Класифікація економічних циклів

- цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок-шістдесят років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

 - цикли Кузнєца – їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

 - цикли Джаглера з періодичністю сім-одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

 - цикли Китчина з тривалістю три-п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

 - приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до двох років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

 Водночас, не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності  пояснюються дією економічних  циклів. Існують й сезонні коливання  ділової активності (наприклад, купівельний  “бум” перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні  й деякі галузі виробництва  (сільське господарство, будівництво,  автомобільний транспорт та ін.).

 Слід зазначити, що цикли  є насамперед результатом коливань  сукупних чистих інвестицій незалежно  від того, чим ці коливання  викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи  в темпах технічних винаходів  і нововведень, чи створенням  депозитних грошей банківською  системою (тобто розширенням або  скороченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення  і відшкодування інвестиційних  (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

 Істотний вплив держави на  циклічність розвитку економіки.  Одна з цілей економічної політики  держави – стабілізація економічного  росту. Проведення антикризової  й антициклічної політики має дати свої результати – коливання стають передбаченими і менш глибокими, що знижує втрати національного продукту.

 В умовах циклічного розвитку  повна зайнятість ресурсів припускає  підтримку частки незавантажених виробничих потужностей на рівні 10-20% від їхнього загального обсягу і природного рівня безробіття в розмірі 4-5 % від загальної чисельності робочої сили. Ці показники можуть варіюватися у різних країнах, але в усіх випадках повна зайнятість ресурсів виключає їхнє стопроцентне використання.

 Обсяг виробництва при повній  зайнятості ресурсів в економіці  означає потенційний ВВП (або  економічний потенціал).

 Діагностика фази економічного  циклу є однією з найбільш  складних задач макроекономічного  прогнозування, розв’язування якої  пов'язане з необхідністю удосконалювання  збирання й опрацювання статистичної  інформації, побудови комплексних  індексів (за типом індексу індикаторів,  що випереджають), а також із  застосуванням методів економіко-математичного  моделювання. У перехідній економіці  ці проблеми набувають особливої  актуальності через відсутність  адекватної статистичної бази  даних і необхідного досвіду  використання інструментів макроекономічного управління [10, c. 247].

 Обсяги виробництва і зайнятості  найбільш сильно реагують на  зміну фаз економічного циклу  в галузях, що виробляють засоби  виробництва і споживчі товари  тривалого користування. У галузях,  що виробляють споживчі товари  короткочасного користування, коливання  зайнятості і випуску менше  значні. Причини цього пов'язані  з двома обставинами.

 По-перше, відновлення устаткування  і придбання нових товарів  тривалого користування можна  відкласти на певний строк.  Тому в періоди спадів ділової  активності попит на ці товари  скорочується особливо значно  – фірми і домашні господарства  не поспішають одержувати щось  нове, а обходяться накопиченим  запасом виробничих потужностей  і споживчих благ. Тому зайнятість у цих галузях швидко знижується, випуск падає, а безробіття зростає.

 По-друге, саме в цих галузях  виробництво, як правило, є  висококонцентрованим і на ринку  панує невеличке число фірм. Олігополістична структура ринку дозволяє фірмам швидко знижувати рівні зайнятості і випуску в період спаду ділової активності, щоб стабілізувати рівень цін. У галузях, які виробляють товари короткочасного користування, ринки більш конкурентні і тому фірми не можуть протидіяти тенденції до зниження цін за допомогою скорочення зайнятості і випуску. Відповідно, у цих галузях ціни коливаються більш значно, ніж зайнятість і випуск.

 Для загальної оцінки стану  економіки й ефективності економічної  політики нерідко використовується  так званий “індекс злиднів”, що являє собою суму рівнів  безробіття й інфляції як двох  основних показників макроекономічної нестабільності [10, c. 172].

 

1.3 Циклічність економічного  розвитку та її причини

 

Економічне зростання - це не плавний, рівномірний процес сходження від  нижчого до вищого рівня. Це складний, суперечливий, зворотно-поступовий, прогресивний рух економіки. У русі суспільного виробництва є роки, коли зростання загального обсягу виробництва проходить досить швидко, в інші роки - повільніше і навіть має місце спад. Такі коливання у русі суспільного виробництва, які регулярно повторюються за певний проміжок часу, означають циклічний характер його розвитку. Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від однієї кризи до іншої або, інакше, - від однієї найвищої точки економічного злету ("буму") до іншої.

Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Оскільки характерна риса циклічності - рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного розвитку.

Оригінальну точку зору з цього  приводу мав видатний український  економіст М. І. Туган - Барановський. Причину кризових коливань він вбачав у більш високих темпах зростання виробництва, засобів виробництва у порівнянні з виробництвом предметів споживання. Такої же думки дотримувався шведський економіст Г. Кассель.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. почала розвиватися кредитно-грошова теорія циклу. її представники - американський  економіст І. Фішер і англійський  вчений Дж. Хоутрі. На їх думку, причиною криз є порушення співвідношення між попитом на гроші та їх пропозицією, а подолання таких криз можливе за зміни купівельної сили грошей у процесі регулювання їх кількості в обігу.

Поява нової концепції економічного циклу в 20-х роках ХХ ст. пов’язана  з іменем російського вченого  М. Д. Кондратьєва, який обґрунтував теорію "довгих" циклічних коливань, які він назвав "хвилями кон’юнктури". В економічній літературі утвердилася їх назва "хвиль Кондратьєва".

В основі теорії "довгих хвиль" лежить розвиток ідей про економічну рівновагу. Вважаючи, що для розвитку економіки  характерними є хвилеподібні коливання  різної тривалості, Кондратьєв пов’язував їх існування з наявністю трьох видів економічної рівноваги.

Рівновага першого порядку - між  звичайним ринковим попитом і  пропозицією. її порушення породжує короткочасні коливання (короткий цикл), які повторюються через кожних 3-3,5 роки.

Рівновага другого порядку пов’язана  з капіталовкладеннями (інвестиціями) в засоби праці, порушення якої викликає циклічні "хвилі" тривалістю 7-11 років. Цей цикл він назвав середнім, ототожнивши  з економічним (промисловим) циклом.

Рівновага третього порядку пов’язана  із співвідношенням між "основними  капітальними благами" (пасивною частиною основного капіталу) і технічними нововведеннями у виробництво, з  одного боку, і рештою факторів виробництва, які визначають даний технологічний  спосіб виробництва (галузева структура, сировинна база, енергетика, ціни, кредитно-грошова система тощо) - з іншого [7, с. 211].

Узагальнюючи статистичний матеріал (починаючи з кінця XVIII ст.), динаміки середнього рівня товарних цін, проценту на капітал, номінальної зарплати, обороту  зовнішньої торгівлі, добування і  споживання вугілля, виробництва чавуну і свинцю в Англії, Франції і  США, М.Д. Кондратьєв (1892-1938) прийшов до висновку, що поряд з середніми циклами відтворення (7-11 років) існують "великі цикли тривалістю в середньому в 57 років". Кожен "великий цикл" проходить у своєму розвитку "хвилю підвищення" і "хвилю зниження".

Перший "великий цикл", за розрахунками Кондратьєва, розпочався у 1789 році і тривав до 1849 року, другий - охопив період з 1850 по 1896 роки, "підвищувальна хвиля" третього закінчувалася у 20-х роках XX ст. (коли Кондратьєв аналізував "довгі цикли").

На думку вченого, "великі цикли" характеризуються чотирма закономірностями ("правильностями" як він їх назвав):

1) до початку (і на початку) "хвилі підвищення" відбуваються  глибокі і якісні зміни в  економічному житті суспільства:  значні технічні відкриття і  винаходи, що спричиняють наступний  науково-технічний прогрес і впровадження  нових технологій, перегрупування  країн за ступенем їх участі  у світових економічних зв’язках, еволюція торгівлі і грошового  обігу;

2) найбільша кількість соціальних  потрясінь - великі війни, революції,  соціальна боротьба - припадають  на "підвищувальні" хвилі "великих  циклів";

3) "знижувальні" хвилі характеризуються  застоєм сільського господарства;

4) "хвилі підвищення" сприяють  зменшенню тривалості і глибині  криз, депресій - фази "середнього  циклу", стимулюють пожвавлення  і економічне зростання; "хвиля  зниження" - збільшують тривалість  і глибину депресій і кризових  явищ, зменшують можливості економічного  зростання.

Головною причиною "довгих" хвиль  Кондратьєв вважав масове оновлення пасивної частини основного капіталу - виробничих будівель і споруд, доріг і транспортних засобів тощо (він називав їх "основними капітальними благами"). Зміна і розширення цієї частини основного капіталу відбувається не плавно, а поштовхами, як зазначав вчений, виразом чого і стали "великі" хвилі кон’юнктури. Він передбачив виникнення "Великої депресії"

1929-1933 років. Найбільшою науковою заслугою М. Д. Кондратьєва є спроба сконструювати теоретичну соціально-економічну систему, яка сама може генерувати тривалі коливання.

Концепція довгих хвиль Кондратьєва у 30-і роки ХХ ст. викликала гостру полеміку в СРСР. Прибічники концепції "автоматичного краху" капіталізму звинувачували його в апологетиці капіталізму, оскільки згідно його концепції за капіталізмом визнавалася наявність механізмів саморегулювання і виходу з економічних структурних криз. Подальший розвиток капіталістичної економіки підтвердив вірність передбачень Кондратьєва [17].

Вивченням довгих хвиль у ХХ ст. займалися такі відомі вчені як И. Шумпетер, Е. Слуцький, С. Кузнец, К. Кларк, І. Мітчел, П. Баккара, Д. Гордон, Т. Кучинський.

Сучасна періодизація довгих хвиль  може бути представлена графічно (див. рис. "Сучасна періодизація довгих хвиль").

Суттєвий вплив на сучасну інтерпретацію  теорії "довгих циклів" зробили  дослідження австро-американського економіста И. Шумпетера. В кінці 30-х років ХХ століття, розвиваючи ідеї Кондратьєва, він обґрунтував концепцію, згідно якої головною причиною "великих" циклічних коливань стає хвилеподібна динаміка змін у техніці і технології, тобто у технічних нововведеннях (інноваціях).

Схематично цей зв’язок виглядає так: нові наукові відкриття породжують прорив у техніці і технології ряду галузей; це сприяє прискореному нагромадженню капіталу (зростанню його маси), зростанню прибутків і загальному економічному піднесенню; але у міру насичення ринків сукупний попит різко зменшується, прибутки падають, значна частина капіталу виявляється надлишковою. Так виникають спочатку "підвищувальна", а потім "знижувальна" хвилі "великого циклу". Вихід з "хвилі зниження" можливий лише на основі нових науково-технічних досягнень і наступних інновацій.

Ідеї Шумпетера виявилися плідними і знайшли свій розвиток у сучасній економічній теорії. Нинішнє покоління економістів продовжило дослідження "довгих" або "великих" циклів. Були виділені 3-й і 4-й "великі" цикли, досліджена їх структура.

Отже, завдяки науковим розробкам  Кондратьєва і Шумпетера в економічній теорії виник новий напрям досліджень, в якому обґрунтовується суть і причини "великих" або "довгих" циклічних коливань [5, c. 196].

                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Класифікація економічних циклів

 

2.1 Види циклів в залежності  від їх тривалості

 

Закономірністю розвитку суспільного  виробництва є рух від однієї економічної рівноваги до іншої  через порушення першої і формування нової, тобто економічна рівновага  дискретна, а економічний розвиток є хвилеподібним або синусоїдним. Розвиток економіки - це безперервна  зміна обсягів національного  виробництва і зайнятості, завантаженості виробничих потужностей, рівня цін, відсотка, грошової маси, швидкості  обертання грошей тощо.

Зміни цих показників відзначаються  нестабільністю (різні темпи приросту) та різною векторною направленістю (збільшення або зменшення). Економічний  розвиток характеризується послідовним  чергуванням періодів піднесення і  спаду ділової активності, тобто  економічними коливаннями. Економічні коливання - це нестабільність, різна  направленість змін основних макроекономічних показників, які відображають стан економіки у певні періоди  часу.