Міжнародна економіка

Варто відмітити передусім загальну закономірність: всі сфери міжнародної  економіки по темпам зростання випереджають темпи зростання реального сектора, тобто валового внутрішнього продукту. Звідси зростання їх питомої ваги (їх частки, або квот) в ВВП: це торкається і торгівлі, і руху капіталу, і  фінансових операцій.

Серед вказаних трьох напрямків  швидше всього збільшується об’єм  міжнародних фінансових операцій, потім  слідують міжнародний рух капіталу (прямі інвестиції) і, нарешті, міжнародна торгівля. Разом з тим в рамках фінансового напряму особливо стрімко  зростають валютні операції і  об’єм міжнародних операцій з  цінними паперами (включаючи похідні  фінансові інструменти), процес, що відображає все більшу сек’юритизацію сучасних фінансових ринків (і внутрішніх і міжнародних).

Що стосується прямих іноземних  інвестицій, то їх зростання перевершує темпи зростання міжнародної  торгівлі, в якій випереджальними (в  порівнянні з товарами) темпами збільшується торгівля послугами, технологією, об’єктами інтелектуальної власності.

Ці тенденції знаходять відображення і в інформаційному полі глобалізованної  економіки, в якому все більше місце займає фінансова інформація, і у випереджальному зростанні  активів фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних  фондів), і в кадрових потребах міжнародної  економіки, і в сфері очікувань, які частково зміщаються у бік  найбільш жвавих, мінливих і тому найменше передбачуваних фінансових ринків. Нарівні  з раціональними очікуваннями тут  виникає чимало ірраціональних, які  мають реальний вплив на ці ринки.

Як і в інших економічних  явищах, слідом за характеристикою  їх якісної природи встає питання  про їх кількісні параметри. У  цьому випадку мова йде про  те, як “виміряти” глобалізацію економічної  діяльності, як визначити її міру, динаміку її у часі.

Передусім тут треба розрізнювати два питання. Перше з них - це параметри, по яких можна судити про рівень глобалізації всієї світової економіки. Друге питання - це міра відкритості  економіки окремої країни або  групи країн, рівень її або їх участь в глобальних економічних процесах.

Самими простими і очевидними показниками  в цьому значенні є темпи зростання  міжнародної торгівлі, які за останнє  десятиріччя в 2 рази перевищували темпи  зростання виробництва; прямі іноземні інвестиції в ті ж роки росли в 3 рази більш високими темпами, а  міжнародні операції з акціями - в 10 раз.

Більш суворий і по можливості формалізований підхід вимагає використання ряду абсолютних і особливо відносних величин. Перші  характеризують загальні масштаби зростання  зовнішньоекономічних операцій. Другі  дозволяють порівняти їх з темпами  зростання таких базових економічних  показників, як валовий внутрішній продукт, національний прибуток чи об’єм  інвестицій (як в цілому, так і  по сферах господарства або галузях).

У кожному випадку особливо важливим стає поняття “квота”, тобто відношення зовнішньоекономічних показників до загальноекономічних, що дозволяє судити про міру глобалізації (всього світу або окремої країни).

Рівень, або міра, глобалізації світової економіки загалом слід визначати  такими показниками, як:

1) обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного) виробництва товарів і послуг  і темпи його зростання в  порівнянні з об’ємом і темпами  зростання усього валового продукту  в світі;

2) об’єм і динаміка прямих  іноземних інвестицій в порівнянні  з об’ємом і динамікою всіх  інвестицій (і внутрішніх і міжнародних);

3) об’єм і динаміка міжнародної  централізації капіталу (у вигляді  злиття і поглинання компаній  в різних країнах) в порівнянні  із загальними даними про централізацію  капіталу (включаючи злиття і  поглинання в середині країни);

4) об’єм і динаміка великих,  складних комплексних міжнародних  інвестиційних проектів (проектне  фінансування) в порівнянні із  загальними масштабами подібних  проектів (і внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє існуюча статистика;

5) об’єм всієї міжнародної торгівлі  товарами і послугами і темпи  її зростання в порівнянні  з валовим продуктом (в тому  й іншому випадку необхідно  розглядати товари і послуги  не лише в їх сукупності, але  і роздільно, оскільки інтернаціоналізація  товарного виробництва і обігу  внаслідок природних причин істотно  вище, ніж в сфері послуг);

6) дані про міжнародні операції  з патентами, ліцензіями, ноу-хау;

7) об’єм, і динаміка міжнародних  операцій банків і інших кредитних  установ в порівнянні із загальним  об'ємом і динамікою всіх їх  операцій;

8) об’єм і динаміка міжнародних  фондових ринків в порівнянні  із загальними розмірами цих  ринків і темпами їх зростання  (портфельні інвестиції: загальні  і міжнародні), при цьому доцільно  розрізнювати основні сегменти  цих ринків: облігації і інші  боргові зобов’язання (державні  і приватні), акції, похідні цінні  папери (ф’ючерси, опціони), операції  своп і репо;

9) об’єм і динаміка валютних  ринків в порівнянні із загальними  масштабами грошових ринків.

Значення кожного з цих показників, очевидно, нерівнозначно, і тому доцільно додати кожному з них певну  вагу, віддаючи пріоритет сфері виробництва, науково-технічному прогресу, потім  сфері обігу і, нарешті, фінансовій сфері як найбільш рухомій і такій, яка найбільш піддається глобалізації, але в той же час і занадто  незалежній і частково відірваній від  реального сектора економіки.

На розвиток процесів глобалізації також сильно впливають зміни, що відбуваються у правовому регулюванні  майнових взаємовідносин. Перерозподіл прав власності, що відбувається в глобальному  масштабі в кінці XX ст., як на рівні  індивідуума, компанії, так і держави  в цілому, являє собою процес упорядкування  основних соціальних, економічних та політичних проблем. У міжнародному плані контроль та поділ територій - це головний механізм регулювання розподілу ресурсів між державами у рамках світової системи.

Глобалізація економічних відносин сприяла розширенню прав власності фізичних осіб та корпорацій у географічному плані. Ідея, згідно якої громадянин однієї держави має можливість реалізувати права власності за межами своїх національних кордонів, внесла цілком нове забарвлення у характеристику сучасного світу. Нові підходи до регулювання права власності стали ключовим елементом сучасних міжнародних відносин, функціонально змінили процеси транснаціоналізації та глобалізації економіки і врешті-решт прискорили формування глобальних господарських комплексів у формі мультинаціональних компаній (МНК), багатопрофільних ТНК, транснаціональних банків (ТНБ) тощо. Ч. Бартлетт бачив відмінність МНК від ТНК у тому, що МНК моделі 1950-1970-х років орієнтувалися на виробництво продукції в рамках своєї головної національної компанії, яка має дочірні торговельні структури за кордоном з метою завоювання ринків. Глобальні компанії моделі 1990-х рр. вже переорієнтувалися на виробництво у тих куточках планети, де воно коштує дешевше. Перекидання виробництва здійснюється, головним чином, через злиття, або аквізиції. На початок третього тисячоліття світ перетворився у глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально-функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки.

Негативні наслідки глобалізації.

Протиріччя глобалізації, її очевидні (а також менш очевидні, але передбачувані) позитивні і негативні наслідки, природно викликають різноманітні, часом  прямо протилежні оцінки і прогнози, аж до самих песимістичних. Одним  з характерних прикладів в  цьому відношенні є книга, що вийшла в 1996 р., написана двома співробітниками  відомого німецького журналу “Шпігель” X. Мартином і X. Шуманом і що стала  своєрідним бестселером. Її назва говорить саме за себе: “Пастка глобалізації. Наступ на демократію і добробут”. Декілька ключових фраз розкривають  аргументацію і позицію авторів: “Потужність глобалізації об’єднує світ і в той же час руйнує цей  об’єднаний світ. Власники величезних інвестиційних коштів і світових концернів диктують свою волю млявим національним державам. При цьому політичні діячі, як і представники ділових кіл, домагаються все більшого дерегулювання економіки. Результатом цього динамічного і жорсткого процесу стають все нові програми економіки і масові звільнення”. У цих міркуваннях, пронизаних страхом перед майбутнім, містяться типові мотиви і побоювання: зростаюча влада транснаціональних господарських структур і послаблення політичних сил, загроза масового безробіття.

Розглянемо, які можливі загрози  несе в собі глобалізація:

1. Перша загроза в зв’язку  з глобалізацією викликана тим,  що її переваги, які зрозумілі  людям, будуть, однак, розподілятися  нерівномірно. У короткостроковій  перспективі, як відомо, зміни  в обробній промисловості, сфері  послуг призводять до того, що  галузі, які отримують переваги  від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов’язані з експортом, відчувають  більший приплив капіталу і  кваліфікованої робочої сили. У  той же час ряд галузей значно  програє від глобалізаційних  процесів, втрачаючи свої конкурентні  переваги через зростання відкритості  ринку. Такі галузі змушені  докладати додаткових зусиль, щоб  пристосуватися до господарських  умов, які змінились не в їхню  користь.

