Регулювання зайнятості здійснюється на базі правових, адміністративних та економічних регуляторів.

      Правові механізми розвитку ринку праці  включають нормативно-правове забезпечення оптимізації заробітної плати на рівні ціни робочої сили, соціальних гарантій при безробітті. Система  цих механізмів діє у всіх аспектах соціально-трудових відносин: соціальна підтримка як працюючих, так і безробітних, соціальний захист неконкурентоспроможної робочої сили (молоді, інвалідів, багатодітних сімей).

      Адміністративні механізми (центрів зайнятості, центрів  профорієнтації, центрів реабілітації) спрямовані на створення інфраструктури ринку праці.

      Економічні  механізми реалізуються через диференційовану  систему податків, формування спеціальних  страхових фондів, використання квот на працевлаштування, надання позики, кредиту для організації додаткових робочих місць. Знижуючи процентні ставки за кредит, держава робить його дешевшим, що в свою чергу призводить до збільшення інвестицій розширення виробництва; сприяння постачанню ресурсами й збуту продукції за умов збільшення робочих місць; фінансування для створення приватних господарств, сімейного бізнесу.

      З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб

      32

громадян  в праці Кабінетом Міністрів  і місцевими органами державної  виконавчої влади розробляються  річні та довготермінові державні й територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на:

• сприяння розвитку та структурній перебудові економіки, розширення сфери зайнятості за рахунок створення нових робочих місць шляхом прямого інвестування пріоритетних галузей і регіонів;
• стимулювання нових форм господарювання, наукомістких виробництв, підприємницької діяльності, розвиток малих і середніх підприємств та організацій;
• поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць; організацію профорієнтації, перепідготовка робочих кадрів та підвищення їх кваліфікації;
• організацію оплачених громадських робіт; добровільне переселення громадян в межах України; соціальну підтримку, соціальний захист громадян, не здатних на рівних можливостях конкурувати на ринку праці;
• розробку заходів сприяння зайнятості сільського населення.

      Слід  відмітити, що програма сприяння зайнятості – це динамічний

      інструмент  активної політики держави.

      Розробка  програм зайнятості населення в  Україні розпочалась в 1995 році. Зараз розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до 2010 р. Програма визначає такі головні цілі:

• підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;
• формування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості;
• диференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечення допомоги звільненим працівникам;
• удосконалення схеми громадських робіт, щоб зробити їх більш прийнятними і доступними для безробітних;
• сприяння самозайнятості і поліпшення системи надання грошової допомоги безробітним;

33

• запровадження порядку працевлаштування, за яким усі нові робочі місця заповнюються робочою силою тільки за направленнями центрів зайнятості. Це дозволить, з одного боку, „засвічувати ” робочу силу в „тіньовій економіці ”, а з другого хоча б частково працевлаштувати безробітних;
• зміщення акцентів у роботі системи центрів зайнятості від констатування стану на ринку праці до регулювання та упередження негативних процесів і, передусім, у сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і перепідготовчих закладів обсягами і якісними параметрами випускників;
• перегляд регіональної політики щодо відповідальності та фінансово-організаційних функцій за схемою „відомство – регіонові ”;
• впровадження нестандартних режимів робочого часу як тимчасового заходу призупинення зростання безробіття;
• впровадження на державному і регіональних рівнях механізму протекціоністських заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних товарів і врешті робочих місць;
• стимулювання державних і приватних роботодавців щодо створення нових

робочих місць та мінімальних витрат на цю мету.

      Основним  завданням державної політики зайнятості є орієнтація регіонів на створення  умов працевлаштування з урахуванням  розвитку галузей економіки, забезпечення випереджаючої підготовки й перепідготовки робочої сили. [7, с.111-116] 
 
 
 
 
 
 

      34

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ 

 

       3.1 Національні фактори зростання безробіття

 

       Проблема безробіття гостро постала в Україні як і в багатьох країнах із перехідною економікою, після невдалих спроб реалізувати економічні реформи.

