Формування ринку праці в Україні

Складові

-- Особи не  зайняті трудовою діяльністю  і які шукають роботу;

-- Особи, що  мають намір змінити місце роботи;

-- Особи, що  бажають працювати і вільний  від роботи або навчання час.

Попит на робочу силу на поточному ринку виражається  потребою в робітниках для заповнення вакантних робочих місць на засадах  основної діяльності або сумісництва, а також для виконання разових робіт.

Поточний ринок  праці являє собою багатосекторну структуру, що створена двома взаємопов'язаними  частинами (відкритий і прихований ринки праці), які різняться способами  і формами акумуляції резервів робочої  сили, характером впливу на виробництво і зайнятість, на поведінку їхніх учасників[4].

Розглянемо складові елементи поточного ринку праці .

Відкритий ринок  праці - все економічно активне населення , фактично ті, що шукають роботу потребують профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також всі вакантні робочі та учнівські місця в усіх секторах економіки. Складовими відкритого ринку праці є його офіційна і неофіційна частина.

Офіційна частина  відкритого ринку праці має в  своєму складі вільну робочу силу і  вакансії, що зареєстровані в державних службах зайнятості, а також учнівські місця в системі профосвіти (куди входять як державні так і недержавні учбові заклади).

Неофіційна частина  відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій і навчальних місць, а також ту частину пропозиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти, і де потреба в працевлаштуванні задовольняється на засадах безпосередніх контактів між працедавцями і особами, що шукають роботу.

Прихована частина  ринку праці , яку часто називають “ прихованим безробіттям ”, - це особи формально зайняту в народному господарстві, але котрі в зв'язку зі скороченням обсягів виробництва, або зміною його структури без збитків для виробництва могли б бути вивільнені.

Прихований ринок праці також можна розділити на офіційний і неофіційний. Офіційна частина прихованого ринку праці реєструється статистикою у вигляді осіб, які знаходяться в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації, а також осіб, що змушені працювати неповний робочий час. Неофіційна частина прихованого ринку праці визначається з допомогою спеціальних методик[25].

Формування ринку  праці як складової частини ринкових відносин в Україні тільки починається. Поки що він існує лише статистично, що є фактично механічною сумою ряду регіональних та локальних ринків з їхніми специфічними проблемами.

Державний та регіональні  ринки праці можна сегментувати за галузевою (за видами діяльності) і  професійно-кваліфікаційною ознаками. Галузевий розріз ринку праці  за своїм економічним змістом являє собою сукупну суспільну потребу в робочій силі галузей національного господарства, забезпечену реальними робочими місцями[8].

На сьогоднішній день галузеву структуру сукупного  ринку праці слід признати нераціональною. Перш за все нераціональна найбільш загальна пропорція - співвідношення сукупного попиту на робочу силу сфери матеріального виробництва і сфери послуг. В матеріальній сфері зайнято біля 60%, а у сфері послуг біля 40%. Такий стан склався через переважну орієнтацію на екстенсивний шлях розвитку., недостатнього впровадження у виробництво досягнень НТП та недооцінювання впливу соціальної сфери на ефективність економіки. (Для прикладу: в США у виробничій сфері зайнято менше 30% працівників)[19,30].

В економіці  України переважала гіпертрофована потреба в працівниках промисловості, сільського господарства та будівництва. Якщо в нашому сільському господарстві чисельність працівників перевищує 15% від зайнятих у народному господарстві, то у розвинутих країнах вона коливається в межах 2-3% (у США - 2,5%)[30].

Одне із основних завдань, яке повинен вирішити механізм ринку - створення умов ефективного  міжгалузевого перерозподілу сукупної праці.

При цьому необхідно  відзначити, що ефективний попит на робочу силу, який буде визначати галузеву структуру сукупного ринку праці в недалекому майбутньому змінюватиметься швидше ніж сукупний попит , який визначає структуру зайнятих тепер. Швидко скорочується потреба в працівниках виробничої сфери і зростає потреба в працівниках сфери послуг.

