Оцінка конкурентоспроможності цінних паперів

      Виходячи  з цього, розробка національної стратегії  розвитку фінансового сектора є необхідною передумовою подальшої успішної розбудови держави та її інтеграції до світового економічного простору та вступу до Європейського Союзу.

      Документ  визначає напрями державної політики, формулює пріоритетні завдання та передбачає комплекс ключових заходів правового та інституційно-організаційного характеру, спрямованих на розбудову основних складових фінансового сектора. Положення даної Стратегії є базою для розробки та перегляду існуючих програм розвитку відповід-них сегментів фінансового ринку. З іншого боку, передбачається що Стратегія стане складовою частиною середньострокових та довгострокових програм соціально-економічного розвитку держави.

      Основними цілями Стратегії є досягнення стійкості, відкритості та конкурентоспроможності фінансового сектора України. Стійкість фінансового сектора передбачає його здатність до самодостатнього розвитку, протидії негативному впливу інших країн на внутрішню фінансову політику України, а також нейтралізації загроз світових фінансових криз та діяльності вітчизняних кримінально-тіньових структур.

      Відкритість фінансового сектора передбачає інформа-ційну прозорість фінансових установ щодо власників, послуг та результатів  діяльності, а також відкритість  державних регуляторних органів  щодо: цілей регулювання та нагляду, (політична відкритість); розкриття інформації про орієнтири, моделі та прогнози розвитку (економічна відкритість); механізмів прийняття рішень (процедурна відкритість); інформації про заходи впливу, досягнуті результати та помилки ринкового регулювання (ринкова відкритість).

      У свою чергу, конкурентоспроможність фінансового  сектора визначається як його здатність  забезпечувати доступ вітчизняних  економічних агентів до світових фінансових ресурсів і ринків та можливість належним чином конкурувати з міжнародними фінансовими агентами за внутрішні та зовнішні інвестиційні ресурси в умовах глобалізації економічного життя.

      ЗАВДАННЯ  ТА НАПРЯМИ. Стратегія передбачає вирішення  до 2015 року низки пріоритетних завдань. Серед них, зокрема, такі: проведення реформи державного регулювання, спрямованої на ліквідацію правових перешкод для розвитку фінансового ринку та максимального урахування інтересів його професійних учасників, інвесторів, емітентів цінних паперів та споживачів послуг; суттєве підвищення ефективності нагляду та його максимальне наближення до стандартів ЄС, а також створення умов для розбудови єдиного регуляторного органу; посилення конкурентоспроможності вітчизняних фінансових установ шляхом підвищення рівня їх капіталізації, диверсифікації та якості активів, професіоналізму кадрів, впровадження сучасних технологій і принципів інвестування, стандартів діяльності та управління; забезпечення інформаційної прозорості фінансових установ щодо власників, продуктів, послуг та результатів діяльності; переорієнтація попиту вітчизняних суб’єктів господарювання на внутрішні джерела фінансових ресурсів та активізація діяльності інституційних інвесторів; забезпечення зменшення транзакційних витрат залучення капіталу шляхом розбудови зручної та ефективної інфраструктури фінансового ринку зокрема його торговельно-розрахункової та облікової складової.

      До  інших пріоритетних завдань слід віднести такі: формування сприятливих  передумов для появи нових  фінансових інститутів, інструментів та послуг, у тому числі шляхом застосування відповідних податкових стимулів; впровадження дієвих механізмів захисту прав і законних інтересів споживачів фінансових послуг та інвесторів; забезпечення суттєвого зростання доходів потенційних споживачів фінансових послуг шляхом активізації соціальної політики держави та посилення підтримки розвитку підприємницької діяльності; створення сприятливого інвестиційного клімату, у тому числі шляхом досягнення політичної стабільності, запровадження чітких правил ведення бізнесу, передбачуваного правозастосування, посилення захисту приватної власності; поширення практики врегулювання правових конфліктів за допомогою діяльності третейських судів та запровадження інституту фінансового омбудсмена.

      Враховуючи  зазначені пріоритетні завдання, державна політика щодо подальшого розвитку фінансового сектора України має здійснюватись за такими напрямками: підвищення ефективності державного регулювання та посилення уніфікації регуляторних вимог; реформування системи державного нагляду шляхом його відокремлення від інших регуляторних функцій та запровадження пруденційного нагляду на основі оцінки ризиків в усіх сегментах фінансового ринку; забезпечення переходу від екстенсивних шляхів розвитку фінансового ринку до інтенсивних; створення передумов для підвищення рівня капіталізації фінансових установ, забезпечення їх надійності та платоспроможності; збільшення інформаційної прозорості фінансових інститутів та відкритості регуляторних органів; посилення рівня захищеності прав та законних інтересів усіх учасників фінансового ринку; здійснення виваженої та поступової інтеграції вітчизняного фінансового сектора до світового фінансового простору шляхом впровадження міжнародних стандартів професійної ринкової діяльності та процедур державного регулювання і нагляду.

      РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ. Ключовими складовими проекту Стратегії є розділи, присвячені аналізу проблем та основних напрямків розвитку банківської  системи, ринку кооперативного кредитування, ринку страхових послуг, ринку  цінних паперів, ринку спільного інвестування, ринку недержавного пенсійного забезпечення та ринку лізингових послуг.

      Як  зазначається у документі, український  фондовий ринок продовжує залишатися нестійким та непривабливим для  інвесторів, і не виконує своєї  головної функції – забезпечення підприємств та національної економіки необхідними ін-вестиційними ресурсами. Він характеризується низькою капіталізацією, недостатньою прозорістю, обмеженою лік-відністю, нестачею фінансових інструментів з високими інвес-тиційними якостями.

      Торговельна активність ринку значною мірою залежить від присутності на ньому іноземного спекулятивного капіталу. На фондовому ринку практично відсутня торгівля похідними цінними паперами та строковими контрактами, зокрема, фінансовими та товарними ф’ючерсами. Незначною є част-ка організованого фондового ринку. При цьому потребують вдосконалення інфраструктура ринку цінних паперів та механізми захисту прав інвесторів.

      Виходячи  з цього, основними напрямками державної  політики щодо розвитку ринку цінних паперів визначаються такі: перетворення фондового ринку на один з головних механізмів фінансування інвестиційних потреб українських суб’єктів господарювання; підвищення конкурентоспроможності вітчизняного ринку цінних паперів та його професійних учасників; модернізація торговельно-розрахункової та облікової інфраструктури ринку цінних паперів; посилення захисту прав інвесторів та інших власників цінних паперів, зниження ризиків інвестиційної діяльності на ринку; зменшення спекулятивної складової у торгівлі цінними паперами та посилення присутності на ринку вітчизняного капіталу; удосконалення нормативно-правової бази функціонування ринку, державного регулювання та саморегулювання; інтеграція ринку цінних паперів України до єдиного ринку фінансових послуг Європейського Союзу.

      ІСІ ТА НПФ. У Стратегії зазначено, що основними проблемами вітчизняного ринку спільного інвестування є  незначні обсяги коштів, залучених  інвестиційними фондами, які значно менше обсягів коштів, акумульованих  банків-ською системою; домінування  серед ІСІ псевдо венчурних інститутів; низький рівень довіри з боку потенційних учасників та інвесторів; відсутність ефективної та прозорої системи оцінки діяльності інвестиційних фондів; дефіцит привабливих для інвестування фінансових інструментів та штучне стримування інвестування коштів в іноземні цінні папери. Суттєвим фактором, що стримує розвиток ринку спільного інвестування, є дискримінаційний, у порівнянні з вкладниками банківських установ, порядок оподаткування доходів власників цінних паперів ІСІ.

      Головним  завданням державної політики щодо розвитку ринку спільного інвестування в Україні має стати істотне  підвищення ролі ІСІ та КУА у забезпеченні реального сектора національної економіки необхідними інвестиційними ресурсами.

      Державна  політика, пов’язана з розвитком індустрії спільного інвестування, має бути спрямована на збільшення масштабів діяльності ІСІ із залучення заощаджень домашніх господарств та інвестиційних ресурсів підприємницьких структур, створення необхідних законодавчих та організа-ційних передумов для більш активної участі цих інститутів у фінансуванні пріоритетних галузей національної економіки та реалізації інноваційних проектів і державних програм. Одночасно вона повинна посилити захист інвесторів особливо в умовах фінансових криз.

      До  найбільш суттєвих проблем, що стримують  розвиток ринку недержавних пенсійних  послуг, Стратегія відносить такі: призупинення пенсійної реформи  у частині запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи  та персоніфікованого обліку її учасників; існування недостатніх податкових стимулів для розвитку недержавного пенсійного забезпечення; дефіцит надійних фінансових інструментів для інвестування коштів пенсійних фондів та існування необґрунтованих обмежень щодо інвестування; недостатню інформаційну прозорість діяльності НПФ та компаній, що їх обслуговують; низький рівень довіри до цих інститутів з боку потенційних учасників пенсійних фондів.

      Подальший розвиток недержавного пенсійного забезпечення потребує прискорення запровадження  загально-обов’язкової накопичувальної та професійної пенсійних систем, поліпшення якості роботи НПФ та структур, що забезпечують їх функціонування, посилення роз’яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об’єднань громадян та юридичних осіб про переваги недержавних пенсійних фондів та їх участі в системі НПЗ, підвищення рівня державного нагляду в цій сфері, а також удосконалення її законодавчої та нормативної бази.

      ДЕРЖАВНЕ  РЕГУЛЮВАННЯ. Окрема увага у проекті  Стратегії приділена вдосконаленню  державного регулювання та саморегулювання фінансового сектора. У документі зазначається, що з огляду на світові тенденції реформування регулювання та нагляду на фінансовому ринку України повинне здійснюватися за чотирма основними напрямками.

      По-перше, це уніфікація норм та правил державного регулювання на фінансовому ринку з поступовою концентрацією регуляторних функцій в одному державному органі.

      По-друге, відокремлення наглядових функцій  від регуляторних та впровадження системи  пруденційного нагляду в усіх основних сегментах фінансового ринку та поступовий перехід до системи нагляду, що базується на урахуванні ризиків.

      По-третє, підвищення ролі саморегулівних організацій  професійних учасників та встановлення їх більш тісного зв’язку з  регуляторними органами.

      По-четверте, суттєве поліпшення фінансування державних  регуляторів, переведення його на фінансування за рахунок платежів з ринку.

      Для посилення ролі саморегулівних організацій  та професійних об’єднань на фінансовому  ринку пропонуються такі заходи: розробка та прийняття базового закону «Про саморегулювання на фінансових ринках», в якому мають бути закріплені основні принципи діяльності СРО; визначення процедури делегування саморегулівним організа-ціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу; сприяння створенню за участю СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.

      Обговорюючи проект Стратегії, члени КЕР в  цілому підтримали даний документ. При цьому було наголошено на необхідності розробки конкретного плану заходів  на реалізацію документа в цілому, а також заходів щодо розвитку кожного сегмента вітчизняного фінансового ринку.

      Враховуючи  кризу на світовому та вітчизняному фінансових ринках, учасники засідання  вказали на доцільність включення  до Стратегії аналізу її причин та напрямків подолання. При цьому  особливий акцент пропонується робити на сприянні розвитку внутрішніх інвесторів.

      У підсумку було вирішено, що члени КЕР  упродовж місяця нададуть свої пропозиції до зазначеного документа. Після  доопрацювання Стратегію буде винесено на розгляд Держфінпослуг, ДКЦПФР та НБУ, а у подальшому її буде подано до Кабінету Міністрів. [2] 

     3. Операції банків з цінними паперами в період кризи    

        Роль банків на ринку цінних  паперів безсумнівна. Навіть у  США, де на діяльність банків  на ринку цінних паперів законодавчо  накладено ряд обмежень, уявити собі даний ринок без банків неможливо. В більшості країн банки на ринку цінних паперів відіграють ключову роль. Саме тому питання розвитку банківських операцій з цінними паперами викликає значний інтерес. Особливий інетрес викликає діяльність банків на ринку цінних паперів за складної економічної ситуації. Банківська система опинилась фактично в епіцентрі економічної кризи.        

        Розглядаючи проблеми, які виникли  перед ринком корпоративних цінних  паперів наприкінці 2008 року, слід  зазначити відносне зниження емісійних операцій. Оскільки екстенсивні шляхи росту банківської системи вже вичерпані, емісія будь-яких банківських акцій перестала бути привабливою для інвесторів. Фактичний стан деяких банків показав, що сама ця структура не є абсолютно надійною, а встановлення валютних обмежень НБУ знизили спекулятивний банківський дохід. У більшості банків загострюється боротьба за клієнтуру, в тому числі за таку, якій раніше особливого значення не надавалось. В такій ситуації проявляється тенденція поглинання одних банків іншими. Це сприяє пожвавленню на вторинному ринку банківських корпоративних цінних паперів.    

        В таких умовах перебувають  банки в період кризи кінця  2008 року. І хоч криза вражає  в першу чергу ринок міжбанківських  кредитів, вона не могла не  завдати впливу на ринок корпоративних паперів комерційних банків. Найбільш показовою в даному випадку є динаміка кількості банків, цінні папери яких пропонуються на ринку, і фірм, які здійснюють операції з цими паперами.