Фінаносово-кредитне забезпечення інноваційного підприємцтва в Україні

Проблемою бюджетного кредитування і, зокрема, Державної  інноваційної фінансово-кредитної  установи є те, що часто проекти, які протягом останнього часу претендували і згодом отримували фінансову підтримку  інноваційних і інвестиційних проектів через механізм здешевлення наданих  кредитів за рахунок коштів, передбачених у держбюджеті, передовсім не мали механізму  повернення вкладених коштів. Програми розробляються, але їх автори автоматично розраховують на те, що кошти їм "подарували". Часто інноваційне обладнання та технології не такі вже дорогі, але господарники все ще не звикли міркувати такими категоріями, як поворотність коштів, бізнес-плани, застави, нотаріальне забезпечення таких угод. Тому важливим завданням є підсилення вимог щодо гарантій забезпечення повернення бюджетних коштів, зокрема шляхом застави землі, будівель і т.п..

Нині постає необхідність удосконалення системи  кредитно-інвестиційного стимулювання інноваційної діяльності. На думку  вітчизняних вчених, кредитно-інвестиційні регулятори охоплюють досить широкий спектр важелів: процентні ставки, цільові економічні фонди, амортизаційні відрахування, кредити, тощо. Важливість кредитно-інвестиційних регуляторів полягає в тому, що діючи переважно на макроекономічному рівні, вони визначають основні пропорції інноваційного сегменту національних, регіональних та локальних господарських комплексів. Тому задля реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку вітчизняної економіки необхідно зосередитись на активному впровадженні таких кредитно-інвестиційних регуляторів: створення сприятливих умов для фінансово-кредитних і страхових компаній, які працюють у рамках корпоративних структур з метою фінансування інновацій і страхування кредитних ризиків; розвиток лізингу наукомісткого устаткування і приладів; удосконалення конкурсної системи відбору інноваційних проектів і їх виконавців; сприяння малому підприємництву щодо участі в конкурсах з реалізації інноваційних програм і проектів за рахунок бюджетних коштів; розвиток системи венчурного фінансування у науково-технічній сфері; підтримка і стимулювання інвесторів, що вкладають кошти в наукомістке високотехнологічне виробництво.

Підтримка і  стимулювання інвесторів, що вкладають  кошти в наукомістке високотехнологічне виробництво, можливі за умов підвищення дохідності зазначених інвестицій та здійснення заходів задля зниження їх ризикованості. Стосовно фінансово-кредитних  установ, важливими напрямками стимулювання їх інвестиційної діяльності у сфері інновацій є такі: надання податкових пільг, зокрема з оподаткування прибутку, отриманого від операцій з фінансування інноваційних проектів, звільнення від оподаткування тієї частини прибутку фінансово-кредитних установ, яка спрямовується на придбання акцій інноваційних підприємств; зниження ставки податку на прибуток фінансово-кредитних установ в разі довгострокового фінансування високотехнологічних інноваційних проектів на строк від 3 до 5 років; зниження норм обов'язкового резервування на ресурси, що залучаються банками на термін понад 1 рік, що призведе до розширення ресурсної бази для інноваційного фінансування та дозволить зменшити вартість інноваційних кредитів для позичальника; розвиток системи пільгового довгострокового рефінансування Національним банком України тих комерційних банків, що активно фінансують підприємства, які реалізують високоефективні інноваційні проекти. Задля зниження ризику фінансово-кредитних установ при фінансово-кредитному забезпеченні інноваційної діяльності важливими є такі заходи: державне страхування інноваційних вкладень малих підприємств за рахунок спеціально створених страхових компаній, які розробляють і впроваджують високотехнологічну продукцію та діяльність яких пов'язана зі значним інвестиційним ризиком; надання державних гарантій за стратегічно пріоритетними напрямами інноваційного фінансування, тобто чим більше підприємство витратило власних ресурсів на фінансування інноваційних проектів у попередніх періодах, тим більша сума довгострокового інноваційного кредиту може бути надана йому банком та гарантована державою. Важливою є підтримка інноваційно-інвестиційних ініціатив на місцевому рівні. Тому вітчизняні науковці пропонують для здійснення фінансової підтримки місцевих інноваційних програм розвивати систему комунальних спеціалізованих небанківських інноваційних кредитних інститутів, що підпорядковані виконавчим органам місцевого самоврядування. Кошти таких установ формуються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, залучених вітчизняних та іноземних інвестицій юридичних та фізичних осіб, власної чи спільної фінансово-господарської діяльності, інших джерел, не заборонених законодавством України. Підтримка інноваційних проектів інноваційною кредитною установою повинна здійснюватися шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки.

