Міжнародний рух капіталу

Щодо прямих інвестицій з України в зарубіжні країни, то вони значно менші від прямих інвестицій в Україну.

В Україну інвестиції здійснюють такі групи:

а) Транснаціональні корпорації – головне завдання яких полягає у розширенні своїх представництв.

б) Середні та невеликі фірми – які знаходяться, як правило, в скрутному фінансовому становищі  і прагнуть швидко отримати надприбуток  на українському ринку.

в) Власники венчурних капіталів, що “відмивають” незаконні гроші.

    Середня сума  внесків іноземних інвесторів  незначна, крупні інвестори прийдуть  в Україну тоді,  коли будуть  створені належні умови і гарантії  їх нормальної роботи, розроблена  надійна система страхування іноземних інвестицій.

3.2 Вплив ТНК  на економічний розвиток України

Одним з чинників залучення  в Україну іноземних інвестицій – є стимулювання діяльності ТНК [8]. До списку глобальних корпорацій, представлених на вітчизняному ринку можна віднести Coca-Cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, Metro Cash&Carry, Hewlett-Packard, British American Tobacco та деякі інші ТНК. Великі промислові концерни, такі як, наприклад, Westinghouse, ExxonMobil або General Electric, на українському ринку нажаль відсутні. Винятком є Mittal Steel, для якої її український актив – Криворіжсталь – проміжна, а не кінцева ланка виробничого ланцюга [16].

Серед закордонних інвесторів найбільш інвестиційно-привабливими в  Україні є такі галузі економіки: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів – 15,7% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій (ПІІ), залучених до України; торгівля – 15,6%; фінансова сфера - 8,5%; машинобудування – 8,0%; транспорт – 7,6%; металургія та обробка металу – 5,4%; операції з нерухомістю – 4,6%; хімічна та нафтохімічна промисловість – 4,1% [16].

При цьому для ТНК  із країн Європейського Союзу  та США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики – мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями [19].

Російським ТНК та компаніям, які зареєстровані в офшорних зонах, властиві інші пріоритети в інвестуванні: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія. Ця ситуація пояснюється тим, що саме в цих галузях російські ТНК мають конкурентні переваги на світовому ринку і фінансові можливості для закордонного інвестування та розширення своєї ринкової влади за рахунок придбання виробничих потужностей у постсоціалістичних країнах.

При цьому, найбільше  російського капіталу вкладено в  Полтавську (67% всіх іноземних інвестицій в регіон), Рівненську області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області) [16].

Окремо треба виділити функціонування транснаціональних корпорацій в  нафтогазовій сфері України. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в економіці України має виняткове значення, оскільки визначається істотною бюджетоформуючою роллю нафтогазової сфери та великою потребою в енергоносіях через значну концентрацію енергоємних виробництв. Разом з тим вітчизняна нафтогазова галузь є досить проблемною внаслідок обмеженості власних запасів газу та нафти, дестабілізації роботи нафтопереробних підприємств після розпаду СРСР та нерозвиненості внутрішнього ринку нафтопродуктів. Приватизаційні процеси у ПЕК призвели до приходу на український ринок великих, передусім російських, ТНК. Домінування російських нафтогазових компаній зумовлено традиційною роллю Росії як основного експортера вуглеводнів в Україну, геополітичним розташуванням України як транзитера російських енергоносіїв до країн Європи, а також активною експансіоністською політикою російських ТНК щодо придбання потужностей, зокрема нафтопереробних, у країнах СНД та Східної Європи [16].

Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки – російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС» та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти – російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу – російські «Газпром» та «Ітера» [16].

Діяльність ТНК у  нафтопереробній галузі України  спрямована передусім на переорієнтацію Росії з експорту сирої нафти  на експорт нафтопродуктів, отриманих, зокрема, на українських НПЗ; поглинання з цією метою українських підприємств шляхом їх приватизації та акціонування для географічного наближення до ринків споживання нафтопродуктів у Центральній та Західній Європі; додаткове укріплення позицій ТНК на внутрішньому ринку нафтопродуктів України шляхом створення спільних підприємств та через розбудову власної збутової мережі.

