Економічна теорія, макроаналіз і обґрунтованість економічної політики

      На  початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася  така револіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К. Маркс і Ф. Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

      Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, виходячі з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього  суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди  класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, що певні  їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці  сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

      Подальша  розробка економічної теорії здійснювалася  за двома основними напрямками: марксистським  та вченням американського економіста А. Маршалла. Важливу роль у розвитку економічної теорії відіграла праця Дж. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей” (1936 р.), в якій значне місце відведено дослідженню державного регулюванню економіки. 

      1.2. Розвиток економічної думки в Україні 

     Перші письмові пам’ятки економічної думки України пов’язані з періодом Київської Русі. В "Руській правді" Ярослава Мудрого (ХІ ст.), "Повчанні Володимира Мономаха" (ХІ ст.), "Слові о полку Ігоревім"(ХІІ ст.), літописах XI-XIV ст. велика увага приділялась захисту феодальної власності, питанням державності, державної єдності і зміцненню влади великого князя, засуджувалась надмірна експлуатація підданих.

     "Руська  правда" стала першим кодексом  законів Древньоруської держави,  зміст якого не тільки відображав  існуючі тут економічні, політичні  та суспільні відносини, а й сприяв їх формуванню, зміцненню панівного становища князів. У ній міститься багатий матеріал про організацію господарства князів у формі вотчини, ряд статей присвячено охороні земельної власності, визначена відповідальність за порушення польових меж, дається точне уявлення про грошову систему та позики, передбачені жорстокі заходи щодо приборкання експлуатованих, придушення їхнього протесту.

     У XVII ст. економічна теорія ще не виділялась в окрему галузь науки. Суспільно-економічна думка в Україні була проникнута антикріпосницькими, демократичними ідеями. Зокрема, відомий просвітитель Яків Козельський (1729-1795) у 60-70-х роках виступав проти кріпосницького гноблення і безправності народних мас, малював картину справедливого суспільства, де "всі повинні працювати", аналізував економічні категорії сучасного суспільства: гроші, вартість, прибуток, кредит, капітал, просте і розширене відтворення тощо.

     З кінця XVIIІ ст. в Україні відбувається процес формування економічної науки  як окремої галузі знань. У цей період Василь Каразін (1773-1842) - ліберальний економіст пропонував повністю ліквідувати панщину і перейти до грошової ренти, прискорювати розвиток промисловості, зміцнити грошовий обіг і державні фінанси.

     У першій половині ХІХ ст. професор Харківського університету Тихон Степанов (1795-1847) видав перший курс в нашій країні політичної економії "Записки про політичну економію" (1844 р.), в яких виступав прихильником вчення Адама Сміта, різко критикував погляди Мальтуса, був прихильником вільної торгівлі, засуджував протекціонізм, розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, природа й праця, цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, заробітна плата, прибуток і рента, національний доход, кредит, процент тощо. Отже, він торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії і заклав підвалини фундаментальної економічної освіти в Харківському університеті, де згодом одержав освіту "найвідоміший слов'янський економіст" (за Й.Шумпетером) М.І.Туган-Барановський.

     Видатним  науковцем, політекономом та господарським  діячем ХІХ ст. був Микола Христофорович  Бунге (1823-1895). Вихованець, а згодом професор і ректор (1859-1862, 1871-1875, 1878-1880) Київського університету. Теоретичні погляди Бунге  дещо еклектичні, в більшій мірі маржиналістські. Головна сфера наукового інтересу - грошовий обіг, фінанси, кредит, банківська справа. Основні праці: "Теорія кредиту" (1852), "Основи політичної економії" (1870), "Банківські закони і банківська політика"(1874), "Про відновлення металевого обігу в Росії" (1877), "Державні рахунки та фінансова звітність в Англії" (1890). В останній своїй праці "Нариси політико-економічної літератури" (1895) він виступає з критикою К. Маркса та ідей соціалізму.

