Конкуренція і монополія у ринковій економіці

Монополістичні  тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також  і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького  “моно” — “один”, “опсонія” —  “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку  існує лише один покупець певного  товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється  єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Іншою і більш  поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи  закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з  олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце  на ринку продовольчих товарів, де група  крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

Розділ ІІ Місце  монополії і конкуренціяв ринковій економіці

2.1 Місце на ринку

Процес монополізації  економіки має як позитивні так  і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств  та їх об’єднань більше можливостей  розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові  результати, впроваджувати новітню  техніку і технологію, здійснювати  перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень  в економіці. У промисловості  трапляється, що якась фірма завдяки  ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма  знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється  здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати  їх.

Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки — нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати  з такими фірмами. Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати  лише велике виробництво, переваг якого  позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських  корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких між-фірмових об’єднань, консорціумів пов’язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних  програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації.

В останні роки одним  із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та чи інша монополія) стало  формування торговельно-промислових  комплексів, інтеграція крупних промислових  корпорацій з торгівельними компаніями. У 80-ті роки така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння  обсягів виробництва зменшує  витрати на одиницю продукції  на 20%.

Отже, монополії  здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючі переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.

Та, на жаль, позитивні  риси є не єдиними рисами монополій. Перелік їхніх “гріхів” є значно довшим. І перший серед них —  практика встановлення монопольних  цін. Монополії встановлюють надто  високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють  додаткові прибутки монополістам і  водночас обкладають споживачів своєрідною “даниною” на свою користь. Покупці  змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного  ринку і тому вони отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається  головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж  на зовнішньому. Для закріплення  такого становища створюється, хоч  і невеликий, проте штучний дефіцит  на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування  монополії є зростання цін  і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія  створює тенденції до стримування  запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього  випливають, послаблюють стимули  до постійного вдосконалення виробничого  процесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умовах конкурентного  ринку досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти “меншою  кров’ю” — за рахунок свого  “привілейованого” становища. Проте  це зовсім не означає, що НТП має  зупинитись. За теперішніх умов і монополіям не забезпечується спокійне життя, їм доводиться постійно вступати в конкурентну  боротьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи зменшення  виробничих витрат, у тому числі  через удосконалення техніки  та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції та щоденної гонитви  за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою  є адміністративна монополія. Тут  у ролі монополістів здебільшого  виступають технічно та економічно відсталі підприємства.

У гонитві за прибутком  крупні компанії вкладають кошти  у проекти, які дають найвищу  віддачу, вилучаючи, або істотно  зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких  верств населення виробництва.

Доведено, що монополія  зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку.

В Україні ж державна монополія – це джерело економічних  негараздів. Якщо головним орієнтиром державної політики має бути суспільний інтерес, а набір стратегічних пріоритетів  – формуватися залежно від  конкретної ситуації, в якій опинилося  господарство [6, ст. 93], то треба запустити  в дію і ті механізми, які забезпечать  реалізацію принципів ціноутворення  й оптимізацію витрат виробництва [7, ст. 6]. Йдеться про те, зокрема, що монопольним підприємствам теж  треба дати можливість розвивати  й оптимізувати всі ланки виробництва. Обмеження монополізму, встановлювані  законом, повинні стосуватися механізмів реалізації тарифної політики і аж ніяк не порушувати питання внутріфірмового  господарювання. Але всупереч здорового  глузду саме державні підприємства в  Україні являють собою яскраву  ілюстрацію абсурду у практиці становлення  ринкових відносин.

2.2 Конкуренція та ії  форми

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін конкуренція походить від  латинського слова соnсurere, що означає  зіштовхуюсь. Як економічна категорія конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.Конкуренція - об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо. Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI - кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) привела до виникнення монополій. На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні. Методи конкурентної боротьби - це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі мирні методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику. Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства. У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як ми вже згадували, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільне необхідних витрат виробництва. В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується близько 700, а кількість випущених товарів сягає І млрд. найменувань. Внутрішньогалузева конкуренція - це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість. Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо). Міжгалузева конкуренція - це конкуренція між товаровиробниками які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других - збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) - зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни. В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів. З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу. Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції. Цінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конкурента). Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві і на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки. Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми - від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр молока, вони отримують лише близько 35 центів. Монопольно високі ціни спричиняють зменшення платоспроможного попиту населення, притягують конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток. Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика лідерства в цінах. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін. Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями тощо.

