Грошово-кредитна політика

 

 

Вступ

Грошово-кредитна політика має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо. Вона найбільш оперативно виконує функції регулювання економічного циклу.

Російський міністр С.Ю. Вітте, який зробив вагомий внесок у теорію і практику грошових відносин, стверджував, що сила будь-якої держави, її міжнародний авторитет визначаються не кількістю гармат і чисельністю солдатів, а насамперед стійкістю грошової системи.

Монетарна політика тісно  пов’язана із бюджетною, податковою, валютною та зовнішньоекономічною політикою держави. Підгрунтям для успішного проведення заходів у сфері грошового обігу та кредиту виступає раціональна структура грошової маси, досконале законодавство, політична стабільність тощо. Всі зазначені елементи тісно взаємодіють між собою і визначають необхідність узгодженості і координації грошово-кредитної політики з іншими напрямками загальнодержавної діяльності.

В сучасних умовах переходу України до ринкової економіки, до успішного розв’язання головних макроекономічних проблем держави через зростання ефективності діяльності банківської системи та грошового обігу, тема обґрунтування сутності монетарної політики, на наш погляд, є дуже актуальною. Постійне підвищення ефективності державної політики у сфері грошового обігу та кредиту є запорукою поглиблення економічних реформ у процесі становлення ринкової  економіки України.

До останнього часу у  вітчизняній науковій літературі проблемам  теорії й практики грошово-кредитного регулювання приділялося недостатньо уваги. Окремі аспекти такого регулювання вивчалися в працях відомих сучасних економістів, зокрема А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка. А. Даниленка, В. Лагутіна, В. Литвицького, А. Мороза, М. Пуховкіної, О. Шарова та ін. Зарубіжні науковці Е. Долан, К. Кемпбелл, Р. Кемпбелл трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Іншого підходу дотримуються В. Ющенко та В. Лисицький. Вони визначають її більш розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. Проблеми ефективності грошово-кредитної політики розглядають такі українські вчені, як А. Чухно, І. Лютий та ін. Багато з них однак залишаються невирішеними.

Метою даної роботи є дослідження тенденцій розвитку грошово-кредитної політики в Україні за роки незалежності, наукове обґрунтування об’єктивних важливих проблем грошово-кредитного ринку та пропозицій щодо шляхів їх ефективного вирішення. Виходячи з мети предметом аналізу є монетарна політика НБУ у сфері макроекономічного регулювання як головного суб’єкта монетарної політики в Україні.

Методологічною основою до написання роботи є річні звіти, основні засади  грошово-кредитної політики та документи НБУ. Використовувалися аналітичні статті, що відповідають темі, взяті з періодичних видань та інтернету. Теоретичною основою послугували підручники та книги з макроекономіки.

Робота складається  із вступу, трьох розділів і висновків.

У першому  розділі надаються теоретичні матеріали  про суть, структуру грошово-кредитної  системи, її зміст та інструменти монетарної політики.

Другий розділ широко аналізує грошово-кредитну політику в Україні за роки незалежності: становлення сфери грошового  обігу та кредиту, використання та вдосконалення  монетарних засобів регулювання  НБУ та їх вплив на макроекономічну ситуацію в країні. Особливу увагу приділено сучасності, аналізу дій НБУ у період кризи 2008-2009 років, її передумов та наслідків.

В останньому розділі  звертаємо увагу на проблеми грошово-кредитної  політики в Україні, шляхи їх ефективного  подолання та простежуємо перспективи розвитку монетарних відносин.

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти грошово-кредитної  політики

Грошово-кредитна політика є одним із головних інститутів державного регулювання економіки. Вона впливає  на обсяг національного виробництва через сукупний попит, що змінюється під впливом пропозиції грошей, інвестицій та споживання. Важливим поняттям та впливовим фактором є грошово-кредитна система країни, яка є підґрунтям для проведення ефективної монетарної політики.

Грошово-кредитна система — це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні.

Історії відомі два основних типи грошових систем. Перший тип — металевий обіг. Другий тип — паперово-кредитна система грошового обігу. Вона функціонує і на сучасному етапі.

Об'єктами грошово-кредитної  системи є гроші, що в процесі  історичного розвитку змінюють свої форми, види та функції.

Суб'єкти грошово-кредитної системи представлені різними рівнями:

1. загальнодержавний рівень (центральний банк);
2. рівень комерційних банків;
3. рівень не фінансового сектору економіки;
4. "інший світ" (наприклад МВФ).
5. рівень небанківських грошово-кредитних установ;

Існують певні особливості сучасних грошово-кредитних систем. Їхньою основою є паперові та кредитні гроші,а частка безготівкового обігу значно більша порівняно з готівковим. Для подолання постійних і невідворотних інфляційних процесів посилилась роль держави. Через глобалізацію економіки існує відчутний вплив світових фінансових ринків на стан грошово-кредитних систем національних держав.

Небанківські фінансові і кредитні установи як суб’єкти грошово-кредитної системи конкурують з комерційними банками і виконують важливі функції на кредитному ринку: зменшують асиметричність інформації, знижують рівень ризику, зменшують операційні витрати, збільшують місткість кредитного ринку, сприяють розвитку конкурентних сил на кредитному ринку.

Кредитно-ощадні асоціації залучають кошти населення у вигляді ощадних вкладів, за якими виплачуються проценти.

Кредитна спілка — створена на кооперативних засадах неприбуткова асоціація осіб, яких об'єднують спільні інтереси, що продає своїм членам акції, приймає від них вклади та надає їм позики.

