Фактори сталого розвитку продуктивних сил. Промисловість України.Промисловість Запорізької області

В залежності від історико-географічної природи та взаємоекономічних зв'язків досліджуваного об'єкта, найважливішими вважаються його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, можливість виробничої кооперації з іншими об'єктами, системи транспортного забезпечення тощо. Економіко-географічне положення — категорія історична. Це означає, що із зміною економічного простору може змінюватися економічний потенціал самого об'єкта.

За масштабністю охоплюваної  території та відношення об'єкта до його оточення розрізняють: макро-, мезо- і мікроположення. Макроположення відображає положення об'єкта на міждержавному рівні або макрорегіональному. Мезоположення відображає положення об'єкта на мезорегіональному рівні, а мікроположення - характеризує відношення об'єкту до найближчого оточення. Наприклад, макроположення - рівень декількох держав в Європі, мезоположення - міжрегіональний рівень внутрі держави, мікроположення - може бути положення Дніпропетровська в межах Дніпропетровської області.

За місцем зосередженості об'єкта людської діяльності економіко-географічне положення можу бути: центральним, периферійним, глибинним, ексцентричним, суміжним. За спеціалізацією об'єктів діяльності людини: транспортно-географічним, промислово-географічним, соціально-географічним, агрогеографічним і т.д.

транспортно-географічне положення поділяється на підтипи - приморське, вузлове, прикордонне;

промислово-географічне  положення характеризує відношення промислового підприємства до джерел родовищ корисних копалин, ринків праці  і збуту продукції;

соціально-географічне  положення - охоплює відношення об'єктів до соціальних явищ (центрів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, політики і т.п.);

агрогеографічне положення  об'єкта характеризує його відношення до агропроцесів, споживачів продукції, постачальників засобів виробництва тощо.

Вплив економіко-географічного  положення виявляється ще і у  тому, що об'єкт або регіон має  певні економічні переваги при оптимальній  взаємодії економічних зв'язків  з іншими об'єктами й регіонами. До того ж чим інтенсивні зв'язки тим  вищий економічний потенціал об'єкта чи регіону. Так міста з вигідним розташуванням перетворюються у великі промислово-транспортні вузли, через які здійснюється переміщення вантажів на інші об'єкти і регіони або перевантаження їх з одного виду транспорту на інший. Такі транспортні вузли можуть мати сухопутний характер (Луганськ, Донецьк, Харків, Львів); сухопутно-річковий (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси); сухопутно-морський (Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Іллічівськ). З економіко-географічним положенням пов'язане створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжнародних спільних підприємств, прикордонних економічних зв'язків і виробництв з приграничними регіонами. Вони формуються і базуються на посиленні міжнародного поділу праці і економічних взаємовигодах.

1.6 Екологічний фактор розвитку продуктивних сил

До половини XX століття розвиток виробництва і його продуктивних сил, як правило, здійснювався за рахунок  екстенсивного господарювання. Цей  процес просувався повільно і в більшості  випадків він не впливав на стан навколишнього середовища. Однак, починаючи з другої половини XX століття вплив людини на природу різко посилився. Високими темпами стало розвиватись промислове виробництво, транспортні засоби, галузі важкої промисловості, паливо-енергетичний комплекс, хімічна промисловість. Це призвело до значного зменшення лісових масивів, родючих земель, забруднення навколишнього середовища. Небезпечними стали викиди в атмосферу окису вуглецю і двоокису сірки великими тепловими електростанціями, хімічними комбінатами та нафтопереробними заводами, транспортними засобами та відходами господарської діяльності.

Найбільший вплив на забруднення атмосферного повітря  України займає енергетична та вугільна промисловість (46% шкідливих речовин  від загального обсягу витоків). Металургійна промисловість в загальному обсязі становить 30,7%, хімічна і нафтохімічна - 5%, причому на ці галузі припадає понад 40% всіх викидів вуглеводнів'. На сьогодні в багатьох промислових регіонах рівень забруднення атмосфери залишиться ще високим. Це, зокрема, в Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську, Кривому розі, Маріуполі тощо.

За останні роки набуває  загрозливих розмірів пошкодження  і використання земельних ресурсів. Із-за непродуманої політики землекористування  мільйони га продуктивних земель сьогодні не використовуються для сільськогосподарського виробництва і знаходяться в занедбаному стані, втрачають свою родючість. Нині площа еродованих угідь становить майже 30%.

В значних кількостях земля вилучається з сільськогосподарського обороту під міське, промислове, транспортне та інше будівництво.

Тривога за наслідки забруднення  природного навколишнього середовища вимагає невідкладних заходів щодо скорочення надходження забруднювачів, особливо в сферу життєдіяльності  людини. Найбільш ефективним засобом запобігання руйнівному техногенному впливу переробних виробництв є створенням маловідходних і безвідходних технологій та використання відходів виробництва. Тому в екологізації переробної фази велике значення має розвиток спеціалізації, що може стати ефективним засобом зниження матеріаломісткості продукції та глибокої послідовної переробки сировини і використання відходів.

Екологізація виробництва  є складовою частиною екологічної  політики держави, яка передбачає проведення комплексу заходів правового і економічного регулювання. До них належить, в першу чергу, плата за користування природними ресурсами й за забрудненість навколишнього середовища, а також формування спеціальних фондів охорони навколишнього середовища, які формуються за рахунок обов'язкових платежів та добровільних внесків.

Врахування екологічного фактору в розміщенні продуктивних сил також повинно передбачати:

недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених  пунктах і регіонах з високою  концентрацією населення;

потрібно враховувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови, враховуючи розу вітрів та основні потоки повітряних мас;

в районах з шкідливим виробництвом створювати санітарні зони, лісові смуги, не допускати будівництва  жилих масивів та об'єктів соціально-побутового призначення [6].

 

 

Розділ 2. Промисловість України

2.1. Перелік регіонів першої “десятки”

Перелік промислових  регіонів України першої «десятки» (карта-схема) 

Промислове виробництво розміщене  по території країни нерівномірно. Найвища його просторова концентрація склалася в індустріально розвинутих областях з переважанням підприємств важкої промисловості (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька). Виділяються також Київська (включаючи м. Київ), Харківська, Одеська, Львівська та інші області, де основний обсяг промислового виробництва територіально зосереджений в обласних центрах (рис. 1. – 9) [10].

Рис. 1. Причорноморський економічний район (Площа – 113,4 тис. км². склад – Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська області)

 

Рис. 2.  Волинський економічний район (Площа – 40,3 тис. км², склад – Волинська і Рівненська області)

 

Рис. 3.  Центральноукраїнський економічний район (Площа – 45,5 тис. км², склад – Черкаська і Кіровоградська області)

 

Рис. 4.  Карпатський економічний район (Площа – 56,6 тис. км², склад – Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області)

 

Рис. 5.  Подільський економічний район (Площа – 60,9 тис. км², склад – Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області)

 

Рис. 6. Столичний економічний район (Площа – 90,7 тис. км² (15,0% території України), склад – Житомирська, Київська (разом із м. Києвом) і Чернігівська області)

 

Рис. 7. Північно-Східний економічний район (Площа – 83,9 тис. км², склад – Полтавська, Сумська і Харківська області)

 

Рис. 8. Придніпровський економічний район (Площа – 59,1 тис. км², склад – Дніпропетровська і Запорізька області)

Рис. 9. Донецький економічний район (Площа – 53,2 тис. км² (8,8% території України), склад – Донецька і Луганська області)

 

Таким чином, за загальними обсягами випуску промислової продукції  в Україні за січень – вересень 2011 року рейтинг першої «десятки»  в Україні по питомій вазі займають наступні регіони (обласний розріз):

1. Донецька область  – 21,04%

2. Дніпропетровська область  – 17,91%

3. Луганська область  – 8,94%

4. Запорізька область  – 8,26%

5. Полтавська область  – 6,77%

6. Харківська область  – 4,95%

7. м. Київ – 4,85%

8. Одеська область – 2,80%

9. Київська область  – 2,74%

10. Львівська область  – 2,65%

За темпом росту обсягів  промислової продукції за січень – вересень 2011 року відносно січня  – вересня 2010 року рейтинг першої «десятки» в Україні займають наступні регіони (Таблиця 1) [14].

Таблиця 1

Рейтинг першої «десятки»  в Україні за темпом росту обсягів  промислової продукції за січень – вересень 2011 року відносно січня  – вересня 2010 року

Рейтингове місце	Темпи приросту, зниження (–) обсягів промислової продукції, відсотків	Січень-вересень 2011 р. до січня-вересня 2010 р.
	Україна	10,7
1	Волинська	36,3
2	Черкаська	25,5
3	Чернівецька	21,7
4	Закарпатська	21,3
5	Тернопільська	20,7
6	Запорізька	18,5
7	Хмельницька	17,2
8	Рівненська	15,8
9	Кіровоградська	14,4
10	Одеська	12,5

2.2. Легка промисловість: виробництво тканин, трикотажних виробів, панчішно-шкарпетних, взуття

 

Легка промисловість  є однією з найважливіших серед  галузей виробництва непродовольчих товарів. Продукція легкої промисловості  йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв’язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю – основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням.

Легка промисловість  – це комплексна галузь, що включає  майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи:

– текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.;

– швейна;

– шкіряно-взуттєва і  хутрова.

Ефективність галузі залежить від багатьох економічних факторів та раціонального розміщення її підприємств. Для легкої промисловості характерна менш виражена, порівняно з іншими галузями, територіальна спеціалізація, бо практично в кожній області є ті чи інші її підприємства.

Виробництво тканин

Головною галуззю текстильної  промисловості в Україні, як і  в усьому світі, є бавовняна галузь. На неї припадає майже 50% усіх тканин, що виробляються. Бавовняне виробництво  країни знаходиться у великій  залежності від постачальників сировини. Тому передбачається відновлення бавовництва у південних районах, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вже введена експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості.

Бавовняна промисловість у своїй  структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Тканини та інші вироби з бавовни  виробляють у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна  фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Виробництво трикотажних  та панчішно-шкарпетних виробів 

Трикотажне виробництво продукує в’язані вироби з різних пряж і, орієнтуючись на споживача та трудові ресурси, розміщується у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Житомирі, Запоріжжі, Донецьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках. На більш ніж 60 підприємствах підгалузі виробляється до 9% товарної продукції легкої промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу.