Фактори сталого розвитку продуктивних сил. Промисловість України.Промисловість Запорізької області

ЗМІСТ
ВСТУП	3
Розділ 1. Фактори сталого розвитку продуктивних сил	4
1.1 Паливно-енергетичний  фактор сталого розвитку продуктивних  сил	4
1.2 Водний фактор в  розвитку продуктивних сил	5
1.3 Трудоресурсні фактори  сталого розвитку продуктивних сил	6
1.4 Транспортний фактор  сталого розвитку продуктивних  сил	8
1.5 Фактор  історико-географічного положення  розвитку продуктивних сил	9
1.6 Екологічний  фактор розвитку продуктивних  сил	11
Розділ 2. Промисловість  України	13
2.1. Перелік регіонів  першої "десятки"	13
2.2. Легка промисловість: виробництво тканин, трикотажних виробів, панчішно-шкарпетних, взуття	19
2.3. Харчова промисловість: виробництво борошна, хліба і хлібо-булочних виробів, цукру піску, м’яса, продукції з незбираного молока, тваринного масла, олії, сирів жирних, консервів.	22
2.4. Центри транспортного машинобудування. Центри сільськогосподарського машинобудування	27
2.5. Центри виробництва цементу. Центри целюлозно-паперової промисловості. Центри текстильної промисловості	28
2.6. Промисловість Запорізької області	33
ВИСНОВКИ	39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	40

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Промисловість – найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

 Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями. 
         Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація.

Промисловість – це поліструктурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію.

Промисловість поділяється  на такі великі галузі: енергетика; паливна; металургія; машинобудування та металообробка; хімічна і нафтохімічна; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова; промисловість будівельних матеріалів; легка; харчова; комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна та інші. 
Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.

Метою роботи є аналіз галузей промисловості України  та дослідження факторів розвитку продуктивних сил.

 

 

Розділ 1. Фактори сталого розвитку продуктивних сил

 

У розвитку продуктивних сил фактори їх розміщення відіграють домінуючу роль. Вивчаючи територіальну організацію продуктивних сил ми стикаємось із багатьма факторами, які в значній мірі впливають на сталий розвиток і розміщення різних галузей національного господарства. Оцінка факторів розміщення складає основний зміст науки про територіальну організацію виробництва. Лише уважно вивчивши фактори розміщення, можна робити обґрунтовані висновки про його ефективність та перспективу розвитку.

1.1 Паливно-енергетичний фактор сталого розвитку продуктивних сил

В структурі затрат на виробництво тієї чи іншої продукції паливно-енергетичні витрати є дуже важливим фактором стабільного розвитку продуктивних сил.

В технологічних процесах різних галузей виробництва спостерігається  різна питома вага паливно-енергетичних витрат на виготовлення одиниці продукції. За ступенем питомих витрат палива і енергії виробництва поділяють на три групи галузей:

високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних витрат складає 30-45% до загальних витрат на виготовлення одиниці продукції;

середньоенергомісткі, в  яких часка паливно-енергетичних витрат складає в межах 15-30%;

неенергомісткі, де паливно-енергетичні  витрати складають менше 15%.

До енергомістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан); електролітична виплавка міді, нікелю, магнію, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Ці галузі орієнтуються на регіони масового виробництва електроенергії. Вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергією. Наприклад, виробництво титану, алюмінію України зосереджено у Придніпров'ї (Запоріжжя), виробництво магнію в м. Калуші (Івано-Франківська область). На виробництво 1 т. алюмінію витрачається 16 тис. квт-год., титану - 60 тис. квт-год., магнію - 20 тис. квт-год. електроенергії.

До паливомістких відносяться виробництва, що поглинають багато тепла в процесі виготовлення продукції. До них можна віднести: глиноземні заводи (на 1 т. глинозему витрати становлять 3 т. умовного палива), виплавка нікелю (на І т. нікелю витрачається 5,0 т. умовного палива). Багато паливних ресурсів витрачається при виробництві цементу, скла, синтетичного каучуку, целюлози, стінових будівельних матеріалів, на хлібопекарнях, содовому виробництві, тощо. Таким чином більшість видів паливомістких виробництв розміщуються поблизу паливних баз або в центрах споживачів продукції. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Основними регіонами теплової енергетики в Україні є Донбас, Придніпров'я, Вінниця, Харків, на Заході України Івано-Франківськ. Саме тут працюють найбільші ТЕС, які споживають 5,0 і більше млн. тонн умовного палива на рік [5].

1.2 Водний фактор в розвитку продуктивних сил

Будь-яке виробництво  незалежно від галузі споживає ту чи іншу кількість прісної води, яка може використовуватись на технологічні, технічні потреби та споживання як питтєва вода. Саме тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має важливе значення. Відсутність або обмеження водних ресурсів у регіоні може бути серйозною перепоною для розміщення галузей виробництва, які є водомісткими.

Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві, однак в різних галузях  водоспоживання є контрастним. Наприклад  у сільськогосподарському виробництві  водоспоживання великою мірою залежить від рівня зрошування в регіоні. У промисловому виробництві найбільш водомісткими є галузі чорної металургії, хімії органічного синтезу, первинна очистка текстильної сировини.

Найбільше води споживається при вирощуванні сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так наприклад, на виробництво 1 т рису витрачається 8 тис.м³ води, бавовнику - 5 тис.м³ тощо. На Україні зрошувальні системи споруджені переважно в зоні недостатнього зволоження (степова частина і південні райони). Основна маса води використовується з Дніпра і річок Дніпровського басейну. Однак водні ресурси України обмежені і раціональне їх використання має винятково важливе значення для розвитку її економіки.

