Економічна теорія, макроаналіз і обґрунтованість економічної політики

      Особливiстю  теоретико-економiчного дослiдження е те, що при вивченнi економiчних процесiв не можна користуватися конкретними прийомами i засобами, якi широко застосовуються, наприклад, у природничих науках. Будь-яка абстракцiя, як вiдомо, завжди бiднiша за конкретне явище. Вона вiдображує об’єктивну реальнiсть не так, як живе споглядання, а проникає всередину її, йдучи вiд явища до сутi; на практицi застосування методу абстракцiї може призвести до помилки. Це пояснюється вiдривом абстрактних понять вiд дiйсностi, що проявляється у розривi якiсної i кiлькiсної сторiн економiчних процесiв, абсолютизацiї окремих явищ економiчного життя тощо.

      Абстрактне  мислення з властивими йому прийомами  дiалектичної, але не формальної, логiки охоплює й iншi методи пiзнання виробничих вiдносин, зокрема аналiз i синтез. У процесi аналiзу предмет дослiдження розчленовується, мислення йде вiд видимого, конкретного до абстрактного. Так, визначаючи економiчнi закони тiєї чи iншої системи, в складному господарському органiзмi видiляють складовi його, з’ясовують роль i значення кожного окремого елемента, їх зв’язки в єдиному, але складному господарському механiзмi. Це важливо для подальшого теоретичного обгрунтування всiх тих особливостей предмета дослiдження, вiд яких абстрагуються спочатку. Внаслiдок такого аналiзу користуються найбiльш загальними абстракцiями, придатними для вивчення дослiджуваного об’єкта.

      У процесi синтезу дослiджується економiчне  явище у взаємозв’язку i взаємодiї  його складових частин. Мислення тут iде вiд абстрактного до конкретного, вiд розумiння сутi вiдносин до прояву їх у конкретнiй ситуацiї. Аналiз сприяє розкриттю iстотного в явищi, а синтез завершує розкриття сутi, дає можливiсть показати, в яких формах це притаманне економiчнiй дiйсностi.

      Отже, аналiз i синтез є двома нерозривними чинниками процесу наукового пiзнання дiйсностi, використання яких сприяє виявленню причинно-наслiдкових зв’язкiв окремих явищ.

      Наукове пiзнання суспiльних процесiв i систем передбачає також використання методу поєднання логiчного й iсторичного пiдходiв до вивчення економiчної теорiї.

      Логiчний взаємозв’язок усiх компонентiв  суспiльства як цiлiсного органiзму  вiдбиває iсторичний процес виникнення й становлення певної системи. Поєднання  логiчного й iсторичного в економiчнiй  теорiї допомагає вiдкриттю якiсно нових форм дiї економiчних законiв i знаходженню нового змiсту в економiчних категорiях. В обох випадках слiд виявити якiснi зрушення, що мають мiсце на певному етапi розвитку економiчної системи, а також обгрунтувати, яким чином виникнення нових вiдносин детермiнує появу якiсно нових форм вияву економiчних законiв.

      Логiчний метод дослiдження є iсторичним методом, звiльненим вiд iсторичної форми i випадковостей iсторичного процесу, адже вiдповiдь на одне й те саме запитання в епоху первiсного нагромадження капiталу i в сучасному розвинутому суспiльствi буде рiзною.

      Iсторiя  людського суспiльства пiдтверджує,  що виникнення i розвиток будь-якої  науки пов’язанi з практичною  дiяльнiстю людей. Зв’язок науки  iз суспiльною практикою передбачає iнтенсивнiсть обмiну дiяльнiстю i результатами мiж науковцями i працiвниками iнших галузей народного господарства. Отже, економiчна теорiя не може обмежитись використанням лише тих методiв дослiдження, про якi йшлося вище. Як фундаментальна наука, економiчна теорiя визначає перспективи (враховуючи довгостроковi) для суспiльної практики.

      Розглянемо  мiсце i роль соцiально-економiчного  експерименту, який належить до спецiальних методiв дослiдження економiчних явищ. Зауважимо, що йдеться про виважений, з попереднiм вивченням iсторичного досвiду, соцiально-економiчний експеримент. Абстракцiя в даному випадку є досить умовною, i з повним правом можна стверджувати, що немає нiчого бiльш практичного, нiж витончена теорiя. Складнiсть полягає в тому, що практичнi рекомендацiї щодо проведення соцiально-економiчного експерименту вiдрiзняються вiд конкретних прикладних розробок. Отже, стосовно перших дуже важливим є суспiльне розумiння їх необхiдностi та корисностi. Соцiально-економiчний експеримент треба розглядати не тiльки як засiб пiзнання реальної дiйсностi, а й як такий, що сприймає конкретний суб’єкт.

