Грошова система України

     З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків - купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

     Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

     Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту  на початку запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва  під впливом лібералізації цін  та розриву попередніх господарських  зв'язків, скорочення державного замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1%, продуктів харчування - на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання  російського рубля на внутрішньому  ринку України сприяло широкому  відпливу товарів за межі України,  підриву товарної основи внутрішнього  грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ  у середині 1992 р. у рублевій  зоні була запроваджена система  взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів - російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти - рубля.

     Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

     Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "український карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

     На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного  емісійного механізму, який включає:

- створення Банкнотно-монетного  двору НБУ, що має повний  цикл високоякісного виробництва  паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну,  установлення номіналу, платіжних  ознак, забезпечення системи захисту  грошових знаків та монет;

- розроблення правил  випуску в обіг, зберігання, інкасації,  вилучення з обігу готівки,  ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму  регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

- відпрацювання механізму  централізованого регулювання банківськими  резервами;

- запровадження механізму  рефінансування комерційних банків;

- розвиток операцій  на відкритому ринку.

3. Розроблення методики  та методології грошово-кредитної  політики НБУ, накопичення досвіду  практичного застосування інструментів  грошово-кредитної політики, розмежування  сфер застосування фіскально-бюджетної  та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

- створення системи  електронних платежів на міжбанківському  рівні;

- розроблення методичних  та інструктивних документів  щодо організації безготівкових  розрахунків на міжгосподарському  рівні;

- розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму  валютного регулювання, який включає:

- розвиток інфраструктури  валютного ринку та формування  методичних та організаційних  засад здійснення операцій на ньому;

- порядок регулювання  валютного курсу;

- створення механізму  формування та використання золотовалютних  резервів;

- формування звітності  щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та  прогнозування.

6. Розроблення та випробування  на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

     Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993 - 1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій - функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці - гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в

На третьому етапі "відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової Україні", згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня та її сота частина - копійка.

     Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону "Про Національний банк України". Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV "Грошово-кредитна політика", розділ V "Управління готівковим грошовим обігом", розділ VIII "Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями". У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.[10 стр. 2-16]

 

 

 

 

 

Таблиця 2.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Етапи розвитку грошової системи Незалежної України

 

1. Перший етап щодо створення власної грошової системи розпочався після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового використання як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти: попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот  обслуговувався виключно рублями (тепер уже російською валютою).

Паралельне використання в 1992 р. двох валют (рублів та купоно-карбованців) було зумовлювалене рядом обставин:

1. Центральний банк РФ ще з  вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;

2. на межі 1991-1992 pp. Україна вслід  за Росією стала на шлях  лібералізації цін, унаслідок  чого середній рівень їх зріс  майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

3. Україна не мала в той  час власної бази для виготовлення  грошових знаків, а фінансове  становище держави не давало  змоги одразу замовити за кордоном  достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної  республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску  допоміжних (до рубля) знаків – купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Мета впровадження купоно-карбованця в структуру грошового обігу  полягала:

- використати систему паралельного  обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх  видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;

- можливість уникнути обвального  переповнення купоно-карбованцями  каналів обороту;

- не допустити швидкого знецінення  національної валюти;

- передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

- використати в обігу купоно-карбованець  як перехідну тимчасову грошову одиницю;

- впровадити в обіг національну  повноцінну банкноту - гривню.

Тому спочатку купоно-карбованець  котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України  рубля як російської валюти провокувала  її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

     Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

     Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва  під впливом лібералізації цін  та розриву попередніх господарських  зв'язків, скорочення державного  замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1%, продуктів харчування - на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.