Міжнародна економіка

Зрозуміло, значення окремих  країн, субрегіонів і регіонів в  індійському зовнішньоторговельному обороті далеко не однаково. Так  латиноамериканські країни займають дуже скромне місце, як в експорті, так  і в імпорті країни. Розміри  торгівлі Індії з країнами, що розвиваються африканськими країнами були також  відносно невеликі аж до кінця 60-х років. У наступні роки в торгівлі Індії  з африканськими державами намітилася позитивна тенденція і в період з 1966 по 1976 роки їїтоварообіг з ними подвоївся.

Понад половини індійського товарообігу з африканськими державами припадає на 4 країни - Єгипет, Судан, Кенії і Танзанії. В останні роки помітно збільшилася в індійському імпорті частка Заїру, Замбії і Нігерії. З більшістю інших держав Африки Індія або не має регулярних торговельно-економічних відносин, або їх обсяг малий.

Значення торгівлі з африканськими  країнами визначається, по-перше, їх традиційною  роллю як постачальників металів, фосфатів, бавовни, а по-друге, великими можливостями, які африканський ринок представляє  для збуту як традиційних індійських товарів, так і складнотехнічних виробів.

Зацікавленість Індії  в отриманні нафти лежить в  основі її дій з розвитку відносин з нафтовидобувної країною Африки - Алжиром. У 1976 р. між Індією та Алжиром  був укладений договір за яким в обмін на алжирську нафту та скраплений газ Індія поставляє джут, кава, тютюн, спеції і ін товари.

Тут слід зазначити, що потреба  в нафті змушує Індію зав'язувати  тісні відносини з країнами-експортерами нафти, і в першу чергу з  Саудівською Аравією, на частку якої припадає 6,7% індійського імпорту (1989 р.)

Значення розвитку і нових  індустріальних країн Південної  та Південно-Східної Азії у зовнішньоекономічних зв'язках Індії визначається їх географічною близькістю до Індії, а також історією регіону.

За ролі в індійських зовнішньоекономічних зв'язках ці країни діляться на дві  групи. До першої належать: Бірма, Бутан, Бангладеш, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка, які виступають в основному як ринок збуту індійської продукції. Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Індонезія, Гонконг і Філіппіни складають другу групу групу постачальників технічної та іншої продукції на ринок Індії.

Як вже було зазначено  вище, в індійському зовнішньоторговельному обороті чільне місце займають країни Близького і Середнього Сходу  у зв'язку з тим, що вони є експортерами нафти. Однак цим їх значення не вичерпується, оскільки в останні роки вони стали  великим ринком збуту індійської складнотехнічними продукції. Значний  стрибок у темпах росту вивозу Індії в ці країни відбувалося  в основному за рахунок "інженерної продукції", понад 80% якої було реалізовано  в Іраку, Ірані,Кувейті, Саудівській Аравії.

У своєму прагненні забезпечити  збалансоване зростання торгових операцій з країнами, що розвиваються Індія  не може не враховувати того, що її товари найчастіше не витримують конкурентної боротьби з продукцією високорозвинених держав, а тому потребують додаткових засобів захисту та підтримки.

Ці міркування змушують Індію  домагатися укладення зі своїми торговими  партнерами взаємних митних, платіжних  і торгових угод, щоб отримати для  своїх товарів, що володіють більш  високою конкурентоспроможністю в  порівнянні з продукцією більшості  інших країн, що розвиваються, додаткові  пільги і сприяти збільшенню їх експорту.

4. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЗИЦІЯ

Роль іноземного приватного капіталу у зовнішньоекономічних зв'язках  сучасної Індії Питання взаємини з іноземним приватним капіталом  постійно перебувають у центрі уваги  індійської держави при вирішенні  головних проблем національного  господарського розвитку.

По відношенню до іноземного приватного капіталу визначальним напрямом у політиці Індії, що відображає позицію  всіх верств індійського населення, за винятком монополістичної верхівки буржуазії, є курс на встановлення ефективного  контролю над діяльністю іноземного капіталу з метою скорочення його впливу в індійській економіці. Законодавство  обмежує діяльність іноземних приватних  інвеститорів певними галузями економіки, також встановлюються обмеження  в розмірах прибутків, що йдуть за кордон. Однак це не означає, що позиції  іноземного капіталу докорінно підірвані, а його вплив на хід господарського розвитку Індії неістотно. Досить сказати, що обсяг іноземних приватних  капіталовкладень, незважаючи на всі  обмеження, продовжує збільшуватися, хоча темпи зростання іноземних  інвестицій в окремі періоди неоднакові. Причина полягає в тому, що іноземні компанії знаходять в Індії вельми сприятливі умови, які забезпечують досить високу норму прибутку на функціонуючий капітал. Так за даними американського журналу "Business international" (1985) середній прибуток американських компаній від індійських інвестицій в обробну промисловість зросла з 15,8% (1982) до 20,3% (1984).