      Соцiально-економiчний експеримент як прийом пiзнання не може претендувати на унiверсальнiсть: суперечки  про характер соцiально-економiчного  експерименту, навiть якщо вiн реалiзується  на локальних територiях (проблеми програмування розвитку окремих галузей народного господарства, налагодження нових виробничих зв’язкiв, соцiальний захист населення тощо), не можуть бути вiльними вiд впливу моральних, iдеологiчних чи полiтичних чинникiв. Цiннiснi судження про результативнiсть соцiально-економiчного експерименту в той же час не можуть бути вiдокремленими вiд об’єктивного економiчного дослiдження. Вони неминуче переплiтаються. Iз розвитком продуктивних сил, нагромадженням знань, набуттям прийомiв i знань з технологiї аналiзу економiчних явищ та їх взаємозв’язкiв за допомогою сучасної комп’ютерної технiки роль соцiально-еко-номiчного експерименту в економiчнiй теорiї зростає.

      Провiдним в економiчнiй теорiї залишається  теоретичний аналiз виробничих вiдносин, розкриття змiсту законiв i категорiй економiки. Одночасно зростає значення кiлькiсних методiв, зокрема статистичних. Практична дiяльнiсть людей в економiчнiй сферi зумовлює управлiнський аспект, якого неминуче набуває економiчна теорiя. Саме цей аспект економiчнбї теорiї стимулює вивчення статистичних показникiв, що характеризують економiку на рiзних її рiвнях. Статистичнi матерiали доцiльно групувати за тематичними проблемами. Аналiз їх може вiддзеркалювати, наприклад, реальнi суперечностi мiж певними соцiальними групами населення, рiзними полiтичними течiями тощо.

      Загальнi перспективи економiчної реформи, комплекснiсть  пiдходiв до становлення ринкових вiдносин, охоплення проблем народного  господарства в цiлому та його окремих  галузей, послiдовнiсть та швидкiсть роздержавлення власностi, економiчний механiзм становлення ринкових iнфраструктур - всi цi питання можуть бути дослiджуванi за допомогою статистичних методiв. Застосування їх доцiльне й при розробцi окремих напрямiв переходу до ринкових вiдносин, наприклад цiноутворення, зовнiшньоекономiчних зв’язкiв тощо.

      Ученi-економiсти, вивчаючи матерiали нацiональної статистики тiєї чи iншої країни, користуються також  виданнями ООН, ОЕСР тощо. Незначнi розбiжностi мiж окремими показниками пояснюються  тим, що мiжнароднi органiзацiї, як правило, коригують нацiональнi данi з метою забезпечення зiставлення їх. Спiвробiтники мiжнародних органiзацiй володiють такими сучасними методами обробки статистичних даних, якi поки що не стали надбанням дослiдникiв у бiльшостi країн свiту, що часто призводить до перекручених статистичних висновкiв.

      Таким чином, знання економiчної теорiї передбачає не тiльки володiння методологiєю аналiзу реальних економiчних процесiв, розумiння  сутi економiчних законiв та категорiй, а й умiння знаходити кiлькiсний вираз їх i користуватись точними статистичними методами для управлiння економiкою.

    Таким чином метод економічної теорії – це шлях пізнання економічної системи, її основних підсистем, їх взаємодії та мисленого відтворення цієї взаємодії у теорії діалектики.

    Основними способами вивчення економічної  теорії є:

1. Індукція – вивчення явищ при яких роздуми йдуть від одиничного до загального;
2. Дедукція – вивчення явищ при яких роздуми йдуть від загального до одиничного;
3. Аналіз – розчленування явищ на окремі частини з метою вивчення їх окремо;
4. Синтез – поєднання елементів в єдине ціле з метою вивчення їх разом;
5. Логіка  - теоретичне відображення реальності у відповідних категоріях і законах;
6. Історизм – вивчення явищ і процесів в тій послідовності в якій вони змінюють одне одного;
7. Діалектика – вивчення явищ і процесів в русі і розвитку.

       РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНА  РОЛЬ ЕКОНОМІЧНОЇ  ТЕОРІЇ В РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 

