Фінаносово-кредитне забезпечення інноваційного підприємцтва в Україні

В Україні, однак, використовуються лише деякі види цих пільг:

1. 50% податку  на прибуток і 50% податку на  додану вартість залишається  у розпорядженні підприємства  за умов, що виконання інноваційного  проекту почнеться не пізніше,  ніж через півтора року від  дати його державної реєстрації. Ці кошти мають бути зараховані на спеціальний рахунок і використовуватись винятково на фінансування інноваційної діяльності. Якщо ці кошти не використані протягом терміну пільгового оподаткування і року після цього, вони підлягають зарахуванню до Державного бюджету України. Однак пільгове оподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності про початок реалізації інноваційного проекту у місячний термін повідомляє відповідний орган Державної податкової адміністрації і з усіх господарських операцій, пов'язаних з виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік.

2. Інноваційним  підприємствам дозволяється прискорена  амортизація основних фондів  і встановлюється що річна  двадцятивідсоткова норма прискореної  амортизації основних фондів  групи III. При цьому амортизація  основ них фондів групи III проводиться  до досягнення балансовою вартістю  групи нульового значення.

3. Інноваційні  підприємства сплачують земельний  податок за ставкою в розмірі  50% від діючої ставки оподаткування.

4. Необхідні  для виконання пріоритетного  інноваційного проекту, який передбачає  випуск інноваційного продукту  і щодо якого прийнято постанову  Кабінету Міністрів України про  його особливу важливість, сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі  та інші товари (крім підакцизних  товарів), яких не виробляють в  Україні або виробляють, але вони  не відповідають вимогам проекту,  при ввезенні в Україну протягом  терміну чинності свідоцтва про  державну реєстрацію інноваційного  проекту звільняються від сплати  ввізного мита та податку на  додану вартість. При цьому номенклатура  та обсяги ввезення сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів  мають бути визначені в інноваційному  проекті перед його державною  реєстрацією. 

Названі пільги стосуються інноваційних підприємств, у яких частка інноваційної продукції  становить не менше 70% від загальної  кількості продукції, або ж тих, що реалізують інноваційні проекти, внесені у Державний реєстр інноваційних проектів. Це сприяє технологічному прориву, оскільки підтримку, як правило, надають  базисним інноваціям, тобто вона має  точковий характер. Однак більшість  підприємств впроваджують інновації  в процесі вдосконалення своєї  діяльності, паралельно із виготовленням  основної продукції, життєвий цикл якої ще триває. Як правило, нова продукція  на початку свого життєвого циклу  не може займати 70% від загального випуску, а в міру розгортання її виробництва  у наступні роки вона перестає бути новою. Отже, під дію вказаних пільг  не підпадає багато аспектів інноваційної діяльності підприємств, що свідчить про  необхідність подальшого вдосконалення  системи непрямих методів регулювання  інноваційної діяльності в Україні.

Показовим щодо цього є досвід економічно розвинутих країн, де сформовані ефективні механізми  такого регулювання. Зокрема, США та Велика Британія підтримують низький  рівень оподаткування корпорацій і  вважають це потужним стимулом для  ризикових технологічних змін. У  Німеччині, Іспанії та Італії низькі ставки базових податків доповнені  спеціальними системами заохочування ризикових проектів. Франція застосовує іншу комбінацію: високі податки для  всіх і різні спеціальні стимули  інноваційного підприємництва. Це означає, що в Україні необхідно формувати  свою систему методів державного регулювання інноваційної діяльності, яка на власному історичному та ментальному  ґрунті стимулюватиме підприємницькі структури до інноваційного розвитку.

Вітчизняна практика підтримки інноваційної діяльності є недостатньо ефективною. Перевага надається методам прямого адміністрування, дієвість яких залежить від суб'єктивної оцінки інноваційного проекту особами, що здійснюють його експертизу. Однак  стимулом до інноваційної діяльності має бути більший дохід інноватора, що забезпечується непрямими методами регулювання, ефективність яких підтверджується  досвідом економічно розвинутих країн. Отже, вдосконалення державної інноваційної політики повинно відбуватися у  напрямі збагачення їх інструментарію. 
 
 
 

Висновки 

Головною метою  державної інноваційної політики визнається створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного  відтворення, розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної  продукції.

Крім того, Закон  визначає правові, економічні і організаційні  основи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, установлює форми  стимулювання державою інноваційних процесів і направлений на підтримку інноваційної моделі розвитку економіки України. Згідно із Законом, державну підтримку  отримують суб'єкти господарювання усіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства усіх форм власності, які мають статус інноваційних.

