Фактори сталого розвитку продуктивних сил. Промисловість України.Промисловість Запорізької області

2.5. Центри виробництва цементу. Центри целюлозно-паперової промисловості. Центри текстильної промисловості

Промисловість будівельних  матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Цементна промисловість в її складі – одна з найважливіших. Цемент використовується як основний в’яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону і шлакоблоків.

Цементна сировина досить широко розповсюджена на території України. В останні десятиріччя не тільки дуже зросла кількість цементних комбінатів, але й якість сировини (значно збільшилась частка високоякісних сортів цементу). На території України утворились п’ять великих зон виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська і Хмельницька області) та південна (Миколаївська обл.).

У Донбасі зосереджені  дуже великі запаси високоякісних карбонатних  порід (мергелі, доломіт, вапняки, крейда), з яких виробляють напівфабрикат цементу – клінкер. Тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський (до нього належать п’ять заводів і чотири кар’єри), Краматорський та Єнакіївський цементні комбінати.

Цементна промисловість  – матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщують у районах видобування сировини. При виробництві 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) витрачається 1,5 т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини. У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п'ять заводів і чотири кар'єри), Краматорський, Єнакіївський. Донецька область за виробництвом цементу посідає перше місце в Україні, Дніпропетровська – друге, Харківська (Балаклея) – третє. Найбільші цементні заводи розташовані в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Цементні заводи цих областей випускають портланд-цемент і шлакопортландцемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в  західних областях виробляють третину  цементу України. Найбільші заводи зосереджено у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях.

На території України  утворилися чотири великі зони виробництва  цементу: південно-східна (Донецька обл.), північно-східна (Харківська обл.), центральна (Дніпропетровська обл.) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому на одне підприємство в Україні припадає 1,3 млн.. т цементу на рік.

Цемент завозять у  Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цементу – в Донецькій, алунітового – в Закарпатській, глиноземно-феритового – у Львівській областях, магнезіального – в Автономній Республіці Крим.

Центри целюлозно-паперової  промисловості в Україні

Вітчизняна целюлозно-паперова промисловість сьогодні – це близько 100 підприємств, що здійснюють виробництво і переробку паперу й картону. Щорічно галузь забезпечує випуск товарів на 5,5 млрд. гривень, при цьому 50% його припадає на 42 потужні підприємства, розташовані в Львівській, Київській, Чернігівській, Луганській, Житомирській, Дніпропетровській, Одеській Хмельницькій областях.

Питома вага галузі в  об'ємі промислового виробництва  України нині складає 1,3%. У галузі працює більше 35 тис. працівників. Всі  підприємства акціоновані, державний  пакет акцій має лише Український науково-дослідний інститут паперу (УКРНДІП) – 50% + 1 акція.

Основною продукцією переробки паперу і картону є  картонна тара транспортна, різні види упаковки, шпалери, зошити, паперово-білові товари.

До найбільших підприємств галузі належать такі, зокрема, акціонерні товариства, як «Жидачівський ЦПК», «Київський КПК», «Рубіжанський КТК», «Корюковська фабрика технічних паперів», «Дніпропетровська ПФ», «Малинська ПФ», а також деякі інші підприємства. Варто зауважити, що більшість великих целюлоз-но-паперових підприємств працюють понад сто років і лише 4 побудовані після 1960 року. Відтак, технічний стан галузі характеризується значним зносом основних фондів, що підтримуються переважно за рахунок відновлювального ремонту і модернізації.

Загальна потужність паперово- і картоноробних машин  в Україні складає близько 1 млн.. тонн паперу і картону в рік.

В Україні ринок паперу і картону формується за рахунок  імпорту – на 67,7% і власного виробництва  – на 32,3%. Із загального об'єму виробництва паперово-картонної продукції 44,1% експортується.

З урахуванням реалізації стратегічного завдання – досягнення до 2020 року рівня споживання картонно-паперової  продукції в кількості 60 кг на особу  і при незначних демографічних  змінах, ринок такої продукції прогнозується в об’ємі 2,8 млн.. т. При цьому власне виробництво повинне досягти рівня 1,6 млн.. т, головним чином, за рахунок створення нових потужностей з випуску паперу і картону. Відтак можна розраховувати на значне насичення внутрішнього ринку вітчизняною картонно-паперовою продукцією та на суттєве підвищення експортного потенціалу галузі.

Центри текстильної  промисловості в Україні

Нині на розміщення легкої промисловості великий вплив  справляє науково-технічний процес. Це відбивається, перш за все, на концентрації текстильного виробництва, зміні його сировинної бази. Натуральні волокна поступово витісняються хімічними. Велика кількість тканин виробляється із сумішей натуральних і хімічних волокон.

Рис. 11. Розташування основних центрів текстильної промисловості в Україні

Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача, взуттєве і  швейне – на споживача, лляне – на сировину.

За випуском продукції (48%), вартістю основних виробничих фондів перше місце в комплексі займає текстильна промисловість. Головною галуззю  текстильної промисловості в  Україні, як і в усьому світі, є  бавовняна галузь, яка зараз перебуває  в занепаді. На неї припадає майже 50% усіх тканин, що виробляються. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому передбачається відновлення бавовництва у південних районах, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вже введена експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості.

Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість  є другою за значенням у галузі. Вона виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте  вовняне виробництво майже не збереглось. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. В Україні діє майже 30 підприємств галузі. Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон.

Шовкова промисловість  виробляє 20,5% усіх тканин України. Вона пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

На власній сировині працює лляна промисловість, яка  випускає 7,3% тканин країни. В Україні  діє повний цикл виробництва та переробки  льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, тобто, мають побутове призначення. Тканини технічного призначення вирізняються високою міцністю: брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область). Україна є експортером льоноволокна і льняних тканин.

Трикотажне виробництво  продукує в’язані вироби з різних пряж і, орієнтуючись на споживача та трудові ресурси, розміщується у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Житомирі, Запоріжжі, Донецьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках. На більш ніж 60 підприємствах підгалузі виробляється до 9% товарної продукції легкої промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу [10].

2.6. Промисловість Запорізької області

За рівнем промислового розвитку Запорізька область є однією з найбільш розвинутих і має високий індекс зосередження промислового виробництва на душу населення - 2,21 відносно середнього по країні рівня (1,00). Тут зосереджено 7,8% виробничого потенціалу (основні фонди) і 5,7% трудового потенціалу промисловості держави, а випуск продукції складає 8,9%.

Промисловість регіону виділяється такою спеціалізацією: електроенергетика (атомна електростанція, гідроелектростанції); чорна металургія (підземний видобуток руд чорних металів, виробництво чорних металів, електроферосплавів, коксохімічна промисловість, виробництво вогнетривів, метизів); кольорова металургія (алюмінієва і титано-магнієва промисловість); машинобудування (підйомно-транспортне, електротехнічна промисловість, виробництво насосів, верстатобудівельна й інструментальна промисловість, промисловість по виробництву штучних алмазів, автомобільна промисловість, сільськогосподарське машинобудування); харчова промисловість (пивоварна промисловість). Провідними галузями, що визначають спеціалізацію промисловості області є кольорова металургія - коефіцієнт локалізації випуску продукції 5,36, електроенергетика - 1,60, чорна металургія - 1,59, машинобудування і металообробка - 1,11.

Аналіз динаміки галузевої  структури економіки області  за 2000 - 2010 рр. свідчить про тенденцію підвищення питомої ваги електроенергетики, паливної промисловості, чорної і кольорової металургії та скорочення машинобудування та металообробки, хімічної і нафтохімічної промисловості, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів, легкої і харчової промисловості.

У 2010 р. в промисловому виробництві було зосереджено                                1016 підприємств і 2550 виробництв, обсяг виробленої продукції становив 12872,5 млн. гривень.

Промисловість області  характеризується багатогалузевою структурою. В міжгалузевому промисловому комплексі (включаючи малі підприємства) провідне місце займають: металургія - 57,2%, зокрема, чорна - 45,1, кольорова - 12,1, електроенергетика - 17,2 і машинобудування та металообробка - 15,1%. Далі слідує харчова промисловість (включаючи борошномельне-круп'яну) - 6,6, промисловість будівельних матеріалів - 0,8; хімічна і нафтохімічна - 1,0%, легка - 0,3%. У галузевій структурі промисловості ще низька питома вага галузей, що забезпечують населення товарами народного споживання, - лише 6,9%.

Значні зміни відбуваються і в територіальній структурі  промисловості.

Підвищилась питома вага області в Україні: чорної і особливо кольорової металургії, машинобудування і металообробки, при скороченні електроенергетики, паливної, хімічної і нафтохімічної, промисловості будівельних матеріалів, легкої і харчової [3].

Електроенергетика. В  області досить високий рівень концентрації об'єктів електроенергетики. Зокрема, тут розміщені такі крупні енергетичні об'єкти, як Запорізька АЕС, Запорізька ГРЕС, Дніпро ГЕС. Всі електрогенеруючі потужності у 2010 р. виробили 48,2 млрд. кВт. год (27,9% до України). У 2010 р. в галузі електроенергетики було зосереджено 8 підприємств і 309 виробництв та вироблено продукції на суму 2210,8 млн. грн. (13,7%).

Металургійний комплекс, зокрема чорна металургія, представлений  підприємствами: повного технологічного циклу, крупнотоннажної переробної металургії, феросплавним та коксохімічним виробництвом. На Запорізьку область припадає 11,3% випуску чавуну в Україні, сталі - 13,5, готового прокату і коксу - 10,5%. У 2010р. виробництво продукції чорної металургії складало 5802,5 млн. грн. (14,7% до України) і було зосереджено па 22 підприємствах.

В кольоровій металургії функціонувало 17 підприємств і було вироблено продукції на суму 1557,4 млн. грн. (44,5% до України). Вона представлена алюмінієвим і електродними заводами, титано-магнієвим комбінатом.

У хімічній і нафтохімічній  промисловості зосереджено 56 підприємств, загальний обсяг продукції, випущеної у 2010 р., становив 114,6 млн. грн. (1,1% до України).

Машинобудування і металообробка представлені в області десятьма основними галузями. Особливо виділяється виробництво штучних алмазів, авіаційна, верстатобудівна та інструментальна промисловість. В цьому комплексі зосереджено 450 підприємств і 361 виробництво, випуск продукції складає 1941,4 млн. грн. (10% в Україні). Він має високий рівень зосередження різнопрофільних підприємств, спрямованих на виробництво експортоорієнтованої продукції.