     Розвитку  економічної науки сприяв професор Київського університету Іван Васильович Вернадський (1821-1884). Він був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію, намагався довести, що протекціонізм суперечить "природним" економічним законам. Свої економічні погляди І. Вернадський найповніше викладав у журналі "Економічний покажчик", який був на той час унікальним виданням.

     Важливе місце серед представників політичної економії в Україні належить професору  Київського університету Миколі Зіберу (1844-1888), який захистив дисертацію про еволюцію трудової теорії вартості від Д. Рікардо до К. Маркса. М. Зібер значну увагу в своїх працях приділяє розвитку машинного виробництва, простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції, а також досліджує капітал, прибуток, трудову теорію вартості. Він був ученим-економістом, який вніс значний вклад у розробку багатьох суспільно-економічних проблем.

     Знаним  для свого часу економістом був  Іван Франко (1856-1916) - видатний український  письменник, громадсько-політичний діяч, людина енциклопедичних знань. Він видав ряд економічних праць, зокрема, "Катехізм економічного соціалізму" (1878р.), "Основи суспільної економії" (1879р.). Показуючи в своїх творах боротьбу праці з капіталом, Франко розкриває суперечності між ними. Надзвичайно важливого значення він надавав політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у системі загальноосвітніх наук, вважаючи, що вона "безперечно найважливіша з усіх наук".

     Економічні  погляди І. Франка відбивають складний процес поступового засвоєння вченим кращих зразків світової суспільної думки. Певний вплив на його економічні погляди мав марксизм, який був тоді дуже популярним. Він став першим перекладачем українською мовою окремих глав "Капіталу" К. Маркса і "Анти-Дюрінга" Ф.Енгельса, але не поділяв поглядів Маркса на шляхи переходу до соціалізму та його устрою. У творчій спадщині Франка-економіста вражає обізнаність із світовою економічною думкою різних епох і народів. Його економічні погляди є своєрідним етапом української економічної думки.

     Найвизначнішим  українським економістом був  Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919). Він був теоретиком економічної  науки, міністром фінансів Центральної  Ради Української Народної Республіки, професором Київського університету, академіком АН України. Економіста-теоретика такого масштабу Україна не знала ні до, ні після нього.

      Вчений  зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, критику економічних доктрин  марксизму. В праці "Теоретичні основи марксизму" він у 1905 р. зробив висновок, що в нових умовах теорія Маркса лише "почасти справедлива". Світове визнання М.І. Туган-Барановський отримав за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розробку концепцій економічної кон’юнктури, яку високо оцінили економісти багатьох країн ще за життя вченого. Але найвищим досягненням в його теоретичній спадщині є номіналістично-кількісна, або кон’юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці "Паперові гроші і метал" (1917 р.). Туган-Барановський цією теорією на п'ятдесят років випередив кількісну теорію грошей американського професора Мілтона Фрідмена.

      Важливе значення для становлення економічної  теорії як науки має його підручник "Політична економія. Курс популярний" (1919 р.). У ньому автор по-своєму розкриває багато відомих економічних категорій і понять, як капітал, капіталістичне господарство, обмін і ціни, торгівля, гроші, кредит та банки, кооперація та її види. Політичну економію вчений вважав однією з найважливіших наук і дав таке визначення її предмету, яке актуальне і сьогодні: "Питання про причини різниць у багатстві та убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної бідності серед зростання багатства - розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія досліджує сучасний господарський лад, в його історичному розвиткові". М.І. Туган-Барановський є першим українським ученим, якого визнали економісти всього світу.

      Отже, певний внесок у розвиток економічної теорії внесли також вчені України. На Україні економічна думка склалася у XIV-XVI ст. Багато науково обґрунтованих ідей є у І. Франка, Я. Козельського. Але найвагоміший внесок у розвиток світової економічної думки внесли українські вчені XIX–XX ст. С.А. Подолинський та М.І. Туган-Барановський. 

