Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

      Рівень рентабельності.

Для визначення економічної ефективності фуражного зерна використовують показники:

      Урожайність;

      Вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га посіву;

      Затрати праці на 1 ц зерна, 1 ц к. о., 1 ц. перетравного протеїну;

      Собівартість 1 ц зерна, 1 ц к. о., 1 ц. перетравного протеїну;

      Ціну реалізації 1 ц зерна;

      Прибуток на 1 ц зерна;

      Рівень рентабельності.

За кількісним співвідношенням валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайності до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічного ефективності виробництва зерна. Слід зазначити, що різні зернові культури потребують неоднакових матеріально-грошових витрат і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Істотне збільшення виробництва зерна та підвищення його економічної ефективності є необхідною умовою не тільки поліпшення забезпечення населення продуктами харчування, а й підвищення ефективності виробництва інших видів продукції сільського господарства.

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання

Територія господарства розташована в південно-східній частині області, що відноситься до лісостепової зони.

Основне багатство сільськогосподарських підприємств району – ґрунти. Серед зональних типів ґрунтів переважають чорноземи типові малогумусні та слабогумусовані (53% площі району). Ґрунти відрізняються високою природною родючістю і добрими водно-фізичними властивостями.

Клімат помірно-континентальний. Зима м’яка, з частими відлигами, літо тепле, дещо посушливе.

Середня температура січня  -5,9 Сº, липня  +20 Сº. Період з температурою понад +10 Сº становить 160-170 днів. Річна кількість опадів – 450-520 мм/ рік, найбільша кількість (близько 70%) випадає влітку. Висота снігового покриву становить 15-20 см. Бувають пізні весняні та ранні осінні заморозки, а в окремі роки – суховії, заморозки, зливи з градом. Район належить до недостатньо вологої, теплої агрокліматичної зони.

В цілому розташування господарства сприятливе  для розвитку виробництва зернових культур.

Склад земельних угідь характеризує структура, під якою розуміють процентне їх співвідношення. Наявність і структура земельних угідь в СТОВ «Нива» характеризують дані таблиці 1.

Таблиця 1

Наявність і структура земельних угідь у СТОВ Нива за 2007-2009р.р.

Отже, як свідчать  дані таблиці 1, земельна площа СТОВ «Нива» в 2007 році становила 2758 га, за два роки вона суттєво не змінилась, і в 2009 році  становила  2757,95 га.

В структурі земель сільськогосподарського користування питома вага ріллі залишилась на тому ж рівні 100%.

Виробництво зернових культур має велике народногосподарське значення, оскільки зерно є головним продуктом харчування, сировиною для промисловості, цінним кормом для тварин і предметом експорту. Подальше збільшення виробництва зерна – основи всього сільськогосподарського виробництва – є ключовою проблемою розвитку сільського господарства. Головний зміст сучасних завдань полягає, насамперед, у підвищенні рівня інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на основі застосування комплексної механізації, хімізації, впровадження передового досвіду, новітніх технологій, поглиблення спеціалізації, зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств.

    Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Від того, наскільки раціонально вона використовується, залежить кількість виробленої продукції і зростання добробуту працівників. Використання орних земель залежить від валового набору сільськогосподарських культур та структури посівних площ.

Під структурою посівних площ слід розуміти  процентне співвідношення окремих культур у загальній посівній площі.

На основі таблиці 2 проаналізуємо динаміку і структуру посівних площ СТОВ «Нива» і визначимо, яка ж культура займає найбільшу питому вагу.

         Таблиця 2

Динаміка та структура посівних площ у СТОВ "Нива"за 2007-2009 р.

Проаналізувавши дані, наведені в таблиці 2, ми бачимо, що на частку зернових культур у 2009 р. припадало 63,1% загальної посівної площі, що на 1,5% менше, ніж у 2007 р. Проте різко зменшились посіви цукрових буряків (з 550 га до 140 га).