Інновації –  це категорія, яка стосується також  і технологій монетарного регулювання  економіки, тобто важливим є впровадження новітніх технологій централізованого регулювання грошових потоків. На думку вітчизняних науковців, пріоритетним напрямком серед технологій регулювання грошової пропозиції є централізована організація грошових потоків по лінії трансформації заощаджень в інвестиції. Така політика стосовно організації грошових потоків передбачає, що основні грошові потоки проходять через державні банки, що відповідають за інвестування акумульованих заощаджень, залучених кредитних ресурсів у розвиток виробництва відповідно до централізовано визначених пріоритетів соціально-економічного розвитку і за регульованими відсотковими ставками. На користь розвитку централізованої організації грошових потоків по лінії трансформації заощаджень в інвестиції в Україні свідчить те, що значення централізованого регулювання грошових потоків особливо важливе в країнах з незбалансованою і нерівноважною економікою. В більшості таких країн головна проблема полягає не стільки в підвищенні прибутковості інвестицій, скільки в їх наявності. Досвід показує, що в країнах з нестабільними і неконкурентоспроможними економічними системами будь-який серйозний інвестиційний проект вимагає державного стимулювання і підтримки.

Важливим напрямом впровадження новітніх технологій централізованого регулювання грошових потоків є  організація грошового потоку «емісія - виробничі інвестиції». Інноваційні  пріоритети економічної політики вимагають  переорієнтації каналів грошової пропозиції на забезпечення зростання виробництва. Вітчизняні науковці вважають, що у  сфері організації грошової пропозиції повинні бути створені канали і механізми  залучення капіталу у виробничу  сферу. Нині ж із усіх можливих у  ринковій економіці каналів притоку  виробничих інвестицій у вітчизняній  економіці головним є один - власні кошти підприємств. Основним для  ринкової економіки механізмом розширеного  відтворення є трансформація  заощаджень в інвестиції через банківську систему. У вітчизняній економіці  такий механізм практично не працює через недостатність кредитування банками реального сектора . У 2007 році понад 90% промислових підприємств здійснювали інновації за рахунок власних коштів, обсяг яких становив майже три чверті загального обсягу витрат (8,0 млрд. грн.). Кредити на суму 2,0 млрд. грн. отримали 145 підприємств. Кошти іноземних інвесторів, обсяг яких становив 0,3 млрд. грн. (3,0%), залучили 23 підприємства. Лише 44 підприємства отримали підтримку держбюджету та 13 - місцевих бюджетів (їх сукупний обсяг становив 152,1 млн. грн., або 1,4%) .

