Характер зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

         Отже, людський капітал – система характеристик, які визначають чи здатна людина до праці.

       Формування людського капіталу  потребує інвестицій. Інвестиції  в людський капітал розглядають як укладання, результатом використання яких є підвищення кваліфікації та здібностей і, в результаті, підвищення продуктивності праці.

     Залежно від виду інвестицій у людський  капітал економісти виокремлюють такі складові:

•  капітал освіти, який формується на двох рівнях - загально-освітньому i на рівні професійної освіти;

 •  капітал здоров'я, де чітко простежується рівень здоров'я (генетично закладений) i набутий упродовж життя;

 •   капітал культури, формування якого потребує додаткових інвестицій;

 •  соціально-психологічний капітал, який характеризує як психологічний стан суспільства в цілому та індивідума зокрема, так i духовні цінності.

         Вартість людського капіталу  визначають на макро- і макрорівні. На мікрорівні людський капітал визначають виходячи з витрат фірми на його відновлення, на підвищення кваліфікації найманих працівників, їхнє медичне обстеження, виплату лікарняних, оплату соціальних послуг. На макрорівні вартість людського капіталу визначають у грошовій формах, відносять пільгове оподаткування,що виступає як цільові видатки держави. [5, с.78,79,82-83,]

        Для поліпшення якості та збільшення людського капіталу в кpaїнi необхідно:

     —для подолання депресивних явищ в українській економіці прискорити

8

створення технопарків;продовжувати модернізацію та реорганізацію підприємств, оскільки без цього українські підприємства не в змозі будуть випускати якісну конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію;

• запроваджувати процес відтворення, збереження, нагромадження людського капіталу на piвнi держави з розробки заходів, спроможних забезпечити ефективне використання та розподіл державних інвестицій з метою нагромадження якісного людського капіталу в Україні

      —продовжувати нагромадження людського капіталу необхідно водночас на piвнi peгioнів та підприємств, спрямовуючи іноземні та вiтчизнянi інвестиції на перенавчання більш конкурентоспроможних професій, необхідних виробництву, підвищення кваліфікації; заохочувати й підтримувати бажання персоналу здобувати вищу ocвіту, оскільки внесок ocвіти у приріст валового національного продукту сягає майже 30 %; створювати умови для піднесення його культурного рівня та охорони здоров'я, оскільки освіченість нічого не варта, якщо працівники не мають здоров'я, гідного житла, психологічної стабільності та високого рівня культури; .[6, с. 54]

         Існує закономірність, що: чим вищий освітній рівень, тим вищою є економічна активність, зайнятість і нижчим – безробіття. 

      Таблиця 1.1,1 Рівень економічної активності, зайнятості та безробіття    

                                   залежно від  освіти і статі (2007), %                        

                                              

[5, с. 86]

— сприяти  підвищенню заробітної плати як джерела ефективного відтворення та нагромадження людського капіталу в ycix сферах докладання праці: на підприємствах, в організаціях, установах, оскільки низька заробітна плата ставить під сумнів якісне відтворення робочої сили не лише у нинішньому, а и у наступних поколіннях.[6, с. 54] 

         1.2   Поняття та види зайнятості

 

        Розвиток ринку безпосередньо пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна

поляризація суспільства, безробіття.

      Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

      Зайнятість  з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

      Зайнятість  з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

      10

      Правовий  зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

      Відповідно  до Закону України „Про зайнятість населення”, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

      До  зайнятого населення сучасне  законодавство відносить громадян України, які проживають на її території  на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів

11

кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• направлених для виконання платних громадських робіт;

      громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та       підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах; [7, с.108]

      У 2007р. рівень зайнятості осіб, які мали повну вищу освіту складав 76,4%; базову вищу освіту – 51,6%; повну загальну – 58,2%; бузову загальну - 35,1%, а серед тих, хто мав початкову загальну чи взагалі не мав освіти, лише 21,1%. При цьому не спостерігалося значної різниці в показниках між сільськими і міськими мешканцями. [5, с.87]

• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
• працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

      Зайнятість  населення в будь-якій країні, а  тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.

      Оскільки  зайнятість населення виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.

      Зайнятість  населення має економічне і моральне значення, створює не тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й фізичного здоров'я особистості, всебічного її розвитку. [7, с.108-109]

      Згідно із рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) населення

  12

  країни  поділяють на економічно активне (робочу силу) й економічно пасивне

     Економічно активне населення (робоча сила) складається з населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці.

     До економічно активного населення належать лише ті особи, які займалися економічною діяльністю або шукали роботу й були готові приступити до неї 

                        Рис. 1.2.1. Економічно активне та неактивне населення

      Економічно пасивне населення (поза робочою силою) — особи, яких не можна класифікувати як «зайнятих» або «безробітних». . [10, с.95-96]

        Для  характеристики  зайнятості  населення розроблені  спеціальні  показники.  Вони  підрозділяються  на  дві групи:  абсолютні  і  відносні.  

        Абсолютні показники відображають  економічний потенціал,  можливості  розвитку  країни, тому що  зайняте населення складає основний  елемент процесу виробництва. До  абсолютних показників  зайнятості  населення  відносяться:  чисельність  зайнятих  в економіці; розподіл  зайнятих  по  галузях

економіки, рівень освіти; чисельність осіб працездатного  віку, зайнятих в економіці.

        Відносні  показники  зайнятості  характеризують  ступінь залучення   до  економіки  населення   і  його  окремих  груп.  Вони охоплюють  такі  показники,  як  коефіцієнт  зайнятості  населення, коефіцієнт  зайнятості  трудових  ресурсів,  коефіцієнт  зайнятості населення  працездатного  віку,