Міжнародний рух капіталу

Зміст

 

Вступ            3

Розділ 1. Сутність і теорії Міжнародного руху капіталу     4

1. Зміст, фактори та форми МРК        4
2. Теоретичні  засади МРК         11

Розділ 2.  Міжнародний  рух позичкового капіталу      16

Розділ 3. Аналіз проблеми іноземного інвестування в Україні    19

3.1 Інвестиційний  клімат в Україні на сучасному етапі     19

3.2 Вплив ТНК  на економічний розвиток України      25

3.3  Сучасний  ринок прямих іноземних інвестицій  в Україні    29

Висновок             34

Додатки             36

Список використаної літератури         41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Характерною рисою світових економічних відносин стає інтенсивний  розвиток фінансової глобалізації із залученням національних економік до світового ринку капіталу, посилення  їх взаємозалежності. Відображенням цих процесів стало виникнення єдиного інформаційного простору, інтернаціоналізація та швидке зростання ринків капіталу. Інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами та капіталом призводить до появи нових тенденцій у сфері фінансових відносин. Для України стратегічно важливим напрямом є розробка ефективної національної політики в області фінансів з урахуванням необхідності інтеграції країни до світової економіки як рівноправного учасника глобального ринкового процесу.

Економіка України гостро відчуває потребу в капіталі, але становлення власного фінансового ринку у процесі переходу до ринкової економіки розпочалось лише з часу набуття країною незалежності, крім того, цей процес відбувається повільно, нерівномірно і суперечливо. Необхідний для української економіки капітал в достатній кількості є на світовому фінансовому ринку. Від того, наскільки швидко Україна буде інтегрована у світовий фінансовий простір, залежить її частка у світових фінансових потоках, обсяг залучених до економіки інвестицій, а відповідно й скоріше досягнення відповідного рівня у виробничій та фінансовій сферах.

Свобода руху капіталу в  світі приводить до збільшення світового  та національного продукту. Але міжнародні капітальні потоки розподіляються в  світі нерівномірно. Причина цього – різний рейтинг інвестиційної привабливості країн. Синтетичним поняттям, що пов’язує інтереси іноземних інвесторів з вихідними параметрами країни-одержувача зовнішніх інвестицій є інвестиційний клімат приймаючої країни.

В даній роботі буде розглянуто теоретичні засади міжнародного руху капіталу, його зміст, форми, та наслідки для економіки країн, сучасні тенденції такого руху. Особливу увагу приділено стану та проблемам іноземного інвестування в Україні та шляхам подолання проблем.

 

Розділ 1.

СУТНІСТЬ І  ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ

Міжнародний рух капіталу (МРК) для сучасного світового господарства є найважливішою формою міжнародних економічних відносин. Суб’єкти світового господарства сьогодні тісно пов’язані між собою не тільки опосередковано – через обмін товарами, але й прямо – через капітал. 
Міжнародний рух капіталу означає переміщення капіталу між суб’єктами міжнародної економіки з метою його оптимального використання [6].

На відміну від міжнародної  торгівлі, коли за кордон переноситься акт реалізації прибутку, що вже міститься в товарі, який експортується, міжнародний рух капіталу означає переміщення за кордон процесу створення прибутку. 
Міжнародний рух капіталів як з принципово-структурної, так і з функціонально-економічної точки зору є складною системою зв’язків.

 

1.  Зміст, фактори та форми МРК

Активний розвиток міжнародного руху капіталу у другій половині ХХ століття і особливо на початку ХІ століття спирається на цілий ряд  передумов: 
1. Інтернаціоналізація господарського життя. 
2. Поява можливості більш вигідного додатка капіталу за рубежем. 
3.  Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання. 
4.  Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д. 
5.  Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал. 
6.  Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною. 
7.  Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

8.  Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу  і його більш ефективного застосування за кордоном [9].

Міжнародний рух капіталів  як з принципово-структурної, так  і з функціонально-економічної  точки зору є складною системою зв’язків [7].

Залежно від об’єктів здійснення іноземні капітали структуруються на: 
– державні; 
– приватні; 
– мішані; 
– кошти міжнародних організацій. 
За мотивами та завданнями зарубіжні капітали поділяються на: 
– позичкові; 
– підприємницькі.

Державне капіталовкладення (його ще називають офіційне) об’єднує угоди щодо виконання певного  проекту на державному рівні, офіційну допомогу у розвитку, а також гарантовані експортні кредити. 
Серед міжнародних організацій, які займаються питаннями співробітництва у валютно-фінансовій галузі, найбільш авторитетними є : 
– Міжнародний валютний фонд (МВФ);

– Міжнародна фінансова  корпорація (МФК);

– Світовий банк;

– Європейський банк реконструкції  та розвитку (ЄБРР)[17].

Україна набула членства в МВФ 3 червня 1992 року (відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про  вступ України до Міжнародного валютного  фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій"). Згідно з зазначеною Угодою МВФ її ратифікація передбачає прийняття державою зобов’язання виконувати вимоги її статей, а також всі вимоги до держави - члена цієї організації. МВФ наприкінці липня 2010 вирішив відновити співпрацю з Україною за новою програмою stand by на SDR10 млрд (близько $ 15,6 млрд). Тоді ж Київ отримав перший транш у розмірі SDR1, 25 млрд. У грудні-2010 МВФ вирішив виділити Україні другий транш кредиту stand by [3] у розмірі SDR1 млрд (близько $ 1,5 млрд).  
Перший етап підвищення тарифів був здійснений, а в грудні-2010 МВФ вирішив виділити Україні другий транш кредиту stand by у розмірі SDR1 млрд (близько $ 1,5млрд)[11].   
Програма stand by передбачає виділення Україні щокварталу ще вісім траншей, починаючи з середини березня 2011 року, у разі успішного продовження співпраці.Їх обсяг складає по SDR1 млрд кожен за винятком останнього розміром SDR 0,75млрд. [11].