Суперечності між державною політикою встановлення контролю над приватними іноземними інвестиціями і фактом абсолютного їх зростання в індійську економіку лише здаються. Справа в тому, що поряд із заходами щодо обмеження іноземного приватного капіталу індійським державою робилися і продовжують вживатися спроби по використанню іноземних капітальних вкладень з метою посилення темпів національного господарського розвитку.

Прагнучи привернути іноземну техніку і технологію, досвід і фінансові ресурси іноземних фірм, держава йде на надання фірмам певних, іноді значних пільг. Натиск іноземного капіталу викликає в країні різну реакцію, виникають внутрішньонаціональні суперечки і конфлікти. Індійський уряд намагається також залучити капітал іноземних компаній на більш вигідних для держави умовах, шляхом укладення договорів про фінансове і технічне співробітництво.

При аналізі галузевої  структури угод з фінансового  та технічного співробітництва звертає  на себе увагу той факт, що більше половини (57,5%) припадає на машинобудування, приладобудування та верстатобудування. Значна частина угод була укладена в області хімії, виробництва  медикаментів і добрив (14%).

Темпи зростання на підприємствах, що використовують закордонний досвід і технологію через системи угод, набагато вище, ніж у середньому по країні. Відзначаючи певні вигоди, які отримує Індія з таких  угод, необхідно відзначити, що ця форма  взаємовідносин з іноземним капіталом  у ряді випадків використовується фірмами  для отримання, по суті, односторонніх  вигод, що не мають нічого спільного  з індійськими національними  інтересами. Більше того, іноземні компанії вносять до угоди про співпрацю  різного роду заборонні та обмежувальні статті, перш за все стосуються експорту продукції нових підприємств. У  ряді випадків, не дивлячись на наявні обмеження сфер діяльності, іноземному капіталу вдається домагатися укладення  угод про співробітництво в галузях, які не мають першорядного значення для національної економіки, але  приносять хороші доходи (косметика, деякі галузі харчової та легкої промисловості).

Незважаючи на окремі негативні  сторони угод про співробітництво  з іноземним капіталом, індійський уряд має намір їх використовувати  і в першу чергу для отримання  новітньої зарубіжної технології.

Таким чином, основним завданням  індійської держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної із залученням в економіку країни іноземного капіталу, є більш ефективне використання зарубіжних фінансових коштів на благо  національної економіки.

5. НАЦІОНАЛЬНА ВАЛЮТА. ПИТАННЯ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ

 Фінансовий рік (далі – ф.р.) в Індії починається з 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. В 2008-09 ф.р. ВВП збільшився на 7,1% і перевищив позначку в 1,2 трлн. дол. США, що складає майже 1100 дол. США на душу населення. У сільському господарстві зростання ВВП склало 2,6% (порівняно з 4,5% попереднього року), в промисловості 4,8% (порівняно з 8,1% попереднього року), в сфері послуг – 9,6% (порівняно з 10,7% попереднього року).  
 
Водночас, після п’яти років сталого зростання, в 2008-09 ф.р. в економіці Індії були наявні певні негативні тенденції. Уповільнення темпів зростання промислового виробництва, двозначна інфляція, яку тільки завдяки рішучим діям уряду і Резервного банку Індіївдалося зменшити практично до нуля в березні 2009 р., зростаючий дефіцит у зовнішній торгівлі, зменшення золотовалютних резервів та послаблення рупії відносно американського долара – все це прямо, або опосередковано пов’язане з глобальною фінансовою кризою.  
 

Зовнішній борг Індії збільшився на 5,3 млрд. дол. США (2,4%) протягом 2008-09 ф.р. і складає 230 млрд. дол. США. Збільшення відбулося за рахунок зростання комерційних запозичень та короткострокової заборгованості. Наразі зовнішній борг складає 22% індійського ВВП, порівняно з 19% у попередньому фінансовому році. 
 

Відносна частка комерційної  заборгованості складає 27,3%, короткострокових запозичень – 21,5%, депозитів індусів-нерезидентів – 18,1%, багатосторонньої заборгованості – 17,2%. За обсягом зовнішнього боргу Індія посідає п’яте місце в світі після Китаю, Росії, Туреччини та Бразилії. Водночас, Індія має досить низьку ставку з обслуговування зовнішнього боргу – 4,6%, поступаючись з цього питання тільки Китаю та Малайзії.

 
Золотовалютні резерви зменшилися з березня по грудень 2008 р. на 55,0 млрд. дол. США, в першому півріччі 2009 р. вони коливалися навколо позначки 250 млрд. дол. США і, станом на 19 червня 2009 р., складають 263,7 млрд. дол. США.

 
Рівень інфляції оптових цін зріс з 3,1% в листопаді 2007 р. до 12,42% в серпні 2008 р. (найвищий показник за останні 13 років). Станом на жовтень, інфляція знизилася до 8%, а на кінець 2008 р. склала 5,9%. Причому, ціни на споживчі товари зросли на 11,6%, ціни на промислову продукцію зросли на 6,2%, а ціни на нафтопродукти та електроенергію знизилися на 0,7% порівняно з кінцем попереднього року.  
 