Розділ ІІІАнтимонопольна  політика на сучасному етапі

3.1 Антимонопольне законодавство

Згідно ЗаконуУкраїни  “Про обмеження монополізму і  недопущенні несумлінної конкуренції  в підприємницькій діяльності”  правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної  конкуренції в підприємницькій  діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни: - ринок  товару (товарний ринок) (сфера обороту  товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне поло-ження); - конкуренція (змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії  обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво  тих товарів, у яких потребуває споживач); - монопольне положення (домінуюче положення  підприємця, що дат йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію  на ринку визначеного товару. Монопольним  признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного  товару перевищує35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися  монополь-ним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного  товару менше 35%); - монопольна ціна (ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і  призводить до обмежен-ня конкуренції  і порушенню прав споживача); - монопольна діяльність (дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного під-приємця (групи підприємців) у виробництві  і реалізації товарів, а також  дії (бездіяльність) органів влади  і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції); - монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку. Зловживаннями  монопольним положенням рахуються: - нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне  положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у  тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту; - обмеження  або призупинення виробництва, а  також вилучення з обороту  товарів із метою створення або  підтримки дефіциту на ринку або  встановлення монопольних цін; - часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності  альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін; - інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців; - установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на своїтовари, що обмежують права окремих споживачів. Дискримінацією підприємців органами влади і керування при-знається: - заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції; - примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів; прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку; - установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший; - надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

- обмеження прав  підприємців по придбанню і  реалізації то-варів; - установлення  заборон або обмежень щодо  окремих підприємців або груп  підприємців. Несумлінною конкуренцією  признається: - неправомірне використання  товарного знака, фірмового най-менування  або маркірування товару, а також  копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару  іншого підприємця, самовільне використання  його імені; - навмисне поширення  явно помилкових або неточних  зведень, що можуть завдати  шкоди ділової репутації або  майнових інтересів іншого підприємця; - одержання, використання, розголошення  комерційної таємниці, а також  конфіденційної інформації з  метою нанесення збитку ділової  репутації або майну іншого  підприємця. Державної контроль  за дотриманням антимонопольного  законодавства, захист інтересів  підприємців від зловживання  монопольним положенням і несумлінною  конкуренцією здійснюється Антимонопольним  комітетом України відповідно  до його компетенції. [1] Антимонопольний  комітет України утворився Верховною  Радою України. У своє діяльності  Антимонопольний комітет України  підпорядкований і підзвітний  Верховній Раді України. Антимонопольний  комітет України є юридичною  особою, має прес з зображенням  Державного гербаУкраїни і свого  найменування. У своїй діяльності  Антимонопольний комітет України  керується дійсним Законом, іншими  законодавчими актами України,  а також положенням про Антимонопольний  комітет України, затвердженим  Верховною Радою України. Зведення, отримані Антимонопольним комітетом  України і його територіальних  керувань і являющиеся комерційної  таємниці, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням  зведень, що є комерційною таємницею,  підлягають відшкодуванню в повному  обсязі Антимонопольним комітетом  України в судовому порядку  за рахунок державного бюджету.  З метою запобігання монопольного  положення окремих підприємців  на ринку Антимонопольний комітет  України і його територіальні  керування здійснюють попередні  дії по державному контролі  за реорганізацією (злиттям і  приєднанням) підприємств, створенням  асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань  підприємств, перетворення органів  керування в зазначені об'єднання,  а також за створенням, реорганізацією  ліквідацією господарських товариств.  Підприємець може набувати контрольного  пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення  на ринку, за умови повідомлення  в місячний термін Антимонопольного  комітету України. Такі ж правилазастосовуються  й а тих випадках, якщо підприємець  частки (паї) в іншому господарському  товаристві, що займає монопольне  положення. У випадках, якщо підприємці  зловживають монопольним положенням  на ринку, Антимонопольний комітет  України і його територіальні  керування видають розпорядження  про примусовий поділ монопольних  утворень. Примусовий поділ не  застосовується у випадках: - неможливості  організаційного або територіального  відділення підприємств, структурних  підрозділів або структурних  одиниць; - наявності тісного технологічного  зв'язку підприємств, структурних  підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).Штрафи на підприємців налагаются Антимонопольним комітетом за: - відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початко-вого стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону; - непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явно недостовірних даних. Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державної бюджет. Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України. За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показала життя, уже начально обрало неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов навпаки й одержало відомі результати.