Професійно-кваліфікаційну структуру сукупного ринку праці можна розглядати, з одного боку, як потребу виробництва в працівниках визначеного рівня освіченості і професійної підготовки, з іншого - як потребу економічно активного населення в робочих місцях, що відповідають рівню його підготовки. Якраз дисбаланс цих складових, якщо відволіктися від проблеми претензій працівника на визначений рівень оплати праці, приводить до наявності вакантних робочих місць в умовах безробіття, та дефіциту визначених робочих місць в умовах нестачі робочої сили.

Найближчим часом  важкий фінансовий стан більшості підприємств  може привести до ситуації, коли використання некваліфікованої робочої сили буде значно вигіднішим ніж механізація  виробництва. І лише з ростом конкуренції  між підприємствами ситуація може змінитись в бік механізації виробництва, як гаранта якості товарів, і почнеться вивільнення некваліфікованої робочої сили[5,29].

Суб'єктами відносин на ринку праці є працедавці, наймані  працівники , безробітні , елементи інфраструктури ринку праці. Працедавець представляє на ринку праці сторону, що формує попит на робочу силу, наймані працівники і безробітні - сторону, що формує пропозицію робочої сили, елементи інфраструктури сприяють взаємодії перших двох суб'єктів ринку[2]. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.4. Сегментація і гнучкість ринку праці

Важливими характеристиками ринку праці є його гнучкість  та сегментованість. Вони дозволяють проаналізувати причини і фактори, що впливають  як позитивно, на мобільність робочої  сили на ринку праці.

Сегментація ринку праці - це розподіл робочих місць працівників на стійкі замкнуті сектори - зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Вивчення сегментованості ринку привело до утворення теорії подвійності ринку праці, у якій передбачається розподіл ринку праці на два ринки первинний і вторинний ринок[6].

Первинний ринок  праці - це ринок, на якому присутні “хороші” роботи. Робота на первинному ринку праці - це види робіт, що у  своїй більшості характерні для  внутрішнього (внутрішньофірмового) ринку  праці. Тобто роботу на первинному ринку праці можна охарактеризувати наступними рисами:

1.Стабільна зайнятість, надійність стану працівника;

2.Високий рівень  заробітної плати;

3.Наявність службових  сходів із чітко визначеними  можливостями для професійного  зросту і просування;

4.Використання  прогресивних технологій, що потребують  високої кваліфікації працівників;

5. Наявність  сильних і ефективних профспілок .

Вторинний ринок  праці - це ринок, де присутні “погані” роботи, які характеризуються рисами прямо протилежними від перерахованих для первинного ринку праці. На вторинному ринку праці:

1. Велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;

2. Низькі рівні заробітної плати;

3. Практично не існує просування службовими сходами;

4. Технології виробництва примітивні;

5. Відсутні профспілки[15].

Риси, що притаманні цим двом ринкам є взаємовизначальними  і взаємопідсилюючими одна одну. Так  “хороші” роботи первинного ринку  праці і “погані” вторинного можуть співіснувати в межах одного підприємства.

Критерієм розподілу  робіт і відповідно секторів ринку праці, що об'єднують ці робочі місця, є ступінь стабільності трудових відносин.

Можна виділити декілька секторів, на які діляться всі робочі місця:

1. “Ядро” - первинний  ринок праці - стабільна зайнятість  у режимі повного робочого часу;

2. “Периферія”  - вторинний ринок праці - часткова  зайнятість, неповний робочий час,  сезонність найму;

3. Безробітні - тяжіють  до “ядра” чи “периферії”.

Є більш деталізовані схеми сегментованості ринку  праці. Усяка сегментація на ринку  праці викликана наступним:

1. виробничі  технології, що застосовуються, визначають  структуру робочих місць і  не для всіх із них вимагається  висока кваліфікація і професійна  підготовка;

2. кон'юнктурним

3. існують бар'єри  для мобільності робочої сили  між різними сегментами ринку праці, що пов'язані з дискримінацією на ринку праці[19].