Як відомо водні ресурси  на території України розподілені нерівномірно. Це змушує вдаватись до перекидання вод із одного річкового басейну в інший, щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою споруджено ряд водних систем, зокрема канали: Дніпро - Кривий ріг, Дніпро - Донбас, Північно - Кримський. Діючими каналами перерозподіляється значна кількість води для потреб як промисловості, так і для сільськогосподарського виробництва. Велику роль в забезпеченні водою відіграють споруджені водосховища в басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та на ряді малих річок. Регулювання річкового стоку шляхом спорудження водосховищ забезпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисловості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу [8].

1.3 Трудоресурсні фактори сталого розвитку продуктивних сил

Трудоресурсний фактор залежить від чисельності працездатного  населення як в країні, так і, зокрема, в кожному регіоні і він  пов'язаний з демографічною ситуацією. Аналізуючи демографічний фактор як передумову розміщення і розвитку продуктивних сил, слід брати до уваги, що населення є не лише виробником матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Населення у своїй сукупності формує і ринок праці, і споживчий ринок.

При дослідженні і  аналізі трудоресурного фактора  необхідно врахувати в кожному регіоні структуру економічного розвитку продуктивних сил, так як потреба в трудових ресурсах визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, числом працюючих, які потрібні на виробництво певної кількості продукції на одного працюючого.

За ступенем трудомісткості виробництва всі галузі прийнято поділяти на три основні групи:

високо трудомісткі  з великими затратами праці (в  людино-годинах) на одиницю виготовленої продукції при відносно малій  вазі її кількості в розрахунку на одного робітника;

середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, затратами праці на одиницю продукції  при відносно великій вазі кількості  випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;

не трудомісткі з  мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника.

До найбільш трудомістких галузей, що орієнтуються на місця зосередження робочої сили відносять такі: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки); приладобудування, оптико-механічне виробництво, автомобілебудування; верстатобудування, швейна, текстильна, взуттєва галузі промисловості. Ці галузі розміщуються у містах і населених пунктах з вільними трудовими ресурсами.

Для використання трудових ресурсів жіночої статі в регіонах, де зосереджені підприємства важкої індустрії розміщуються підприємства легкої, харчової галузей (текстильні комбінати, взуттєві фабрики, харчові  комбінати, кондитерські фабрики і  ін.). Це ми бачимо на прикладі великих промислових центрів (Донецьк, Запоріжжя, Луганськ, Харків, Миколаїв тощо).

В сучасних умовах господарювання розвиваються галузі для яких необхідні  висококваліфіковані спеціалісти  і робітники. Це науковомісткі виробництва  і, як правило, вони розміщаються в центрах науки та освіти. Такими центрами є великі міста, а також міста-супутники, куди можуть бути винесені наукомісткі виробництва з науковою базою. В Україні до таких міст належать Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів тощо [11].

1.4 Транспортний фактор сталого розвитку продуктивних сил

Це фактор вважається одним з найбільш впливових при  розміщенні виробництва. В залежності від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживачів. Інтенсивність його впливу залежить від витрат сировини і палива на одиницю виробленої продукції та способу транспортування. Дешеві вантажі і матеріаломісткі, пісок, гравій, щебінь, стінові матеріали, руди чорних і кольорових металів перевозити на великі відстані невигідно, так як транспортні витрати можуть перевищувати вартість продукції. Тут, як правило, вартість транспортних перевозок становить 25% і більше, тоді як вартість дорогих вантажів (цукор, бавовник, вовна, шовк-сирець, машини) у витратах на одиницю продукції не перевищує 3-5%.

Практика стверджує, що дешеві вантажі доцільно перевозити такими видами транспорту, який забезпечує найнижчу вартість одиниці вантажу. Це водний і трубопровідний транспорт. Так, наприклад, річковим транспортом  на Україні перевозиться понад 80% мінеральних та будівельних матеріалів. На цю ж продукцію в каботажних перевезеннях у середині країни морським транспортом припадає понад 50%. Однак і річковий і морський транспорт не можуть забезпечити перевезення вантажів по всій країні, тому масові перевезення вантажів здійснюються переважно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому сипкі мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільськогосподарської продукції перевозяться в більшій мірі залізницею, а компактні малогабаритні - автомобільним транспортом. Винятком становить сільгоспсировина, яка перевозиться на невеликі відстані автомобільним транспортом (цукровий буряк - до цукрозаводів, овочі і фрукти - до консервних заводів тощо).

Для раціонального використання наявних видів транспортних засобів та з метою ліквідації нераціональних перевезень вантажів здійснюється районування виробництва і споживання найважливіших видів продукції, що виробляється. Посилення регіоналізації виробництва сприяє раціональній територіальній організації промисловості і сільського господарства, а районування споживання визначає найбільш оптимальні зони збуту готової продукції [7].

1.5 Фактор історико-географічного положення розвитку продуктивних сил

Розташування будь-якого  об'єкта господарювання у просторі зумовлено впливом низки причин і закономірностей. Економіко-географічне положення об'єкту на будь-якій території - це сукупність промислових відношень даного економічного об'єкту до інших економіко-географічних об'єктів, що поза ним. Цими об'єктами можуть бути: місто, район, населений пункт, виробничий підрозділ. Вони характеризуються не тільки розташування на певній території, але й системою зв'язків з іншими об'єктами господарювання.