Грошова система України

Особливе місце в  грошовій готівці посідає розмінна монета. За характером емісії вона належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Розмінна монета відіграє допоміжну роль — забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується або взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 р., коли у зв'язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали здійснюватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з'явилася лише після збільшення масштабу цін у 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 року. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. В таких країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їхні грошові системи більш економічними, адже монети зношуються повільніше, ніж паперові банкноти. 3 цієї причини періодично випускаються монети в одну чи кілька грошових одиниць, які, власне, не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.

Держава законодавче  визначає не тільки вид грошових знаків, а й їхню купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети, передусім, створює значні зручності учасникам грошового обігу. Крім того, за високої частки великих купюр досягається економія на друкуванні грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку вразливішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Тому, як правило, держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

В Україні в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень, а також розмінна монета номіналом 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок і одна гривня.

 

1.3   Типи грошових систем

     Тип грошової системи залежить від форми організації грошового обігу в країні і визначається сукупністю її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Розвиток грошових систем відбувався одночасно з розвитком товарного господарства та економічних відносин.

За типами функціонування грошові системи поділяються  на само регульовані та регульовані  грошові системи.

     Саморегульовані грошові системи — грошові системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та в обслуговуванні сфери обігу монетами з благородних металів і обмінними на ці метати банкнотами. Саморегулювання полягало в механізмі грошового обігу: вартість грошей дорівнювала вартості благородних металів, які містилися в монетах або могли бути одержані в обмін на банкноти. Втручання держави було мінімальним (встановлювався лише питомий вміст благородного металу в грошовій одиниці).

     Саморегульовані грошові системи виступати у формах біметалізму та монометалізму.

Біметалізм — це форма само регульованої грошової системи, за якої роль загального еквівалента законодавчо закріплювалася за двома грошовими металами (золотом і сріблом). Монети з цих металів карбувалися та перебували в обігу на рівних засадах. Банкноти піддягали обміну на обидва метати.

 

Таблиця 1.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біметалізм існував  у трьох вадах:

- система "паралельних" валют (співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється на ринку стихійно);

- система "подвійної" валюти (співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється державою в законодавчому порядку);

- система "кульгаючої" валюти (один із видів монет карбується у закритому порядку).

     Між сріблом і золотом встановлювалося певне співвідношення. З часом ціни, зокрема й на монети, змінювалися, і встановлене співвідношення втрачало силу, що зумовлювало постійне існування двох мір вартості та двох масштабів цін. Постійне коливання співвідношень різних видів металевих грошей та пов'язані з цим незручності призвели до поступового зникнення з обігу одного із видів металевих грошей і переходу від біметалізму до монометалізму.

Монометалізм — це форма само регульованої грошової системи, у якій роль грошей виконує один грошовий метал. Банкноти підлягали обміну на цей грошовий метал.

Починаючи з кінця XIX ст., найпоширенішою грошовою системою у  світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:

- золотомонетний стандарт;

- золотозливковий стандарт;

- золотодевізний стандарт.

Найдосконалішим видом  золотого монометалізму вважається золотомонетний стандарт, який використовувався в XIX— XX ст.

Золотомонетний стандарт — це вид золотого монометалізму, для якого характерне виконання золотом усіх функцій грошей, карбування і обіг золотих монет із фіксованим золотим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золото.

Запровадження золотомонетного  стандарту вимагало від кожної країни-учасниці конвертування внутрішньої валюти в золото за фіксованим курсом. Жодних міжнародних норм не існувало, а основою валютних курсів був золотий паритет.

     Золотомонетний стандарт являв собою найстабільнішу само регульовану грошову систему. Завдяки системі відкритого карбування монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу.

     Стабільність національних грошових одиниць та валютних курсів сприяла розвитку вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів і зростанню обсягів виробництва.

     Використання золотомонетного стандарту вимагало від держав значних обсягів золотих запасів у центральних емісійних банках для забезпечення потреб обігу золотими монетами. З метою зменшення маси золотих монет в обігу широко емітуватися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей і безготівкові розрахунки.

Перша світова війна  істотно вплинула на грошово-кредитні системи країн. Зростання бюджетних  дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей — все це спричинило зростання в обігу грошової маси, яка значно перевищила золоті запаси емісійних банків. Під час війни випуск золотих монет в обіг призупинився в більшості країн (крім США та семи латиноамериканських країн), наявна золота монета була частково вилучена державними органами, а частково осіла як скарб. Після війни лише США зберегли золотомонетний стандарт.

