Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами)

Своєрідною формою нормування робочого часу є встановлення необхідної чисельності персоналу, В цьому випадку нормується також робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи працівників.

До другої групи об'єктів нормування праці належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

У промисловості поширеним об'єктом нормування праці є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з-поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.

Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв'язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Суттєво важливою є наукова обґрунтованість норм. Норма встановлює саме необхідні витрати та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Тобто норми праці повинні відповідати найефективнішим для умов конкретної ділянки роботи варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління. Норми праці повинні відображати найефективніший варіант використання наявних трудових і матеріальних ресурсів, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічної і організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру праці. Норми праці завершують процес встановлення певної системи організації праці і стають вихідним пунктом для її подальшого вдосконалення.

Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.

Норми праці — це складова частина організації оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання. Встановлення точних, рівнонапружених норм праці для кожного робочого місця дає можливість об'єктивно визначити розмір трудового внеску окремих колективів та виконавців у загальний результат діяльності підприємства. Це означає, що науково обґрунтовані норми є ефективним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників.

Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Будь-які суттєві зміни в технології та організації праці і виробництва повинні супроводжуватися зміною норм праці.

Однак завжди потрібно орієнтуватися не на проміжні, а на кінцеві результати діяльності, тобто при нормуванні праці слід враховувати взаємозалежність витрат на різні види ресурсів. Майже завжди зменшення трудомісткості продукції потребує додаткових витрат на автоматизацію обладнання, оновлення приладів та інструментів, прогресивну технологію тощо. Тому мінімізація норм витрат праці не повинна бути самоціллю, а має розглядатися в комплексі завдань підвищення кінцевої ефективності діяльності підприємства. Тобто норми праці повинні встановлюватися на рівні, що відповідає мінімуму сумарних витрат виробництва на випуск запланованого обсягу продукції. Разом з тим мінімізація витрат ресурсів повинна відбуватися в межах, що відповідають технічним, психофізіологічним, соціальним та іншим нормам.

Висновки

1. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання певної кількості продукції з 1 га земельної площі, від 1 голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

2. Основними показниками економічної ефективності є урожайність, продуктивність праці, собівартість 1 ц продукції, прибуток і рівень рентабельності, норма прибутку.

3.  Склад земельних угідь характеризує структура, під якою розуміють процентне їх співвідношення. Як свідчать  дані таблиці 1, земельна площа СТОВ «Нива» в 2007 році становила 2758 га, за два роки вона так суттєво і не змінилась, і в 2009 році становила 2757,95 га. В структурі земель сільськогосподарського користування питома вага ріллі так не змінилася у 2010 р.

4. Динаміка  кількості трудових ресурсів характеризується тенденцією до зменшення (таблиця 3). Це пов’язано з еміграційними процесами, оскільки мало молоді залишилось працювати у сільській  місцевості. Частка сільськогосподарських угідь на 1 працівника в динаміці за 2007-2009 р.р. збільшилась: сільськогосподарських угідь – на 19,5 %, а частка ріллі залишилась на тому ж рівні.

5, Проаналізувавши таблицю 4, можемо сказати, що у 2009 р. вартість основного капіталу зросла на 3,3 % порівняно з 2007 р. При цьому капіталозабезпеченість зросла на 6,1 %, а капіталоозброєність знизилась з 3,86 до 3,4 тис. грн на 1 га с.-г. угідь.

У 2009 р. капіталовіддача знизилась на 10,5 %, а капіталомісткість, в свою чергу, зросла на 15,4 % порівняно з 2007 р., що свідчить про зменшення обсягів і вартості валової продукції.

За даними таблиці 4 можна прийти до висновку, що економічний стан підприємства погіршився у 2009 році.

6. Спеціалізація господарства визначається на основі аналізу структури грошових надходжень від реалізації товарної продукції.  Аналізуючи дані таблиці 5, можна відмітити, що в динаміці за 2007 - 2009 рр. збільшилась виручка від реалізації зернових на 2076,2 тис. грн. ,  А також дуже зросла виручка від реалізації інших видів продукції.

Проте аналізуючи дані в динаміці, ми бачимо, що підприємство у 2007 році активно займалося буряківництвом, по мимо зернових, про це свідчить той факт, що у структурі грошових надходжень за 2007 р. цукрові буряки займають 45,5 %, коли поглянемо на 2009 рік, спостерігаємо, що виручка від реалізації цукрових буряків скоротилася до 7,3 %, проте розвинувся новий напрямок, реалізація сої та соняшнику, що принесло по 19,9 % виручки, тож можна сміливо говорити, що підприємство розширило свою спеціалізацію.

7. Як видно з даних таблиці 6, площа посіву зернових у 2009 р. зменшилася на 3,1 % порівняно з 2007 р., підвищилась урожайність на 77,8 %, валовий збір збільшився 72,3 %, а кількість реалізованої продукції різко збільшилась. Тобто, можна прийти до висновку, що стан зерновиробництва в господарстві значно покращився, оскільки реалізація зерна зросла.

8. На валовий збір впливають такі фактори, як посівні площі, їх структура та урожайність, що є основним показником економічної ефективності вирощування сільськогосподарських культур. З даних таблиці 9 видно, що за рахунок площі посіву валовий збір зерна зменшився на 1193 ц, проте за рахунок підвищення урожайності  збір підвищився на 28824 ц.

