Формування  амортизаційної політики 
 

ЗМІСТ 
 

ВСТУП

      Модернізація  техніко-технологічної основи промислового виробництва України вимагає  якнайшвидшого оновлення засобів праці з метою випуску якісної та конкурентоспроможної продукції. Реальний стан справ сьогодні є таким, що усвідомлюючи всю необхідність використання у виробничому процесі сучасних, оновлених основних засобів, вітчизняні підприємства не мають для цього достатніх фінансових ресурсів. З огляду на це, особливої уваги заслуговує формування такої амортизаційної політики підприємства, яка б забезпечила ефективне впровадження у виробничий процес останніх досягнень науки та техніки.

      Актуальність теми. Однією з найбільше важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності. Усі основні засоби, крім землі піддані фізичному та моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої якості та приходять до непотребу. Поступове перенесення вартості діючих основних фондів на готовий продукт та накопичення грошового фонду для заміни зношених об’єктів називається амортизацією.

      Безумовно, щоб відбувалося нормальне функціонування підприємства, необхідна наявність  визначених засобів і джерел.  Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруд, машин, знарядь й інших засобів праці, що приймають участь у процесі виробництва, є основою діяльності підприємства. І тому, раціональне й економічне використання основних фондів є першочерговою задачею підприємства.

      Проблеми  амортизаційної політики, її роль у  процесі відтворення основного  капіталу активно досліджують провідні вітчизняні економісти: Н.Д. Баб’як, А.А.Безуглий, І.А. Бланк, О.Ю. Болховітінова, З.М. Борисенко, М.А. Борисенко, Н.Г. Виговська, І.О.Галиця,   М.С. Герасимчук, Л.В. Городянська, О.М. Горошко, І.О.Губарєва, О.І.Губенко, П.Є. Житний, О.Н. Короткевич, І.Д. Косова, І.І. Лукінов, О.О. Лук’янченко, Л.В. Лях, П.А. Орлов, С.П. Орлов, В.М. Пархоменко, Т.Л. Саган, Ю.І.Стадницький, А.Е. Фукс, М.Г.Чумаченко, А.А.Чухно та ін., а також російські економісти: А.А. Аракелян, В.В. Александров, Д.А. Баранов, А.М. Бірман, В.Ю. Будавей, Л.М. Кантор, Ю.В. Куренков, Ю.І.Любимцев, А.С.Павлов, Д.М.Палтерович,   В.К. Сенчагов та інші науковці.

      Серед монографічних досліджень даного питання можна виділити праці: Кленіна О.В. „Вдосконалення механізму відтворення основного капіталу промислових підприємств” (2006 рік), Левченко Л.В. „Регіональні важелі формування амортизаційної політики підприємства” (2006 рік), Дугієнко Н.О. „Амортизаційна політика та основні напрямки підвищення її ефективності в Україні” (2007 рік).

      Водночас, не можна не відзначити, що не всі  сторони цієї проблеми отримали належне  висвітлення в літературі. Все  ще потребує дослідження процес відтворення основного капіталу з урахуванням реальних потреб практики. Крім того, на сьогодні відсутні глибокі теоретичні дослідження, які б узагальнили вітчизняний та зарубіжний досвід проведення амортизаційної політики. Також ціла низка питань носить дискусійний характер. Зокрема, існують різні погляди на визначення суті амортизації та амортизаційної політики та її ролі у відтворенні основного капіталу.

      Метою даної курсової роботи є дослідження теоретичних положень щодо аналізу амортизаційної політики та визначення основних причин, які стримують відтворювальні процеси на мікрорівні, а, відповідно, й перешкоджають підвищенню рівня конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

      Дана  мета дослідження обумовила постановку наступних основних задач:

• вивчити теоретичні аспекти поняття та значення амортизації в діяльності підприємства;
• розробити комплексну класифікацію основних засобів;
• розкрити методи амортизації амортизації основних засобів на підприємстві;
• розробити пропозиції по подальшому вдосконаленню і підвищенню ефективності організації нарахування амортизації основних засобів на підприємстві.

