Фінаносово-кредитне забезпечення інноваційного підприємцтва в Україні

Зміст 
 

Вступ……………………………….................................................................3 

Методи й інструменти  державного регулювання інноваційної діяльності...........................................................................................................4 

Кредитне забезпечення інноваційної діяльності в Україні………………...5 

Проблеми  інноваційної діяльності підприємств  України……………….11 

Вітчизняний досвід підтримки інноваційної діяльності…………………16 

Висновки…………………………………………………………………….20 

Список  літератури...........................................................................................21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

В сучасних умовах господарювання значною мірою зростає  роль інноваційного бізнесу, який базується  на основі кооперації наукових знань  та технічного прогресу з одної сторони, та підприємницької діяльності, як такої –  з іншої. Така тенденція  зумовлює появу та створення якісно нових форм господарювання, одним  з яких є інноваційне підприємництво.

Одним із найдієвіших  інструментів підтримки державою інноваційної діяльності є її регламентація та створення сприятливого інституційно-правового  середовища для суб'єктів інноваційного  процесу.

Формування основних засад інноваційного розвитку визначено  як один із стратегічних пріоритетів  інноваційної політики України. Вона повинна бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і є сполучною ланкою між сферою «чистої» (академічної) науки та завданнями виробництва. До кола стратегічних відноситься завдання створення сучасної інноваційної інфраструктури в Україні, оскільки без цього неможливий результативний розвиток  національної інноваційної системи.

Серед основних складових зазначеної інфраструктури  значна увага має бути приділена  розбудові інноваційного підприємництва на базі існуючих наукових установ,  закладів, великих корпоративних  структур, що сприятиме більш повному  використанню науково-технічного потенціалу, а також дозволить ефективніше  використовувати обмежені ресурси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Методи  й інструменти  державного регулювання  інноваційної діяльності. 

Реалізація державної  інноваційної політики забезпечується органами державного управління через  систему методів та інструментів (засобів) державного регулювання. 

Методи державного регулювання інноваційної діяльності — прямі та опосередковані способи  впливу органів державного управління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення  інновацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни. 

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної діяльності — акти нормативно-правового  або директивного характеру, які  регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності. 

Класифікація  інструментів державної інноваційної політики може здійснюватися на основі підходу «попит — пропозиція». Суть його полягає в тому, що держава  здійснює вплив через стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозицію таких продуктів, інструменти створення  сприятливого інституційно-правового  середовища для підприємців-інноваторів. 

Інструменти регулювання попиту-це укладені центральними або регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг. 

Інструменти регулювання  пропозиції.-дії, спрямовані на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфраструктури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів; забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням і приладами, приміщеннями та сервісом; створення державних інституцій для поєднання науки й виробництва різних форм власності, наприклад шляхом створення та сприяння розвиткові технопарків, виставок, ярмарок тощо. 

Інструменти створення  сприятливого середовища для інноваційного  процессу-до них відносять передусім податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції — системи стандартизації і сертифікації виробництв та окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності. Йдеться про торговельні угоди, зовнішньоекономічні тарифи, режими валютного регулювання, відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародній кооперації праці та захист у випадках недозволеної чи несумлінної конкуренції. Це також розвиток і підтримка системи освіти в країні, створення умов для особистісного розвитку людини, соціальне страхування, охорона здоров'я, довкілля тощо. 

Застосовуючи  ці інструменти, держава може уповільнювати  або прискорювати темпи інноваційного  процесу, підвищувати або знижувати  ефективність інноваційної діяльності. Важливо визначити оптимальне співвідношення між ними, щоб уникнути «ручного»  управління інноваційними процесами  і сформувати ефективний економічний  механізм їх стимулювання. 
 

Кредитне  забезпечення інноваційної діяльності в Україні. 

Стан фінансової системи та динаміка технологічного розвитку знаходяться в тісному  взаємозв'язку. Таким чином, належне  фінансово-кредитне забезпечення інноваційної діяльності є важливою складовою  стратегії ефективного впровадження моделі інноваційно-інвестиційного розвитку вітчизняної економіки. Необхідною умовою, реалізації зазначеної моделі розвитку є ефективне функціонування банківської системи. Зокрема, важливою функцією банківської системи повинне  стати акумулювання заощаджень та спрямування  їх у забезпечення інноваційного  розвитку національної економіки. Можливості кредитного забезпечення інноваційної діяльності визначаються грошово-кредитною  політикою держави.

Грошово-кредитні (монетарні) регулятори інноваційної діяльності включають грошову політику та кредитну політику. Грошова політика передбачає вплив на кількість і ціну (відсоткова ставка) пропонованого позичкового  капіталу з одного боку, і вплив  на попит, механізми і напрями  використання кредитів, з іншого боку, відповідно до цілей державного регулювання  інноваційного розвитку. Кредитна політика зорієнтована на кредитування та інвестування пріоритетних високотехнологічних  галузей і напрямів інноваційної діяльності.

На думку вітчизняних  науковців, можливості монетарної політики в забезпеченні реальної грошової стабілізації є досить обмеженими. Тому вона повинна  доповнюватися ефективними немонетарними  інструментами. В реалізації такої  підтримки існує декілька визначальних позицій. Серед яких слід акцентувати  увагу на необхідності зменшення  податкового навантаження та створенні  ефективного антимонопольного (конкурентного) середовища, що є однією з найважливіших, але й однією з найслабших характеристик  сучасної вітчизняної економічної  моделі. Також важливою є детінізація  української економіки. Тобто задля  забезпечення інноваційно спрямованого соціально - економічного розвитку важливим є поєднання інструментарію грошово-кредитної  та немонетарної антиінфляційної політики.