      Низький рівень безробіття за  офіційними даними, попри масове  скорочення виробництва й гіперінфляцію  в перші роки незалежності, пояснюється  високим рівнем прихованого безробіття та свідомим зниженням показників реального безробіття. Унаслідок зменшення можливостей працевлаштування надлишкові працівники державного сектору економіки погоджувалися на нижчі зарплати, їх затримку, на вимушені адміністративні відпустки або роботу в режимі неповного робочого дня. [11, с.24]      

     Головними причинами сучасного  досить високого рівня безробіття  в країнах перехідної економіки  є такі:

  •  спад економіки i відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;

  • структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні, внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації i збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зменшиться; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили, потребі в ній;

  •   рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

   Основний чинник безробіття в  економічно розвинених країнах  -

науково-технологічний  прогрес та запровадження нових технологій .

       Поміж всіма макроекономічними  проблемами безробіття є такою,  що

35

 безпосередньо  відбивається на особі, що не  може знайти споживача на свою  робочу силу на ринку праці,  на її родині, формує помітне психологічне навантаження навіть на тих, хто має роботу. Досить зазначити, що наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності наполовину, двох - в 2,3 рази, а трьох та більше (на жаль, в Україні, особливо в так званих депресивних регіонах, є i такі родини) - в 2,6 рази. Але втрата роботи для більшості людей означає не лише втрату головного джерела доходів, а й психологічну травму.

      Водночас безробіття має вагомі  наслідки i для суспільства в цілому:

  •  необхідність економічного утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;

  • зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень          демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних i відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;

       Визначення безробітних за методологією  Міжнародної організації праці відрізняється від прийнятого у вітчизняній практиці.

   Безробітні у визначенні  МОП - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

•  не мають роботи (прибуткового заняття);

• активно  шукають роботу або намагаються  організувати власну справу продовж останніх 4-х тижнів, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;

•  готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж

36

наступних 2-х тижнів.

      До категорії безробітних відносяться  також особи, які не шукають  роботу через те, що вже її знайшли i мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

        Якщо безробіття в країні або в окремому peгioнi загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критичного рівня.

      Визначається цей рівень (інколи  його називають порогом) дією  цілої низки факторів:

   • загальною чисельністю безробітних;

   • чисельністю безробітних протягом тривалого часу (як правило, більше року);

   •  наявністю у безробітних інших джерел існування (доходу) або власності;

   •  питомою вагою молоді в складі безробітних;

   •  системою соціального захисту безробітних;

   •  наявністю політичного каталізатора;

   •  особливостями соціо-психологічного клімату в суспільстві.

       Чим більша чисельність населення не має роботи( протягом тривалого часу), тим нижчий рівень безробіття суспільство може пережити без соціальної катастрофи.    

       Що стосується України, то виходячи з реальної ситуації на ринку праці, поширеності зайнятості на земельних ділянках i інших нерегламентованих форм трудової активності, обмеженого соціального захисту безробітних, можна розраховувати на критичний поріг на рівні 15% по Україні в цілому, i приблизно 10-12% - в Донбасі. [12, с.48-49,62-63]

Соціальні наслідки безробіття.

       Безробіття в механізмі відтворення  робочої сили — це не тільки  економічне лихо, воно завдає людям великих соціально-психологічних збитків.

       Втрата роботи істотно знижує  життєвий рівень працівника, завдає йому

37

 морально-психолопчної  травми внаслідок відчуження  від виробництва. За період  безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний i психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3-5 % ВВП. Особливу роль у цьому відіграє держава. Її Діяльність здійснюється за такими напрямами:

а) регулювання  рівня и тривалості безробіття;

б) соціальний захист безробітних.

  Зниженню безробіття сприяє:

  •  економічна політика  спрямована на підтримання стійкого розвитку суспільного виробництва, стримування інфляції та підтримання сукупного попиту;

  • збiльшeння тривалості навчання пересічного громадянина;

  •  посилення гнучкості заробітної плати;

  •  державна політика, спрямована на захист i підтримку вітчизняного виробництва та вітчизняного ринку;