Це означає можливість відтоку  капіталу і робочої сили з цих  галузей, що послужить головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов’язаних з дуже великими витратами. Адаптаційні міри чреваті для  людей втратою роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що призводить не лише до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткий термін. В остаточному підсумку відбудеться  перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі.

2. Другою загрозою багато хто  вважає деіндустріалізацію економіки,  оскільки глобальна відкритість  асоціюється зі зниженням зайнятості  в обробних галузях.

Насправді, однак, цей процес не є  наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація – нормальне явище, породжуване  технологічним прогресом і економічним  розвитком. Дійсно, частка обробних галузей  в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи  фінансовий сектор.

У зв’язку зі зниженням зайнятості в обробних галузях у співставленні  зі сферою послуг продуктивність буде залежати в першу чергу від  цієї сфери, що традиційно відрізняється  її більш низьким рівнем. Це значить, що якщо країна хоче збільшувати свій ВНП, вона повинна використовувати  всі можливості для підняття продуктивності в галузі послуг. Труднощі тут полягають у тому, що саме дана сфера завжди відрізнялася осередком великої кількості робочої сили. Тому якщо країна дійсно має намір використовувати всі можливості для підвищення продуктивності в сфері послуг, будуть потрібні заходи для дерегулювання і розвитку конкуренції, включаючи банківсько-фінансовий сектор.

3. Третя загроза, яку таїть  у собі глобалізація, пов’язана  з помітним збільшенням розриву  в рівнях заробітної плати  кваліфікованих і менш кваліфікованих  працівників, а також із зростанням  безробіття серед останніх. Сьогодні, однак, це аж ніяк не обов’язково  є наслідком інтенсифікації міжнародної  торгівлі. Більш важливо та обставина,  що підвищується попит на кваліфіковані  кадри в галузях і на підприємствах.

Це викликано тим, що конкуренція  з боку трудомістких товарів, випущених  у країнах з низьким рівнем заробітної плати і невисокою  кваліфікацією працівників, спричиняє  зниження цін на аналогічну продукцію  європейських фірм і скорочення їхніх  прибутків. У подібних умовах європейські  компанії припиняють випуск збиткової  продукції і переходять до виробництва  товарів, що вимагають використання висококваліфікованого персоналу. У результаті робітники з більш  низькою кваліфікацією залишаються  незатребуваними, їхні доходи падають.

4. Як четверту загрозу відзначають  переведення фірмами країн з  високою вартістю робочої сили  частини своїх виробничих потужностей  у країни з низькою оплатою  праці. Експорт робочих місць  може виявитися небажаним для  економіки ряду держав. Однак  подібна погроза не занадто  небезпечна.

Робітники іноземних філій і  робітники головної компанії не є  серйозними конкурентами, вони скоріше  доповнюють один одного. Якщо підприємство відкриває свою філію в іншій  країні, це не означає, що воно робить це лише за свій рахунок і несе непоправні втрати. Часто материнська компанія одержує можливість збільшити випуск продукції за рахунок потужностей  своєї філії, а також скористатися іншими його перевагами. Подібні зв’язки  є важливим елементом у відносинах нових партнерів. Тому "передислокація" потужностей в інші країни також  може розглядатися лише як потенційна небезпека.

5. П’яту погрозу пов’язують  з мобільністю робочої сили. Сьогодні  багато говориться про вільний  обмін товарами, послугами і капіталом  і значно менше - про свободу  переміщення робочої сили. Негативні  наслідки її вже давно визнавали  як потенційну небезпеку, а  сьогодні в багатьох країнах  вона вважається цілком реальною. Тому майже всі держави ввели  ті чи інші форми контролю  над вільним переміщенням робочої сили, тим більше що воно може здійснюватися самими різними способами.

Слід зазначити, що найбільш підготовлена і найцінніша робоча сила відрізняється  більшою мобільністю і здатна ефективно відшукати свою ринкову  нішу. В умовах глобалізації всі  країни спробують залучити талановитих  фахівців і кваліфікованих працівників, охоче надавши їм візи і впустивши  на свій ринок. Виникнення міжстранового  переливу робочої сили призведе до глобального підвищення продуктивності, оскільки буде досягнутий оптимум у  розподілі трудових ресурсів. Це значний, але далеко не найважливіший елемент  у загальному процесі глобалізації.

ВИСНОВКИ

Надзвичайно важко прогнозувати майбутнє і шляхи вирішення основних проблем, що стоять перед суспільством в цілому або будь-якою конкретною державою. Сьогодні, коли світове співтовариство перебуває на етапі глобалізації та процесів регіоналізації, що її супроводжують, ще складніше передбачити хід  подій у майбутньому.