Важливим фактором переходу до інноваційної моделі розвитку є підвищення інноваційно-інвестиційної  активності. Саме брак інвестицій є  однією з головних перешкод переходу до інноваційно-інвестиційної стратегії  розвитку національної економіки. Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і  роботу банківської системи. Важливим завданням в контексті переходу до інноваційно-інвестиційної стратегії  розвитку вітчизняної економіки  є усунення диспропорцій у розподілі  інвестицій між реальним сектором економіки  та фінансовим сектором та забезпечення нарощування обсягів довгострокового  кредитування суб'єктів господарювання, які здійснюють інноваційно спрямовану діяльність. Тобто держава, комерційні банки, спеціальні кредитні установи на зразок державної інноваційної фінансово-кредитної  установи повинні стати активними  суб'єктами інноваційно-нвестиційного  процесу. На користь кредитування як одного з найважливіших інструментів регулювання інноваційної діяльності свідчить те, що, на думку вітчизняних  вчених, при застосуванні кредиту  створюються сприятливі умови для  економного використання ресурсів, оскільки суб'єкти ринку можуть здійснювати  свою діяльність при мінімальному обсязі власних коштів, а також зменшенні  резервів, у тому числі їх грошової частини. Також використання банківського кредиту для збільшення основного  капіталу, який необхідний для розвитку виробництва, вимагає послідовного контролю за ефективністю капітальних витрат, що обумовлюється необхідністю погашення позик за рахунок прибутку від здійснюваних заходів і встановлення строків погашення позик в межах строків окупності прокредитованих заходів.

Про актуальність розвитку довгострокового кредитування як засобу фінансування інноваційної діяльності свідчить те, що у публікаціях  вітчизняних науковців розглядається  інноваційна функція довгострокового  кредиту. Інноваційна функція довгострокового кредиту реалізується через фінансування новітніх за формою та змістом проектів нематеріального характеру. Виникає питання, чому акцент робиться саме на нематеріальному характері інновацій? Попри певну дискусійність наведеного визначення інноваційної функції довгострокового кредиту, важливим є вже саме її виділення. В умовах, коли рівень конкурентоспроможності економіки визначається багато в чому рівнем її інноваційності, інноваційна функція кредиту повинна посилюватися. Хоча б шляхом застосування закордонного досвіду щодо державних банків розвитку, таких як, наприклад, Банк реконструкції і розвитку Німеччини (KFW) чи Державний банк розвитку в Китаї (CDB). Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що саме державні банки розвитку є важливою складовою державної підтримки модернізації економіки шляхом довгострокового кредитування.

Задля більш  широкого залучення комерційних  банків до кредитування інноваційної діяльності необхідним є відповідне стимулювання. Зокрема існують пропозиції щодо забезпечення пріоритетності виділення  кредитних ресурсів на пільгових  умовах рефінансування для банків, які кредитують високоефективні  інвестиційні проекти, в першу чергу  інноваційного спрямування. На думку  вітчизняних дослідників, низькі темпи  структурної перебудови в економіці, недосконала система оподаткування, недостатня платоспроможність багатьох вітчизняних підприємств, слабка нормативно - правова база, що забезпечує захист прав кредиторів, спричиняє відчутну ризикованість кредитування суб'єктів  реальної економіки. Тому для стимулювання кредитної діяльності банків у сфері інноваційного бізнесу слід надавати банкам дозвіл на використання спільно з кредитованим підприємством результатів інноваційної діяльності і отримання доходу від такого використання. Також доцільним є визначення можливостей встановлення банком прав власності на частину результатів від інноваційної діяльності, що кредитується цим банком. Перспективним вважається розвиток такої форми інноваційного інвестування, як фінансування проектів, у яких банки беруть на себе управління. Необхідно додержуватися врахування пріоритету інноваційно-інвестиційної стратегії у всіх аспектах кредитної політики. Тому важливим є забезпечення в закордонних кредитних лініях квот на розвиток інноваційної інфраструктури, закупку обладнання для реалізації високоефективних інноваційних проектів під гарантії держави та ліцензій на високоефективні технології і ноу-хау для освоєння виробництва інноваційної продукції.

Здійснення інноваційно-інвестиційної  стратегії розвитку є завданням  державного рівня, тому не можна оминути  увагою проблеми бюджетного кредитування інноваційної діяльності в Україні. Державна фінансова підтримка інноваційної діяльності здійснюється також шляхом функціонування спеціальної кредитної  установи, а саме, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, яка  була перейменована з УДІК та створена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів  України від 8 серпня 2007 року № 1007. Засновником  ДІФКУ є держава в особі  Кабінету Міністрів України. Установа відноситься до сфери управління Державного агентства України з  інвестицій та інновацій. Метою ДІФКУ  є здійснення фінансової підтримки  інноваційної діяльності суб'єктів  господарювання різних форм власності, а також залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для розвитку національної економіки. Основними завданнями Установи є: 1) фінансування за рахунок власних та залучених коштів науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів і програм, спрямованих на впровадження у виробництво прогресивних науково-технічних розробок і технологій, освоєння випуску нових видів продукції шляхом створення нових виробництв; 2) фінансування заходів щодо розвитку інноваційної інфраструктури; 3) залучення коштів, у тому числі іноземних, для фінансування науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів і програм; 4) розроблення та здійснення комплексу заходів передінвестиційного характеру; 5) налагодження співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України і реалізації спільних інноваційних та інвестиційних проектів, программ.