Лізинг як форма відновлення технічної бази виробництва

      По  ступені генерації ризику джерела  можна класифікувати на такі, що генерують ризик і безризикові. Класифікація по даній ознаці може виявитися корисною при визначенні оптимальної структури фінансування інвестицій.

      До  безризикових джерел фінансування відносяться  ті, використання яких не веде до збільшення ризиків підприємства, це - нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування, внутрісистемне цільове фінансування (надходження коштів на конкретні цілі від вищестоящих організацій нижчестоящим) і інші.

      До  джерел, що генерують ризик, варто  відносити ті, залучення яких веде до збільшення ризиків підприємства. До них відносять: прибуток підприємства, якщо він спрямований на цілі інвестування на шкоду виплаті дивідендів; кошти, отримані з позикових джерел (залучення цих коштів збільшує фінансовий ризик підприємства, тому що їхнє залучення зв'язане з безумовним зобов'язанням повернути борг у встановлений термін зі сплатою визначеного відсотка за користування); кошти, отримані від емісії звичайних акцій (використання даного джерела зв'язано з акціонерним ризиком).

      По  способі залучення всі джерела  фінансування інвестицій можна розділити на зовнішні і внутрішні. До внутрішнього відносяться всі ті джерела, які можна мобілізувати усередині суб'єкта господарювання (прибуток, амортизаційні відрахування й ін.), до зовнішніх - джерела, притягнені ззовні (кошти, отримані у виді кредиту, від емісії цінних паперів і ін.).

      Запропонована класифікація джерел фінансування реальних інвестицій враховує найбільш важливі, на наш погляд, ознаки класифікації і може застосовуватися при економічному обґрунтуванні і плануванні реальних інвестицій.

      Деякі методи фінансування інвестицій приводяться  И.А. Бланком. Він виділяє наступні методи фінансування інвестиційних  програм і проектів: повне самофінансування; акціонування; кредитне фінансування; лізинг і селенг; змішане фінансування.

      Подібної  точки зору дотримує і В.В.Бочаров.

      Згідно  В.Г.Золотогорова, фінансування інвестиційних  проектів може здійснюватися в різних формах, у число яких входять: акціонерна; бюджетна; лізинг; боргове фінансування; іпотека.

      Виходячи  з запропонованого підходу, можна виділити наступні методи залучення джерел реального інвестування:

• самофінансування;
• емісійне фінансування;
• позикове фінансування;
• державне фінансування.
• лізинг;
• змішане фінансування;
• проектне фінансування.

1.2. Сутність  лізингових операцій та їх роль в діяльності сучасних підприємств

      В Україні становлення ринку лізингу  знаходиться на початковій стадії, однак найближчим часом варто  чекати його поступового розвитку як у зв'язку з притаманними йому можливостями, так і завдяки державній підтримці.

      Закон України "Про лізинг" дає наступне визначення терміну лізинг: Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

      Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

      Об'єктом  лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

      Визначення  об'єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається недійсною. Головною обов'язковою умовою лізингу  є те, що об'єкти, які передаються  в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей.

      Суб'єктами лізингу може бути лізингодавець - суб'єкт  підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає  у користування об'єкти лізингу за договором лізингу.

      Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу зо договором лізингу; це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

      Продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької  діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

      Світова практика протягом понад тридцяти століть  напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів  лізингу виходять перш за все із ознак їх класифікації. До таких  ознак відносять: склад учасників  угоди, об'єкт лізингу, термін використання і пов'язана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, характер лізингових платежів і т. ін.

      Розглянемо  види лізингових угод.

      Термін  використання лізингового майна  виступає одним із критеріїв для розмежування фінансового й оперативного лізингу, що особливо поширені в сучасній діловій практиці.

      Фінансовий  лізинг відрізняється найбільше  тривалими термінами використання лізингового майна, що можуть складати 10 років і більш. Термін, на який майно передаєтся в тимчасове користування, як правило, збігається з його нормативним терміном служби і періодом повної амортизації. За час дії договору лізингодавець цілком окупає свої витрати на придбання майна. Тому саме для фінансового лізингу характерно надання лізингоотримувачу права на викуп майна у власність по його залишковій вартості по закінченні терміна дії договору лізингу.

      При оперативному лізингу (орегаїіуе Іеазіїщ) майно дається в користування на період, що набагато менше його нормативного терміна служби (сезонне, разове, цільове використання майна). Тому предметом цього виду лізингу часто є високотехнологічне устаткування з високими темпами морального старіння. Визначними рисами оперативного лізингу є часткова амортизація лізингового майна і відповідно неповна окупність витрат на його придбання протягом терміна дії одного договору. Таким чином, лізингодавець змушений багаторазово надавати майно в тимчасове користування різноманітним лізингоотримувачам. У результаті істотно зростає ризик того, що лізингодавець не зуміє відшкодувати усі свої витрати на придбання майна, оскільки згодом попит на нього може скоротитися. З цієї причини розміри лізингових платежів при оперативному лізингу набагато вище, чим при фінансовому лізингу. Оперативний лізинг широко використовується в транспорті, сільському господарстві й інших галузях.

      У залежності від кількості учасників  угоди розрізняють прямий і непрямий лізинг. Прямий лізинг має місце  в тому випадку, коли лізингодавець  одночасно є постачальником майна, а сама угода носить двосторонній характер. При непрямому лізингу між постачальником майна і лізингоотримувачем виступає один або декілька фінансових посередників. Якщо посередник один, це - класична тристороння лізингова угода. При збільшенні числа посередників виникають складні багатосторонні угоди.

      Вищеозначений Закон розрізняє три форми  лізингу:

      - зворотний лізинг, який можна  розглядати як різновид фінансового  лізингу. Це договір лізингу,  який передбачає придбання лізингодавцем  майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Його перевага в тому, що він доступний підприємствам зі складним фінансовим станом. Якщо підприємство відчуває гостру потребу в коштах, але в силу яких-небудь причин в даний момент має фінансові труднощі, то йому вкрай вигідно "запродати" майно лізинговій компанії і одночасно фактично продовжити користуватися ним. Це не виключає і можливості наступного викупу майна після закінчення строку договору і відновлення права власності постачальника - користувача відносно майна.

      - пайовий лізинг. Це здійснення  лізингу за участю суб'єктів  лізингу на основі укладення  багатостороннього договору та  залучення одного або кількох  кредиторів, які беруть участь  у здійсненні лізингу, інвестуючи  свої кошти. При цьому сума  інвестованих кредиторами коштів не може становити більш як 80% набутого для лізингу майна;

      - міжнародний лізинг. Це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг може бути експортним та імпортним. При експортному іноземною стороною є лізингоодержувач, а при імпортному - лізингодавець. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, здійснювані лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно з закордонною фірмою, тобто, наприклад, є спільним підприємством.

      В залежності від обсягу майна, що передається  в лізинг, розрізняють:

      - чистий лізинг - це лізинг, при реалізації якого основні зобов'язання по обслуговуванню майна бере на себе лізингоодержувач. Він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов'язані з використанням обладнання;

      - "мокрий лізинг" - це лізинг з повним набором послуг, угоди за яким передбачають обов'язкове повне технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе лізингодавець. Крім цього, можуть бути запропоновані послуги по підготовці кваліфікованого персоналу, по маркетингу і рекламі готової продукції, доставці сировини, необхідної для роботи обладнання.

      За  характером лізингових платежів розрізняють:

• лізинг з грошовим платежем, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;
• лізинг з компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;
• лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються перераховані вище форми платежів.

      В залежності від наміру учасників  лізинг може бути: терміновий (одноразовий, на один строк) і поновлювальний (револьверний) -продовжується по закінченню першого строку контракту.

      Лізингова угода в силу прямої вказівки ст.6 полягає в писемній формі.

      Термін  договору фінансової оренди залежить від властивостей предмета лізингу (наприклад, від того, наскільки швидко воно морально застаріває, від потреб орендаря (дороге устаткування для ведення ремонтних робіт необхідно підрядчику лише на місяць)) і погоджується сторонами при висновку договори. Закон про лізинг виділяє:

• довгостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний протягом трьох і більше років;
• середньостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний у період від півтора до трьох років;
• короткостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний до півтора років.

      Широке  розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі:

      — можливе використання нової, дорогої  техніки, високих технологій без  значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу — валютних) засобів;

      — лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;