Основними принципами державної інноваційної політики Законом  України "Про інноваційну діяльність" установлено:

-орієнтацію на інноваційний шлях розвитку економіки України;

визначення державних  пріоритетів інноваційного розвитку;

-формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

-створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного і інноваційного потенціалу;

-забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

-ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримку підприємництва в науково-виробничій сфері. 

Отже, фінансова  політика інноваційного розвитку має  базуватися на логіці реалізації інноваційного  продукту, а саме включати фінансове  забезпечення освіти і науки (науково-дослідні роботи і програми), виробництва  та продажу інноваційних продуктів. Ефективність фінансової політики інноваційного  розвитку залежить від сприйняття інноваційного  продукту, формування ринку інноваційних технологій та зростання попиту на них. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

1. Україна. Закон.  Про інноваційну діяльність: Прийнятий  4 лип. 2002 р. № 40-ІV // Офіц. вісн. України.  – 2002. - № 31. – С. 145.

2. Україна. Кабінет  Міністрів. Про заходи щодо  підтримки інноваційно-інвестиційних  проектів: Постанова... 5 серп. 2002 р. №  1106 // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 32. - С. 8.

3. Абрамова В.  О. Проблеми державного управління  інноваційними процесами в Україні  // Социально-экономические аспекты  промышленной политики: Соц. политика  и человеч. развитие: (Сб. науч. тр.). - Донецк, 2003. - Т.2. - С.470-473.

4. Андрейченко  А. В. Інноваційна діяльність - суть, види, фактори. Інноваційна  політика держави // Вісник соціально-економічних  досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.13. - С.447-450.

5. Андрощук Г.  Інноваційна діяльність в Україні:  економічний механізм стимулювання /Головний консультант Комітету  з питань науки і освіти  Верховної Ради України. // Інтелект. власність. - 2000. - № 12. - С.23 - 30: портр.(авт.)

6. Возняк Г.  В. Державне стимулювання інвестиційно-інноваційної  сфери економіки України // Вісник  соціально-економічних досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.13. - С.379-382.

7. Воротін В.  Є. Державна інвестиційна політика  та інноваційний механізм її  реалізації в Україні // Наукові  праці / Міжрегіональна акад. упр.  персоналом. - К., 2002. - Вип.3: Інноваційний  менеджмент: проблеми формування  в умовах перехідної економіки. - С.29-32.

8. Гладій С.  П. Форми, методи та інструменти  державного регулювання інноваційно-інвестиційної  діяльності в Україні // Вісник / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Сер.: Економіка. - К., 2002. - Вип.63. - С.38-40.

9. Горбатенко  А. В. Державна підтримка інноваційних  проектів // Вісник соціально-економічних  досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.13. - С.252-255.

10. Дмитренко  М.А. Роль держави у підтримці  та стимулюванні інноваційної  діяльності // Вісн. Укр.. акад..банків. справи. – 2003. - № 1(14). – С. 77-81.

11. Колодинський  С. Б. Особливості державного  регулювання інноваційної діяльності // Вісник соціально-економічних  досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.13. - С.149-152.

12. Никифоров  А. Е. Організаційно-економічний  механізм державного регулювання  інноваційної діяльності в Україні  // Прометей: Регион. сб. науч. тр. по экономике. - Донецк, 2003. - N2 (11). - С.196-207.

13. Павлов В.  І. Державне регулювання інноваційних  процесів у системі регіонального  розвитку // Город, регион, государство:  проблемы распределения полномочий: Сб. науч. тр. - Донецк, 2003. - С.246-252.

14. Петрушевська  В. В. Державне регулювання  інноваційно-інвестиційних пріоритетів  динамічного розвитку економіки  України // Міжнародна науково-практична  конференція "Стратегія інноваційного  розвитку підприємств України", 17-20 вересня 2003 р.: Зб. наук. пр. - К., 2003. - Т.1. - С.137-141.

15. Подмазко О.  М. Державне регулювання інноваційного  процесу // Вісник соціально-економічних  досліджень: Зб. наук. пр. - Одеса, 2002. - Вип.11. - С.131-134.

16. Смеричевський  С. Ф. Державне регулювання  інноваційно-інвестиційної стратегії  активізації діяльності промислових  підприємств / С. Ф. Смеричевський,  Н. М. Ткачова, Т. А. Гончарова  // Прометей: Регион. сб. науч. тр. по экономике. - Донецк, 2003. - N1 (10). - С.146-157.

17. Карлін M.І.  Фінанси зарубіжних країн: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2004. — 384 с.