На думку вітчизняних  дослідників, технологія грошової пропозиції повинна забезпечити необхідний рівень пропозиції кредитних ресурсів за доступними для виробничої сфери  відсотковими ставками . Ставка позичкового  проценту в першу чергу впливає  на відтворювальні процеси у виробництві  товарів і послуг. Зокрема, зниження ставок позичкового процента по кредитах забезпечує підприємствам реального  сектора економіки зниження витрат на виробництво товарів і послуг; можливість збільшення кредитування потреб, пов'язаних з модернізацією виробничого  потенціалу підприємств; більш сприятливі умови для залучення інвестицій на створення інноваційного виробництва. Стимули до додаткових інвестицій із залученням кредиту зберігатимуться  доти, доки очікувана рентабельність перевищує поточну норму процента або дорівнює їй. Однак в Україні  дана схема на сьогодні не відповідає реальним економічним умовам, що обумовлюється  низкою процесів, таких як, інфляція, кризові явища в економіці, нерозвиненість грошового ринку. Раціональним є  використання технології грошової пропозиції, заснованої на встановленні орієнтирів відсоткових ставок і забезпеченні відповідного їм рівня пропозиції грошей. При цьому орієнтири відсоткових  ставок не повинні перевищувати рівень прибутковості виробничої сфери, забезпечуючи можливості залучення кредитів виробничими  підприємствами. Технологія грошової пропозиції, заснована на цільовому  регулюванні відсоткових ставок, повинна враховувати об'єктивні  сформовані диспропорції в економічній  системі, що виявляються в неоднаковому рівні рентабельності в різних галузях  економіки. Для цього доцільно використовувати методи «віконного» кредитування за зниженими відсотковими ставками галузей, що характеризуються низьким рівнем рентабельності через об'єктивно сформовані цінові диспропорції.

Разом з тим  слід зважати, що в сучасних умовах процент визначає не тільки темпи  економічного розвитку, але і його тип. Низький процент стимулює не лише розширення капіталовкладень за рахунок позичкових коштів, а й  екстенсивне зростання, яке не веде до високої конкурентоспроможності. Навпаки високий процент активізує  інтенсивні фактори економічного зростання, підштовхує процеси реорганізації  і модернізації виробничого апарату, робить більш жорстким відбір інвестиційних  проектів, що є ефективним важелем  підвищення конкурентоспроможності підприємств  реального сектора економіки  країни.

Таким чином, в  умовах переходу до інноваційно-інвестиційної  моделі розвитку процентна політика вітчизняної банківської системи  повинна органічно поєднувати запобігання  екстенсивному розвитку економіки  з забезпеченням підтримки новостворених  інноваційних підприємств та високоефективних наукомістких інвестиційних проектів. Така політика вимагає розробки гнучких  та диференційованих підходів до кредитування інноваційних підприємств та потребує державної підтримки шляхом надання  пільг.

В сучасних умовах не можливо оминути увагою вплив  світової фінансової кризи на вітчизняну економіку та проблеми, що виникають  в сфері фінансово-кредитного забезпечення інноваційної діяльності. Нині багато науковців, експертів вважають, що кризою необхідно скористатися як трампліном для початку значних структурних  змін економіки в напрямку розвитку інноваційної діяльності в різних галузях  економіки. Економіка, що заснована  на вичерпних природних ресурсах та ресурсо- і енергомістких технологіях, несе в собі системну загрозу кризи  та занепаду, в умовах, коли людство створює інноваційні технології, які дозволяють відмовитись від традиційних ресурсних джерел, а підприємства, що ґрунтуються на застарілих технологіях втрачають конкурентоспроможність. Найбільш вірна реакція на кризу – пошук нових можливостей для розвитку бізнесу. Кризовий стан старої неефективної економіки, що переобтяжена ресурсо- та енергомісткими, екологічно небезпечними галузями, призводить до вивільнення дешевих трудових ресурсів. Також нині можливо вирішувати кадрові питання більш ефективно, так як на ринку з'явилися кваліфіковані спеціалісти з досить помірними вимогами до заробітної плати. Важливо, не втратити їх потенціал нині, а спрямувати на прискорений розвиток інноваційних проектів в таких галузях, як будівництво сучасної інфраструктури; розвиток інноваційної інфраструктури, альтернативна енергетика, екологічне підприємництво, розвиток сільського господарства та переробки сільгосппродукції, тощо.

Проблеми на кредитному ринку є однією з найважливіших  характеристик кризи сучасної світової економіки. Гроші, що необхідні для  розвитку бізнесу значно подорожчали. Значною проблемою залишається  те, що навіть державна підтримка комерційних  банків за умов кризи не забезпечує надходження коштів в реальний сектор економіки. Така проблема характерна, наприклад, для російської економіки: держава забезпечує ліквідність  банківської системи і очікує змін ситуації в економіці. Але банки  вирішують в першу чергу свої проблеми: відновлюють капітал після  збитків, що зазнали внаслідок кризових явищ, створюють надлишковий запас  ліквідності на випадок погіршення ситуації. Реакція вітчизняних комерційних  банків мало відрізняється від вищезазначеного.

Тому задля  розвитку інноваційної діяльності і  використання для цього вивільнених  кваліфікованих трудових ресурсів необхідно  забезпечити пільгові умови кредитування інноваційних проектів. Це, зокрема: надання пільгових державних кредитів; утримання процентних ставок за кредитами на інноваційні цілі на тому рівні, за яким вони видавалися; продовження строку дії кредитних угод, в разі видачі кредиту на інноваційні цілі. Забезпечення пільгових умов кредитування інноваційної діяльності необхідно підтримувати шляхом зменшення податкового навантаження стосовно інноваційно спрямованих суб'єктів господарювання та стосовно банків, які здійснюють їх пільгове кредитування. Існують також пропозиції російських дослідників щодо суспільного договору держави та банків, згідно якого держава надає допомогу за умов дотримання банками умов щодо лімітів кредитування життєвоважливих галузей, тобто банки зобов'язуються бути інструментом здійснення державної політики і свідомо та за підтримки держави йдуть на ризик в умовах фінансової кризи [12]. Слід зазначити, що запровадження інноваційних технологій в певних галузях вітчизняної економіки є їх життєвонеобхідною умовою, тому вищезазначені пропозиції є досить цікавими.

Таким чином, важливим напрямом розвитку вітчизняної грошово-кредитної  та фінансової політики є адаптація  її засобів до вимог інноваційно-інвестиційної  моделі економіки та запровадження  комплексу заходів спрямованих  на нарощування обсягів довгострокогового  кредитування інноваційних суб'єктів  господарювання; збільшення обсягів  державного фінансування НДДКР; активну підтримку грошово-кредитних та фінансових засобів немонетарними інструментами стимулювання інноваційної діяльності; впровадження інноваційних технологій монетарного регулювання економіки. 
 

Проблеми  інноваційної діяльності підприємств України 

Сучасні процеси  в економіці України не сприяють технологічним змінам належної інтенсивності. Висока інфляція у перші роки незалежності, постійна зміна інституційного середовища, невдала промислова політика сприяли тому, що багато інноваційних проектів перестали функціонувати. Різкі та непередбачувані зміни в умовах функціонування економіки України сприяли тому, що динаміка оновлення продукції була надзвичайно нерівномірною.

Ще одним фактором, що мав негативний вплив на розвиток інноваційної діяльності промислових  підприємств України, є зниження темпів інвестицій в основний капітал  в Україні з початку 90-х років XX ст. У 2000 р. обсяг інвестицій в основний капітал в Україні становив 11—31 % рівня 1991 р. У 2000 р. уперше темпи зростання  обсягу капіталовкладень перевищили темпи  зростання виробництва, але такий  обсяг капіталовкладень не є достатнім  для забезпечення стійкого зростання  економіки.

Фінансування  інноваційної діяльності, як і раніше, в основному відбувалося за рахунок  коштів замовників, у тому числі  іноземних.

В Україні розподіл обсягів фінансування наукових та науково-технічних  робіт за джерелами фінансування в 1997 р. (у дужках дані за 2002 р.) був  такий: за рахунок державного бюджету  — 35,4 % (28 %); власних коштів — 2,5 % (5,6 %); коштів вітчизняних замовників — 34 % (35,7 %); коштів замовників іноземних  держав — 20,8 % (26,2 %); інших джерел — 7,3 % (4,5%). Дані експертів свідчать, що частка державного фінансування в країнах "Великої сімки" не перевищує 15 %, у США — 15,5 %. В Україні цей  показник удвічі більший — 35,4 %. А  оскільки всі розробки, здійснені  за рахунок коштів іноземних держав, не є нашою інтелектуальною власністю, ми знову продовжуємо активно  працювати на розвиток інших. У 2003—2006 р. ситуація змінилася, підприємства почали активніше впроваджувати інновації.