Подвійність ринків праці необхідно враховувати  при розробці і реалізації політики державного регулювання ринку праці. Виходячи з цієї концепції, безробіття, головним чином, пов'язане з вторинним ринком праці, на якому ні працівники, ні працедавці не зацікавлені в стабільній зайнятості. Тому вирішенням проблеми безробіття не може бути тільки збільшення сукупного попиту, а відповідно, створення нових робочих місць. Необхідно збільшувати можливості для отримання роботи на подвійних ринках праці і відносно скорочувати кількість робочих місць на вторинних ринках. Для цього серед інших повинні застосовуватись заходи, спрямовані на обмеження і подолання дискримінації на ринку праці - від антидискримінаційного законодавства до створення умов повного доступу до освіти і професійної підготовки. В цьому ж напрямку має діяти і система соціального партнерства і діяльності профспілок , які сприяють трансформації вторинних ринків праці у первинні.

Якщо процеси, що викликають сегментацію ринку праці, перешкоджають мобільності робочої сили, то процеси, що підвищують гнучкість ринку праці , навпаки, збільшують мобільність на ньому.

Цей вид гнучкості  був завжди притаманний ринку  праці. Але у 1970-1980 р. р. про гнучкість в сфері праці стали говорити в більш широкому розуміння, ця проблема привернула підвищену увагу спеціалістів і підприємців. Цьому є декілька причин:

1.Промислове  виробництво першої половини  ХХ ст. в індустріальну епоху,  коли воно домінувало в економіці, характеризувалось правилом трьох єдностей: єдністю місця роботи, єдністю часу роботи і єдністю дій. В умовах масового промислового виробництва це привело до формування системи організації праці і трудових відносин ефективних на цьому етапі, але все більш невідповідних виробничим технологіям, що змінювались і соціальним відносинам постіндустріальної епохи.

В економіці  в результаті впровадження досягнень  НТП на зміну повної зайнятості на великих підприємствах з чітким розподілом праці прийшли гнучкі режими зайнятості, заснованих на комп'ютерних технологіях, зросла самостійність і універсальність працівників, різко збільшилась доля сектору послуг, в якому конкуренція вимагала диверсифікації форм і режимів обслуговування споживачів.

2. Для всіх  економічно розвинутих країн, починаючи з 1960-х рр. характерне збільшення долі жінок в складі робочої сили, що пов'язане із соціальними і технологічними змінами в суспільстві.

Сімейні функції  жінок приводять до того, що вони все більше, ніж чоловіки, надають  перевагу роботі з неповним робочим днем, гнучким режимам праці.

3. Боротьба трудящих за свої права, зріст професійних спілок та їх впливу, зміна соціальної політики багатьох держав привели до розвитку різноманітних форм соціального захисту.

В результаті необхідність змін привела до формування концепції гнучкого ринку праці і реалізації її на практиці. При цьому мова йде як про процеси, що сприяють досягненню якісної гнучкості, так і про функціональну гнучкість , що означає гнучкі режими праці і зайнятості, зміну системи оплати праці . Тому необхідно говорити не про гнучкість ринку праці , а про гнучкість всієї системи трудових відносин[16,21].

На практиці існує велика різноманітність ситуацій, які не дозволяють абсолютно повно  описати всі види і різноманітні форми гнучкості, але можна виділити основні напрямки:

-- Реорганізація  робочого часу;

-- Нестандартні  форми зайнятості;

-- Зміна системи  найму та звільнення;

-- Удосконалення  процедур визначення і зміни  заробітної плати[23,26]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

2.1 Показники економічно  активного населення

Економічно активне  населення складається з населення  обох статей віком від 15 до 70 років  включно, яке впродовж певного періоду  часу забезпечує пропозицію робочої  сили на ринку праці ( ДОДАТОК В)[3,30].

За матеріалами  щомісячних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної  активності все населення країни у віці 15-70 років розподіляється на три взаємовиключні та вичерпні категорії: зайняті, безробітні, економічно неактивні (поза робочою силою):