Поряд з названими, у  нафтопереробній сфері України  з’явилися нові російські гравці – «Сиданко», «Уралнефть», «Арчнефтегеология», «Удмуртская ННК», «Ритек», «Полярное сияние», «Чишманефть»та інші, що використовують переробні потужності «Укртатнафти», «Галичини» та «Нафтохіміка Прикарпаття» [16].

Спостерігається також  негативний вплив експансії іноземних  ТНК на ряд областей української  економіки (наприклад, автомобілебудування, тютюнову і харчову промисловість), домінування експортних стратегій завоювання ринку (у тому числі - псевдоінвестиційних), і переважаюча орієнтація ліцензійних і інвестиційних стратегій, що застосовується в Україні, на отримання короткострокових прибутків і відтік коштів.

Експансія закордонних  ТНК в Україні супроводжується  застосуванням “змішаних і “замаскованих” псевдоінвестиційних стратегій”. При  цьому в багатьох випадках інвестиційні стратегії є інвестиційними лише номінально, тоді як основною причиною їх застосування є не використання виробничого потенціалу України, а мінімізація митних відрахувань. При цьому сума необхідних для псевдоінвестиційного входження капіталовкладень може бути незіставна не тільки з обігом материнської компанії, а навіть з обігом створеного в Україні підприємства. Це підтвердилося, зокрема, на ринках безалкогольних напоїв і побутової техніки (де інвестицій близько 100 тис. дол. в технології найнижчого рівня виявилося достатньо для отримання основних позицій на ринку) [16].

В цілому, можливості окремих  держав протистояти тиску потужних ТНК доводиться визнати досить обмеженими. Тому основне завдання – це не протистояння або боротьба з впливом великих  іноземних ТНК, а узгодження їх інтересів  з стратегічними пріоритетами економіки України.

З іншого боку, починають  створюватися українські ТНК [16]. Про це можна судити з динаміки українських прямих іноземних інвестицій, які є основною формою іноземної експансії ТНК. А структура і динаміка українських потоків прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) свідчить про орієнтацію більшості іноземних інвесторів на отримання швидкого прибутку і їх схильність до фінансових зловживань і відмивання коштів. Це зокрема підтверджується:

1. наявністю високої частки інвестицій, що здійснюються в негрошовій формі (у формі нематеріальних активів);
2. високою часткою офшорних інвестицій, яка коливається від 16 до 23% навіть для інвестицій з країн, визнаних офшорними офіційно;
3. високою часткою офшорів у відтоку прямих інвестицій з України (17%) [16].

Цей факт також підтверджує наявність потужної тенденції тінізації економіки, особливо щодо тих країн, для яких приплив капіталу практично тотожний його відтоку (наприклад, Панама). Тотожність відтоку і притоку іноземних інвестицій свідчить про “дублювання” інвестицій, тобто вивіз капіталу з України з метою наступного анонімного “іноземного інвестування” на пільгових умовах з паралельним використанням переваг офшорного оподаткування в Панамі.

Висока латентність  українських інвестиційних потоків  пояснюється тим, що серйозний інвестор в бізнесі віддає перевагу "цивілізованому середовищу", тому його прихід в економіку є результатом, а не причиною оздоровлення економіки, тоді як невизначеність в економіці і недосвідченість підприємців залучають до України схильних до зловживань інвесторів.

Крім того, альтернативою  перетворенню українського ринку в  сферу ексклюзивної діяльності іноземних  ТНК може стати урядова програма стимулювання становлення українських  ТНК. Так, Стратегія економічного розвитку України передбачає сприяння процесам транснаціоналізацїі українського корпоративного капіталу на користь нарощування його конкурентоспроможності і фінансового потенціалу, а не боротьбу з ними через реприватизацію.