      3.1. Економічна теорія в сучасному світі  

      В сучасному світі економічна теорія перетворилася на розгалужену галузь знань, які, з одного боку стають дедалі більш спеціалізованими, а з іншого – інтенсивно розширюють свої межі, проникаючи до інших сфер і втрачаючи обриси свого власного предмета. Мейнстрім, основні течії сучасної економічної думки, численні та різноманітні наукові школи, що ґрунтуються в багатьох випадках на протилежних позиціях, погляди окремих економістів, які ніколи не збігаються повністю і дуже часто розходяться за суттю – усе це складові загального теоретичного поля економічних знань з дуже розпливчастими і невизначеними характеристиками. Можна виділити основні тенденції розвитку сучасної економічної теорії. О.Ліберман  у спеціальній праці, присвяченій цій проблемі, виділяє чотири такі основні тенденції. «По-перше, постійне посилення математизації економічних досліджень; перетворення знань математики на ключовий бар’єр для доступу на ринок ідей; по-друге, емпіричний поворот в економічних дослідженнях, який дозволяє сконцентрувати увагу на реальних процесах в суспільстві за рахунок поширення економетричних досліджень і прикладних моделей загальної рівноваги; по-третє, зростання впливу експериментальної економіки і «пом’якшення» основних поведінкових парадигм неокласики на користь більш плюралістичного мейнстріму, який більшою мірою враховує досягнення біології, фізики та психології; по-четверте, розширення масштабів економічних досліджень у неекономічних науках,які поступово витісняють традиційні «історичні» школи».

      Посилення в даний час динамізму суспільного  розвитку веде до наслідків двоїстого характеру. З одного боку, підвищення темпу зміни інститутів, які за своєю сутністю не можуть змінюватися швидко (природною одиницею виміру є покоління), спричиняє інституційні розриви, втрату наступності, зростання девіацій у поведінці. З іншого боку, виникає ситуація, коли зміни і змісті економічних  процесів ще не пізнані, а застосування старих наукових настанов нерідко дає негативні результати. В цілому це справляє враження перманентної кризи економічної теорії та вимагає іншої  організації наукової діяльності, яка б забезпечувала поєднання фундаментальних і прикладних розробок, з прив’язкою до стану конкретного об’єкта і до часу.

      Про кризу економічної теорії говорять давно і багато, починаючи з  Нобелівських лауреатів. Їй присвячено спеціальні праці. В.Полтерович виходить з того, що стан теорії є «кризовим, якщо  доведено або дуже правдоподібно ,що поставлені нею завдання не можуть бути вирішені прийнятими в теорії методами». Він виділяє декілька найважливіших аспектів розвитку економічної теорії, таких як:

• вдосконалення математичного інструментарію,
• поглиблене дослідження та узагальнення базових моделей,
• охоплення теорією нових сфер економічного життя,
• нагромадження емпіричних даних,
• зміна «стандарту строгості»,
• «поведінковий переворот» у теоретичній макроекономіці,
• організаційне зростання;

      і доходить висновку, що «найзагальніші теоретичні результати мають певною мірою негативний характер – це висновки, що стверджують в явному або неявному вигляді, що в розглядуваних  теоріях не вистачає постулатів для того, щоб отримати відповіді на поставлені запитання». При цьому вчений демонструє справедливість такого висновку на теоріях соціального вибору, загальної рівноваги, економічної динаміки, фінансових ринків та ін.

      Розглядаючи деякі шляхи виходу з кризи, В.Полтерович говорить про те, що зняття претензій економічної теорії на відкриття універсальних законів могло б сприяти розв’язанню існуючих колізій. Такий підхід зумовлений розвитком науки в просторі та часі шляхом узагальнень фактів,які стосуються нових сфер, процесів. Теорія набуває розгалуженого сітьового характеру, а вихідні основи  залишаються незмінними або втрачають значення. Однак реальний рух і, відповідно, відбувається у такий спосіб, що разом з ускладненням, збагаченням і конкретизацією об’єкта відносно виділяються, відособлюються та абстрагуються більш загальні риси,які раніше були не помітними, неактуальними. Інакше кажучи, предмет розвивається не тільки вшир, але й углиб, при цьому не тільки з’являються нові конкретні теорії, але й відкриваються більш загальні закономірності, пізнаються найфундаментальніші риси.

      З самого початку існування економічної  теорії виникає двоїстість у теоретичному ставленні до предмета її вивчення. Одна лінія виходить з практичної спрямованості знання і зосереджує свою увагу на функціональному аналізі. Інща лінія виходить з теоретичної засада і робить акцент на розкритті яявищ як реальної основи для її різноманітних функціональних форм. Хоча у своєму вихідному пункті ці дві лінії єдині,а початкове знання має такою самою мірою практичний характер, усе ж у процесі історичного розвитку вони розходяться, постійно перебуваючи у взаємодії, суперечності та конфлікті одна з одною. Таке розходження і суперечлива взаємодія є цілком закономірними, оскільки лише таким шляхом можуть бути гранично використані потенціальні можливості розвитку кожної з  цих ліній пізнання та взаємодії. Наприклад, функціональний підхід відкриває широкі можливості для використання математичних методів і моделювання. Доводячи це до межі, за якої нерідко втрачається суть економічних явищ; сутнісний аналіз, навпаки, спирається на якісні, а не на кількісні характеристики.