Характер зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

     • формування якісного складу людських ресурсів, забезпечення належного рівня життя людей;

     • забезпечення народного господарства кваліфікованим персоналом, тобто

25

 цілеспрямована,збалансована підготовка,перепідготовка працівників, безперервне підвищення їх професійного рівня та освіченості;

      • забезпечення ефективної зайнятості населення, його оптимальне розподілення мiж регіонами, галузями та раціональне його використання;

      • створення рівних можливостей для одержання освіти, професії та працевлаштування для всіх соціальних груп населення;

      • створення належних умов праці та безпеки;

      • забезпечення гарантованої оплати праці.

        Отже, управління людськими ресурсами є одним з основних напрямів діяльності держави і є складовою загальнодержавної соціально-економічної політики, оскільки безпосередньо спрямоване на відтворення й активізацію людського фактора, реалізацію економічних та соціальних проблем.

       Управління трудовими ресурсами   – це більш високий рівень роботи з людьми, яка направлена на забезпечення ефективної зайнятості населення, раціональне його використання з орієнтацією на досягнення стратегічних цілей.

[7, с.12-14,16]

Якісне  відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне  його  використання - все  це залежить  від  управління людськими ресурсами на вcix рівнях.

        В даний час система управління  трудовими ресурсами як складова частина управління соціально-економічним розвитком держави включає три взаємозв'язаних підсистеми, кожна з яких має свої чітко виражені проблеми.

      I.  Підсистема формування трудового потенціалу.

          1. управління процесом відтворення населения :

    •    регулювання демографічних  процесів;

    •    покращення умов життя  жінки та дитини;

    •   піклування про здоров'я  людини.

       2. Управління процесами підготовки робочої сили:

    •    загальноосвітня школа;

26

    •    професійна opiєнтація;

    •  підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення їх кваліфікацій. .

      3. Управління відтворенням робочої сили:

    •   оплата праці;

    •   суспільні фонди споживання;

    •    розвиток соціальної  інфраструктури;

    •   використання вільного  часу.

   П. Підсистема управління зайнятістю  населення:

     •  управління  процесами  утворення  вільних  робочих  місць  в  матеріальній  i нематеріальній сферах;

     •    управління    розподілом    робочої   сили    через    центри    зайнятості, бюро,працевлаштування;

    • управління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому аспектах.

    III. Підсистема управління процесом використання трудових pecypciв:

    1. Управління технічним процесом;

    2. Управління організацією праці;

    3. Управління економікою праці. [7, с.20-21]

      Трудові ресурси – це частина населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до праці. До їх складу включають передусім населення працездатного віку.

       Працездатний вік – один з елементів умовної границі віку людини,зайнятої трудовою діяльністю. Межі працездатного віку складають 16-60 років для чоловіків та 16-55 років для жінок.

     Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва та економіку (інтенсивний чи екстенсивний тип розвитку) скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливість екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного

     27

 зростання  від підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу та створення високоефективного трудового потенціалу.

     Трудовий  потенціал – сукупність працездатного  населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму.

     Збереження  та відтворення трудового потенціалу повинно здійснюватись за такими напрямками:

• постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходи на державному та регіональному рівнях;
• впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;
• обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати;
• застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій спеціалістів;
• перехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка б забезпечила відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним з процесом входження України в світовий економічний простір.

      Переважна більшість наукових досліджень в  галузі відтворення трудового потенціалу й ринку праці лягла в основу розробки таких програм, як Державна та регіональна програми зайнятості; Державна програма соціально-економічного розвитку; програма розвитку підприємництва, довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства. Всі ці програми направлені на відтворення якісного трудового потенціалу. [7, с.37-39] 
 

     28

         2.2 Регулювання зайнятістю населення 
 

      Управління  зайнятістю – це забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, недопущення надмірного безробіття та запобігання процесам маргіналізації в суспільстві; сприяння врівноваженню  попиту й пропозиції робочої сили.

      Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних співвідношень: між  рівнем зайнятості та продуктивністю праці; між попитом і пропозицією  робочої сили, сформованих ринковими  механізмами; між зайнятістю та ростом доходів; між формами зайнятості (повна, неповна, часткова, самозайнятість); між зайнятістю у галузях і секторах економіки; між зайнятістю та безробіттям; між зайнятістю окремих демографічних і соціальних груп.

      Управління  зайнятістю з юридичної точки  зору є дотриманням кодексу нормативних законодавчих або колективно-договірних актів, якими повинні керуватись партнери при реалізації політики зайнятості.

      У відповідності до рекомендації міжнародних  організацій і нормативних актів  про зайнятість населення при  розробці державної політики зайнятості керуються наступними принципами:

• забезпечення рівних можливостей всім громадянам в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;
• сприяння ефективній зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
• добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному бажанні громадян (кожен працівник має право самостійно вирішувати питання: брати чи не брати участь у суспільній праці); вибирати найбільш сприятливий (з врахуванням реальних можливостей) режим зайнятості (мова йде про різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини); вибирати

29

 географічне  місце працевлаштування;

• сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки, нових вимог до якості працівника в умовах ринку, а також з формуванням орієнтації людей на безперервне вдосконалення професійної майстерності, готовність до перенавчання в разі необхідності;
• єдність відповідальності, тобто політика зайнятості є складовою загальноекономічного механізму функціонування суспільства. Заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, але й враховують галузевий рівень, тобто вона здійснюється не тільки виключно діями Державної служби зайнятості, а й передбачає активність галузевих міністерств, відомств, підприємств та організації різних форм власності.

         Управління зайнятістю на державному рівні здійснюється за двома напрямами: активним і пасивним. В рамках активної політики пріоритетними напрямами є:

• сприяння працевлаштуванню через удосконалення діяльності центрів зайнятості;
• організація професійного навчання, консультації та профорієнтація незайнятого населення;
• застосування гнучкої форми зайнятості, регулювання вивільнення працівників, надання кредитів для збереження робочих місць та створення додаткових робочих місць на діючих підприємствах;
• створення малих підприємств;
• сприяння самозайнятості безробітних і незайнятих;
• організація оплачуваних громадських робіт;
• квотування робочих місць;
• регулювання трудових міграцій.

      Пасивна політика зайнятості включає в основному  такі заходи:

      30

• виплата допомоги по безробіттю громадянам, які зареєстровані у центрах зайнятості як безробітні; вони отримають виплату на період тривалості безробіття. Розмір її визначається залежно від зарплати за останній місяць роботи, стажу, кваліфікації;
• оформлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового стажу, що дає право на одержання пенсії;
• підтримка безробітних, які відкривають власну справу; соціальний захист;
• страхування від безробіття.

      Аналіз  особливостей формування ринку праці  в Україні свідчить про те, що механізм його регулювання має враховувати, з одного боку, загальні закономірності організації ринку, властиві ринковій економіці, а з іншого – соціально-економічні й політичні особливості розвитку нашої держави.

      Процеси зайнятості населення регулюються  на трьох рівнях: державному, регіональному та на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна максимальна узгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються мінімальні необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію системи соціального і трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і найманих працівників, можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці.

      На  регіональному рівні складається  програма зайнятості населення, вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

      Третій  рівень регулювання ринку праці  – підприємства. На цьому рівні  регулюванню підлягають такі моменти: робочі місця і трудові процеси; планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист.

      Механізми державного регулювання зайнятості є ефективними лише тоді, коли вони ґрунтуються на правовій базі, гарантуючи забезпечення прав громадян на працю, регулювання та організацію зайнятості населення,

      31

компенсації при втраті роботи.

      В Україні прийнято ряд законодавчих актів у галузі удосконалення  використання робочої сили, працевлаштування та зайнятості населення. Зокрема, закони України: „Про зайнятість населення ”, „Про підвищення соціальних гарантій для громадян ”, „Про охорону праці ”, „Про організацію оплачуваних громадських робіт ”, „Про інспекцію з контролю за виконанням законодавства про зайнятість населення ”, „Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги членам їх сімей ”, „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України”. Існуюче законодавство в галузі зайнятості відіграє позитивну роль у механізмі регулювання ринку праці.