Формування українських  ТНК може стати одним з стратегічних пріоритетів державної політики, яка за умови створення відповідного зовнішнього середовища (податкового стимулювання, у тому числі вибіркове стимулювання перспективних підприємств і областей), сприятиме підвищенню конкурентоспроможність економіки і за рахунок ексклюзивних можливостей ТНК забезпечить виживання національних підприємств в умовах. В той час, як “чистий національний виробник” неминуче програє конкурентну боротьбу. При цьому забезпечення балансу між іноземними і “українськими” ТНК загострить конкурентну боротьбу на ринку і сприятиме як кращому задоволенню потреб споживачів, так і підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.

  Таким чином, найперспективнішими для формування українських ТНК областями є ВПК, машинобудування, авіаційна, ракетно-космічна, металургійна і хімічна промисловість, електроніка, транспорт, легка і харчова промисловість, наукові дослідження, програмування і веб-дизайн.

3.3  Сучасний  ринок прямих іноземних інвестицій  в Україні

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать динаміка соціально-економічного розвитку та можливість модернізації на цій основі національної економіки.

 Починаючи з 2001 року, чистий щорічний приріст  іноземного капіталу дорівнював (млрд. дол. США):

2001  – 0,68           

2002  – 0,92            

2003  – 1,32           

2004  – 2,25

2005  – 7,84            

2006  – 4,73            

2007  – 7,93          

2008   – 6,18

В той же час, обсяг  прямих іноземних інвестицій на одного мешканця України зріс з 94 дол. США у 2001 році до 792,7 дол. США у І кварталі 2009 року [18].

 Загальний обсяг  прямих іноземних інвестицій, внесених  в Україну станом на 1 квітня 2009 року, склав 36526,6  млн.дол.США, що на 2,3% більше обсягу інвестицій на початок 2009 року.

 Приріст прямих  іноземних інвестицій у І кварталі 2009 року склав 1175,5 млн.дол.США,  що становить 36,2 % обсягів І  кварталу попереднього року.

 У цілому приріст  сукупного обсягу іноземного  капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці склав 819,5 млн. дол. США, що становить 24,4 % рівня відповідного періоду попереднього року.

 Спад темпів приросту  прямих іноземних інвестицій  в економіку України в першому  кварталі 2009 року у порівнянні з відповідним періодом 2008 року пояснюється впливом світової фінансово-економічної кризи на рух капіталу, а також курсовою різницею, яка виникла у зв’язку із девальвацією офіційного курсу гривні до долара США.

 Разом з тим, приріст іноземного капіталу у І кварталі 2009 року спостерігався:

• на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 284,4 млн.дол.США,
• операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 236,0 млн.дол.США,
• торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку – на 56,4 млн.дол.США,
• а також на підприємствах промисловості – на 78,3 млн.дол.США.

 Аналізуючи статистичні  дані щодо напрямів вкладання  іноземних інвестицій в економіку України слід зазначити, що більша їх частка спрямовується у:

1. промисловість (22,3 %),
2. в т.ч. переробну промисловість(18,9 %),
3. фінансову діяльність (20,4 %).

 Дана тенденція  сприяє підвищенню конкурентоспроможності  вітчизняних підприємств, оскільки  інвестиції спрямовуються на  оновлення основних фондів та започаткування нових технологій виробництва.

Дані Державного комітету статистики України стосовно прямих іноземних інвестицій в Україну  та з України наведено в додатках 1-5 [18].

Отже, у цілому результати інвестиційної діяльності свідчать, що Україна залишається і досі привабливою для інвестицій, проте вона не залишилась осторонь світових процесів, є достатньо інтегрованою у світове господарство, і порушення макростабільності на зовнішніх ринках має свій відголосок на внутрішніх процесах в Україні.

 На сьогодні в  Україні вже створено сприятливе  правове поле для здійснення  інвестиційної діяльності.

 Зокрема, ця сфера  регулюється Законами України:

1. “Про інвестиційну  діяльність”, 

2. “Про режим іноземного  інвестування”, 

3.  “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, тощо, якими передбачено: