МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО  ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 
 
 
 

Кафедра економіки підприємства 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 
з дисципліни «Економіка підприємства» 
на тему:

«Лізинг як форма відновлення технічної бази виробництва»

(на  прикладі підприємства  ТОВ «Київдрук») 
 
 
 
 
 

Виконал: студент III курсу

групи _____________________

_____________________________ 

Науковий  керівник:

_____________________________ 
 
 
 
 
 
 
 

Сімферополь, 2011.

 

ЗМІСТ 

 

Вступ

 

      Глибокі перетворення, що відбуваються у вітчизняній економіці, вимоги, пропоновані науково-технічним прогресом до заміни основних фондів, а також необхідність більш ефективного використання фінансових ресурсів потребують використання досконалих методів відновлення матеріально-технічної бази. Одним з таких нетрадиційних і досить ефективних інвестиційних інструментів є лізинг.

      Лізинг  є однією з найцікавіших форм інвестування, здатних значно оживити процес відновлення  виробництва і вростання вітчизняної  економікі в структуру світового  ринку.

      Актуальність  розвитку лізингу в Україні, включаючи  формування лізингового ринку в  СНД, обумовлена, насамперед, несприятливим  станом парку устаткування (значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, незабезпеченість запасними частинами). Одним з варіантів рішення цих проблем може бути лізинг, що поєднує елементи зовнішньоторговельних, кредитних і інвестиційних операцій.

      Вибір даної теми визначив ряд причин. По-перше, ринок лізингових послуг в  Україні молодий і не освоєний. По-друге, лізинг є перспективним напрямком для роботи. Довголітній досвід використання лізингового механізму в підприємницькій діяльності багатьох країн світу дозволяє зробити висновок про його ефективність. Виходячи з цього й існуючого положення в Україні в перехідний період до ринкових відносин, із усіма його проблемами і труднощями, необхідно відзначити позитивність лізингового механізму. І, по-третє, за допомогою лізингу реально можуть бути притягнуті інвестиції, необхідні для найбільш уразливих ланок української економіки.

      Метою даної курсової роботи є дослідження механізмів лізингу та його ролі в формуванні основних фондів підприємств.

      Для досягнення даної мети в роботі поставлені наступні завдання:

• показати джерела фінансування реальних інвестицій;
• розкрити сутність лізингових операцій та їх роль в діяльності сучасних підприємств;
• провести економічний аналіз діяльності ТОВ «Київдрук»;
• розкрити методичні підходи до формування лізингових механізмів на підприємстві;
• обгрунтувати проект використання лізингу для формування та оновлення основних фондів підприємства.

 

РОЗДІЛ 1. Основи використання механізмів лізингу в діяльності підприємства

1.1. Джерела  фінансування реальних інвестицій

 

      Основною  проблемою останніх років в області  реального інвестування, як на макро-, так і на мікрорівні, є дефіцит інвестиційних ресурсів. З цієї причини виявлення джерел фінансування інвестицій, їхня класифікація, носять не тільки теоретичний інтерес, але і має практичну значимість.

      В економічній літературі найчастіше зустрічається наступне визначення інвестиційних ресурсів: «кошти й інші активи, що залучаються для здійснення вкладень в об'єкти інвестування». Таким чином, інвестиційні ресурси крім грошової, можуть залучатися в наступних альтернативних формах:

• природні ресурси (земля, водні ресурси, корисні копалини й ін.);
• трудові ресурси (робоча сила в працездатному віці);
• матеріально-технічні ресурси (основні виробничі фонди й оборотний капітал);
• інформаційні ресурси (НДДКР, усі види інтелектуально-інформаційних послуг).

      Як  правило, на інвестиційні ресурси, що залучаються  в альтернативних формах, приходиться  невелика частка, найбільша ж їхня частина мобілізується в грошовій формі.

      В економічній літературі й у нормативно-правових актах, інвестиційні ресурси, що залучаються в грошовій формі, називають джерелами фінансування інвестицій.

      Вчені В.В. Бочаров і В.А. Володин виділяють  наступні джерела фінансування капітальних  вкладень:

• власні фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження і заощадження громадян юридичних осіб, кошту, виплачувані органами страхування у виді відшкодування, утрат від аварій, стихійних лих і інші);
• позикові кошти інвесторів чи передані ними кошти (банківські бюджетні кредити, облігаційні позики й інші кошти);
• притягнуті фінансові кошти інвестора (отримані від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб);
• финансовьіе средства, централизуемьіе обьединениями (союзами) предприятий в установленном порядке;
• средства внебюджетньїх фондов;
• кошти бюджету, надані на безповоротній і поворотній основі;
• кошти іноземних інвесторів.