Суттєву роль у підвищенні економічної ефективності виробництва зерна відіграє раціональна структура посівів зернових культур. Збільшення і зменшення посівних площ під окремими культурами призвели до зміни структури посівних площ. Аналізуючи дані за  2009 р. ми бачимо, що найбільша питома вага в посівах зернових належить пшениці (35,4%) і ячменю (13,8%). Тому саме ці культури вирішують долю валового збору зерна.

В 2009 році загальна посівна площа становила 1735 га, що на 15 га менше, ніж у 2007 році.

Робоча сила є важливим елементом продуктивних сил суспільства, основним фактором виробництва. Люди в процесі праці, використовуючи природу і знаряддя, створюють всі багатства суспільства. Раціональне використання трудових ресурсів, правильна наукова організація праці, підвищення її продуктивності на основі комплексної механізації виробничих процесів є на даний момент одним з найважливіших завдань.

Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві та духовному житті суспільства. До них також віднесена і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або надання будь-яких послуг.

До трудових ресурсів сільського господарства належать: працездатні чоловіки віком від 16 до 60 років, працездатні жінки віком від 16 до 55 років, підлітки до 16-річного віку; не працездатні чоловіки і жінки, які знаходяться у працездатному віці; учні віком 16 років і старші; робітники, службовці сільськогосподарських підприємств і установ, що тимчасово беруть участь у сільськогосподарському виробництві.

Наявність трудових ресурсів і забезпеченість ними СТОВ «Нива» розглянемо в таблиці 3.

Таблиця 3

Наявність і використання трудових ресурсів за 2007-2009р.

Як видно з таблиці 3, динаміка  кількості трудових ресурсів характеризується тенденцією до зменшення. Це пов’язано з еміграційними процесами, оскільки мало молоді залишилось працювати у сільській  місцевості. Частка сільськогосподарських угідь на 1 працівника в динаміці збільшилась: сільськогосподарських угідь – на 19,5 %, рілля лишилася на тому ж рівні. Як бачимо позитивні тенденції до земле забезпечення працівників.

Для більш повного використання трудових ресурсів у господарстві необхідно  запроваджувати комплексну механізацію сільськогосподарських робіт, а також виробничих процесів у переробних а також виробничих процесів у переробних та допоміжних галузях , організовувати підприємства по переробці і зберіганню сільськогосподарської продукції, створювати філії промислових підприємств, які працювали б у менш напружені періоди сільськогосподарських робіт. Крім того, варто приділити увагу зміцненню дисципліни, вдосконаленню організації праці і її оплати, що сприятиме підвищенню ділової активності працівників.

У сучасних умовах основним фактором, який визначає темпи подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва є його інтенсифікація, підвищення енергозабезпеченості праці, матеріальна мотивація.

Матеріально-технічна база сільського господарства – це сукупність засобів і предметів праці, які застосовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. Складовими елементами матеріально-технічної бази є : земля, як основний засіб виробництва; трактори, автомобілі, двигуни і різні машини; виробничі будівлі і споруди; робоча і продуктивна худоба; посівний матеріал; добрива та інше.

Рівень розвитку матеріально-технічної бази визначається головним чином ступінню насиченості її виробничими фондами. Виробничі фонди – це засоби виробництва, при допомозі яких працею колгоспників створюється  сільська та господарська продукція.

Залежно від характеру обороту засобів виробництва і особливостей їх участі в процесі виробництва, їх відносять до активних чи оборотних виробничих фондів.

Ефективність використання основних фондів характеризують фондозабезпеченість сільськогосподарського виробництва і фондоозброєність праці.

Фондозабезпеченість – це обсяг основних фондів, який припадає на 100 га сільськогосподарських угідь. Фондозабезпеченість значною мірою залежить від виробничого напряму підприємства. Так, для інтенсивного розвитку тваринництва і овочівництва в розрахунку на одиницю земельної площі потрібно значно більше фондів, ніж для зернового виробництва.

Капіталоозброєність праці – це обсяг основних фондів, який припадає на одного середньорічного працівника.