Завдяки ефективним антиінфляційним заходам індійського уряду та Резервного Банку Індії, а також під впливом падіння світових цін на енергоносії в останньому кварталі 2008-09 ф.р. рівень інфляції був зведений практично до нуля і, станом на кінець березня 2009 р. складав 0,27%.  
 

В цілому за 2008-09 ф.р. рівень інфляції склав 1,75%. Причому, рівень цін на товари повсякденного вжитку збільшився на 0,5%, на паливо та електроенергію – на 0,1%, на промислові вироби – на 0,05%. Станом на 20 червня 2009 р. річний рівень інфляції впав до мінус 1,3%. Останнього разу негативний рівень інфляції спостерігався в Індії в 1977 р. 
 

Зовнішньоторговельний обіг Індії з країнами світу за 2008-09 ф.р. склав 450,5 млрд. дол. США. Експорт збільшився на 2,3% щодо попереднього року і становив 166,7 млрд. дол. США. Імпорт збільшився на 12,9% і зафіксований на рівні 283,8 млрд. дол. США.Сальдо зовнішньоторговельного балансу негативне (-) 117,1 млрд. дол. США. 
 

В січні – березні 2008-09 ф.р. зменшення експорту склало 26,1%, а імпорту – 28,3% у порівнянні з відповідним періодом 2007-08 ф.р. Після вражаючого зростання на 30,9% у першій половині 2008-09 ф.р. падіння експорту було вперше зафіксоване у жовтні 2008 р. (-12%). В подальшому це падіння уповільнилося ( листопад – 9,9%, грудень – 1,1%), і знов прискорилося в січні 2009 р. – 22,5%, в лютому -21,7%, в березні – 33,1%. Наведена динаміка при наявності від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу складає дуже серйозну проблему для індійського уряду. 

Протягом останніх років, попри зростання загального обсягу державного боргу Індії, його відношення до ВВП зменшувалось (Табл. 3), що було результатом відповідної політики держави. Але в 2009 р. Індія уклала декілька угод з міжнародними організаціями щодо надання позик для подолання наслідків фінансової кризи (Світовий банк та Азіатський банк розвитку).

Державний борг Індії в 2009 р. становив 787412,17 млн. дол.. тобто 60% ВВП, що на 120810,88 млн. дол.. і на 5 відсоткових пунктів більше ніж в попередньому році.

Характер змін обсягів  консолідованого боргу майже  збігається з державним боргом. У 2009 р. він становив 645677,98 млн. дол., що на 112396,95 млн. дол. більше за 2008 р.

Відомо, що державний борг має переважна більшість каїн світу, тому для оцінки заборгованості використовують відносні показники:

1.                 Коефіцієнт заборгованості (Кз)– відношення суми державного боргу до обсягу ВНП. (Загалом значення цього показника для Індії в останні п`ять років зменшується, але все ще перевищує критичне значення в 55%, що свідчить про наявність негавитних впливів від державного боргу на економіку).

2.                 Коефіцієнт обслуговування боргу (Коб) – відношення суми виплат по обслуговуванню боргу до величини експорту товарів та послуг. (Він показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу – для Індії він становить 13,9 %. Таке, досить не значне значення цього показника, забезпечується завдяки швидким темпам збільшення обсягів експорту).

3.                 Коефіцієнт рівня заборгованості (Кр.з.) - відношення суми виплат по обслуговуванню боргу до доходів бюджету. (Цей коефіцієнт, як і попередні, за останні роки не мав чітко вираженої тенденції змін, але, все ж таки, можна прослідкувати певне збільшення рівня заборгованості для Індії).

Наявність значного обсягу державного боргу в Індії значно обмежує можливості економічного росту. Збільшення податкового тиску як умови обслуговування боргу може в подальшому призвести до зниження стимулів до праці, інновацій та інвестицій.

Національна валюта 
 
Постійно зростаючий дефіцит зовнішньоторговельного балансу, поточний дефіцит платіжного балансу і зазначена вище зміна напрямків потоків капіталів не могли не вплинути на обмінний курс індійської національної валюти.  
 
Станом на 02 квітня 2009 р., 1 дол. США обмінювався на 50,3 індійські рупії, порівняно з 40,34 індійськими рупіями у вересні 2007 р.  
 
Після парламентських виборів в квітні-травні 2009 р. індійська національна валюта дещо зміцнилася і, станом на 30 червня 2009 р., 1 дол. США обмінювався на 48,2 індійські рупії. 
 

Водночас, на погляд індійських урядовців, світова криза не матиме кардинального впливу за розвиток економіки  Індії. Відповідно до урядових прогнозів, в країні сформовано усі передумови для подальшого зростання ВВП у 2009-10 ф.р.