Фінаносово-кредитне забезпечення інноваційного підприємцтва в Україні

В Україні немає  належних інформаційних елементів  інноваційної інфраструктури — інформаційно-інноваційних центрів і маркетингових компаній, які б своєчасно забезпечували  необхідною інформацією суб'єктів  інноваційного підприємництва. Збирання та систематизація інформації про характеристики новацій, термін їх використання, можливий економічний ефект від упровадження у виробництво, а також обізнаність  щодо поточних і перспективних потреб та вимог світового ринку інновацій  дадуть змогу стимулювати залучення  фінансових ресурсів для підтримки  інноваційних процесів у державі.

Ефективність  проведення реструктуризації підприємств  та економіки на інноваційних засадах  у цілому залежить від оптимального співвідношення джерел фінансування інноваційного  розвитку. У промислово розвинутих країнах для вирішення проблеми пошуку фінансування інноваційного  розвитку залучаються пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні та венчурні фонди, які оперують так званими "довгими грошами", що надає  їм можливість брати участь в інноваційних проектах зі значним терміном реалізації та здійснювати довгострокове інвестування. Важливу роль відіграє венчурне (ризикове) фінансування як одна з успішних форм організації інноваційної діяльності у світовій економіці.

Аналіз процесів, які відбуваються в Україні, доводить, що інноваційний розвиток економіки  держави потребує зростання інтелектуального капіталу, що неможливо без реструктуризації ринку праці та, відповідно, підвищення ефективності використання наявного кадрового  потенціалу.

Рівень інноваційного  забезпечення розвитку економіки пов'язаний із необхідністю пошуку нових методичних підходів, що дають змогу оцінювати  найефективніший напрям наукових досліджень, технологій, відновлення виробничого  потенціалу і випуску нової продукції  відповідно до вимог ринку. 
 
 
 
 
 

Вітчизняний досвід підтримки  інноваційної діяльності. 

Регулювання інноваційної діяльності, відповідно до Закону України  «Про інноваційну діяльність», може здійснюватися на різних рівнях управління державою різними державними структурами  — від Верховної Ради до органів  виконавчої влади на місцях. їх участь у регулюванні інноваційних процесів обумовлена тими функціями, які вони виконують у загальній системі  управління економікою країни.

Верховна Рада України.

 Визначає  єдину державну політику в  сфері інноваційної діяльності, створюючи законодавчу базу для  сфери інноваційної діяльності, затверджуючи пріоритетні напрями  інноваційної діяльності та визначаючи  обсяг асигнувань для фінансової  підтримки інноваційної діяльності  в межах Державного бюджету  України. 

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради.

Відповідно до їх компетенції затверджують регіональні  інноваційні програми, що кредитуються з відповідних бюджетів; визначають кошти відповідних бюджетів для  фінансової підтримки регіональних інноваційних програм; доручають органам  державного управління їх фінансування через державні інноваційні фінансово-кредитні установи у межах коштів, виділених  у цих бюджетах, і контролюють  їх фінансування. 

Представницькі  органи місцевого самоврядування.

Затверджують  місцеві інноваційні програми; у  межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні  фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм  за кошти місцевих бюджетів; доручають  своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за кошти  місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи або через комунальні інноваційні  фінансово-кредитні установи; контролюють  фінансування місцевих інноваційних програм  і діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. 

Кабінет Міністрів  України.

Його функції  у сфері інноваційної діяльності полягають у:

— забезпеченні реалізації державної політики у  сфері інноваційної діяльності;

— підготовці та поданні Верховній Раді України  пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окремої  загальнодержавної програми або  в межах програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних  програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного  розвитку, охорони довкілля;

— здійсненні заходів  щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

— сприянні створенню  ефективної інфраструктури у сфері  інноваційної діяльності;

— створенні  спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для  фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затвердженні їх статутів чи положень про них, підпорядкуванні  цих установ спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади  у сфері інноваційної діяльності;

— підготовці та поданні до Верховної Ради України  як складової частини проекту  Закону «Про Державний бюджет України» на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для  фінансової підтримки інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи;

— затвердженні положень про порядок державної  реєстрації інноваційних проектів і  веденні Державного реєстру інноваційних проектів;

— інформуванні Верховної Ради України про виконання  інноваційних проектів, які кредитувалися  за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих  раніше кредитів. 

Спеціально уповноважений  центральний орган виконавчої влади  у сфері інноваційної діяльності.