На сьогодні співробітництво  України з Світовим банком здійснюється в рамках прийнятої банком у грудні 2007 року Стратегії партнерства з  Україною на період 2008-2011 рр.

Стратегія партнерства  має на меті сприяти сталому економічному зростанню та посиленню конкурентоспроможності України, реформуванню державних фінансів та державного управління, а також поліпшенню державних послуг в сфері охорони здоров’я та освіти.

Головні програми нової Стратегії передбачають низку  механізмів, включаючи інвестиційне кредитування та позики на структурну перебудову, а також аналітично-дорадчу допомогу в рамках програми реформ Уряду. В рамках Стратегії партнерства передбачається перехід до практики зменшення кількості проектів, але збільшення їхнього масштабу та скорочення інвестування складних інституційних реформ.

Портфель проектів зі Світовим банком спрямовано на підтримку  ключових напрямів економічних реформ, а саме: структурну перебудову базових  галузей економіки, реформування фінансового  та банківського секторів, охорону навколишнього природного середовища, фінансування електроенергетики, комунального господарства та соціального сектору.

В рамках співробітництва  починаючи з 1992 року Світовий банк затвердив  надання Україні 37 позик загальним  обсягом 5,7 млрд. дол. США, з  яких на сьогодні Україна фактично отримала 4,3 млрд. дол. США або 75 % загальної суми затверджених позик [15].

З метою забезпечення правового поля для вступу України  в ЄБРР, Президентом України  підписано  відповідний Указ „Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку ” від 14 липня 1992 року N 379/92, завдяки чому, вже  13 серпня 1992 року Україна набула статусу країни-члена ЄБРР [15].

Цілі вивозу капіталу можна звести до таких чотирьох груп:

• прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку;
• отримання підприємницького прибутку;
• отримання процентів за позичковий капітал;
• прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Слід зазначити, що вивіз  капіталу має і  позитивні, і негативні  сторони. Користь від імпорту  капіталу полягає в:

• отриманні нових технологій при порівняно низьких затратах;
• порівняно швидкому розвитку виробництва;
• підвищенні рівня класифікації працівників;
• створенні нових робочих місць;
• розширенні експорту, розвиток сфери послуг, набутті іноземного досвіду  в господарюванні;
• поповненні національного бюджету.

Негативними моментами  в процесах  імпорту капіталу є:

• можливе вивезення сировини;
• іноземне втручання у національну банківську справу;
• захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни;
• вивезення у прихованому виді прибутків з країни;
• деякі втрати політичної свободи.

Міжнародні інвестиції – це довгострокове вкладення  міжнародного капіталу в економіку країни у вигляді створення філій, дочірних компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі. Іноземні інвестиції – це загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці за певний період.

    В залежності від ступеню реального здійснюваного контролю за діяльністю створених підприєств інвестиції мають дві форми:

1) Прямі закордонні інвестиції – це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.Прямий контроль за діяльністю підприємства забезпечує іноземному інвестору володіння як 100% акціонерного капіталу так і володіння контрольним пакетом акцій (не менше 25% акціонерного капіталу, а в американських фірмах не менше 10% ).

2) Портфельні закордонні інвестиції – це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами.

Відмінність між прямими  і портфельними інвестиціями  полягає  у праві на володіння контрольним пакетом акцій. Прямим капіталовкладенням вважається будь-яке надання кредиту чи придбання власності в закордонному підприємстві, яке значною мірою перебуває у власності резидентів країни-інвестора чи під їх контролем.

Конкретна цифра частки закордонного інвестора у володінні підприємством, яка дозволяє класифікувати капіталовкладення як прямі чи як портфельні, визначається кожною країною самостійно. У Данії та Туреччині до прямих інвестицій відносять не менш як 10 % участь у статутному фонді підприємства, у Фінляндії, Франції, Іспанії – не менше 20 %, у Німеччині, Австрії, Японії та Великобританії – не менше 25 %. Статистика Світового банку визначає прямим іноземним капіталовкладенням кожен внесок, якщо інвестор має або отримує 10 % і більше власності фірми. В Україні – 10 %. 
Можна виділити наступні основні причини іноземних інвестицій підприємницького капіталу:

1. Прагнення розмістити капітал там, де він буде приносити максимальний прибуток.

Переміщення підприємницького капіталу за кордон може бути обумовлено тим, що виробництво товарів на місці виявляється дешевшим способом обслуговування іноземного ринку через економію на транспортних витратах.

Країна, що приймає іноземний  капітал, може бути місцем найбільш дешевого виробництва тих чи інших товарів з метою їх поставки на світовий ринок. Наприклад, компанія "Форд" не виробляє в даний час на території США ні одного автомобіля. Основне виробництво цієї компанії перемістилося з американського міста Детройта в азіатські та арабські країни. Компанія "Істмен Кодак" також перемістила виробництво фотоапаратів з території США в азіатські та арабські країни, тому що там є дешева робоча сила і близькість ринків збуту продукції.

Для продажу технічно складних товарів велике значення має  наявність післяпродажного консультаційного та технічного обслуговування. Але нерідко мати власне виробництво такого товару в країні вигідніше, ніж організовувати там чисто збутову інфраструктуру або користуватися послугами посередників.

Якщо мова йде про  продаж послуг, то закордонні інвестиції будуть пов'язані зі специфікою даного товару, так як продати послугу покупцеві - це надати її на місці.

2. Прагнення скоротити  рівень оподаткування. За інших  рівних витрат фірми прагнуть  розмістити свої виробництва  в країнах з мінімальними ставками оподаткування.