      З оглядом на ту обставину, що реальні  інвестиції, крім капітальних вкладень включають вкладення в такі елементи оборотного капіталу, як запаси і товари для перепродажу (для торгових підприємств), В.А.Яновський виділяє наступні джерела реального інвестування:

• нерозподілений прибуток;
• амортизаційні відрахування;
• внутрішньогосподарські резерви;
• кредитні ресурси банківської системи і спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів;
• позикові кошти населення;
• кошти, що централізуються державою, і що виділяються на цілі інвестування як на платній, так і безоплатній основі;
• кошти, отримані у виді кредитів і позик від міжнародних організацій і іноземних інвесторів;
• кошти, отримані від емісії цінних паперів і розміщення паїв;
• внутрісистемне цільове фінансування (надходження коштів на конкретні цілі від вищестоящих організацій).

      Виявивши  основні джерела фінансування реальних інвестицій, проаналізуємо існуючі підходи до їхньої класифікації.

      У сучасній економічній літературі класифікації джерел фінансування реальних інвестицій зустрічаються рідко і, як правило, здійснюються на підставі декількох  ознак.

      Один  з підходів до класифікації пропонується В.В. Ковальовим. Він виділяє наступні джерела фінансування інвестицій: позикові, акціонерний капітал, відкладений прибуток. Ознакою, що класифікує, у даному випадку визначається як «по відношенню власності на джерела фінансування».

      Аналогічно  В.В. Ковальову класифікує джерела  фінансування інвестицій І.А. Бланк. Він  виділяє:

• власні джерела. До них відносяться: частина чистого прибутку, спрямованої на виробничий розвиток; амортизаційні відрахування; страхова сума відшкодування збитків, викликаних втратою майна; раніше здійснені
• довгострокові фінансові вкладення, термін погашення яких минає в поточному періоді; реінвестована шляхом продажу частина основних фондів; іммобілізуєма в інвестиції частина зайвих оборотних активів;
• позикові джерела. До них відносять: кредити банків і інших кредитних структур; емісію облігацій; податковий інвестиційний кредит; інвестиційний лізинг; інвестиційний селенг;
• притягнені джерела. До них відносять: емісію звичайних акцій; емісію інвестиційних сертифікатів; внески інвесторів у статутний фонд; безоплатно надані кошти.

      Розглянуті  класифікації В.В. Ковальова і И.А. Бланка засновані на тієї ж самої  класифікуючої ознаці. При цьому  И.А. Бланк більш детально стосується окремих джерел фінансування інвестицій.

      Найбільш  повна, на наш погляд, класифікація інвестиційних ресурсів міститься  в довідковому посібнику «Керування інвестиціями» під загальною  редакцією В.В. Шеремета.

      Тут класифікація провадиться по декількох  ознаках, а саме: по відносинам власності; по видах власності; по рівнях власників.

      По  відносинам власності інвестиційні ресурси підрозділяються на:

• власні;
• притягнені;
• позикові.

      По  видах власності - на:

• державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти і кошти позабюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій та інші основні й оборотні фонди і майно державної власності й ін.);
• інвестиційні, у тому числі фінансові ресурси господарюючих суб'єктів комерційного і некомерційного характеру, суспільних об'єднань, фізичних осіб, у тому числі іноземних інвесторів. Ці інвестиційні ресурси включають власні і притягнуті кошти підприємств, а також колективних інвесторів, у тому числі інвестиційних фондів і компаній, пайових інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній та інші;
• інвестиційні ресурси іноземних інвесторів (іноземні держави, міжнародні фінансові й інвестиційні інститути, окремі підприємства, інституціональні інвестори, банки і кредитні установи).

      По  рівнях власників інвестиційні ресурси  підрозділяються в такий спосіб:

      1. На рівні держави:

• власні кошти бюджетів і позабюджетних фондів;
• притягнуті кошти державної кредитної і страхової систем;
• позикові кошти у виді державних міжнародних запозичень (зовнішній борг держави), державних облігаційних, боргових, товарних і інших позик (внутрішній борг держави).

      2. На рівні підприємства:

• власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, різні внутрішньогосподарські резерви);
• притягнуті кошти, у тому числі внески і пожертвування, кошти, отримані від продажу акцій та інші;
• позикові кошти, що мобілізуються у виді бюджетних, банківських і комерційних кредитів (на процентній і безпроцентної платній і безоплатній основі).

      З огляду на підхід В.В. Шеремета до класифікації інвестиційних ресурсів, а також  точки зору В.В. Ковальова, що розглядає джерела фінансування інвестицій, В.А.Яновський пропонує використовувати наступні, корисні з практичної точки зору ознаки класифікації:⁸

• по об'єктах фінансування;
• по ступені генерації ризику;
• по способі залучення.

      По  об'єктах фінансування джерела реальних інвестицій підрозділяються на такі, що мобілізуються для цілей: а) капітальних вкладень; б) покриття потреби у виробничих запасах.