Фінаносово-кредитне забезпечення інноваційного підприємцтва в Україні

Продовжувала  змінюватися структура напрямів інноваційної діяльності. Протягом 1998—2001 pp. спостерігалося зниження частки інноваційно  активних підприємств, що виконували наукові  та науково-технічні роботи (ННТР) або  купували їх результати (з 31,4 до 24,1 %). У 2002 р. цей показник (24,1 %) не змінився. Водночас протягом 1999—2001 pp. зростала частка інноваційно активних підприємств, що купували машини та обладнання, ліцензії, ноу-хау, нові технології, а також  займалися технологічною підготовкою  виробництва (з 67,9 до 72,2 %). Подібні тенденції  збереглися й у 2002—2006 pp.

Частка інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва, інноваційна активність підприємств у промисловості, частка промислових підприємств, які впроваджували  інновації, залишаються на досить низькому рівні. Так, у 2004 р. ці показники становили  відповідно 5,6,12,5,11 %. Наукомісткість виробництва  промислової продукції становила 0,9 %. Усе це свідчить не лише про недостатні обсяги фінансування інноваційного  розвитку в Україні, а й про  повільні темпи структурної перебудови її економіки.

За даними Державного комітету статистики (Держкомстату) України, у першому півріччі 2005 р. інновації  здійснювали лише 952 підприємства. Таким  чином, частка підприємств, що здійснювали  інновації, становила 9,8 % від загальної  кількості підприємств. Для порівняння: в Японії цей показник сягає 70— 80 %, у країнах ЄС — 50—70 %.

Водночас упродовж 2001—2004 р. зафіксовано певні позитивні  тенденції. Зросла кількість підприємств, що впроваджують засоби автоматизації  і механізації. Активніше впроваджуються прогресивні технології (нині цим  займається третина інноваційно  активних підприємств).

За даними Держкомстату, впродовж перших дев'яти місяців 2005 р. понад три чверті інноваційно  активних підприємств (771 підприємство) створювали та впроваджували нову продукцію  або значно її вдосконалювали, 44,7 % (452) — нові виробничі процеси, 25,2 (255) — нові засоби механізації й автоматизації  виробництва, 6,5 % (66) придбали нові технології. За цей період упроваджено у виробництво 2508 інноваційних видів продукції, з  них машин, устаткування, апаратів, приладів — 459 найменувань.

Нові технологічні процеси впроваджувало майже  кожне третє підприємство, що здійснювало  інновації (1383 процеси, з них майже  кожний третій — маловідходний та ресурсоощадний). Понад дві третини  нових технологічних процесів (971) упроваджено підприємствами машинобудування, 52,8 % підприємствами міста Києва (464) та Запорізької області (266 процесів).

Для здійснення інновацій промислові підприємства придбали 135 нових технологій, понад 60 % із них придбано підприємствами міста Києва (49), Харківської (17), Донецької (13), Дніпропетровської областей (10 технологій).

Підставою для  певного оптимізму може стати  збільшення на 18,4 % кількості освоєних нових технологічних процесів —  ця тенденція спостерігається вже  впродовж кількох років. Проте потенціал  такого оновлення використовується недостатньо. Збільшення порівняно  з 9 міс. 2004 р. обсягу інноваційної продукції  у вартісному вимірі у 2,6 раза досягнуто  за рахунок зростання обсягів  реалізації її однорідних видів. Водночас кількість найменувань освоєних нових видів продукції зменшилася на 17,2 %, що відповідає тенденції до сповільнення інноваційних процесів та свідчить про неефективність зв'язку "технологія — виробництво".

За даними обстеження Держкомстату, інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують: брак фінансування (на це вказали 86 % респондентів), великі витрати (40), відсутність коштів у замовника (40), високі кредитні ставки (39), недосконалість законодавства (32), труднощі з сировиною і матеріалами (29), високий економічний ризик (24), відсутність попиту на продукцію (15), недостатня інформація про ринки  збуту (11%).

На жаль, вплив  інноваційної складової на розвиток промисловості мінімальний. На підставі спеціального опитування фахівці встановили, що частка продукції, виробленої за новими технологіями, у машинобудуванні  становила 26,5 % (частка приросту прибутку в результаті впровадження інновацій у загальному зростанні прибутку становила лише 11,3%). Ще гірша ситуація склалася у металургії (відповідно 22 і 8,4 % ), хімічній промисловості (20 і 8,4 %), на підприємствах харчової та легкої промисловості.

