План

Вступ 

      Згідно  з дослідженнями Є.Ф. Брігхема, головними  мотивами злиття підприємств є: очікування ефекту синергії від злиття; податкова  доцільність; придбання активів  за ціною їх відновлювальної вартості; зростання прибутку від контролю над більшим підприємством; диверсифікація з метою зниження ризиків [7, c. 136]

Різноманітність форм власності зумовила різноманітність  форм ведення господарства, тобто  кожній формі власності відповідає певна організаційна форма господарства. Організаційно-правові форми (види) підприємницьких структур закріплено у Законі України „Про підприємства в Україні". Проте організаційно-правові форми підприємницьких структур і форми підприємницької діяльності (бізнесу) — це не одне і те саме. Наприклад, організаційно-правова форма підприємницького бізнесу — фірма, а форма його підприємницької діяльності (бізнесу) — акціонерне товариство або організаційно-правова форма — спільне підприємство, а форма його підприємницької діяльності — товариство з обмеженою відповідальністю.

              Мета роботи: розкрити сутність і родові ознаки бізнесу; співвідношення бізнесу і підприємництва; поняття про види і форми співробітництва малого,середнього та великого бізнесу; визначити основні форми підприємницької діяльності; розкрити сутність, види та типові структури франчайзингу.

       Окрім того, потребують вирішення таких  науково-практичних завдань: Ідентифікація  ролі співробітництва малого, середнього та великого бізнесу, дослідження структури  і динаміки розвитку сучасного співробітництва  підприємств, виявлення напрямів поглиблення  і вдосконалення співробітництва, формування стратегій поведінки підприємств для вирішення стратегічних завдань науково-технічного співробітництва в сучасних умовах.

       Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

             - проаналізувати форми співробітництва  великого,малого та середнього  бізнесу;

          - дослідити результативність теперішніх  форм співробітництва.

          У сучасних умовах кризових явищ в економіці та обмеженості фінансових ресурсів найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ці проблеми саме суб’єкти господарювання малого та середнього бізнесу — малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів. Тепер, як ніколи, у ринковому середовищу створено сприятливі об’єктивні передумови для подальшого розвитку малого та середнього бізнесу. Конституцією і законодавством України затверджено рівні права всіх форм власності та право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. В Україні умови формування великого підприємництва є складними, часто несприятливими та суперечливими через низку суттєвих проблем, які потребують нагального вирішення. Детальному аналізу та вивченню великого підприємництва в Україні перешкоджає, перш за все, відсутність чітко визначених теоретико-методологічних аспектів функціонування великого підприємництва. Вирішення цієї проблеми вимагає чіткого визначення економічної сутності та функцій великого підприємництва, уточнення кількісних і якісних характеристик великих підприємств.

       Актуальність  теми тому, що на даному етапі розвитку економіки України, усі форми бізнесу не використали свої виробничі можливості.  Форми співробітництва малого, середнього та великого бізнесу є недоскононалими. Проблеми розвитку підприємств та бізнесу є об'єктом інтенсивної економічної і політичної дискусії як у трансформаційних країнах, так і в розвинутих ринкових економіках.  Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в межах певної організаційної форми. Процедура вибору організаційно-правової форми бізнесу передбачає:

       1) визначення форм організації  бізнесу, які відповідають законодавству  України; 

       2) визначення особливостей, переваг  і недоліків кожної з цих  форм;

       3) визначення критеріїв вибору  форми організації бізнесу (ступінь  відповідальності, ситуація з податками,  обсяг фінансових потреб для  започаткування бізнесу, ступінь  контролю за фірмою, можливість  залучення інших власників, наявність  управлінських здібностей у підприємця, можливість зростання бізнесу  в майбутньому чи простота  його ліквідації);

       4) безпосередній вибір форми організації  бізнесу.

       Тема даної роботи є дуже актуальної на будь-якому етапі розвитку економіки ринкового типу. Її дослідженням займаються такі видатні вчені як М.Беззубова, I.Акiмова, Верстюк С., Старіков О, Кузяків О. Л.Балабанова, Н.Гражевська, Ю.Кіндзерський, Г.Паламарчук, В.Павлова, І.Смолін, Р.Фурманюк , М. Портер , Р.А Фатхутдинов , А.А Томпсон та багато інших.

       Органи  державного управління на всіх рівнях також не залишають без уваги  проблему стимулювання розвитку малого, середнього та великого бізнесу, що, як правило, відображується у вигляді  відповідних програм та стратегій  розвитку. Проте, частка малого і середнього бізнесу в структурі національної економічної системи не є достатньою, а динаміка його розвитку – задовільною. В цьому контексті Президент  України В.А.Ющенко, стверджує: „Слабкий розвиток підприємницької активності обумовлений суттєвими вадами державного регулювання сфери господарської  діяльності. До таких вад належать: відсутність стратегічно визначеної державної політики щодо крупного бізнесу  і його взаємовідносин з державою, середнім та малим бізнесом; невизначеність та незрілість концепції розвитку та підтримки малого і середнього підприємництва як структуроутворюючого та ринкоутворюючого чинника; недосконалість і незавершеність організаційної побудови системи підтримки  малого і середнього підприємництва та цілковита недостатність її ресурсного (передусім фінансового) забезпечення; відсутні галузеві програми розвитку малого підприємництва, що мають бути складовими Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва”.

