Грошово-кредитна політика

Метою кредитної експансії є збільшення зайнятості і піднесення виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей. Кредитна рестрикція застосовується з метою запобігання економічній кризі та зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей. Отже, купуючи чи продаючи державні цінні папери, центральний банк може здійснювати вплив на обсяг грошової маси. Так, продаючи комерційним банкам, фірмам або населенню цінні державні папери, центральний банк вилучає з обігу гроші, зменшуючи надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, що, в свою чергу, мультиплікативно впливає на зменшення пропозиції грошей. І навпаки.

Крім регулювання кількості  грошей в обігу до продажу цінних паперів центральний банк спонукає потреба в обслуговуванні державного боргу, пов'язаного з тривалим дефіцитом державного бюджету, навіть за умови бездефіцитного бюджету, якщо наявний розрив у часі між надходженнями до бюджету та витратами з нього, виникає потреба у продажу центральним банком державних цінних паперів. Співвідношення між ціною облігацій та рівнем процентної ставки за облігаціями є привабливим до купівлі цінних паперів комерційними банками, фірмами, домогосподарствами.

Залежно від того, що спонукає центральний банк здійснювати операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, виділяють захисні та динамічні операції. Захисні операції покликані не допустити або швидко усунути небажані зміни в структурі банківських резервів(центральний банк продає (купує) цінні папери за умови, що покупець (продавець) за короткий проміжок часу продасть (викупить) їх назад). Динамічні операції змінюють пропозицію грошей в економіці. Вони передбачають купівлю чи продаж цінних паперів на тривалий період з негайною їх оплатою.

Політика  облікової ставки — використовується для впливу на кредитну активність комерційних банків і виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон'юнктурних коливань економіки.

 Облікова (дисконтна) ставка — процентна ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам.

Позики, які  комерційні банки отримують у  центральному банку, називають дисконтними позиками, метою яких є: підтримання рівня ліквідності банків та їх резервів на необхідному рівні у період важкого фінансового становища. Як правило, заставою дисконтних позик є державні цінні папери комерційних банків.

У період кризи чи спаду  виробництва  центральний банк зменшує облікову ставку, і це впливає на розширення кредитів усієї банківської системи, і навпаки, збільшення облікової ставки зумовлює зменшення кредитів на фазі перегріву економіки.

Порівнюючи цей інструмент монетарної політики з попереднім, можна помітити, що зменшення облікової ставки діє подібно до викупу центральним банком державних цінних паперів, а збільшення облікових ставок —до продажу центральним банком цінних паперів. Вплив політики облікової ставки на розширення (згортання) кредиту передбачити значно важче, ніж вплив операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Пояснюється це тим, що на обсяг запозичень комерційних банків у центрального банку впливає не тільки рівень облікової ставки, а й рівень ставки позикового процента із альтернативних джерел (міжбанківських кредитів тощо).

Політика  обов'язкових банківських резервів

Резервування  частини депозитів комерційних  банків у центральному банку називають частковим резервним покриттям.

Банківська система  з частковим покриттям склалася в XIX ст., а первісно існувала система повного (стопроцентного) покриття, тобто банк усі депозити зберігав як резерви.

Обов'язкові банківські резерви — найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитної політики. Його використовують як засіб, що забезпечує швидке стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.

Центральний банк впливає на пропозицію грошей через маніпуляцію норми обов'язкових банківських резервів двояко: шляхом зміни обсягу надлишкових резервів комерційних банків і шляхом зміни величини грошового мультиплікатора.

Зміна норми банківських резервів з 10 до 20 % зменшить на 10 % кредитні ресурси комерційних банків. Водночас грошовий мультиплікатор також зменшиться. Якщо ж норма обов'язкових банківських резервів буде зменшуватись, спостерігатиметься зворотний вплив, тобто пропозиція грошей зросте і внаслідок збільшення надлишкових резервів комерційних банків, і внаслідок дії мультиплікатора у бік зростання. Це призведе до розширення кредитування.

Із огляду на все сказане  вище, можна зробити висновок, що найпоширенішим і найдієвішим засобом впливу на економіку є операції на відкритому ринку. Вони не мають різкого негативного впливу на ефективність роботи банків, легко контролюються центральним банком і результат дії цього засобу виявляється дуже швидко.