На нього покладено  такі повноваження:

— здійснення заходів  єдиної науково-технічної та інноваційної політики;

— підготовка і  подання до Кабінету Міністрів України  пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних  інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для  їх кредитування;

— координування  робіт у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;

— формування окремого підрозділу для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної  реєстрації;

— реєстрація інноваційних проектів і ведення Державного реєстру  інноваційних проектів;

— підготовка і  подання до Кабінету Міністрів України  пропозицій щодо створення спеціалізованих  державних інноваційних фінансово-кредитних  установ для фінансової підтримки  інноваційних програм і проектів, розроблення статутів чи положень про  ці установи;

— затвердження порядку формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих  державних інноваційних фінансово-кредитних  установ і контролювання їх діяльності;

— делегування  державним інноваційним фінансово-кредитним  установам здійснення конкурсного  відбору пріоритетних інноваційних проектів і фінансової підтримки  цих проектів у межах коштів, передбачених Законом «Про Державний бюджет України» на відповідний рік;

— організація  підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності. 

Центральні органи виконавчої влади.

Здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності і здійснення фінансової підтримки  цих проектів у межах коштів, передбачених Законом «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. 

Отже, органи державної  влади, відповідно до Закону України  «Про інноваційну діяльність», здійснюють регулювання інноваційної діяльності переважно прямими методами, через  формування інноваційної інфраструктури, визначення пріоритетних напрямів інноваційного  розвитку, відбору перспективних  з погляду визначених пріоритетів  інноваційних проектів і їх фінансову  підтримку за рахунок бюджетних  коштів. Однак надання переваги методам прямої дії криє у собі певні загрози. Практика свідчить, що ефективність методів прямої дії суттєво впливає на суб'єктивні чинники: упередженість осіб, що приймають рішення, їх недостатня компетентність у питаннях експертизи проектів, прихована зацікавленість та лобіювання вибору конкретного проекту тощо. Тому останнім часом у країні усе частіше вдаються до непрямих методів регулювання стимулюючого характеру. Зокрема, фінансова підтримка інноваційних проектів не означає пряме державне фінансування без повернення вкладених коштів. Згідно із Законом суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надано фінансову підтримку в різних формах: 

1. Повне безвідсоткове  кредитування (на умовах інфляційної  індексації) пріоритетних інноваційних  проектів за кошти Державного  бюджету України, кошти бюджету  Автономної Республіки Крим і  кошти місцевих бюджетів.

2. Часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування інноваційних  проектів за кошти Державного  бюджету України, кошти бюджету  Автономної Республіки Крим і  кошти місцевих бюджетів за  умови залучення до фінансування  проекту решти необхідних коштів  виконавця проекту і/або інших  суб'єктів інноваційної діяльності.

3. Повна або  часткова компенсація (за кошти  Державного бюджету України, кошти  бюджету Автономної Республіки  Крим і кошти місцевих бюджетів) відсотків, які сплатили суб'єкти  інноваційної діяльності комерційним  банкам та іншим фінансово-кредитним  установам за кредитування інноваційних  проектів.

4. Надання державних  гарантій комерційним банкам, які  здійснюють кредитування пріоритетних  інноваційних проектів.

5. Майнове страхування  реалізації інноваційних проектів  у страховиків відповідно до  Закону України «Про страхування». 

Такі умови  надання фінансової підтримки підвищують відповідальність суб'єктів інноваційної діяльності за обґрунтування і реалізацію інноваційних проектів. У цьому разі держава бере на себе лише незначну частину ризику, пов'язаного з  реалізацією інновацій.

У країнах із розвинутою ринковою економікою інструментарій непрямих методів управління різноманітний  і зосереджений переважно в сфері  оподаткування, де діє багато пільг:

— пільгове оподаткування  прибутку через зменшення оподатковуваної  бази і ставок оподаткування, вирахування  з податкових платежів;

— пільгове оподаткування  операцій, пов'язаних з оборотом науково-технічної  продукції, наприклад оподаткування  за нульовою ставкою податку на додану вартість;

— надання дослідного та інвестиційного кредиту (податкового) — відстрочення податкових платежів у частині витрат з прибутку на інноваційні цілі;

— зменшення  податку на приріст інноваційних витрат;

— «податкові канікули»  протягом кількох років на прибуток, отриманий від реалізації інноваційних проектів;

— пільгове оподаткування  дивідендів юридичних і фізичних осіб, отриманих за акціями інноваційних підприємств;

— ув'язування пільг  з урахуванням пріоритетності здійснюваних проектів;

— пільгове оподаткування  прибутку, отриманого внаслідок використання платежів, ліцензій, ноу-хау та інших  нематеріальних активів інтелектуальної  власності;

— зниження ставок податку на прибуток на замовлені  та спільні НДДКР;

— зменшення  оподаткованого прибутку на суму вартості приладів та устаткування, що передаються  вищим навчальним закладам;

— вирахування  з оподаткованого прибутку внесків  до благодійних фондів, діяльність яких пов'язана з фінансуванням  інновацій;

— зарахування  частки прибутку інноваційних підприємств  на спеціальні рахунки з подальшим  пільговим оподаткуванням у разі використання на інноваційні цілі.