Грошово-кредитна політика

В цьому розділі  ми спробуємо спочатку чітко окреслити  шляхи приборкання негативних тенденцій  через механізми грошово-кредитної політики, а потім загальні перспективи розвитку монетарної політики в Україні.

Важливою проблемою грошово-кредитної політики в Україні є подальший розвиток кредитних відносин, зокрема з використанням цінних паперів.

 Таблиця №3 Показники розвитку кредитування в Україні [12,c.157; дод.1]

Проблеми кредитного ринку пов’язані з високими відсотковими  ставками і обмеженістю використання цінних паперів.

З даних в таблиці  ми бачимо дуже високу плату за кредит у 2000-2007 рр., хоча і простежувались позитивні тенденції до зниження відсоткових ставок, отже розширення можливостей кредиту (з 2000 року до 2007 відсоткова ставка знизилась у 2,7 раза). Але за таку ціну не кожне підприємство могло залучити кредитні кошти у потрібному обсязі. Суб'єкти господарювання з метою покриття витрат за кредитом змушені підвищувати ціну на товари, від чого страждає як окремий споживач, так і економіка країни.

У ці ж роки спостерігаємо  значне розширення  споживчого кредитування. В більшості випадків кредити  надавались на поточні покупки населенню  під значно спрощені умови (наприклад кредити без застави чи під 0 %). Частину ресурсів під такі кредити банки отримували із закордону. 2005-2006 роки маємо перегрів економіки, «суспільство споживання». Багато кредитів не поверталося, а світова фінансова криза перекрила доступ до іноземних капіталів, тому банківські кредитні ресурси значно звузились у 2008-2009 рр. Це означає підвищення відсоткових ставок і загальне зменшення кредитування.

 Ще докризовою  проблемою є співвідношення відсотків за кредитами, які надають банки, та відсотків, які вони платять за депозитами. У 2000 р. перші перевищували другі вчетверо, у 2006-2007 рр. вже у двічі. Позитивним є той факт, що існує позитивна тенденція до зменшення розриву, хоча все одно він надто великий.

У таких умовах потрібно вжити певних заходів для нормалізації роботи грошово-кредитного ринку. Монетарну  політику необхідно спрямувати на збільшення доступу до кредиту. Пріорітетним має бути інвестиційне, інноваційне кредитування, що є вигідним економіці України, пільгове кредитування для виробничої сфери (яка має перспективи свого розвитку, зокрема і для повернення кредиту). Але не забувати про умови надання кредиту (застава, перевірка платоспроможності суб’єкта) щоб зменшити відсоток неповернення кредитів.

Багато розмов ведеться про те, що комерційні банки сприяли  нарощуванню доларових кредитів. Відбулося це з причини більшої стабільності іноземної валюти (відповідно нижчі відсоткові ставки за кредитами), значного обсягу вливань іноземного капіталу з закордону і головне відсутність довгострокового гривневого ресурсу, який можна було б використати для кредитування. Депозитний ринок в Україні не дає можливості для отримання «довгої гривні». Шляхи покращення його стану розглянемо далі. Необхідно спрямувати грошово-кредитну політику на вирішення проблеми внутрішнього довгого гривневого ресурсу для банків, головними постачальниками якого мають бути пенсійні, інвестиційні фонди тощо. Монетарна політика повинна сприяти розвитку фінансового ринку. Рефінансування НБУ не має бути єдиним системним рішенням. Рефінансування – це стартер, щоб допомогти економіці працювати, допомогти банкам розпочати її фінансувати. Зрештою повинен працювати ринок, і він має «годувати себе сам».

Важливу роль відіграє державна депозитна політика. Існує тісний взаємозв'язок між розвитком депозитного ринку та процесами стабілізації грошової одиниці, грошово-кредитного ринку, зростанням грошових доходів населення та соціально-економічним зростанням загалом.

Ми вже зазначали, що з процесами глобалізації вітчизняні банки все більше мобілізували ресурси  за рахунок запозичень на міжнародних  ринках капіталів. На сьогодні, коли міжнародні банки закривають ліміти кредитування, альтернативним джерелом мають бути депозитні ресурси. Причому, на відміну від локальних облігацій, через депозити банки можуть залучати не тільки гривню, але й іноземну валюту. Зростання обсягів валютних депозитів дозволить українським банкам частково компенсувати недолік іноземної валюти.

На сьогодні обсяг  готівки на руках у населення  є досить значним, і ті банки, які зможуть запропонувати індивідуальним вкладникам більший комплекс високоякісних послуг, отримають у своє розпорядження значні суми додаткових ресурсів, що розширять кредитні можливості та нададуть поштовх економіці України. Основною проблемою є те, що вкладники, втративши довіру до банківських установ почали забирати гроші з рахунків.

Тому грошово-кредитна політика має бути спрямована, перш за все, на відновлення довіри вкладників і ефективне функціонування депозитного  ринку. Як перспективний напрям удосконалення депозитних операцій можна запропонувати розширення кола депозитних рахунків клієнтів з різноманітним режимом функціонування, що надаватиме вкладникам банку додаткові можливості по використанню своїх коштів із прийнятним рівнем доходів.

У  відносинах комерційних  банків  з  фізичними,  юридичними особами доцільно було б використовувати депозитні рахунки, що мають змішаний режим функціонування. Корисним щодо цього є досвід зарубіжних банків. З метою оптимізації депозитного портфеля та для забезпечення більшого надходження коштів на строкові та ощадні депозити можна рекомендувати спрощення режиму функціонування відповідних рахунків, тобто порядку зарахування коштів на вклади, видачі готівки та перерахування з депозитних рахунків. Слід більш широко застосовувати строкові вклади з додатковими внесками, а також скоротити обмеження на здійснення розрахунків із використанням коштів, що містяться на ощадних та строкових депозитах.

Проблемним є також первинний ринок державних цінних паперів. Він залишається досить обмеженим, що не дає підстав для визначення тенденцій. Динаміка державних цінних паперів як видно з схеми №4 є дуже нестабільною і супроводжується то зростаннями, то стрімкими спадами. Схожий рух мають і цінні папери власного боргу банків. За період 2000-2003 рр. сталося зменшення їх обсягів у вартісному вираженні більш ніж утричі, а потім - значне збільшення. Коливання в русі і державних, і банківських цінних паперів відбиває все ще недостатньо врегульовані процеси капіталізації

Схема №4. Динаміка державних цінних паперів [12,c.156]

економіки і банків, розвитку фондового ринку. Тому лише подальше зростання економіки та її ефективності спроможне посилити процеси капіталізації, збільшити обсяги цінних паперів та кількість їх видів. Лише в такий спосіб можна збагатити різноманіття цінних паперів, що дасть змогу істотно покращити результати використання грошово-кредитної політики.

Також негативним моментом розвитку грошово-кредитної політики в Україні є те, що вексельний обіг не набув значного поширення. А тому така складова політики рефінансування, як обліковий кредит, що передбачає переоблік комерційних векселів, не є поширеним і на сьогодні не має великого значення.

Про нераціональність структури  грошової маси в Україні вже зазначалось  у другому розділі. Для вирішення  цієї проблеми потрібно вживати заходів у напрямку інноваційного розвитку економіки, зростання обсягів ВВП, значного підвищення доходів населення, які можуть стати надійною основою збільшення розмірів сум вкладів у банки, що забезпечить збільшення власної частки вищого грошового агрегату, зменшення частки готівки і дасть більшу прозорість операцій на грошовому ринку.

Необхідно приділити  увагу проблемі відсутності в  Україні прийнятної законодавчої та юридичної бази для цивілізованого функціонування грошово-кредитної  сфери. Через слабку юридичну захищеність більшість операцій (зокрема і кредитних, і депозитних) є високо ризикованими. Потрібно вдосконалити законодавство у цьому напрямку, захистити права кредиторів та вкладників, посилити відповідальність за неповернення кредитів, підвищити вимоги до позичальників, гарантувати виплати депозитів населенню тощо. Ситуацію погіршує судове свавілля в державі. Часто суб’єкти не  мають можливості вирішити проблему повернення боргів цивілізованим шляхом через якість судових рішень і велику вартість елементарних юридичних розглядів, корумпованість сфери.

Ми повинні розуміти, що налагоджене і захищене законодавство  є не лише значним стабілізатором економіки країни, а і привабливим  для серйозних зовнішній інвестицій.

Для виходу з  фінансово-економічної кризи грошово-кредитна політика тісно пов’язується з бюджетною. Реальний дефіцит бюджету в Україні становить понад 12% ВВП. Це загрозливі цифри, за яких важко прогнозувати курс гривні, що сьогодні підтримується значними вливаннями з боку МВФ. Скорочення дефіциту – головне завдання для збереження фінансової стабільності.

Наслідком кризи є  той факт, що у всьому світі порятунок  фінансових установ став завданням  держави, вона вливала бюджетні кошти і брала під свій контроль комерційні банки. Значні зовнішні запозичення для виконання цих цілей, збільшили зовнішній тягар України. Борг завжди існував, але проблема в тому, що необхідно реалізувати реформи, запустити виробництво, ринок, щоб з’явилися джерела для погашення цього боргу. Перепозичення – це лише тимчасовий захід. Україна отримала від МВФ ряд рекомендацій і вимог, щодо стабілізації грошово-кредитного ринку та економіки в цілому. Виконання цих положень надає державі не лише необхідні грошові ресурси для виходу з кризи, але і створює умови для подальшого повернення боргу МВФ. Україна вже отримала 3 транші кредиту stand-by, але незадоволення міжнародних кредиторів викликали неготовий проект бюджету на 2010 рік, не підвищення тарифів населенню(зокрема на газ) та дефіцит бюджету Пенсійного фонду, закон про підвищення соц. стандартів. Ці фактори відтермінували черговий транш МВФ, що зумовить жорсткіший режим виходу економіки України з кризи.

Враховуючи специфіку  України щодо розподілу повноважень  у сфері грошової влади, в процесі  розроблення грошово-кредитних стратегій необхідна тісна взаємодія уряду і НБУ, а якщо точніше - взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.

Майбутня монетарна  стратегія має сприяти підвищенню рівня довіри до національної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створювати умови для довгострокової стабільності. Важливою передумовою її ефективної реалізації є незалежність Національного банку. НБУ у процесі взаємодії з іншими органами монетарної влади, політичними силами і суспільством мусить знову і знову доводити спроможність приймати професійні рішення, що відповідають завданням підтримання стабільності грошової одиниці незалежно від впливу політичних сил, вчасно і кваліфіковано справлятися з дедалі складнішими і відповідальнішими завданнями, що є однією із запорук і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки.

Необхідно створити достатню наукову базу для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіти всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створювати центри, спроможні координувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації НБУ з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістовий рівень фахових і науково-популярних публікацій, формувати навички зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери.

Формування  ефективної монетарної стратегії потребує усунення суперечностей стосовно інтерпретації пріоритетної цілі Національного банку Радою НБУ в щорічних "Основних засадах грошово-кредитної політики" та статусу кількісних прогнозних змінних, які у них наводяться. Складаючи план на майбутнє слід враховувати специфіку взаємозв'язку макроекономічних і монетарних параметрів, притаманну економіці на даному етапі її розвитку, пам'ятати, що розвиток економіки органічно пов'язаний із певним рівнем інфляції, поєднувати підтримання динамічного розвитку і структурної перебудови економіки з підвищенням життєвого рівня і добробуту населення.

Удосконалення системи валютного регулювання повинно здійснюватися в напрямі поступового послаблення керованості валютного ринку та його подальшої лібералізації забезпечення більшої гнучкості обмінного курсу. Водночас потрібно створювати умови для розвитку інструментів хеджування валютних ризиків.