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної політики в Україні за роки незалежності

В умовах становлення  в Україні нових економічних відносин, трансформації економічних і соціальних процесів, формування та розвитку фінансової й банківської систем винятково важливого значення набуває посилення ролі центрального банку країни в стимулюванні відповідних процесів шляхом використання ринкових методів регулювання економіки та грошово-кредитного ринку. НБУ з часу свого створення значно розширив межі своєї діяльності, удосконалив інструменти впливу, розробив необхідні цілі грошово-кредитної політики та засоби їх досягнення.

В даному розділі ми проаналізуємо  його монетарну політику за роки незалежності. Для якісного розуміння та аналізу її змісту, завдань та результативності в Україні, поділимо її на певні етапи. В першу чергу прослідкуємо створення грошової системи України (1991-1996р), випуск в обіг постійної національної валюти, забезпечення  стабільності її курсу і становлення грошово-кредитного ринку. Далі порівняємо монетарну політику 2004-2005 та 2006-2007 років, і розглянемо результати, які вона забезпечила. Особливу увагу приділимо сучасності, детально проаналізуємо дії НБУ у період кризи 2008-2009 років, її передумови та наслідки.

Незалежну банківську систему  України було створено в 1991 р. відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність", прийнятого Верховною Радою 20 березня 1991 року. І очолює її Національний банк України(НБУ).

У 1992 р. його робота полягала у  організаційно-технічній підготовці до запровадження українського карбованця в безготівковий обіг та проведенні грошово-кредитної політики, спрямованої на стабілізацію національної валюти.

У цьому ж році Україна стала членом Міжнародного валютного фонду (МВФ) і   враховувала його рекомендації щодо створення відповідних умов для впровадження гривні.

7 листопада 1992 р. було  видано Указ Президента України яким передбачалося, що з 16 листопада 1992 року єдиним законним засобом платежу на території України стає український карбованець, представником якого в готівковому обігу є купон НБУ. Установи банків протягом 13—15 листопада приймали рублеву готівку для її обміну на купони у співвідношенні один до одного без обмеження сум.

Нажаль монетарна політика цього року була спрямована на емісійну підтримку економіки без докорінної структурної перебудови. Це призвело до швидких темпів нарощування грошової маси, відповідно – гіперінфляції.

У 1992 році темпи інфляції перевищили 900%. Це призвело до різкого падіння економічної активності виробників і життєвого рівня населення, до втрати інтересу заробляти і зберігати гроші. Значною мірою ці процеси були зумовлені розладом системи управління виробництвом та інвестиційною сферою, монопольним становищем окремих державних структур.

Посиленню інфляційних  процесів сприяли додаткові вливання грошей в економіку через кредитну систему. Кредитні вкладення банків України за 1992 р. зросли в 27 разів, а емісія грошей готівкою порівняно з 1991 р. збільшилася у 47 разів. Ця тенденція продовжувалася й у 1993 р.[20,с.58]

В умовах глибокої кризи НБУ починає вживати антиінфляційних заходів. Орієнтиром було зниження темпів інфляції на кінець року до 5—8 % на місяць шляхом обмеження грошової маси в обігу та забезпечення на цій основі зміцнення купоно-карбованця і стабілізації його курсу. Але через значне падіння курсу карбованця уряд вимушений був запровадити фіксований курс, що означало припинення ринкового курсоутворення.

Основним завданням  для подолання інфляції було обмеження  первинної емісії коштів. З урахуванням  того, що кредити Міністерству фінансів України мають велику питому вагу та є головним чинником збільшення грошової маси, було внесено  жорсткі зміни у взаємовідносини НБУ та Міністерства фінансів України щодо обслуговування дефіциту бюджету, тобто у 1993 р. кредити надавалися тільки відповідно до рішень Верховної Ради України з цього питання і було запроваджено порядок касового виконання бюджету, який передбачав фінансування витрат бюджету лише в межах фактичних надходжень.

Для комерційних банків з середини 1994 р. запроваджуються кредитні аукціони, процентні ставки визначались виходячи з існуючого рівня інфляції. З метою запобігання додатковій емісії грошей через розрахункові канали було запроваджено жорсткий контроль за станом кореспондентських рахунків комерційних банків. Розмір штрафу за від'ємне сальдо було підвищено до 1% його суми. Надзвичайно важливого значення набула проблема вдосконалення механізму рефінансування банківської системи Національним банком України. Зокрема, було заборонено перепродаж одним комерційним банком іншим банкам кредитних ресурсів, одержаних від НБУ, внесено суттєві зміни в практику встановлення резервних вимог.

Активні дії НБУ зумовили появу деяких позитивних тенденцій у 1995. Загальмувались темпи падіння виробництва (падіння ВВП склало 12,2 %, що вдвічі менше показника попереднього року), а темпи зростання цін знизились з 501 % до 282 %. Поліпшився загальний фінансовий стан країни. У 1996 р. темпи зниження виробництва становили 10 %, зменшилась інфляція, стабілізувався курс карбованця до іноземних валют. [1,с.677]

Запровадження ринкових методів регулювання економіки — перехід до покриття дефіциту державного бюджету переважно шляхом продажу державних цінних паперів; лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, що сприяло поліпшенню платіжного балансу; підтримання додатного реального рівня облікової ставки та процентних ставок за депозитами і кредитами КБ, що сприяло залученню й зберіганню заощаджень у банках, — створили підґрунтя для переходу до наступного етапу грошової реформи у вересні 1996 р.

Другий етап називають етапом становлення грошово-кредитного ринку України та його регулювання за допомогою монетарних інструментів.

Політика НБУ, яка проводилась  у 1995 р. і першій половині 1996 р., забезпечила  посилення стабілізаційних процесів в економіці.

Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 р. і набуло стабільного характеру. У червні й липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1 %, у серпні — 105,7%, у січні — 109,4 %. З березня 1996 р. курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют коливався в дуже вузьких межах, що разом з уповільненням темпів інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в країні, створюючи необхідні умови для проведення грошової реформи. Падіння обсягів ВВП за згаданий період уповільнилося з 12,4 до 9,5 %. Поліпшилися результати зовнішньої економічної діяльності.[20,с.86]

Таким чином в Україні було створено належні умови для запровадження гривні.

Головними завданнями проведення грошової реформи у 1996 році були  заміна українського карбованця — на повноцінну національну грошову одиницю — гривню, зміна масштабу цін та створення стабільної грошової системи і перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного та соціального розвитку.

Це передбачало закріплення фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

В другій половині 1997 р. існувала тенденція до внутрішнього знецінення гривні. Для її стримування було запроваджено валютний коридор, який визначався межами 1,7— 1,9 грн за дол. США. Ситуація на валютному ринку України характеризувалася посиленням тиску на валютний курс гривні. За 1998 рік девальвація становила 80%, тоді як за 1997 рік обмінний курс майже не змінився. Щоб знизити курс національної валюти і запобігти вибуху інфляції НБУ підтримував довгий час високий рівень облікової ставки. Облікова ставка за 1998 рік змінювалася 6 разів — із 35% річних у січні до 82% у липні.

Для підтримання ліквідності  банків, НБУ рефінансував коштів в сумі 13% від загального обсягу здійсненої кредитної емісії.

Негативний вплив на макроекономічну ситуацію в цілому та на грошово-кредитний ринок України зокрема мали фінансова криза Південно-Східної Азії (1997 р.) та серпнева (1998 р.) фінансова криза Росії.

НБУ та уряд вжили ряд запобіжних заходів щодо стабілізації грошово-кредитного ринку: підвищили норми обов'язкових резервів з 15 до 16,5 % від суми залучених коштів, ввели щоденний контроль за формуванням комерційними банками обов'язкових резервів, вилучили із джерел покриття обов'язкових резервів готівкових залишків каси в національній валюті та залишкової суми обсягів облігацій внутрішньої державної позики. НБУ залучив надлишкову ліквідність банків на свої депозитні рахунки і рекомендував обмежити обсяг активних операцій.

Практичне використання зазначених інструментів монетарного регулювання довело їхню життєздатність і засвідчило, що їх можна ефективно використовувати при запобіганні кризовим явищам.

До 1999 року значно розвинувся фондовий ринок державних цінних паперів, які емітувались у формі  облігацій внутрішньої державної  позики.

Позитивними результатами монетарної політики 1999 р. можна вважати: відносно низький рівень інфляції (19,2 %), що послабила тиск дефіциту бюджету на економіку, збільшення реальних грошей в економіці й поступове відновлення процесу ре-монетизації. Коефіцієнт монетизації на кінець 1999 р. зріс з 13,77 до 14,48. Вперше за всі роки незалежності було призупинене стрімке скорочення ВВП (темп падіння реального ВВП становив 0,2 %).[1,с.681]