Класифікація економічних циклів

Малі (короткі) цикли пов'язані із порушенням та встановленням рівноваги  на споживчому ринку.

Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи  кредитної сфери.

Середні цикли ще називають циклами  Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він вважав, що причина середніх циклів - теж у сфері кредиту, і виявив їх періодичність (8-10 років). Ця періодичність збігається а періодичністю середніх циклів, причину яких вчені вбачали в періодичності оновлення основного капіталу.

Існування довгих хвиль (великих циклів) пов'язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури, їх ще називають циклами Кондратьєва на честь російського вченого Миколи Кондратьєва. Його дослідження ґрунтувались на статистичних даних щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, а також середнього рівня цін, заробітної плати та ставки відсотка, зовнішньоторговельного обороту та інших показників в Англії, Франції, Німеччині і США за період із 80-х рр. XVIII ст. до 20-х рр. XX ст. На основі економетричного аналізу він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54-55 років з висхідною та низхідною фазами [20].

Низхідна фаза великого циклу - це період зміни базових технологій та технологічних структур, котрий триває 20-25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли, що створює  підґрунтя для найвагоміших внесків  у технічне переоснащення.

Висхідна фаза великого циклу - це період піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, що триває 25-З0 років, протягом яких можливі також циклічні коливання, пов'язані з оновленням основного капіталу, масовим поширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного  капіталу. Чим швидше відбувається це оновлення, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося  з періодичністю 10-11 років. Такою  була й періодичність середніх (промислових) циклів.

 

 

 

Класична схема ділового циклу включає в себе чотири фази (рис. 2.3)

           Y

                                              Цикл

Обсяг

Виробництва                                                          Піднесення

                     Криза                                                       

Пожвавлення

                                                                                   

Депресія                                            Час, t                                       

Рис. 2.3 Схема класичного ділового циклу

Коротко охарактеризуємо кожну  з фаз ділового циклу.

Ознаки економічної кризи:

- перевиробництво товарів порівняно  з платоспроможним попитом на  них;

- значне скорочення обсягів  виробництва;

- падіння цін;

- дефіцит вільних грошових засобів,  необхідних для платежів;

- біржовий крах та банкрутство  підприємств;

- зростання безробіття;

- падіння рівня заробітної плати;

- падіння рівня прибутку;

- масове знищення товарів"  устаткування тощо;

- дезорганізація кредитної системи.

Риси депресії:

- "застій" виробництва;

- низький рівень цін;

- "в'яла" торгівля;

- невисока ставка позичкового  відсотка;

- ліквідація товарного надлишку.

Риси пожвавлення:

- розширення виробництва до  відновлення докризового рівня;

- зрстання цін;

- підвищення норми прибутку;

- зростання зайнятості;

- пожвавлення торгівлі;

- посилення оптимістичних очікувань.

Риси піднесення:

- перевищення максимального обсягу  виробництва докризового рівня;

- швидке зростання зайнятості;

- зростання заробітної плати  та інших видів доходів;

- кредитна експансія;

- штучне стимулювання сукупного  попиту, зумовлене очікуванням торговцями  зростання цін та їх бажанням  купити більше товарів за нижчими  цінами;

- зростання пропозиції, яка з  часом перевищує попит і створює  умови для нової кризи.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

-рецесія, яка включає в себе кризу та депресію;

- піднесення, що включає в себе  пожвавлення та бум;

Рецесія - це фаза економічного циклу, якій властиві падіння виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та найнижчою його точками (дном), і  спад виробництва.

 

 

 

 

 

 

    Y                                                               Верхня точка (бум)

Обсяг   

Виробництво    Верхня точка (бум)       Розширення виробництва 

                                     B                                           Е                         Зростаючий

 Рецесія                                                                    тренд

                                          

                                                       С  

                       Зменшення             Нижня точка (дно)              

                              Обсягів виробництво  D  Зростання обсягів

                А Цикл виробництва

 

 

                                                                                        Час, t

Рис. 2.4 Схема сучасного ділового циклу

 

Піднесення (розширення) виробництва - фаза, що знаходиться між найнижчою  та найвищою точками циклу.

За визначенням Національного  бюро економічних досліджень США (ИВЕК), рецесія - це період зниження рівня  сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести  місяців до одного року і характеризується значним падінням у багатьох секторах економіки.

Американські вчені Артур Берне  та Веслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску і зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а  цикл - як тимчасове відхилення від  цієї тенденції.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) - це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), за яких після зростання активності настає її зниження, що знову змінюється зростанням.

Сучасні економічні цикли істотно відрізняються від циклів кінця XIX - першої половини XX ст.

1. У них відсутня фаза депресії  як обов'язкова, але якщо падіння  дуже глибоке і тривале, то  фазу рецесії називають депресією.

2. Немає чіткого розмежування  між пожвавленням та піднесенням.  Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва.  Виділяються верхня (бум) та нижня  (дно) точки ділового циклу.

3. Визначається рівнодіюча тривалого  економічного зростання - тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.

4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу [2, c. 345].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІІ. Проблеми та особливості формування ринку в Україні, перспективи вирішення даної проблематики з урахуванням циклічності економічного розвитку

 

3.1 Проблеми та особливості  формування ринку в Україні

 

Закономірністю перехідної економіки  є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники [3, c. 241].

Особливістю економіки України  є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має  і те, що її економіка великомасштабна  з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію  у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість — з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку. Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення[21].

В умовах економічної кризи посилюється  роль державного регулювання економіки. Одночасно зростає роль бюджету  у регулюванні соціально-економічних  відносин. Бюджет стає ключовим елементом  антикризової політики держави.

В умовах фінансової кризи, яка охопила  більшу частину промислово розвинутих країн, забезпечення конституційних прав громадян, економічної безпеки та макроекономічної стабільності в Україні  вимагає від держави поступового  збільшення обсягів державних запозичень, а отже і обсягу державного боргу. Але і за таких умов значення показника  співвідношення державного боргу і  ВВП свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу і відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України (критичний рівень показника не повинен перевищувати 60%). Так, якщо у 2002 році співвідношення становило 28,6% , то у 2005 році зменшилося до 14,3%, у 2006 році становило 12,1%, на кінець 2007 року склало 9,9%, а на кінець 2008 року - 13,8%. Показник рівня відношення державного боргу до ВВП на кінець 2009 року становить 23,2%, а державного та гарантованого державою боргу до ВВП - 33%, що також є прийнятним з точки зору фінансової безпеки держави.

Показник відношення державного боргу  до ВВП України є відносно невисоким в порівнянні з іншими країнами світу, включаючи розвинені, незважаючи на те, що можливості України щодо управління державним боргом зазнають суттєвих обмежень [22].

Крім цього, показник відношення державного боргу до доходів загального фонду  державного бюджету знаходиться  на безпечному рівні. Якщо зазначений показник у 1999 році становив 314,7%, у 2001 році - 222,3%, у 2004 році - 130,2%, на кінець 2007 року - 56,5%, а на кінець 2009 року склав 122,9% при критичному рівні 300%.

За ознакою умовності боргові  зобов'язання України поділяються  на державний (безумовний) борг, який складає  70,19%, та гарантований державою (умовний) борг, доля якого дорівнює 29,81%. Протягом 2009 року відбулося збільшення частки державного боргу на 1,19%, що пов'язано в основному із зростанням потреб у державних запозиченнях внаслідок впливу світової фінансової кризи, необхідності підтримки провідних галузей економіки, капіталізації банків та через незадовільне виконання плану дохідної частини державного бюджету.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

По елементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого [7, c.331].