     По закінченні світової війни інфляція в ряді країн посилилася. Певна стабілізація економіки відбулась у 1924—1928 pp. Із метою підтримання національних валют у країнах Європи проводилися грошові реформи (1924—1929 pp.). Під час грошових реформ повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових видах: золотозливкового та золотодевізного стандарту.

     Також після війни золотомонетний стандарт не було відновлено в країнах Європи, і ті з них, які мати достатні золоті запаси (зокрема Велика Британія і Франція) запровадили золотозливковий стандарт.

Золотозливковий стандарт — це вид золотого монометалізму, для якого характерні відсутність в обігу золотих монет, заборона на їх вільне карбування, обмін банкнот лише на стандартні золоті зливки. Золотозливковий стандарт використовувався переважно для міжнародних розрахунків.

Більшість країн у  післявоєнний час не змогли відновити золотий монометалізм навіть у такій "урізаній" формі й запровадили систему золотодевізного стандарту.

Золотодевізний стандарт — це вид золотого монометалізму, для якого характерні відсутність в обігу золотих монет та їх вільного карбування, здійснення обміну банкнот на золото через обмін на іноземну валюту (девізу), яка, в свою чергу, обмінюється на золото. У такий спосіб зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць тридцяти країн світу із золотом.

Система золотодевізного  стандарту була юридично оформлена рішенням Генуезької конференції (1922 p.). Світова економічна криза (1929—1933 pp.) призвела до скасування золотого монометалізму, масового знецінення валют і зумовила перехід грошово-кредитних систем світу від саморегульованих до регульованих грошових систем:.

     Регульовані грошові системи — тип грошових систем, які базуються на обігу паперових і металевих грошових знаків, які не мають власної внутрішньої вартості.

     Регулювання полягає в механізмі грошового обігу: емісія грошових знаків повністю монополізована державою, яка забезпечує сталість емітованих грошових знаків, регулює пропозицію грошей відповідно до потреб обігу в засобах обігу, а курс валют формується на базі паритету їхньої купівельної сили.

Регульовані грошові  системи розрізняються за такими класифікаційними ознаками:

 -за характером регулювання пропозиції грошей; (а)

 -за характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий обіг; (б)

 -за характером регулювання валютних відносин. (в)

(а) За характером регулювання пропозиції грошей виділяються такі види грошових систем:

1. паперово-грошового  обігу — вид регульованої грошової  системи, для якої характерна  бюджетна емісія для покриття  бюджетного дефіциту. Бюджетна емісія  в системі паперово-грошового  обігу виступає у двох формах:

а) грошові знаки емітуються державним казначейством у формі казначейських білетів;

б) грошові знаки емітуються центральним емісійним банком у  формі банківських білетів;

2. кредитного обігу  — вид регульованої грошової  системи, для якої характерний  випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитними принципами є забезпеченість та повернення коштів, що створює реальну можливість утримувати кредитну емісію на рівні реального попиту на гроші.

(б) За характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий обіг, виділяються такі види грошових систем:

 неринкова — вид  регульованої грошової системи,  яка харак теризується адміністративними  методами регулювання грошового  обігу (розмежування сфер готівкового  і безготівкового грошового обігу,  заборона певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімі тування кредитів тощо);

 ринкова — вид  регульованої грошової системи,  яка характе ризується наявністю  регулювання грошового обігу  на основі вико ристання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і струк туру грошової маси.

(в) За характером регулювання валютних відносин виділяються такі види грошових систем:

 відкрита — вид  регульованої грошової системи,  яка характеризується відсутністю  обмежень на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конвертованістю національної валюти, високою організованістю валютного ринку;

 закрита — вид  регульованої грошової системи,  яка характеризується використанням  валютних обмежень, неконвертованістю  національної валюти, обмеженням ринкового механізму формування валютного курсу.

Таблиця 1.2

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II СТАНОВЛЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗИТКУ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

2.1 Становлення  грошової системи Незалеженої України

     Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банк" і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.[1]

     Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою - рублями.

     Паралельне використання в 1992 р. двох валют - старої і нової зумовлювалося рядом обставин:

- Центральний банк  РФ ще з вересня 1991 р. перестав  надсилати в Україну рублеву  готівку, що спровокувало значні  ускладнення в забезпеченні потреб  обороту в готівці;

- на межі 1991-1992 pp. Україна  вслід за Росією стала на  шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

- Україна не мала  в той час власної бази для  виготовлення грошових знаків, а  фінансове становище держави  не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.