Фінансові компанії, як правило, створюються при великих підприємствах. Свої грошові фонди формують шляхом емісії та продажу акцій і облігацій. Надають позики і кредити для придбання дорогих речей.

Інвестиційні  компанії (фонди) — компанії, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів і вкладають їх в акції та облігації підприємств своєї країни та іншого світу.

Страхові компанії — спеціалізовані організації, які залучають грошові ресурси страхувальників з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та/або матеріального благополуччя страхових подій як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення. Страхові внески можна використовувати певний час як кредитний ресурс.

Спеціальні (позабюджетні) фонди — грошові фонди, які формуються з метою цільового фінансування видатків, не передбачених державним бюджетом. Основним джерелом надходжень до спеціальних фондів є обов'язкові відрахування підприємств, організацій, установ і громадян (Пенсійний фонд України).

Названі вище посередники використовують грошові внески своїх клієнтів на придбання різноманітних активів корпорацій, короткострокових державних цінних паперів, видають позики під заставу нерухомості.

Взаємні фонди приймають кошти від фізичних осіб і вкладають їх у звичайні акції, облігації корпорацій, короткострокові комерційні векселі та муніципальні цінні папери. Фізична особа, яка вклала кошти в ці фонди, володіє певною їх часткою і має право в будь-який момент продати цінні папери фондові.[1, с.637]

1.2 Зміст і засоби монетарної політики

Грошово-кредитна (монетарна) політика — це сукупність форм та засобів державного впливу на пропозицію грошей  з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них.

Головним завданням  монетарної політики є визначення реального попиту на гроші з боку економічних агентів і забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відповідала запланованому зростанню обсягу виробництва без загрози стабільності грошово-кредитного ринку в цілому і також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової. Крім того монетарна політика покликана поліпшувати структуру грошової маси.

Здійснення грошово-кредитної  політики потребує певних засобів та інструментів впливу на економіку (схема 1).

 

 

 

 

Схема 1. Інструменти грошово-кредитної політики [1, с.641]

Грошово-кредитна політика визначається урядом країни, але в  життя запроваджується центральним  банком. Отже головним суб'єктом грошово-кредитної політики є центральний банк.

 

Основні функції Національного банку України:

1. Центральному банку належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій.
2. Функція "банку банків" означає, що ЦБ є кредитором останньої інстанції і кредитує комерційні банки з метою підтримки їх ліквідності.
3. Через функцію "банкіра уряду" ЦБ зберігає кошти державного бюджету та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади і веде рахунки Державного казначейства. ЦБ бере участь в обслуговуванні державного боргу та фінансовому консультуванні уряду.
4. НБУ взаємодіє з Кабінетом Міністрів, проводить із ним консультації з питань грошово-кредитної та загальнодержавної економічної політики. Водночас НБУ забороняється надавати прямі кредити уряду та фінансувати дефіцит державного бюджету.
5. Як орган валютного регулювання і контролю, НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку країни, здійснює організацію торгівлі валютними цінностями.
6. Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці, використовуючи певні інструменти(дисконтну та девізну політику, валютні обмеження, формування і управління золотовалютними резервами)
7. Для забезпечення безперебійної роботи платіжної системи НБУ встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, а також створює та впроваджує систему електронних платежів (СЕП).
8. Представляє інтереси України у взаєминах з центральними банками інших держав та міжнародними фінансовими установами.

Центральний банк здійснює монетарну політику шляхом прямого впливу на пропозицію грошей (емісія готівки; лімітування обсягів кредитів, які ЦБ надає уряду та комерційним банкам; пряме регулювання процентної ставки).

Розглянемо перший засіб прямого  регулювання — емісійну політику держави.

Монопольне право ЦБ здійснювати емісію банкнот є основою контролю за пропозицією готівки. ЦБ має особливий вплив на формування кредитних ресурсів(контроль безготівкових грошей). Визначаючи умови надання кредиту певним чином формує обсяг попиту на гроші. Емісія грошей, що мають кредитну природу, має здійснюватись під певне забезпечення, яким виступають боргові зобов'язання господарських агентів (комерційні векселі, банківські акцепти), боргові зобов'язання уряду, а також іноземна валюта.

Важливим  показником забезпеченості обороту  ВВП грошовою масою є коефіцієнт (рівень) монетизацїї.  

                                          К_м

                                             (1)

де К_м  - коефіцієн монетизації,

      М₂ - високоліквідні гроші.

Наслідками низького рівня монетизації економіки є загострення кризи неплатежів, зростання частки бартерних операцій, недотримання термінів сплати податків, посилення доларизації економіки та зростання частки тіньового сектору.

Пряме регулювання процентної ставки та пряме лімітування кредитів застосовують тільки у короткостроковому періоді. Ці заходи дають змогу швидко відреагувати на порушення рівноваги на грошовому ринку, але якщо пряме втручання триває довго, воно згубно впливає на економіку, спотворюючи конкурентні відносини та структуру кредитного ринку. Тому об'єктом подальшої уваги мають стати засоби непрямого впливу центрального банку на економіку, які за своєю природою властиві ринковій економіці.

До інструментів опосередкованого впливу грошово-кредитної відносять:

• операції на відкритому ринку;
• регулювання облікової процентної ставки на позики;
• регулювання банківських резервів.

Операції  на відкритому ринку - це гнучкий валютно-політичний інструмент, який виявляється в продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на "відкритому ринку" у комерційних банків, фірм або населення. Він застосовується для проведення експансійної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.