Найбільшу частку інновацій упроваджують підприємства авіабудування, медичної, суднобудівної, скляної, електротехнічної промисловості, хімічного, нафтового, сільськогосподарського машинобудування, металургії. Найпоширеніший напрям інноваційної діяльності —  створення та впровадження нової  продукції, тобто здійснення продуктивних інновацій. У першому півріччі 2005 р. роботи, спрямовані на технологічне оновлення продукції, виконували понад  три чверті інноваційно активних підприємств (що майже на 25 % більше порівняно з першим півріччям 2004 p.). Процесові інновації запровадили 413 підприємств (43,4 % інноваційно активних підприємств), із них 267 (або 28 %) упроваджували  у виробництво прогресивні технологічні процеси (868 процесів).

Уряд і досі не створив механізму надання  пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інновації.

Як показує  зарубіжний досвід, головну роль у  стимулюванні інноваційного розвитку промислових та інших підприємств  України має відігравати держава, створюючи сприятливі умови для  здійснення промисловими компаніями науково-дослідної  діяльності, запроваджуючи різні  види податкових і амортизаційних пільг. Проблема полягає в тому, що у нашій країні дія цих пільг періодично призупиняється.

Українське законодавство  передбачає встановлення певних амортизаційних пільг, зокрема, ст. 21.4 Закону України "Про  інноваційну діяльність" інноваційним підприємствам передбачено дозвіл на прискорену амортизацію основних фондів і встановлено щорічну 20-відсоткову норму прискореної амортизації  основних фондів групи 3. Прискорена амортизація  дає підприємствам можливість швидко накопичувати кошти для заміни застарілого  обладнання і технологій.

Законом України "Про інноваційну діяльність" передбачаються й інші пільги стосовно оподаткування інноваційних підприємств. Зокрема, ст. 21 передбачено пільгу в "50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу  товарів (виконання робіт, надання  послуг), пов'язаних із виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку  на прибуток, одержаних від виконання  цих проектів, залишаються у розпорядженні  платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і  розширення власних науково-технологічних  і дослідно-експериментальних баз". Цією статтею передбачена і пільга для інноваційних підприємств на земельний податок "за ставкою  у розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування".

Цим законом  також передбачені пільги стосовно митного регулювання інноваційної діяльності, що полягають у звільненні від оподаткування при ввезенні в Україну сировини, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших  товарів (крім підакцизних), які не виробляються в Україні або виробляються, але  не відповідають вимогам проекту, необхідних для випуску особливо важливого  інноваційного продукту.

Спеціальний Закон  про режим інноваційної діяльності, що встановлює податкові пільги для  технопарків, набрав чинності 1 січня 2000 р. Не зважаючи на всі недоліки створюваної  системи технопарків, початкове  рішення влади організовувати їх на базі різних НДІ Академії наук було, у принципі, правильним: так само створювалися аналогічні структури  і в європейських країнах. Але  надання 100-відсоткових пільг із ПДВ і податку на прибуток не тільки технопаркам, а й їх дочірнім підприємствам, створеним разом із ними СП, а  також просто "стороннім" учасникам  реалізації проектів говорить саме за себе. Ці пільги поширювалися на будь-який затверджений проект і діяли протягом п'яти років. Нараховані таким підприємствам  суми ПДВ і податку на прибуток не перераховувалися до бюджету, а йшли на їх спецрахунки, а потім мали витрачатися  на науково-технічні потреби проекту. Такі привілеї обіцяли величезну  економічну вигоду учасникам технопарків, оскільки фактично давали їм змогу не сплачувати податки. І це без урахування звільнення від ПДВ і ввізного мита деяких товарів, що імпортуються.

Як і попередні  нормативні документи, закон про  спеціальний режим інноваційної діяльності не містив визначення критеріїв  інноваційної продукції, чим і скористалися лобістські структури промислово розвинутих регіонів, щоб "пробити" пільги для  своїх великих підприємств.

У липні 2002 р. був  прийнятий Закон "Про інноваційну  діяльність", який дав визначення інноваційного продукту, однак під  це визначення за бажанням можна було підвести мало не будь-який товар. У  прийнятому в січні 2003 р. Законі "Про  пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" Кабінетом  Міністрів України було включено в перелік інноваційних пріоритетів  майже всі види господарської  діяльності: від розвитку лазерних і нанотехнологій до виробництва  добрив, побутової техніки, електровозів і реконструкції портів.

Стати учасником  технопарку могло будь-яке підприємство. Схема була проста: підприємство мало лише звернутися в один з технопарків  з ідеєю інноваційного проекту. Потім, якщо керівництво технопарку вважало цю пропозицію гідною уваги, інноваційний проект мав пройти довгий ланцюжок узгоджень у НАН України, Міністерстві освіти і науки (МОН) України  та інших зацікавлених міністерствах  і комісіях. У кінці цього шляху  підприємство укладало договір про  спільну діяльність із технопарком  і одержувало в МОН України  свідоцтво про реєстрацію проекту. Саме цей документ давав право  на отримання податкових пільг.

Сьогодні, за даними МОН України, діють 8 вітчизняних  технопарків, які розробляють у  цілому 61 інноваційний проект. Із них, за даними експертів, 17 так і не запрацювали, 24 проекти за планом мали бути реалізовані  в 2005—2006 pp.

2 січня 2006 р.  Президент України В. Ющенко  підписав Закон "Про спеціальний  режим діяльності технопарків"  чим, по суті, повернув їм податкові  преференції. Принципи державної  підтримки і схема роботи технопарків  у новому законі практично  нічим не відрізняються від  колишніх, що може призвести до  певних зловживань.

Основними елементами державної фінансової політики сприяння розвитку інноваційного середовища є: створення фінансових механізмів державної підтримки інноваційної діяльності у напрямі фінансування через систему державних науково-технічних  програм різного рівня та через  спеціально створені фонди; організаційно-правові  методи впливу держави на формування інфраструктури інноваційної сфери; створення  інформаційної бази на ринку інноваційної продукції; інституційне та органі­заційно-правове  забезпечення функціонування ефективного  механізму реалізації фінансової політики держави.

Протягом 1991—2004 pp. основними джерелами фінансування наукових та науково-технічних робіт  були кошти замовників — Державного бюджету України та вітчизняних суб'єктів господарювання..

Одним із потужних засобів інноваційного розвитку вітчизняної економіки є державний  фінансовий сектор. За допомогою бюджетних  коштів потрібно стимулювати таких  виробників, які не можуть розвиватися  та функціонувати самостійно за рахунок  власних ресурсів, особливо це стосується суб'єктів інноваційної сфери. Серед  доходів бюджету особливе місце  займають кошти, отримані від приватизації державного майна, які можуть слугувати  потужним джерелом фінансування інноваційного  оновлення і модернізації державних  підприємств.

Важливою складовою  політики фінансового забезпечення інноваційного розвитку в Україні  на сучасному етапі є податкова  політика. У контексті утвердження  інноваційної моделі економічних перетворень  ефективною буде лише податкова політика, яка ґрунтуватиметься на таких засадах: максимальній узгодженості та взаємозалежності фінансової, інноваційної та податкової політики; активізації функціонування податкової системи у забезпеченні інноваційного розвитку економіки; застосуванні податкових пільг, пільгового кредитування інноваційних проектів та відповідної амортизаційної політики і політики для стимулювання інноваційної діяльності.

На основі аналізу  проблем оподаткування суб'єктів  підприємницької та науково-технічної  діяльності експертами доведено, що вітчизняна система оподаткування потребує радикального реформування щодо диференційованого і жорсткого упорядкування механізму надання податкових пільг та посилення контролю за цільовим використанням коштів від їх отримання. Крім того, пільговий режим оподаткування мав охоплювати всі стадії життєвого циклу інновацій, а також етапи розробки, виробництва, реалізації, використання та обслуговування нововведень.

Невід'ємною  складовою стратегії фінансової підтримки інноваційного розвитку є створення умов для найширшого залучення різноманітних джерел фінансування суб'єктів інноваційного  процесу. В Україні ні фінансовий ринок, ні банківська система не можуть у повному обсязі задовольнити потреб інноваційного розвитку національної економіки. Однією з основних проблем  банківської системи України  є домінування короткострокових кредитів, які не здатні забезпечити  повний цикл реалізації інноваційних продуктів.

В Україні дотепер  не набула достатнього рівня розвитку інституційна інфраструктура фінансової підтримки інноваційної діяльності. Так, позабюджетні галузеві фонди, фонди  підтримки наукових ініціатив та спеціалізовані фінансово-кредитні установи не стали дієвими учасниками реалізації на макро- і мікро-рівнях інвестиційно-інноваційної політики, спрямованої на технічну модернізацію підприємств, упровадження новітніх науково-технічних розробок та відродження вітчизняного конкурентоспроможного  виробництва.