         У підході українських вчених  і політиків (як і представників  багатьох інших країн) до проблем розвитку малих і середніх підприємств можна простежити три цікаві особливості. По-перше, це крайності в оцінці ролі сектора МСП в економіці. По суті, спостерігаються дві полярні точки зору: гіпертрофована оцінка МСП як головного стимулятора економічного зростання і вирішення соціальних проблем, з одного боку, і перенесення всіх акцентів винятково на великі промислові гіганти, з іншої боку. По-друге, це ігнорування середніх підприємств, роль яких у розвитку підприємницької ініціативи і вирішенні актуальних економічних проблем не менш важлива, ніж роль малих та мікропідприємств. І по-третє, як наслідок, це фокус державної політики щодо МСП на зниження бар'єрів входження на ринок (а також створення привілейованих умов функціонування малих підприємств) при недостатній увазі до бар'єрів зростання. 

          Предметом дослідження в даній  роботі виступають підприємства малого, середньо та великого бізнесу, об’єктом дослідження – ?.

1.ТЕОРИТИЧНА  ОСНОВА АНАЛІЗУ  ФОРМ СПІВРОБІТНИЦТВА

1.1. Загальна характеристика форм об’єднання бізнесу та мета їх створення

      В сучасних умовах економічні процеси  протікають в трьох основних рівнях: 
•домашньому господарстві; 
•комерційних і некомерційних організаціях;  
•суспільному рівні. 
Їм відповідають відповідні три типи суб’єктів господарського життя: 
• домашнє господарство; 
• підприємство; 
• держава 
 Бізнес — це будь-який вид безпосередньої діяльності з метою отримання прибутку. Він передбачає залучення власних засобів або опосередковану участь в такій діяльності через вкладення в діло власного капіталу. В бізнесі не обов’язково безпосереднє керівництво, можлива тільки форма участі (наприклад, через деякі засоби, гроші тощо). Ось чому служба в державних установах, робота по найму в компанії не є бізнесом, але володіння акціями компанії або робота на власному підприємстві — бізнес. 
Визначальними рисами бізнесу є: 
• ініціативність;  
• самостійність у прийнятті господарських рішень; 
• рисковий характер діяльності; 
• економічна свобода суб'єктів господарювання; 
• творчий підхід до справи. 
Бізнесмен самостійно розробляє бізнес-план власної справи, укладає угоди з партнерами, вибирає постачальників і споживачів виробленої продукції. В відповідальності з чинним законодавством і станом господарської кон’юнктури встановлює ціни, здійснює вільне наймання робітників, бере на себе відповідальність за свої рішення та їх наслідки. Рішення з невідомими наслідками — є ризик. Бізнес завжди пов’язаний з ризиком — об’єктивним явищем, подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можливо збудуться в майбутньому в якийсь проміжок часу в невідомих обсягах. Ризик — це можливе негативне відхилення від норм, дійсне фактичне негативне відхилення є збиток. Підприємницький ризик може трансформуватися в відповідний збиток. В цьому випадку він приймає конкретні вимірюванні і реальні риси, які завжди треба мати на увазі. Збиток в особливо великих обсягах може привести до банкрутства.  
 Підприємництво і бізнес розрізняються між собою в теоретичному плані. На практиці підприємництво виступає як підприємницький бізнес і залучає тільки свого суб'єкта, а не усіх учасників ринку. Бізнес без підприємництва не буває. Підприємництво не тільки елемент систему бізнесу, але і фактор його розвитку. 
Система бізнесу як система господарювання охоплює такі елементи: 
• підприємницький бізнес; 
• державний бізнес; 
• споживчий бізнес. 
Суб'єктами підприємницького бізнесу є підприємці — юридичні і фізичні особи, діловий інтерес яких полягає в одержанні прибутку через виробництво і реалізацію, виконання робіт та послуг [7, с. 57].

      В Україні також діють специфічні фактори, які спонукають підприємства до об’єднання в великі структури:

• необхідність відновлення зруйнованих виробничо-технологічних зв’язків. Традиційно виробництво високотехнологічної продукції в СРСР було сконцентровано на крупних НВО інтегруючих життевий цикл виробу від конструкторської розробки до його обслуговуваня у покупця. НВО включали у свій склад науково-дослідні оргнізації, конструкторські бюро, дослідні та серійні заводи. Руйнування цих науково-виробничих комплексів значно погіршило умови як наукових  і конструкторських організацій, так і виробничих підприємств. Щоб виправити ситуацію, підприємства роблять спроби відновити об’єднання на новій основі чи створити структури, які більше підходять вимогам розвитку виробництва на сучасному етапі.
• Необхідність структурної перебудови виробництва, яка неможлива без координації діяльності усіх ланок технологічного ланцюга і залучення великих фінансових ресурсів.
• Лобірування інтересів підприємств. Більш успішно це може бути зроблено не одним підприємством, а їх групою, яка має спільні інтереси.

     Об’єднання  підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування.

     У відповідності з українським  діючим законодавством підприємства можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу  діяльності існуючих і створюваних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.

     Об’єднання  є юридичними особами і діють  на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або  власниками.

     Підприємства, що входять до складу об’єднань, також  зберігають за собою статус юридичної  особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що  входять до його складу і, навпаки, підприємства - члени  об’єднань несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах.