Конкуренція і монополія у ринковій економіці

Адміністративна монополія  виникає внаслідок дії державних  органів. З одного боку, це надання  одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні  структури для державних підприємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються  різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський  суб’єкт і між ними немає конкуренції.

Таким чином, адміністративна  монополія, що виникає в неринковому  середовищі, має набагато більше монопольної  влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія  є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше  торкаються в економічній літературі. Про неї головним чином буде вестися  мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей  господарського розвитку. Ці причини  пов’язані передусім зі змінами  в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ  ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості  та швидкий розвиток виробництва  в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. [10,

с 179]

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку  ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів  виробництва, працівників та обсягів  виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва  відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого  з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати  нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При цьому відбувалося  розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед  найкрупнішими з них нарешті  постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку  однозначно б “пережили” не всі, або  дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому  шляху і укладали між собою  угоди (гласні і негласні, таємні), які  й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також інший  шлях, внаслідок якого монополії  виникають набагато швидше, ніж внаслідок  концентрації. Мається на увазі централізація  виробництва і капіталу, тобто  добровільне об’єднання компаній або  поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

За останні 15-20 років  у ведучих капіталістичних країнах  виникли потужні стимули до централізації  капіталу, до злиття та поглинення одних  фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х  років, зумовлені ними падіння норми  прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.

Сучасна хвиля зливань  та поглинень вихлюпнулася на міжнародну арену. В стратегії транснаціональних  корпорацій придбання діючих компаній розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних ринках. І тут перевага надається великим  національним фірмам та їхнім філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів компаній різної національної приналежності.

Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього приводу в  економічній літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного боку, сама організовує  монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого  — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут  розуміється не як притаманний ринковому  господарству, а як випадковий процес.

Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій  в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині ХІХ  ст. під впливом ряду нових прогресивних винаходів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т. ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво  яких було не під силу окремим капіталістам. Крім того, в той же час починається  масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували  значних капіталовкладень. Щоб зібрати  потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний  на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б  швидко розв’язати ці проблеми. Нею  стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині  ХІХ ст.

Виникнувши в  масовому порядку, акціонерна власність  за період понад сто років стала  надзвичайно поширеною. В наш  час кожне велике підприємство, і  навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних  підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу.

1.2 Форми монополій

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів  монополістичних станів: проста або  повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста  монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець  якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і  розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з  однієї фірми, тобто поняття “фірма”  та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається  дуже рідко. Проте, якщо взяти більш  скромний масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається  чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д. Наприклад, у Бердичів чистою монополією можна вважати фабрику одежі  або фабрику взуття.

Чиста монополія  виникає звичайно там, де відсутні реальні  альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в  повній мірі можна віднести до природних  монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє  реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює  ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Сучасна теорія виділяє  три типи монополії: 1) монополія  окремого підприємства; 2) монополія  як змова; 3) монополія, що базується  на диференціації продукту.

Все вищесказане  про чисту монополію стосується першого типу монополій. Досягти  такого монопольного становища нелегко  і про це свідчить сам факт рідкісності  таких утворень.

Більш доступним  і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається конкурентна боротьба, передусім  цінова і через це споживач опиняється у безальтернативних умовах.

Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові  об’єднання — пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові  угоди між підприємствами, як правило  однієї галузі, з метою підтримання  певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об’єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання  одноразового або декілька-разового прибутку.

Проникнення монополій  у всі сфери суспільного відтворення  — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання — призвело до появи більш стійких монополістичних  об’єднань, які створювалися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу  виникли перші, найпростіші із п’яти  основних форм монополій —картелі та синдикати.

Картель — це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва  і виготовлений продукт, виробничу  та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат— це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність  на засоби виробництва, але втрачають  власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але  втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції  здійснюється через спеціально створену загальну збутову контору.

Більш складні форми  монополістичних об’єднань виникають  тоді, коли процес монополізації поширюється  і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні  кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах  гігантських автомобільних корпорацій об’єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли  деталі і, нарешті, складали власне автомобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма монополістичних  об’єднань, як трест.

Трест— це об’єднання ряду підприємств однієї або декількох  галузей промисловості, учасники якого  втрачають власність на засоби виробництва  та виготовлений продукт, виробничу  та комерційну самостійність, тобто  відбувається об’єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в  залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять  до складу тресту, отримують акції  тресту, які дають їм право брати  участь в управлінні і привласнювати  відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили  в межах своїх галузей вигідну  їм політику і примушували слідувати  їй інших галузевих виробників.

Потрібно відмітити, що історія трестів, картелів і синдикатів демонструє, що вони не вели до повного  пригнічення конкурентних ринкових сил. Навіть у випадку захоплення всього галузевого виробництва трести не могли повністю вилучити конкуренцію  з галузевого ринку. При збереженні постійної потенційної загрози проникнення в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве виробництво, зіштовхувалися з конкуренцією з двох боків: їм загрожувала конкуренція імпортних товарів та конкуренція товарів-замінників.

За допомогою  механізму міжгалузевої конкуренції  та переливання капіталів вертикальна  інтеграція переростає в диверсифікацію – процес проникнення капіталу монополії  в галузі, безпосередньо не пов’язані  з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма  монополістичних об’єднань –  багатогалузевий концерн. Багатогалузевий  концерн – це об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей  промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність  на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Конгломерат -це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної  єдності. Крім бажання привласнити  прибутки рентабельних компаній, конгломеративні  поглинання прагнули також уникнути різних коливань кон’юнктури ринку  під час криз.

Різниця між багатогалузевим  концерном і конгломератом з  погляду самостійного ухвалення  важливих управлінських рішень полягає  в тому, що у першому лише найсильніші  підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, що здійснюють головна фірма або  банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

У сучасному ринковому  середовищі найбільш поширеною є  олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (небагато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається  така ситуація, коли в окремих галузях  домінують 3-4 крупних фірми.

Олігополія існує  тоді, коли на ринку діє декілька крупних продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це є  своєрідне переплетення монополій  і конкуренції. На думку багатьох спеціалістів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва  з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість  продавців пояснюється тим, що новим  претендентам важко ввійти у певну  галузь виробництва. Як правило, це пояснюється  обмеженістю ресурсів. Для того щоб  виробляти, потрібно мати сировину і  матеріали, які вже до того часу є  майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим  претендентам важко знайти ринки  збуту, коли попит на цей товар  уже насичений.

Продавець має своєчасно  реагувати на стратегію та дії  конкурентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її товари. Іншим конкурентам  треба вживати оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися  до нецінових методів (впроваджувати  додаткові послуги для покупців тощо).