      Об’єктом  дослідження є діяльність ВАТ "Перечинський ЛХК". Пiдприємство працює з 1995 року. Основною продукцiєю, що вироблялася  на пiдприємствi: деревне вугiлля, етилацетат, оцтова кислота, формалiн, карбамiдо-формальдегiднi смоли.

      Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні питання формування амортизаційної політики підприємства.

      Інформаційною базою дослідження є фундаментальні дослідження українських та зарубіжних вчених щодо особливостей амортизаційної політики підприємства, її функціонування в сучасних умовах, законодавчі та нормативні акти, що регламентують діяльність суб’єктів господарської діяльності, звітні дані ВАТ "Перечинський ЛХК".

      Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи, за допомогою яких було досліджено процеси та явища в їх взаємозв’язку. Зокрема, методи логічного, економічного аналізу, синтезу, індукції, дедукції, методи класифікації‚ групування‚ структурно-логічний (які застосовувалися для дослідження окремих складових діяльності підприємства) тощо.

      Поставлені  автором мета і задачі зумовили структуру  роботи, що складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, та додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи формування амортизаційної політики підприємства

1.1. Економічна сутність амортизації та її функції

      В науковій літературі існує багато досліджень В дискусії про економічну сутність амортизації виділяють різні позиції. Причому різноманітність поглядів є характерною не лише для початкового періоду розвитку теорії амортизації, а й для сучасного періоду. Однак, не дивлячись на неоднозначне трактування поняття амортизації, єдиної точки зору до цього часу не існує, хоча принципові вирішення цього питання є досить важливим. Найбільш поширеним у вітчизняній літературі зустрічається наступне трактування цього поняття, а саме що амортизація - це поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу, а також поступове перенесення їх вартості на виготовлену продукцію з метою нагромадження засобів для їх відтворення.

      Проблема  амортизації широко досліджується  як вітчизняними, так і іноземними науковцями. Кантор Е.Л. відмічає, що “процесс переноса возмещения износа называется амортизацией” і вважає основним завданням амортизації - "возмещение износа основных фондов". А Борисенко З.Н. в свою чергу висловлює зовсім протилежну думку "неверно отождествлять амортизацию с возмещением износа основных производственных фондов. Возмещение износа происходит не в процессе формирования амортнзационного фонда, а при последующем его использовании для замены устаревшего оборудования и в ходе капитального ремонта и модернизации" [6, с.144].

      Інший російський науковець Пелих А.С. дає наступне визначення амортизації "механизм переноса части стоимости основных фондов на вновь созданный продукт носит название амортизации и позволяет ко времени полного износа накопить денежные средства для воспроизводства". При цьому він вважає, що "амортизация в денежной форме выражает износ основних фондов и отчисляется на издержки производства на основе нормы. Ці два визначення суперечать одне одному. Спочатку автор представляє амортизацію як певниш механізм. Любий механізм складається з конкретних елементів, які мають свої специфічні особливості, призначення та виконують в його складі свої функції. До таких складових елементів, слід віднести знос, зношення, амортизаційні відрахування, амортизаційний фонд. В другому ж визначенні ототожнюється поняття амортизації з поняттям амортизаційних відрахувань, а вони є зовсім різними, хоча і тісно пов'язані між собою. Амортизаційні відрахування — це та частина вартості засобів праці, яка переноситься на вироблену продукцію, це складова амортизаційного механізму, яка показує ступінь зношення засобів праці. Не є економічно обгрунтованим і ототожнення амортизації з амортизаційним фондом.

      Неточним  також являється трактування  амортизації як процесу перетворення вартості із товарної в грошову. Це знову ж таки мотивується тим, що амортизація охоплює не весь процес перетворення вартості засобів праці з виробничої форми в грошову, а являється лише складовою частиною цього процесу, оскільки весь він охоплює такі стадії як: виробниче використання, перенесення вартості засобів праці на виготовлену продукцію, створення амортизаційного фонду, відтворення зношених основних засобів в нові засоби праці.