      РОЗДІЛ  2. МЕТОДОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ, ЇЇ ЗВ’ЯЗОК З МАКРОЕКОНОМІКОЮ 

      2.1. Сутність методології 

      Кожна наука спирається на сукупнiсть методiв  дослiдження, тобто має свою методологiю. Для того щоб одержати новi знання, треба свiдомо застосовувати науково обгрунтованi методи. Це важлива умова розвитку всiх наук, у тому числi економiчної теорiї.

      Не  так давно всезагальним методом  наукового пiзнання для всiх наук - природничих i суспiльних - був метод  матерiалiстичної дiалектики, сутнiсть  якого полягає в пiзнаннi економiчних явищ i процесiв у їхньому загальному зв’язку i взаємозалежностi, в станi безперервного розвитку, коли накопичення кiлькiсних змiн призводить до змiни якiсного стану. Джерелом розвитку є єднiсть i боротьба протилежностей. Необхiднiсть використання методу матерiалiстичної дiалектики не втрачає сили i сьогоднi. Проте слiд ураховувати, що метод матерiалiстичної дiалектики не вичерпує змiсту методологiї економiчної теорiї. Виникає необхiднiсть використання загальнонаукових методiв дослiдження, якi будуть розглянутi у подальшому викладi.

      Досвiд  показує, що треба враховувати такi особливостi сучасної багатогранної  методологiї економiчної теорiї.

      1. Це насамперед цiльова спрямованiсть  методологiї. Вона означає пiдпорядкування  всiх дослiджень задоволенню потреб людини, забезпеченню соцiальної справедливостi в умовах соцiальне орiєнтованої економiки та iснування громадянського суспiльства.

      2. У процесi дослiдження цiльова  спрямованiсть методологiї досягається  за допомогою вiдповiдних засобiв  її забезпечення через визначення провiдного орiєнтира. I таким орiєнтиром господарювання мають бути зростання виробництва при мiнiмальних витратах живої та уречевленої працi на одиницю продукцiї, досягнення високих кiнцевих господарських результатiв.

      3. Перетворення методологiї на способи докорiнних перетворень i практичних дiй засноване на свiдомому використаннi економiчних законiв у сферi господарської дiяльностi.

      4. У структурi методологiї розширюється  застосування економiчних експериментiв  i наукового прогнозування.

      5. Методологiя передбачає творчий  пiдхiд до дослiдження, усунення  канонiзацiї окремих поглядiв,  допущення плюралiзму думок, боротьбу  проти догматизму.

      6. Методологiя має враховувати поєднання  державного управлiння з саморозвитком  пiдприємств, з наданням переваг економiчним методам управлiння.

      7. Методологiя спирається на єднiсть  полiтичного i господарського пiдходiв  до розв'язання економiчних завдань.

      У економiчнiй теорiї надзвичайно  важливе значення має метод наукової абстракцiї як метод поглибленого пiзнання дiйсностi, заснований на очищеннi iнформативного матерiалу вiд випадкового, неiстотного i видiлення в ньому стiйкого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракцiї, його продуктом є теоретичнi абстракцiї, науковi поняття, категорiї, економiчнi закони.

      Важлива роль у розвитку економiчної теорiї  належить системному пiдходу. Ринкова  економiка являє собою певну цiлiснiсть, в якiй виявляється взаємозв'язок елементiв, компонентiв, що входять до її складу. При цьому цiлiснiсть  визначається не тiльки складом властивих їй елементiв, а й рiзними зв’язками мiж ними.

      Системний пiдхiд у економiчнiй теорiї означає  вивчення внутрiшнiх структурно-функцiональних, причинно-наслiдкових, iєрархiчних, прямих i зворотних зв’язкiв. Саме пiзнання цих зв’язкiв дає змогу виявити складнi процеси розвитку виробничих вiдносин, з’ясувати природу багатьох економiчних процесiв i явищ.