9. Дані таблиці 10 свідчать про те, що урожайність зернових активно постійно зростає, а відтак зростає і валовий збір. Адже, чим вища урожайність, тим нижча собівартість 1 ц продукції і вищий рівень рентабельності виробництва. Отже, підсумовуючи, треба зазначити, що у 2009 році урожайність зернових підвищилась з 33,8 ц/га до 60,1 ц/га, це свідчить про ефективніше використання земельних ресурсів, покращення агротехнічних заходів, удосконалення систем зрошування, меліорації.

10. Дані таблиці 11 свідчать про зменшення економічної ефективності виробництва зерна у господарстві, адже  як бачимо, прибуток у 2009 році зменшився до 68,6 % від 2007 року, проте зменшився рівень збитковості підприємства, хоча аналізуючи 2008 рік можна сказати і про те що у 2008 році підприємство отримувало прибуток при нормі ментальності 15.3 %.

Для господарства є актуальним питання зниження собівартості 1 ц продукції, оскільки за аналізований період вона зросла в що й призвело до зниження прибутку та збільшення збитку.

Рівень збитковості виробництва становив у 2007 р. 7,9%, а у 2009р. 5,1% .

Як бачимо, підприємству потрібно вжити необхідних заходів для підвищення рентабельності виробництва    зернових культур. Важливим джерелом прибутковості є зниження собівартості 1 ц продукції і підвищення ціни реалізованої продукції.

      11. Отже, проаналізувавши дані таблиці 12 можна зробити такий висновок, що виробнича собівартість 1 ц зерна у 2009 році збільшилася на 4,9 грн, ця зміна відбулася за рахунок різкого збільшення суми виробничих витрат з 13 грн до 21,2 грн,  через збільшення витрат на соціальні заходи з 1,8 грн до 2,2 грн, хоча й прямі матеріальні витрати у 2007 році більші, та загалом собівартість вища у 2009 році, оскільки у 2007 році зібрано менший урожай.

      12.  Дані таблиці 13 свідчать, що сільськогосподарське виробництво зерна в період з 2007 р. до 2009 р. розвивалось в умовах зниженого рівня його інтенсивності, тобто додаткові вкладення були нераціональними. Виробничі затрати в розрахунку на 1 га посіву збільшились на 2280 грн, проте є й позитивний момент збільшилася урожайність до 177,8%, в 2008 році ефективність виробництва зерна була найкращою, оскільки від реалізації зернових отримувало прибуток і рівень рентабельності становив 15,3 %, проте у 2007 і у 2009 ми визначали рівень збитковості у 2007 році він становив 7,9 %, а у 2009 – 5,1 %, проте у 2009 році різко зросла урожайність, проте різко й підвищились витрати у 2 рази, спостерігається незначне зростання собівартості зерна на 1 ц та ціна реалізації до 109 %.

Процес інтенсифікації сприяв також  підвищенню урожайності зерна до 60,1 ц/га різко й підвищились витрати у 2 рази, спостерігається незначне зростання собівартості зерна на 1 ц та ціна реалізації до 109 %.

Знизилась також і доходність виробництва зерна, оскільки  рівень збитковості у 2007 році склав 7,9%, а у 2009 спостерігався рівень збитковості – 5,1 %.

Виробництво продукції може збільшуватись на основі інтенсифікації при різному рівні окупності додаткових витрат. Однак, додаткові вкладення, що супроводжуються підвищенням продуктивності праці і зниженням собівартості продукції є найбільш бажаним і необхідним напрямом інтенсифікації сільського господарства.

Список використаної літератури:

1.      Економіка сільського господарства/П.П.Руснак, В.В.Жебка, М.М.Рудий, А.А.Чалий. – К.: Урожай, 1998. – 320с.

2.      Бондар О. Ринок зерна у 2005/2006// Агро Перспектива. – 2005. - №7. – С.25

3.      Діхтяр В. Майбутнє зерна//Агро Перспектива. – 2005. - №10. – С.34-35

4.      Макаренко В. Колоскова плутанина//Агро Перспектива. – 2005. - №9. – С.41

5.      Харченко В.В. Формування ринку зерна України та його місце в світовому розподілі виробництва і споживання//Агроінком. – 2005. - №8 – С. 6-10;

6.      Яцук В. Зерно України та його місце на світовому ринку//Вісник аграрної науки. – 2005. - №7. – С.78-82

7.      Агрокліматичний довідник по Київській області / Держсільгоспвидав УРСР

8.      Вихруща В.П., Харіна П.С. "Економіка підприємств": - Тернопіль, 1995- С.  203.

9.      Горфинкель   В.Я. "Економика предприятия": Учебник для вузов. - М.: ЮНИТЖ 2000. – С. 742.

10. Здоровцов ОХ, Касьянов Л.І.. Мацибора В.Й. "Економіка сільського осподарства": Підручник - К.: Видавництво УСГА 1993. – С. 320.

11. Канівський П. К., Ткаченко О. М., Квашук П. О. "Ефективність міжгосподарської кооперації" — К.: Урожай, і980. –С. 120.

12. Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища шк.., 1994.С. 415.

2