, або до тієї чи іншої  організаційно-правової форми господарювання. За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого  виду належать індивідуальні (засновані  на особистій власності окремої  особи та виключно на її праці) або  сімейні (засновані на власній праці  членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та інших  законних джерел.[17,c.68]

       Інший вид — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих  у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних  доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

       Крім  названих вище, можуть створюватися й  інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення  на території України іноземних, а також спільних підприємств.

       Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і  для кого виробляти. Будь-якої регламентації  “зверху” він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати  найману працю. Для активізації діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва існує відповідна економічна підоснова. Перш за все це виробничий, науково-технічний та кадровий потенціал, який був створений до початку ринкових перетворень, але сьогодні використовується далеко не в повному обсягу, так само, як ще один засіб для розвитку малого бізнесу — використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів. Порівняно з іншими країнами, і в першу чергу — з розвинутими, Україна має набагато гірші не лише якісні, але й кількісні показники, що відображають їх розвиток.

       Так, на середину 1997 року /6/ в Україні  кількість малих та середніх підприємств  на 1000 жителів складає близько 3,6 од., тоді як у Росії — 6, країнах  Європейського Співтовариства — 45, Японії — 49,6, США — 74,2 од. Частка цих  підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить нині близько 9 %, у країнах Західної Європи — 50—67, США — 52, Японії — 55 %

       Кількість малих та середніх підприємств на 1 тис. населення  
 
 

       Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо  свідчить, що в усіх розвинутих країнах  такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняти виготовленням  продукції невеликих серій, сезонного  попиту, виробляють компоненти для  великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середнього бізнесу  в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливий фактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 % всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % чистого доходу. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно  половина всього самодіяльного населення.[7,c.64]

       Сучасна велика капіталістина корпорація – це підприємство, яке діє(як і інші форми) у своєкорисливих цілях і завдяки господарству на ринку розташовує (на відміну від інших) незрівнянно більшими (вже на відміну від інших) незрівнянно більшими, деколи мало ніж обмеженими можливостями для досягнення поставлених цілей. Здатність слідувати своєї вигоди, не зважаючи на суспільний інтерес, властива будь-якій монополії.

       Великі компанії прийнято порівнювати з "діамантами в короні"господарстварозвинених країн, так як їх нечисленність компенсується величезною значимістювнеску в економіку. Дійсно, частка великих підприємств у загальній чисельності компаній невелика (від 0,1% у Франції до2% США). Однак ними створюєтьсявелика частина всієї продукції країни - близько 50%.

1.3. Форми співробітництва різних типів бізнесу

Існують безліч стратегій щодо співробітництва  фірм. Кожна стратегія є унікальною. Вибір корпоративної чи конкурентних стратегій підприємства - досить відповідальна і трудомістка робота. Потрібно ґрунтовно проаналізувати наскільки альтернативні проекти враховують описані чинники і зіставити найкращі з критеріями.