      В статті „Теоретичний аспект аналізу  амортизації як основи формування амортизаційної політики” В.Й.Бакай дає визначення амортизації як: „Амортизація - це складний економічний механізм, що кількісно відображає втрату знаряддями праці вартості основних засобів, які амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і поступове перенесення й на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних засобів.” [8, с.14]

      Головна відмінність запропонованого визначення від інших є те, що амортизація, насамперед, це економічний механізм. А більшістю авторів вона розглядається як процес, який має під собою значно вузьке твердження, ніж механізм.

      Амортизацію також можна трактувати як процес послідовного перенесення вартості засобів праці, авансованої в  їх придбання та в міру їх зношення на вироблену продукцію з метою формування грошового фонду для подальшого відтворення зношених основних засобів в натуральній формі. При цьому мова не йде про технічну прив'язку процесів відтворення використаних в процесі виробництва засобів праці до їх попередньої натуральної форми.

      Сучасний  підхід розкриття сутності амортизації  не перешкоджає переливу амортизаційних відрахувань в будь-які нові натуральні форми основного капіталу при  умові збереження, принципу цільового  використання амортизаційних відрахувань на відтворення засобів праці, а не для використання їх, як показує вітчизняна практика, на покриття дефіциту підприємств в оборотних активах. Науково-технічний прогрес вимагає відтворення основних засобів на новій технічній основі.

      Покропивний С.Ф.Шегда А.В. розглядає „техніко-економічне старіння основних фондів" і дає наступне визначення „це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, то виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Зазначене визначення на сто відсотків ідентичне змісту морального зносу [37, с.218].

      На  сучасному етапі суспільного  і технічного розвитку особливої  актуальності набуває соціальний знос засобів праці, який визначається ступенем розбіжності соціальних характеристик засобів праці з їх суспільно нормальним рівнем. Такі розбіжності можуть виникати внаслідок двох причин: якщо внаслідок кричного зносу об'єкта основних засобів змінились його соціальні характеристики (знизилась безпечність, збільшились шкідливі викиди і т.п.) або якщо змінився сам рівень суспільно нормальних соціальних характеристик (підвищились вимоги дотримання умов техніки безпеки, зменшились норми максимально допустимих концентрацій шкідливих речовин). В першому випадку соціальний знос являється елементом фізичного зносу, а в другому - морального. Соціальна форма як фізичного, так і морального зносу разом складає єдине поняття соціального зносу. Таким чином, поняття "соціальний знос засобів праці" має відносну самостійність і відіграє суттєву роль при аналізі соціально-економічних процесів, які відбуваються при оновленні виробничого потенціалу.

      В залежності від характеру впливу нової техніки і технології на людину (безпосередньо на робочому місці чи опосередковано, через навколишнє середовище) можна виділити два різновиди соціального зносу: соціальний і екологічний. Соціальна форма морального зносу зумовлена появою нової техніки, яка покращує умови праці, а також змінами в рівні суспільно нормальних норм (перш за все по умовам праці). Екологічна форма морального зносу зумовлена появою нової техніки, яка в меншій мірі ніж попередня справляє негативний вплив на навколишнє середовище, а також введенням більш жорстких норм та обмежень на ступінь (характер впливу виробництва на навколишнє середовище.

      Отже, як видно із вище наведеного матеріалу, причиною зношення основних засобів  може бути не тільки фізичний і моральний  знос, але й соціальний у всіх його формах.

      На  підставі проведено аналізу, зазначимо, що:

      1. Амортизація являється найбільш важливішим моментом кругообігу основних засобів.

      2. Одні автори ототожнюють поняття  "амортизації" з поняттям "амортизаційні  відрахування”. Але ж амортизація  представляє собою процес перенесення  вартості засобів праці на  заново створений продукт, а амортизаційні відрахування являються вартісним вираженням втраченої вартості основних засобів в процесі виробництва продукції та внаслідок їх морального зносу.